Постанова № 76693580, 25.09.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/3101/18 Суддя першої інстанції: Вєкуа Н.Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2018 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «С К С» на проголошене о 11 годині 42 хвилин рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 травня 2018 року, повний текст якого складено 22 травня 2018 року, у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «С К С» до Офісу великих платників податків ДФС про визнання протиправним та скасування наказу, -

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2018 року товариство з обмеженою відповідальністю «С К С» (далі - Позивач, ТОВ «С К С») звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Офісу великих платників податків ДФС (далі - Відповідач, Офіс ВПП) про визнання протиправним та скасування наказу від 09.02.2018 року №184 «Про проведення фактичної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «С К С» (код ЄДРПОУ 36088095), за адресою: Київська обл., с. Хотів, вул. Промислова, буд. 3-Б».

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.05.2018 року у задоволенні позову відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що в оскаржуваному наказі чітко зазначені підстави проведення фактичної перевірки, її предмет, а також період, який охоплює контролюючий захід та який визначається відповідно до ст. 102 ПК України, у зв'язку з чим підстави для задоволення позову відсутні.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та ухвалити нове, яким адміністративний позову задовольнити. При цьому посилається на неврахування судом, що в якості підстави для проведення фактичної перевірки Відповідач посилається на пп. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 ПК України, яка жодного відношення до визначеного об'єкта перевірки не має. Крім того, наголошує на залишенні поза увагою суду, що у наказі не зазначено, яку саме інформацію отримав Відповідач, яка у подальшому стала підставою для прийняття наказу, а також період діяльності, який охоплюється перевіркою. Поряд з цим, Апелянт звертає увагу, що судом першої інстанції не було обґрунтовано необхідності забезпечення працівникам контролюючого органу доступу до реєстратора розрахункових операцій. Крім іншого, зазначає, що суд першої інстанції без закриття підготовчого провадження розглянув справу по суті.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 08.08.2018 року відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

У відзиві на апеляційну скаргу Офіс ВПП просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що у наказі вказано період діяльності, яка охоплюється предметом перевірки з урахуванням вимог ст. 102 ПК України, а для належної перевірки дотримання вимог законодавства Відповідачу необхідний доступ до реєстраторів розрахункових операцій. Крім того, підкреслює, що викладені в апеляційній скарзі обставини суперечить вимогам законодавства.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.09.2018 року призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 25.09.2018 року.

У судовому засіданні представник Апелянта доводи апеляційної скарги підтримав та просив суд задовольнити її вимоги з викладених у ній підстав.

Представник Відповідача заперечував проти задоволення вимог апеляційної скарги у повному обсязі та просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а рішення суду першої інстанції - скасувати, виходячи з такого.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив, що на підставі пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, пп. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 Податкового кодексу України, Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» та інших нормативних актів, контроль за дотриманням яких покладено на органи ДФС, начальником Офісу ВПП 09.02.2018 року прийнято наказ №184 «Про проведення фактичної перевірки», яким начальнику управління податкового супроводження підприємств невиробничої сфери приписано організувати проведення фактичної перевірки ТОВ «С К С» за адресою: Київська обл., с. Хотів, вул. Промислова, буд. 3-Б, з 12.02.2018 року тривалістю десять діб з метою дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення розрахункових операцій, ведення касових операцій, виробництва та обігу підакцизних товарів, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, період діяльності, який буде перевірятися: згідно ст. 102 ПК України (а.с. 18).

На підставі встановлених вище обставин, здійснивши системний аналіз приписів ст. ст. 20, 62, 75, 80, 81, 102 Податкового кодексу України, суд першої інстанції прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог, оскільки аналіз змісту оскаржуваного наказу дає підстави для висновку про відповідність його вимогам чинного законодавства.

З такими висновками суду першої інстанції не можна погодитися з огляду на таке.

Відповідно до пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Згідно п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Приписи пп. 75.1.3 п. 75.1 ст. 75 ПК України передбачено, що фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Пунктом 80.2 статті 80 Податкового кодексу України передбачено, що фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з підстав, визначених пп. пп. 80.2.1 - 80.2.7 п. 80.2 ст. 80 ПК України.

Тобто, існування хоча б однієї з обставин, передбачених вказаними положеннями ПК України, наділяє контролюючий орган правом на проведення фактичної перевірки.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, в оскаржуваному наказі Офісом ВПП було вказано, що контролюючий захід здійснюється на підставі пп. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 ПК України.

Так, відповідно до пп. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 Податкового кодексу України фактична перевірка може бути проведена у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального.

Отже, предметом призначеної на підставі пп. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 ПК України фактичної перевірки можуть бути виключно питання дотримання вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками.

Разом з тим, згідно пп. пп. 80.2.1, 80.2.2 п. 80.2 ст. 80 Податкового кодексу України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав:

80.2.1. у разі коли за результатами перевірок інших платників податків виявлено факти, які свідчать про можливі порушення платником податків законодавства щодо виробництва та обігу підакцизних товарів, здійснення платником податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, та виникає необхідність перевірки таких фактів;

80.2.2. у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.

Таким чином, фактична перевірка дотримання платниками податків законодавства у сфері розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів, може бути проведена податковим органом на підставі пп. 80.2.1 п. 80.2 ст. 80 або пп. 80.2.2 п. 80.2 ст. 80 Податкового кодексу України.

Проте, як було вірно підкреслено Апелянтом, однак помилково було залишено поза увагою судом першої інстанції, в оскаржуваному наказі підставою для фактичної перевірки ТОВ «С К С» визначено пп. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 ПК України, у той час як в якості предмету перевірки зазначені правовідносини, право на перевірку яких набуває контролюючий орган за наявності підстав, передбачених пп. пп. 80.2.1, 80.2.2 п. 80.2 ст. 80 ПК України. Тобто, у даному випадку, окреслений в оскаржуваному індивідуальному акті предмет перевірки не відповідає визначеній в останньому підставі для її проведення.

З урахуванням наведеного, а також зважаючи на положення ч. 2 ст. 19 Конституції України, судова колегія приходить до висновку, що Офіс ВПП не набув право на проведення фактичної перевірки ТОВ «С К С» з метою дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення розрахункових операцій, ведення касових операцій, виробництва та обігу підакцизних товарів, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, оскільки

Водночас, посилання Апелянта на відсутність інформації, яка могла слугувати підставою для проведення перевірки, судова колегія оцінює критично, оскільки, як вбачається зі змісту пп. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 ПК України, контролюючі органи здійснюють заходи щодо запобігання та виявлення порушень законодавства у сфері виробництва та обігу спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів на виконання своїх функцій.

Так, однією з функцій Офісу ВПП як органу ДФС України є здійснення контролю за обігом алкогольних напоїв та тютюнових виробів запобігання та виявлення порушень законодавства у цій сфері шляхом проведення фактичних перевірок, а отже Відповідач має право проводити фактичні перевірки відповідних суб'єктів господарювання за умови прийняття оформленого наказом рішення керівника контролюючого органу.

Згідно п. 80.5 ст. 80 ПК України допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення фактичної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу.

Приписи абз. 3 п. 81.1 ст. 81 Податкового кодексу України визначають, що посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів, зокрема, копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу

Тобто, одним з обов'язкових реквізитів наказу про проведення перевірки є період діяльності, який буде перевірятися.

Як було встановлено раніше та було вірно підкреслено судом першої інстанції, в оскаржуваному індивідуальному акті зазначено, що період діяльності, який охоплюється перевіркою, визначається ст. 102 ПК України.

Приписи п. 102.1 ст. 102 ПК України визначають, що контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Разом з тим, виключно відсилання Офісу ВПП до ст. 102 ПК України з метою визначення періоду діяльності ТОВ «С К С», який охоплюється предметом перевірки, судова колегія вважає недостатнім для ідентифікації цього періоду. Як випливає зі змісту вказаної статті, період тривалістю 1095 днів має декілька початкових дат, що, у свою чергу, унеможливлює та суттєво ускладнює розуміння платником податків чіткої темпоральної межі контролюючого заходу. Крім того, у своїй постанові від 11.09.2018 року у справі № 826/14478/17 Верховний Суд підкреслив, що зазначення у наказі на перевірку лише ст. 102 Податкового кодексу України є недостатнім для виникнення у платника податків відчуття правової визначеності при здійсненні податковим органом контролю відносно нього.

У справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип «належного урядування», зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов'язків.

З урахуванням наведеного судова колегія погоджується з доводами Апелянта про те, що оскаржуваний наказ Офісу ВПП є протиправним та підлягає скасуванню як такий, що прийнятий без урахування вимог Податкового кодексу України в частині підстав призначення фактичної перевірки та необхідності зазначення у ньому періоду діяльності підприємства, який охоплюється контролюючим заходом. Помилкове неврахування судом першої інстанції вказаних обставин зумовило ухвалення останнім неправильного рішення, що має наслідком необхідність його скасування із прийняттям нового.

Посилання Апелянта на порушення судом першої інстанції вимог п. 3 ч. 2 ст. 183 КАС України в частині не прийняття ухвали про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті судова колегія вважає слушним та таким, що підтверджується матеріалами справи.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Приписи п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні постанови неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також неправильно застосовано норми матеріального права, що стали підставою для неправильного вирішення справи. У зв'язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду - скасувати, ухваливши нове про задоволення позовних вимог.

Крім того, відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З урахуванням наведеного судова колегія приходить до висновку про необхідність стягнення з Офісу ВПП на користь ТОВ «С К С» витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору, в сумі 4 405,00 грн., сплачених згідно квитанції від 23.02.2018 року №12541 на суму 1 762,00 грн. та платіжного доручення від 27.06.2018 року №3893 на суму 2 643,00 грн.

Керуючись ст. ст. 139, 242-244, 250, 310, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «С К С» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 травня 2018 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «С К С» до Офісу великих платників податків ДФС про визнання протиправним та скасування наказу - задовольнити повністю.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 травня 2018 року - скасувати.

Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати наказ Офісу великих платників податків ДФС (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 11-г, код ЄДРПОУ 39440996) від 09 лютого 2018 року №184 «Про проведення фактичної перевірки».

Стягнути з Офісу великих платників податків ДФС (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 11-г, код ЄДРПОУ 39440996) за рахунок бюджетних асигнувань на користь товариства з обмеженою відповідальністю «С К С» (04073, м. Київ, вул. Куренівська, 14-Б, код ЄДРПОУ 36088095) витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, в сумі 4 405 (чотири тисячі чотириста п'ять) гривень 00 копійок.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді В.В. Кузьменко

О.І. Шурко

Повний текст постанови складено « 25» вересня 2018 року.