Рішення № 76691809, 17.09.2018, Андрушівський районний суд Житомирської області

Справа №: 272/982/17

Провадження № 2/272/33/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2018 року

Андрушівський районний суд Житомирської області в складі:

головуючого судді Брагіна В.І.,

при секретарях судових засідань ОСОБА_1,ОСОБА_2

з участю позивача ОСОБА_3,представника позивача ОСОБА_4,представника відповідача ОСОБА_5,розглянувши в відкритому судовому засіданні цивільну справу № 272/982/17 провадження № 2/272/33/18 за позовом ОСОБА_3 (місце проживання : ІНФОРМАЦІЯ_1 ) до АТ КБ «ПриватБанк» (місцезнаходження: вул. Грушевського, 1Д, м. Київ) про визнання кредитного договору та додаткових угод недійсними,суд,-

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом до АТ КБ «ПриватБанк» про визнання кредитного договору та додаткових угод недійсними

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначив,що між ПАТ «Приватбанк» та ОСОБА_3 30.07.2007 року укладено кредитний договір № ZROGА00003983, предметом якого є надання кредитних коштів на споживчі потреби з метою придбання житлової нерухомості терміном до 29.06.2017 року включно, у вигляді непоновлювальної кредитної лінії у розмірі 30 000, 00 дол. США, а також на сплату страхових платежів 3400,00 дол. США, зі сплатою 0,92 % щомісяця за користування кредитом, яка нараховується на залишок заборгованості, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,2 % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати.ПАТ «Приватбанк» в 2014 році звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6 про стягнення боргу за кредитним договором (справа № 272/1611/14-ц яка перебуває на розгляді з Андрушівському районному суді Житомирської області) в якому просить стягнути борг у розмірі 15 869,65 дол. США.Під час розгляду зазначеної цивільної справи ОСОБА_3 було заявлено клопотання та за ухвалою суду виконано судово-економічну експертизу на вирішення якої було поставлено питання: чи відповідає наявний в матеріалах справи розрахунок заборгованості позичальника по сплаті процентів за кредит та погашення основної суми боргу, а також нарахована сума штрафних санкцій перед банком умовам кредитного договору. Протягом дії кредитного договору відповідачем двічі змінювалась процентна ставка, а саме з 26.11.2008 року з 11.04 % до 13.08 % та з 26.08.2010 року з 13,08 % до 12, 58 % річних.В результаті проведених експертних досліджень встановленні численні порушення з боку відповідача, які на думку позивача мають достатні підстави для визнання кредитного договору недійсним ,оскільки він грубо порушує права позивача як споживача фінансових послуг. Висновком судово-економічної експертизи № 5098/17-45 від 22.05.2017 року у цивільній справі № 272/1611/14-ц, встановлено, що в кредитному договорі відсутні відомості передбачені п. п. 3.1-3.3 Правил № 168, які є обов’язковими. Отже констатовано порушення вимог ч. 2 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», а саме: банк не надав, як споживачу фінансових послуг в галузі споживчого кредитування, в письмовій формі повної інформації про умови кредитування, орієнтовну сукупну вартість кредиту, а також графік платежів в розрізі сум погашення кредиту основного боргу, сплати процентів, вартості всіх супутніх послуг, інших фінансових зобов’язань споживача за кожним платіжним періодом з урахуванням даних затвердженої таблиці визначення сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки, які надаються Банками перед укладанням кредитного договору, чим було порушено вимоги чинного закону, а також права споживача.Процентна ставка за кредитним договором є істотною умовою договору.Пунктом 3.4 Кредитного договору передбачено, що нарахування відсотків здійснюється в останню дату сплати відсотків, при цьому відсотки розраховуються на фактичний залишок заборгованості на кожний календарний період, виходячи з фактичної кількості користування кредитом - 360 днів.Сторони погодили розмір процентної ставки на рівні 11,04 % річних, яка неодноразово змінювалась Відповідачем та розмір щомісячного платежу - 476,54 дол. США, який складається з заборгованості про кредиту, відсотках, винагороди та комісії. При цьому цим же пунктом договору встановлено додаткову щомісячну плату у розмірі 0,2 % від суми виданого кредиту, яка є складовою щомісячного платежу - у розмірі 60 дол. США щомісячно, як встановлено зазначено вище експертизою.Разом з тим, з умов кредитного договору слідує, що повернення кредиту відбувається шляхом сплати у певному періоді фіксованої суми, що свідчить про ануїтетну форму погашення.Ануїтетна форма погашення кредиту - погашення кредиту, яке здійснюється рівним частинами протягом всього часу.Особливість ануїтету полягає в тому, що відсотки нараховуються на залишок зоргованості за кредитом, а тому в першу половину терміну погашення кредиту, сума місячного платежу складається зі значної суми нарахованих процентів та незначної суми зоргованості.Є очевидним, що позивач при встановленій договором відсоткових ставках 11.04 %, .08 %, 12,58 % фактично сплачував більшу суму, що є порушенням вимог ст.18,19 Закону раїни «Про захист прав споживачів» щодо несправедливих умов договору, наслідком их є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача та щодо чесної підприємницької діяльності.В разі дотримання Відповідачем вищезазначених вимог чинного законодавства позивач міг би усвідомлено оцінити всі переваги та недоліки ануїтетної форми, яка є самою дорогою формою погашення, оскільки з 2007 року позивач сплачував майже тільки проценти інші винагороди на користь відповідача та майже не здійснював оплату тіла кредиту, ім того процентна ставка за користування кредитом при ануїтетнії формі погашення завжди є більшою ніж договірна, про що повинна бути надана інформація перед укладанням говору, тому позивач вважає що відповідач свідомо приховав цю інформацію під час заданням кредитного договору, що потягло оплату позивачем надмірної винагороди на користь банку, та є нечесною підприємницькою практикою.На даний час позивачем сплачено відповідачу 19986,49 дол. США у формі процентів користування кредитом та 17106,14 дол. США тіла кредиту, що не врахує щомісячну загороду розміром 60 дол. США за надання фінансового інструменту, розмір якого за 10 років складає 7200 дол. США, тобто майже 1/4 від суми кредиту що е фактично прихованими процентами за користування кредитом,оскільки при видачі кредиту шовідач, за умовами п. 7.1 кредитного договору, разово отримав за цю ж саму послугу % під час видачі кредиту та більше кредитних коштів позивачу не надавав.Отримання банком щомісячно комісії у розмірі 0,2 %, передбаченої п. 7.1 кредитного ювору, за надання фінансового інструменту є безпідставним, так як зазначена послуга шовідачем не надавалась. Вищевикладені порушення в сукупності дають підстави для визнання кредитного ювору та додаткової угоди в цілому з моменту укладання. Просили визнати недійсними з моменту укладенння кредитний договір №ZROGА00003983 від 30.07.2007 року та додатки до нього.

Позивач та представник позивача позов підтримав у повному обсязі,зазначив,що відповідачем навмисно недотримано та грубо порушено встановлені вимоги діючого законодавства України та приписи Національного Банку України, які необхідні для укладення оспорюваного виду кредитного договору, які визначені законом як істотні та є необхідні для даного виду договорів та просив позов задоволити у повному обсязі.

В судовому засіданні представник відповідача позов не визнав,надав пояснення,згідно яких проти позовної заяви заперечив та вважав, що суд її повинен залишити без задоволення з наступних мотивів :в позовній заяві ОСОБА_3 посилається на те, що Банк, зі своєї сторони, під час укладання кредитного договору не дотримався вимог ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», що виразилося в ненаданні необхідної інформації позичальнику, яка могла суттєво вплинути на прийняття рішення останнім, щодо укладання кредитного договору.Також позичальник посилається на недотримання Банком виконання Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту (п. 2.1, п.3.8) затверджених Постановою НБУ за №168 від 10.05 2007 року.ВВажав, що Банк при оформленні кредитного договору з ОСОБА_3 дотримався всіх вимог передбачених ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та Правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту затверджених Постановою НБУ за №168 від 10.05 2007 року. Позичальник зі своєї сторони був особисто ознайомлений з умовами кредитування та сукупною вартістю кредиту, що підтверджується його підписом в кредитному договорі та додатках до кредитного договору.Зазначив,що зміна Банком процентної ставки в односторолньогму порядку та нарахування інших платежів.які потягли за собою збільшення вартості кредиту, може бути підставою для перерахунку суми боргу та не є підставою для визнання кредитного договору недійсним. Також надав клопотання про застосування строку позовної давності,який сплив для основного договору 30 липня 2010 року,а для додаткової угоди 14 липня 2013 року.Просив в задоволенні позову відмовити.

Дослідивши наявні у справі докази, взявши до уваги пояснення представників сторін, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_3 до АТ КБ «ПриватБанк» про визнання кредитного договору та додаткових угод недійсними – не підлягає задоволенню.

Так, судом встановлено, що 30.07.2007 року укладено кредитний договір №ZROGА00003983, предметом якого є надання кредитних коштів на споживчі з; треби з метою придбання житлової нерухомості терміном до 29.06.2017 року включно, у вигляді непоновлювальної кредитної лінії у розмірі 30 000, 00 дол. США, а також на сплату страхових платежів 3400,00 дол. США, зі сплатою 0,92 % щомісяця за користування кредитом, яка нараховується на залишок заборгованості, винагороди за надання фінансового д-трументу у розмірі 0,2 % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати.

Розрахунок реальної процентної ставки за користування кредитом, визначення сукупної вартості подорожчання кредиту та розміру суми абсолютного значення подорожчання кредиту, відповідач не здійснював, в письмовій формі не викладав, до відома ОСОБА_3 не доводив та з ним не узгоджував.

У відповідності до положень ст.ст. 1054, 1055 ЦК України кредитний договір повинен бути укладений в письмовій формі та містити в собі положення щодо розміру та умов кредиту.

Укладений сторонами кредитний договір визначений сторонами як споживчий кредит, а тому для нього встановлено особливий порядок укладення.

У договорах за участю фізичної особи - споживача, враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (ч.2 ст.627 ЦК України). Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (ч. 3 ст.1054 цивільного закону).

Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень п.п. 22, 23 ст. 1, ст. 11 ч. 8 ст. 18, ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв’язку з положеннями ч. 4 ст. 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) визначено, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

За положеннями ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Частиною 2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», та ч.1 ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» передбачено, що «Фінансові послуги врегульовують питання щодо відомостей, які кредитодавець має у письмовій формі повідомити споживачеві перед укладенням договору споживчого кредитування».

У частині 4 пункту 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»та ч.1 ст.6 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» встановлено: «У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: 1) сума кредиту; 2) детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; 3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; 4) право дострокового повернення кредиту; 5) річна відсоткова ставка за кредитом; 6) умови дострокового розірвання договору; 7) інші умови, визначені законодавством.

Встановлена Законодавцем в коментованій нормі Закону передумова обов’язкової необхідності для Банку здійснювати встановлення положення про інфляційне застереження,є такою, що перш за все направлена, на необхідність дотримання рівноправя сторін (учасників договору), дотримання справедливого балансу договірних правовідносин .

Зазначені вимоги, є визначеними законом істотними умовами кредитного договору, укладеного між позичальником і банком, а їх зміст та умови є такими, що можуть вплинути на рішення споживача про необхідність придбання послуги з надання кредиту та являються необхідними і обов’язковими для такого виду договорів.

В п.14. Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30.03.2012 року "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" вказано, що при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (статті 215,1048-1052,1054-1055), статті 18-19 Закону України "Про захист прав споживачів".

Відповідно до ч.5 ст.11, ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів" до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

З аналізу та вивчення матеріалів кредитного договору №ZROGА00003983 від 30.07.2007 року, судом встановлено, що в його змісті є відсутніми встановлені законодавством обов'язкові умови, які необхідні для його укладення, а саме Банк, при укладанні спірного кредитного договору з позичальником: Не здійснив належно детальний, достовірний та обєктивний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту згідно імперативних вимог п.2 ч.4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» та п.3 «Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» (надалі - Правила), затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 року N 168; Не зазначив належно вид і предмет кожної супутньої послуги з обґрунтуванням їх вартості згідно вимоги п.3.4 Правил; Не визначив належно реальну процентну ставку в порушення вимоги п.3.3 Правил;Не визначив та не вказав належно про абсолютне значення подорожчання кредиту в грошовому вигляді, згідно вимоги п.3.3 «Правил», шляхом підсумовування всіх платежів здійснених споживачем як на користь банку, так і на користь третіх осіб під час отримання, обслуговування та погашення кредиту; В порушення вимоги п. 3.8 «Правил», Банк не встановив застереження, щодо попередження позичальника про настання валютних ризиків; Всупереч вимоги п.3.4 «Правил», не зазначив про умови відкриття, ведення та закриття банківського рахунку, тарифи а також про всі суми коштів, які споживач має сплатити за договором банківського рахунку у зв’язку з отриманням кредиту, його обслуговування і погашенням; В порушення вимоги п.7 ч.1 ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових ринків»,не визначив строк дії кредитного договору; Всупереч вимоги п.8 ч.1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових ринків»,не визначив порядок припинення дії кредитного договору; В порушення вимоги п.6 ч.4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», не встановив істотної умови договору, про дострокове розірвання кредитного договору, що не є тотожним з достроковим поверненням кредиту;Не визначив відповідальності кредитора при порушені умов договору, щодо умов повернення і зарахування кредиту (зокрема, в разі зарахування коштів з каси банку на транзитні рахунки або на рахунки не зазначені в договорі) як того вимагають норми ч.2 ст. 345 ГКУ та п.9 ч.1 ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових ринків»; В порушення вимоги ст.61 Закону України «Про банки і банківську діяльність», відсутнє застереження щодо збереження банківської таємниці та відповідальності за її розголошення.

У відповідності до ст.638 ЦК, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Кредитний договір є неукладеним (не відбувся), коли сторони в належній формі не досягли згоди щодо хоча б однієї його істотної умови, передбаченої законодавцем.

Відповідно до п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», підставою недійсності правочину, відповідно до ч.1 ст.215 ЦК, є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст.203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. Зокрема, не є укладеним правочин (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо).

Отже, оскільки вище вказані обов'язкові відомості не були встановлені та не розкриті відповідачем в кредитному договорі, і докази про це, не були надані суду та є відсутніми, за таких умов, суд прийшов до обґрунтованого та підставного висновку, що кредитний договір не відповідає вимогам чинного законодавства України, а його сторонами, в належній формі не було досягнуто згоди щодо істотних умов договору, передбачених законодавцем .

Відповідно до правила ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Згідно правила ч.1 ст. 1056-1 ЦК України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Постановою Правління НБУ № 168 від 10.05.2007 року "Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту", які розроблені у відповідності до ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів", затверджено форму детального розпису сукупної вартості кредиту та Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту (надалі - Правила).

У даних Правилах вказані обов'язкові умови із числа інших обов'язкових умов договору, на які міститься посилання в ст.11 Закону України "Про захист прав споживачів", необхідність яких випливає із суті та умов договору, які є істотними та які можуть вплинути на рішення споживача про необхідність придбання послуги з надання кредиту.

Витрати, що складають сукупну вартість кредиту, законодавцем визначено у частині д). п.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», згідно якої сукупна вартість кредиту включає перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо.

Частиною 2 п. 16. постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» передбачено що суди повинні з'ясувати виконання банками чи іншими фінансовими установами положення статей 11, 18, 21 Закону України «Про захист прав споживачів», а також пункту 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168.

Висновком судово-економічної експертизи № 5098/17-45 від 22.05.2017 року у цивільній справі № 272/1611/14-ц, встановлено, що в кредитному договорі відсутні відомості передбачені п. п. 3.1-3.3 Правил № 168, які є обов’язковими. Отже констатовано порушення вимог ч. 2 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», а саме: банк не надав, як споживачу фінансових послуг в галузі споживчого кредитування, в письмовій формі повної інформації про умови кредитування, орієнтовну сукупну вартість кредиту, а також графік платежів в розрізі сум погашення кредиту основного боргу, сплати процентів, вартості всіх супутніх послуг, інших фінансових зобов’язань споживача за кожним платіжним періодом з урахуванням даних затвердженої таблиці визначення сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки, які надаються Банками перед укладанням кредитного договору, чим було порушено вимоги чинного закону, а також права споживача.Процентна ставка за кредитним договором є істотною умовою договору.Пунктом 3.4 Кредитного договору передбачено, що нарахування відсотків здійснюється в останню дату сплати відсотків, при цьому відсотки розраховуються на фактичний залишок заборгованості на кожний календарний період, виходячи з фактичної кількості користування кредитом - 360 днів.Сторони погодили розмір процентної ставки на рівні 11,04 % річних, яка неодноразово змінювалась Відповідачем та розмір щомісячного платежу - 476,54 дол. США, який складається з заборгованості про кредиту, відсотках, винагороди та комісії. При цьому цим же пунктом договору встановлено додаткову щомісячну плату у розмірі 0,2 % від суми виданого кредиту, яка є складовою щомісячного платежу - у розмірі 60 дол. США щомісячно, як встановлено зазначено вище експертизою.Разом з тим, з умов кредитного договору слідує, що повернення кредиту відбувається шляхом сплати у певному періоді фіксованої суми, що свідчить про ануїтетну форму погашення.Ануїтетна форма погашення кредиту - погашення кредиту, яке здійснюється рівним частинами протягом всього часу.Особливість ануїтету полягає в тому, що відсотки нараховуються на залишок зоргованості за кредитом, а тому в першу половину терміну погашення кредиту, сума місячного платежу складається зі значної суми нарахованих процентів та незначної суми зоргованості.Є очевидним, що позивач при встановленій договором відсоткових ставках 11.04 %, .08 %, 12,58 % фактично сплачував більшу суму, що є порушенням вимог ст.18,19 Закону раїни «Про захист прав споживачів» щодо несправедливих умов договору, наслідком их є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача та щодо чесної підприємницької діяльності.В разі дотримання Відповідачем вищезазначених вимог чинного законодавства позивач міг би усвідомлено оцінити всі переваги та недоліки ануїтетної форми, яка є самою дорогою формою погашення, оскільки з 2007 року Позивач сплачував майже тільки проценти інші винагороди на користь Відповідача та майже не здійснював оплату тіла кредиту, ім того процентна ставка за користування кредитом при ануїтетнії формі погашення завжди є більшою ніж договірна, про що повинна бути надана інформація перед укладанням говору, тому Позивач вважає що Відповідач свідомо приховав цю інформацію під час заданням кредитного договору, що потягло оплату Позивачем надмірної винагороди на користь банку, та є нечесною підприємницькою практикою.На даний час Позивачем сплачено Відповідачу 19986,49 дол. США у формі процентів користування кредитом та 17106,14 дол. США тіла кредиту, що не врахує щомісячну загороду розміром 60 дол. США за надання фінансового інструменту, розмір якого за 10 років складає 7200 дол. США, тобто майже 1/4 від суми кредиту що е фактично прихованими процентами за користування кредитом,оскільки при видачі кредиту шовідач, за умовами п. 7.1 кредитного договору, разово отримав за цю ж саму послугу % під час видачі кредиту та більше кредитних коштів Позивачу не надавав.Отримання банком щомісячно комісії у розмірі 0,2 %, передбаченої п. 7.1 кредитного ювору, за надання фінансового інструменту є безпідставним, так як зазначена послуга шовідачем не надавалась.

Зазначений висновок судового експерта проведений за ухвалою суду,відповідає критеріям його проведення,відповідачем не оспорюється,а тому суд оцінює вказаний висновок експерта, як належний і допустимий доказ по справі ( а.с.23-42).

Суд вважає, що даним експертним висновком підтверджується, що відповідач скористався тим, що ОСОБА_3 об'єктивно бракувало знань необхідних для здійснення правильного вибору при підписанні оспорюваного договору і він був введений в оману при отриманні кредитних послуг, а відповідач, в порушення вимог ЗУ "Про захист прав споживачів" не надав позивачу відомості , які потрібні клієнту при укладенні кредитного договору та не зазначив їх в його змісті .

Таким чином, з дослідженого судом висновку експертизи, суд вважає, що під час укладання договору, банк приховав від позичальника повну та об’єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту, чим ввів позичальника в оману, щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту, яку сплатив би позичальник банку, погашаючи кредит у порядку, визначеному графіком погашення заборгованості.

Отже, виходячи з положень ст.ст. 203,215,230,548 ЦК України, в момент підписання кредитного договору між сторонами, позивач був введений в оману відповідачем щодо істотних умов договору, ціни та відсоткової ставки, загальної сукупної вартості та абсолютного значення подорожчання кредиту.

А тому, волевиявлення позивача на укладання кредитного договору у вигляді та розмірах, які фактично встановлені шляхом експертного дослідження, суперечили її волевиявленню на його укладання саме на таких умовах.

Пунктами 1.2 Резолюції Генеральної ОСОБА_4 ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів" від 09.04.1985 року №39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ОСОБА_4 Європи від 17.05.1973 року №543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11.05.2005 року (пункти 9,13,14 преамбули), та Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23.04.2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на до контрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

В п.14. Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30.03.2012 року, «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» вказано: «При вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (статті 215,1048-1052,1054-1055), статті 18-19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Статтями 18 і 19 ЗУ «Про захист прав споживачів», встановлено підстави для визнання кредитного договору недійсним. Такими зокрема є, укладення договору на умовах, що обмежують права споживача та вчинення правочину з використанням нечесної підприємницької практики. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами наведений у ч. 3 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів». Відповідно до ч. 4 зазначеної статті, цей перелік не є вичерпним.

Поняття «нечесна підприємницька практика» включає в себе будь-яку підприємницьку діяльність або бездіяльність, що суперечить правилам, торговим чи іншим чесним звичаям та впливає або може вплинути на економічну поведінку споживача щодо продукції.

Згідно з п. 2 ч. 1 ,ч. 2 , ч. 1 п. 7 ч. 3, ч. 6 ст. 19 вказаного Закону, нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткій, незрозумілій або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Підприємницька практика з використанням елементів нечесної

Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, у відповідності до правила ч.6 ст.19 ЗУ «Про захист прав споживачів» є недійсні.

В ч. 1ст. 230 ЦК України визначено: «Якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Омана так само як і обман, сприяє перекрученому формуванню волі учасника правочину, однак на відміну від обману не є результатом навмисних, цілеспрямованих дій іншого учасника правочину. Виникненню омани може сприяти відсутність належної обачності, часом самовпевненість учасника угоди або дії третіх осіб.

Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї.

В пункті 20 Постанови №9 Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», судам наголошено: правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Висновок судово-економічної експертизи підтверджує, що під час укладення кредитного договору банк приховав від ОСОБА_3 повну та об'єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту та вказав у угоді занижені значення показників суттєвих умов договору, чим фактично ввів позичальника в оману щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту, яку сплатив би позичальник банку, погашаючи кредит у порядку, визначеному графіком погашення заборгованості. Вищенаведене приховування важливої, об’єктивної та необхідної інформації від позичальника перед підписанням договору та невідповідність встановлених між сторонами у договорі умов до фактично встановлених з метою встановлення завищених процентів за користування кредитом та отримання прихованого прибутку, суд вважає таким, що свідчить про наявність умислу в діях відповідача.

Таким чином, зіставляючи всі вище наведені в цій частині дані, факти і обставини справи (зокрема, щодо невідповідності цифрових показників реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту) до коментованих норм та імперативних вимог Закону, суд прийшов до висновку про те,що оспорюваний кредитний договір є укладений під впливом омани з боку Банку, що у відповідності до правила ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів», розцінюється як елемент нечесної підприємницької практики, використання якої, є заборонено Законом.

В такому разі, укладений за таких умов спірний кредитний правочин є недійсним в силу ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до положень ч.1 ст.21 Закону України «Про захист прав споживачів» права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції, принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач, будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію, та ціну продукції визначено неналежним чином. В зв'язку із цим, суд вважає, що підлягає до задоволення позовна вимога про визнання порушеним права позивача як споживача фінансових послуг.

Отже, виходячи з вище наведеної обставини та у зіставленні до вимоги ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», суд дійшов висновку, що спірний кредитний договір було укладено Банком, з використанням нечесної підприємницької практики, яка є забороненою коментованою нормою Закону.

Відповідно до ч.1 ст.236 ЦК України недійсний правочин є недійсним з моменту його вчинення.

Згідно п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року, виконання чи невиконання сторонами зобов’язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності.

Таким чином, зважаючи на вище викладене та враховуючи висновок експерта, суд вважає доведеним, що при укладенні між сторонами кредитного договору ОСОБА_3 було введено в оману щодо фактичних істотних умов кредитного договору (зокрема, щодо його ціни та загальної вартості кредиту), а тому позовна вимога про визнання його недійсним, який укладено під приводом обману знайшла підтвердження в судовому засіданні.

Разом з тим,суд враховує заяву відповідача про застосування строку позовної давності,який сплив для основного договору 30 липня 2010 року,а для додаткової угоди 14 липня 2013 року та відмовляє в задоволенні позову за спливом строку позовної давності.

Керуючись ст.ст.203,215,256,267 Цивільного кодексу України, ст.11,15,18,19 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 4, 76 - 89, 258,259, 263-265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України,суд,-

вирішив :

В задоволенні позову ОСОБА_3 (місце проживання : ІНФОРМАЦІЯ_1 ) до АТ КБ «ПриватБанк» (місцезнаходження: вул. Грушевського, 1Д, м. Київ) про визнання кредитного договору та додаткових угод недійсними – відмовити за пропуском строку позовної давності.

Рішення може бути оскаржене у відповідності до п.п. 15.5, п.15 ч. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи до апеляційного суду Житомирської області через Андрушівський районний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 25 вересня 2018 року.

Суддя:ОСОБА_7