Рішення № 76690866, 18.09.2018, Микільський районний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Володарський районний суд Донецької області)

Справа № 222/545/17

Провадження № 2/222/7/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2018 року смт. Нікольське

Володарський районний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Вайновської О.Є.,

за участю секретаря Гранкіної О.В.,

представника позивачки ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання майна об’єктом права спільної сумісної власності подружжя та його поділ,

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_4 про визнання майна: квартири АДРЕСА_1, нежитлової будівлі №62 по вулиці Парковій в смт. Нікольське Нікольського району Донецької області, земельних ділянок по вулиці Парковій, 62 в смт. Нікольське Нікольського району Донецької області кадастрові номери 142755100:01:001:0370, 142755100:01:001:0369, державні акти ЯГ №973659, ЯГ №973660 від 10.02.2012 року, відповідно, кадастрові номери 142755100:01:001:0801, 142755100:01:001:0803, державні акти ЯМ №430956, ЯМ №430958 від 27.07.2012 року, відповідно, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та його поділ.

В обґрунтування позову посилалася на те, що з 14.07.2007 року по 06.10.2016 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем. Все вищевказане майно, окрім нежитлової будівлі по вулиці Парковій, 62 в смт. Нікольське Нікольського району Донецької області, набуте ними за час шлюбу, останнє ж — під час перебування у фактичних шлюбних відносинах з відповідачем та за спільні кошти.

У зв'язку з тим, що право власності на все майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя зареєстроване на відповідача ОСОБА_4, просила визнати за собою право власності на 1/2 його частину.

Ухвалою Володарського районного суду Донецької області від 15.06.2017 року відкрито провадження справі.

05.09.2017 року, 16.04.2018 року судом за клопотанням представника позивача ОСОБА_1, яка діє на підставі договору про надання юридичних послуг №18/17 від 06.04.2017 та свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, витребувано докази, а саме відомості щодо земельних ділянок, що перебувають у власності ОСОБА_4.

18.10.2017 року представник позивачки звернулася до суду з заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на все нерухоме майно належне ОСОБА_4, подано заяву про збільшення позовних вимог.

Ухвалою суду від 18.10.2018 року заяву про забезпечення позову повернуто позивачці як таку, що не відповідає вимогам ст.151 ЦПК України.

01.03.2018 року від представника відповідача ОСОБА_2, який діє на підставі ордеру серії АА №0103906 та свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого, відповідачем визнано позов в частині визнання за позивачкою права власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1, решта позову не визнана з посиланням на те, що нежитлове приміщення №62 по вулиці Парковій в смт. Нікольське Нікольського району Донецької області відповідачем придбано ще до реєстрації шлюбу з позивачкою та за особисті кошти, а тому не може бути предметом поділу, оскільки не є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Щодо права позивачки на 1/2 частку земельних ділянок, розташованих по вулиці Парковій, 62 в смт. Нікольське, також заперечив, вказавши, що набув їх в порядку безоплатної приватизації, а тому вони є його особистою власністю. Крім того, зазначив, що позивачка, будучи громадянкою ОСОБА_5 Федерації, не має права набувати у власність земельні ділянки в порядку розподілу майна подружжя.

05.06.2018 року судом було ухвалено про виклик та допит свідків з боку позивачки та відповідача.

Пізніше, 18.09.2018 року за клопотанням представника позивачки ОСОБА_1 було ухвалено зняти з допиту свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8В,.

Позивачка до судового засідання не з'явилася, надала заяву про розгляд справи за її відсутності за участі її представника ОСОБА_1.

В судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала з підстав зазначених у позові, пояснила, що з 2000 року позивачка та відповідач перебували у фактичних шлюбних відносинах, за спільні кошти придбали приміщення по вулиці Парковій, 62 в смт. Нікольське. В липні 2007 року зареєстрували шлюбі, в шлюбі придбали квартиру АДРЕСА_2, та земельні ділянки по вулиці Парковій, 62 в смт. Нікольське. Просила суд визнати все майно об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, поділити його, визнавши за позивачкою права власності на 1/2 його частку. Заперечувала щодо неможливості набуття іноземцями права власності на земельні ділянки в порядку поділу майна.

Відповідач до судового засідання не з'явився, надав заяву про розгляду справи за його відсутності за участі його представника ОСОБА_2.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні пояснив, що відповідач визнає позов в частині визнання за позивачкою 1/2 частки набутої за час шлюбу квартири, а тому не заперечував проти задоволення позову в цій частині. Заперечував поти позову в частині визнання за позивачкою права власності на 1/2 частку приміщення по вулиці Парковій, 62 в смт. Нікольське та 1/2 частку земельної ділянки за вказаною адресою, оскільки це майно є особистою власністю ОСОБА_4, а тому розподілу не підлягає. Просив в цій частині позову відмовити.

Заслухавши представників сторін, свідків, дослідивши письмові матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 14.07.2007 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєстрували шлюб, про що Приморським відділом РАЦС Маріупольського МУЮ Донецької області вчинено актовий запис №230 від 14.07.2007 року.

01.09.2007 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу квартири, за яким ОСОБА_4 придбав квартиру АДРЕСА_1.

Право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_4 04.09.2007 КП «Володарське БТІ» за №3146182.

06.10.2016 року шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_10 розірвано Івантєєвським відділом РАЦС ГУ РАЦС Московської області, актовий запис №266 від 06.10.2016 року, прізвище дружини після розірвання шлюбу “Єгупова”.

Відповідно до положень ст.ст.60, 61, 63, 69, 70 СК України, що діяли на час набуття права власності на майно, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Отже, набуття майна за час шлюбу створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності. Ні дружина, ні чоловік не зобов'язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, відповідно до ст.60 СК України, воно вважається таким, що належить подружжю.

Таким чином, встановивши, що квартира АДРЕСА_1 набута сторонами за час шлюбу, вона є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, а тому ОСОБА_3 має право на її поділ шляхом визнання за нею права власності на 1/2 частку.

Більш того, вказана вимога визнається відповідачем, а тому суд приходить до висновку про задоволення позову в цій частині.

Вирішуючи вимогу про визнання об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та поділ нежитлового приміщення №62 по вулиці Парковій в смт. Нікольське Нікольського району Донецької області суд виходить з наступного.

Встановлено, що за договором купівлі-продажу нежитлової будівлі від 14.12.2005 року, ОСОБА_4 придбав належну на праві комунальної власності КП “Володарське БТІ” нежитлову адміністративну будівлю №62 по вулиці Парковій в смт. Нікольське Нікольського району Донецької області з господарчими та побутовим будівлями та спорудами, розташовану на земельній ділянці Володарської селищної ради Володарського району Донецької області.

Як зазначалося, шлюб між позивачкою та відповідачем укладений лише 14.07.2007 року.

ОСОБА_3, посилаючись на перебування з 2000 року у фактичних шлюбних відносинах з відповідачем та придбання вказаного нежитлового приміщення за спільні кошти, просила його визнати об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та поділити його.

Так, відповідно до п.1 ч.1 ст.57 СК України, що діяла на час набуття ОСОБА_4 права власності на нежитлову будівлю, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, зокрема, набуте нею, ним до шлюбу.

В той же час, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними (ч.1 ст.74 СК України).

При цьому, відповідно до п.20 Постанови Пленуму ВСУ “Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя” від 21.12.2007 р. №11 (Постанова), при застосуванні ст.74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Також, відповідно до ст.62 СК України, п.23 Постанови, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Аналіз зазначених норм права, дає підстави для висновку, що за загальним правилом майно, набуте одним із подружжя до шлюбу є його особистою власністю і може бути визнано спільною власністю подружжя, за умови доведення перебування їх у фактичних шлюбних відносинах на час придбання майна та/або якщо внаслідок спільних трудових чи грошових витрат, майно одного з подружжя істотно збільшилося.

При цьому, виходячи з таких загальних принципів цивільного судочинства як змагальність сторін та диспозитивність, тягар доказування статусу спільної сумісної власності приміщення №62 по вулиці Парковій в смт. Нікольське Нікольського району Донецької області покладається саме на позивачку.

Так, представник позивачки ОСОБА_1 в судовому засіданні пояснила, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували у фактичних шлюбних відносинах з 2000 року, в 2005 році придбали спірне нежитлове приміщення, за спільні кошти здійснювали в ньому ремонтні роботи, розширювали та оздоблювали територію.

Відповідач, від імені якого діє представник відповідача ОСОБА_2 заперечував ці обставини, вказував на те, що приміщення №62 по вулиці Парковій в смт. Нікольське є особистою власністю відповідача.

Допитаний за клопотання сторони позивача та відповідача свідок ОСОБА_11 суду пояснив, що він, будучи далеким родичом ОСОБА_4, познайомився з ОСОБА_3 на хрестинах їх дитини, вже після того як ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєстрували шлюб. Знає, що проживала родина ОСОБА_4 по вулиці Калініна в смт. Нікольське. А от, чи проживали ОСОБА_3 та ОСОБА_4 як подружжя до реєстрації шлюбу, йому не відомо. Додав, що позивачка поїхала з дитиною з смт. Нікольське після початку подій на сході України і більше не поверталася. Приміщення №62 по вулиці Парковій в смт. Нікольське придбано дуже давно, ще задовго до весілля ОСОБА_4 та ОСОБА_3, чи проводились там ремонті роботи в період їх шлюбу не знає, але знає, що вони ведуться на теперішній час.

Свідок відповідача ОСОБА_12 суду пояснив, що знайомий зі сторонами у справі з 2010 року, на той час вони перебували у шлюбі і мали дитинну. В кінці 2013 на початку 2014 року ОСОБА_3 разом з дитиною поїхали з смт. Нікольське, пізніше поїхав ОСОБА_4. Потім в 2014-2015 роках ОСОБА_4 повернувся і між ними було укладено договір оренди нежитлової будівлі №62 по вулиці Парковій в смт. Нікольське. На момент укладення договору оренди ремонтні роботи в приміщенні були розпочаті, але приміщення не було придатне для використання, тому всі ремонтні роботи в ньому були вчинені ним та його партнером за власні кошти. Всі погодження щодо укладення договору оренди, ремонту в приміщенні та його використання здійснювалися лише з ОСОБА_4, ОСОБА_3 жодної участі в цьому не приймала.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позивачкою в ході розгляду справи не доведено належними та допустимими доказами факту перебування у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_4, в яких між ними склалися усталені відносини, притаманні подружжю, на час набуття ОСОБА_4 права власності на нежитлову будівлю №62 по вулиці Парковій в смт. Нікольське Нікольського району Донецької області. Доводи позивачки щодо збільшення вартості майна, що є предметом спору, також не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, більш того, вони спростовані поясненнями свідка ОСОБА_12, який пояснив, що на час укладення договору оренди приміщення, воно було у непридатному для використання стані, ремонтні роботи були вчинені, в тому числі за його рахунок, і не здійснювалися за рахунок ОСОБА_3.

До пояснень свідка ОСОБА_11 суд ставиться критично, оскільки вони не є конкретними, на думку суду не підтверджують та не спростовують позицію позивачки.

Таким чином, за недоведеністю позивачкою підстави свого позову — набуття права власності на нежитлову будівлю №62 по вулиці Парковій в смт. Нікольське Нікольського району Донецької області за час спільного проживання з ОСОБА_4 однією сім'єю, без реєстрації шлюбу, а також збільшення вартості майна внаслідок її з ОСОБА_4 спільних трудових чи грошових затрат, суд приходить до висновку що нежитлова будівля №62 по вулиці Парковій в смт. Нікольське Нікольського району Донецької області є особистою власністю ОСОБА_4, тобто не є об'єктом права спільної сумісної власності та не підлягає поділу з ОСОБА_3, а тому в цій частині позову ОСОБА_3 слід відмовити.

Вимога позивачки про визнання об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та поділ земельних ділянок також не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що на підставі рішення Володарської селищної ради №VІ/8-101 від 29.06.2011 року ОСОБА_4 є власником земельних ділянок, розташованих по вулиці Парковій (Совєтській), 62 в смт. Нікольське (Володарське) Нікольського (Володарського) району Донецької області, а саме:

земельної ділянки кадастровий номер 142755100:01:001:0369, площею 0,1500 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що підтверджується державним актом серії ЯГ №973660 від 10.02.2012 року;

земельної ділянки кадастровий номер 142755100:01:001:0370, площею 0,0180 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що підтверджується державним актом серії ЯГ №973659 від 10.02.2012 року;

земельної ділянки кадастровий номер 142755100:01:001:0801, площею 0,0427 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що підтверджується державним актом серії ЯМ №430956 від 27.07.2012 року;

земельної ділянки кадастровий номер 142755100:01:001:0803, площею 0,0873 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що підтверджується державним актом серії ЯМ №430958 від 27.07.2012 року.

Таким чином, ОСОБА_4 набував права власності на спірні земельні ділянки в порядку ст.ст. 116, 118, 121 ЗК України, якими визначено порядок отримання земельної ділянки громадянином в межах норм безоплатної приватизації, що підтверджується державними актами.

Так, відповідно до ч.5 ст.61 СК України, що діяла станом на 10.02.2012 року, тобто на час набуття ОСОБА_4 у власність земельних ділянок з кадастровими номерами 142755100:01:001:0369, площею 0,1500 га, та 142755100:01:001:0370, площею 0,0180 га, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації.

Тобто, за існуючими на той час нормами сімейного законодавства, земельні ділянки з кадастровими номерами 142755100:01:001:0369, 142755100:01:001:0370 були об'єктами права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_4.

Однак із системного аналізу норм сімейного і земельного законодавства України вбачається, що земельна ділянка отримана в порядку безоплатної приватизації, не може входити до маси спільного майна подружжя, яке підлягає поділу.

Так, Сімейним кодексом України визначені підстави, коли майно не є спільною сумісною власністю подружжя, а є особистою приватною власністю одного з подружжя (ст. 57 СК України), які можна відокремити на наступні групи: 1) відсутність зв’язку набуття майна із сімейними відносинами подружжя (до вступу в шлюб, під час роздільного проживання, за кошти, що є особистою приватною власністю одного з членів подружжя, відшкодування за втрату речі, яка належала одному з подружжя); 2) волевиявлення попереднього власника майна щодо безоплатної передачі майна одному із членів подружжя (дарування, спадкування); 3) тісний зв’язок майна з особою (речі індивідуального користування, премії, нагороди, страхові відшкодування, відшкодування завданої їй моральної шкоди).

При безоплатній приватизації земельної ділянки на підставі п.в ч.3 ст.116 Земельного кодексу України наявні усі три наведені вище ознаки: 1) відсутність зв’язку з сімейними відносинами, що полягає у гарантуванні кожному громадянину України право на безоплатне одержання земельної ділянки в межах встановлених норм безоплатної приватизації. Таке право мають кожен із членів подружжя та можуть реалізувати його незалежно один від одного. Реалізація одним із членів подружжя права на приватизацію в межах норм безоплатної приватизації не позбавляє права іншого з членів подружжя скористатись своїм правом на безоплатну приватизацію. Тобто, безоплатна приватизація здійснюється кожним з членів подружжя особисто, незалежно один від одного й поза будь-яким зв’язком із сімейними відносинами; 2) надання земельної ділянки в межах норм, встановлених Земельним кодексом України, здійснюється безоплатно. При цьому виді приватизації не відбувається витрачання спільного майна подружжя. Інший з членів подружжя жодним чином не бере участі в набутті такого майна. Волевиявлення попереднього власника земельної ділянки (держава, територіальна громада) на передачу земельної ділянки не у спільну сумісну власність подружжя, а в особисту приватну власність одного з членів подружжя, підтверджується рішенням про передачу земельної ділянки у власність конкретної особи, державним актом про право власності на землю, в якому єдиним власником земельної ділянки зазначений позивач, жодних співвласників згідно акту не має; 3) безоплатна приватизація тісно пов’язана з конкретною особою, тобто держава гарантує кожній особі право на безоплатну приватизацію, в межах встановлених норм, відслідковує, хто з громадян вже скористався таким правом, що унеможливлює повторне використання права на безоплатну приватизацію. Про те, що особою використано її право на безоплатну приватизацію, робиться відмітка в паспорті, що прямо, однозначно і безумовно вказує на тісний зв'язок права на безоплатну приватизацію з особою, якій це право надано. Якщо особа скористалася своїм правом, на безоплатну передачу їй вказаної земельної ділянки в межах норм, встановлених статтею 121 ЗК України, то по даному виду використання вона не зможе більше набути земельну ділянку в порядку безоплатної передачі. Реалізувавши своє законне право на приватизацію безоплатно переданої земельної ділянки, особа отримує вказану земельну ділянку в приватну власність, що посвідчується Державним актом на спірну земельну ділянку.

Отже, пред’являючи позов про визнання права власності на 1/2 частку спірної земельної ділянки позивачка порушує законне право приватної власності відповідача, бо на таку ж частку зменшиться земельна ділянка відповідача, отримана у власність в порядку безоплатної її приватизації. Однак відповідач, вже використавши своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки, не зможе в подальшому набути ту частину земельної ділянки, яку отримає позивачка в разі задоволення її позовних вимог.

Крім того, відповідно до частини 4 статті 86 ЗК України, в редакції, що діяла на час набуття права власності відповідачем на спірні земельні ділянки, право спільної власності на землю посвідчується державним актом на право власності на землю.

Постановою Кабінету міністрів України від 2 квітня 2002 року №449 «Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою» затверджено форму Державного акта на право власності на земельну ділянку та визначено, що у разі виникнення права спільної власності на земельну ділянку до акта додається список її співвласників.

Державні акти на право власності на земельну ділянку, що маються в матеріалах справи, не містить списку співвласників. Єдиним власником є особа, яка її приватизувала – ОСОБА_4.

Дана обставина, ще раз підтверджує незаконність вимог ОСОБА_3 на спірну земельну ділянку.

Отже, враховуючи, що порядок набуття права власності на земельні ділянки, які приватизовані в порядку безоплатної передачі, та реалізація такого права визначаються саме Земельним Кодексом України і не регулюються актами цивільного законодавства, вони не можуть розглядатися судом як класичний спосіб набуття майна в розумінні Сімейного та Цивільного кодексів України і повинні вирішуватися на користь застосування до спірних правовідносин норм Земельного кодексу України як спеціального нормативно правового акту, що регулює відносини з приводу особливого виду майна – землі.

Відповідно до статті 41 Конституції України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Таким чином, під час розгляду справи доведено та підтверджено доказами, що земельні ділянки кадастровий номер 142755100:01:001:0369, площею 0,1500 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 142755100:01:001:0370, площею 0,0180 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, приватизовані відповідачем в порядку реалізації свого права на безоплатну приватизацію, а тому вони є його особистою власністю і не можуть бути визнані об’єктами права спільної сумісної власності та підлягати поділу.

Щодо земельних ділянок кадастровий номер 142755100:01:001:0801, площею 0,0427 га, кадастровий номер 142755100:01:001:0803, площею 0,0873 га, розташованих по вулиці Парковій, 62 в смт. Нікольське Нікольського району Донецької області, цільове призначення – для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, слід зазначити таке.

Як встановлено судом, набуття ОСОБА_13 права власності на земельні ділянки, в тому числі кадастрові номери 142755100:01:001:0801, 142755100:01:001:0803, відбулося в межах норм безоплатної приватизації та підтверджується державними актами про паво власності на земельну ділянку серії ЯМ №430956 від 27.07.2012 року, серії ЯМ №430958 від 27.07.2012 року.

Відповідно до положень ст.57 СК України, в редакції, що діяла на час набуття права власності, тобто на 27.07.2012 року, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що земельні ділянки кадастровий номер 142755100:01:001:0801, площею 0,0427 га, кадастровий номер 142755100:01:001:0803, площею 0,0873 га, розташовані по вулиці Парковій, 62 в смт. Нікольське Нікольського району Донецької області, цільове призначення – для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, належні ОСОБА_4 на підставі державних актів серії ЯМ №430956 від 27.07.2012 року, ЯМ №430958 від 27.07.2012 року є його особистою власністю, а тому не є об’єктом права спільної сумісної власності та не підлягають поділу.

Таким чином, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 в частині визнання об’єктом права спільної сумісної власності та поділ земельних ділянок кадастровий номер 142755100:01:001:0369, площею 0,1500 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 142755100:01:001:0370, площею 0,0180 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 142755100:01:001:0801, площею 0,0427 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 142755100:01:001:0803, площею 0,0873 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, розташованих по вулиці Парковій, 62 в смт. Нікольське Нікольського району Донецької області слід відмовити, оскільки вони є особистою приватною власністю ОСОБА_4.

Крім того, слід зазначити, що всі вказані земельні ділянки передані у власність відповідачу в межах норм безоплатної приватизації у зв’язку з набуттям права власності на нежитлове приміщення №62 по вулиці Парковій в смт. Нікольське Нікольського району Донецької області за договором купівлі-продажу нежитлової будівлі від 14.12.2005 року.

Відмовляючи позивачці в задоволенні позову в частині визнання об’єктом права спільної сумісної власності та поділ нежитлового приміщення №62 по вулиці Парковій в смт. Нікольське Нікольського району Донецької області, з підстав, що останнє є особистою власністю відповідача ОСОБА_4, суд вважає, що право позивачки на набуття у власність земельних ділянок призначених для обслуговування будівлі, що на них розташована та ведення особистого селянського господарства, не виникло, а тому воно не може бути порушено і потребувати судового захисту в розумінні ст.16 ЦК України.

Також суд не погоджується з доводами представника відповідача ОСОБА_2 в тій частині, що позивачка, будучи громадянкою ОСОБА_5 Федерації, не має право на набуття у власність земельної ділянки в порядку розподілу спільного сумісного майна, оскільки порядок набуття права власності на земельні ділянки іноземцями та особами без громадянства визначений ст.81 ЗК України і становить виключення для них, тільки щодо земель сільськогосподарського призначення.

Отже, дослідивши всі наявні у справі докази, та оцінивши належність, допустимість достовірність кожного окремо, а достатність і взаємозв’язок у їх сукупності, суд прийшов до висновку про задоволення позову ОСОБА_3 в частині визнання об’єктом права спільної сумісної власності квартири АДРЕСА_1 та її поділ, шляхом визнання за позивачкою права власності на ? частку квартири, та про відмову у позові в частині визнання об’єктом права спільної сумісної власності та поділ нежитлової будівлі №62 по вулиці Парковій в смт. Нікольське Нікольського району Донецької області, земельних ділянок кадастрові номери: 142755100:01:001:0369, площею 0,1500 га, 142755100:01:001:0370, площею 0,0180 га, 142755100:01:001:0801, площею 0,0427 га, та 142755100:01:001:0803, площею 0,0873 га, розташованих по вулиці Парковій в смт. Нікольське Нікольського району Донецької області, оскільки вони є особистою приватною власністю відповідача ОСОБА_4

Вирішуючи питання про судові витрати, суд виходить з положень ст.141 ЦПК України, та враховуючи часткове задоволення позову стягує з відповідача на користь позивачки судові витрати у виді судового збору, сплаченого при подачі позову в сумі 640 гривень, а з позивачки на користь держави не доплачену суму судового збору за кожну вимогу майнового характеру після збільшення позовних вимог в сумі, 2300 гривень.

Керуючись ст.ст. 3, 7, 12, 13, 19, 76-82, 141, 258, 259, 263, 265, 274, 279, 354, 355 ЦПК України, ст.ст.57, 60-63, 69, 70, 74 СК України, ст.ст.86, 116, 118, 121 ЗК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 провизнання майна об’єктом права спільної сумісної власності подружжя та його поділ – задовольнити частково.

Визнати квартиру АДРЕСА_1 об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Поділити об’єкт права спільної сумісної власності подружжя квартиру АДРЕСА_1, визнавши за ОСОБА_3, ІПН НОМЕР_1, зареєстрованою та проживаючою за адресою: ОСОБА_5 Федерація, АДРЕСА_3, право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1.

В решті частини позовних вимог – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4, ІПН НОМЕР_2, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, селище Нікольське, АДРЕСА_4, на користь ОСОБА_3, ІПН НОМЕР_1, зареєстрованої та проживаючої за адресою: ОСОБА_5 Федерація, АДРЕСА_3, судові витрати у виді судового збору в розмірі 640 (шістсот сорок) гривень.

Стягнути з ОСОБА_3, ІПН НОМЕР_1, зареєстрованої та проживаючої за адресою: ОСОБА_5 Федерація, АДРЕСА_3, на користь держави судові витрати у виді судового збору в розмірі 3 200 (три тисячі двісті) гривень.

Повне судове рішення складене 24.09.2018 року.

Датою ухвалення рішення є дата складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Апеляційного суду Донецької області через Володарський районний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

З дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, яка починає функціонувати через 90 днів з дня опублікування Державною судовою адміністрацією України у газеті «Голос України» та на веб-порталі судової влади оголошення про створення та забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційна скарга подається безпосередньо до Апеляційного суду Донецької області.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Суддя О.Є. Вайновська