Рішення № 76689487, 25.09.2018, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2018 року м. Кропивницький Справа № 1140/2264/18

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Кармазиної Т.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного (письмового) провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до комісії Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни про визнання протиправним та скасування рішення, зобов’язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення комісії Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни №1/V/ХІІ/З від 16.02.2018, яким йому відмовлено в наданні статусу учасника бойових дій, а також зобов’язати відповідача повторно розглянути питання щодо надання йому статусу учасника бойових дій та надати статус учасника бойових дій.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він був відряджений на 30 днів до м.Краматорськ та м.Слов'янськ Донецької області, з 05.02.2015 року по 06.03.2015 року. Зазначав, що на час виникнення у нього права на отримання статуту учасника бойових дій законодавство України не містило обов'язкових вимог щодо тривалості строку перебування безпосередньо в районах проведення антитерористичної операції, зокрема, осіб рядового і начальницького складу, військовослужбовців, працівників МВС, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення. Також, звертав увагу, що відповідачем прийнято рішення за результатами розгляду наступних документів: довідки про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпечення її проведення і захисті незалежності від 04.03.2015 року №81/3774, витягу з наказу Першого заступника керівника Антитерористичного Центру при Службі безпеки України про перебування у службовому відрядженні у складі сил та засобів, які залучаються та беруть безпосередню участь в АТО на території Донецької та Луганської областей, забезпеченні її проведенні, з метою виконання службових завдань №16 від 07.03.2015; посвідчення про відрядження №4; листа начальника ГУНП в Кіровоградській області від 29.12.2017. Тому, на думку позивача, відповідач протиправно відмовив йому у наданні статусу учасника бойових дій з посиланням на п.4 Порядку надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередньо участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, затвердженого постановою Кабміну України від 20.08.2014 №413 та п.п.2, 4 розділу ІІ Положення про комісію МВС з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни, затвердженого Наказом МВД України від 26.08.2016 №868 зареєстрованого в Мін'юсті України 20.09.2016 за №1271/29401.

Позивач та його представник у судове засідання не з'явилися, подавши до суду заяву про розгляд справи за їх відсутності (а.с.56).

Представник відповідача, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце судового розгляду, у судове засідання не прибув, подавши до суду письмовий відзив на позовну заяву (а.с.40-42). Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач просив суд врахувати, відсутність відповідних доказів про безпосередню участь позивача у виконанні завдань антитерористичної операції у районах її проведення, що є підставою для надання особі статусу учасника бойових дій і згідно п.4 Порядку надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, затвердженого постановою КМУ від 20.08.2014 №413, в редакції, шо діяла станом на лютий 2015 року, коли позивач перебував у відрядженні. Також, зазначав, що роз’яснення Штабу АТЦ при СБУ від 20.03.2017 №33/5-2217 вказує, що для отримання статусу учасника бойових дій необхідно в сукупності мати як наказ керівництва АТО або керівництва АТЦ при СБУ про залучення до проведення АТО, так і наказ ОТУ або керівництва АТО про підпорядкування. При цьому, наголошував на тому, що на розгляд Комісії не було надано наказ керівника АТЦ при СБУ про безпосереднє залучення позивача до виконання завдань антитерористичної операції в районах її проведення, інші офіційні документи, видані державними органами, що містять достатні докази про безпосередню участь позивача у виконанні завдань антитерористичної операції в районах її проведення.

Враховуючи викладене, а також з урахуванням приписів ч.9 ст.205 КАС України, суд визнав за можливе здійснити розгляд справи у порядку письмового провадження.

Дослідивши докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, з таких підстав.

Судом встановлено, та не заперечувалось сторонами у справі, що відповідно до витягу з наказу Першого заступника керівника Антитерористичного Центру при Службі безпеки України №66 від 07.03.2015 про перебування у службовому відрядженні у складі сил та засобів, які залучаються та беруть безпосередню участь в АТО на території Донецької та Луганської областей, забезпеченні її проведенні, з метою виконання службових завдань, старший лейтенант міліції ОСОБА_1, оперуповноважений СКР Світловодського МВ УМВС України в Кіровоградській області, перебував з 05.02.2015 по 06.03.2015 (а.с.9).

Зазначені обставини також підтверджуються довідкою про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпечення її проведення і захисті незалежності від 04.03.2015 року №81/3774 та посвідченням про відрядження, виданим позивачу за №4 (а.с.8, 10-11).

В позовній заяві позивачем зазначено, що з листопада 2015 року ГУНП у Кіровоградській області звернулось до відповідача із заявою та відповідними документами з метою надання позивачу статусу учасника бойових дій. Проте вказані документи чотири рази повертались на доопрацювання із зазначенням того, що до матеріалів клопотання не долучені докази, які підтверджували перебування в зоні АТО більше 30 днів, а також доказів участі у виконанні бойових службових завдань в умовах безпосереднього зіткнення та вогневого контакту з противником, що було б підставою для надання йому статусу учасника бойових дій незалежно від кількості днів залучення його до проведення АТО.

Рішенням №1/V/ХІІ/З від 16.02.2018 комісією Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни, з посиланням на пункт 4 Порядку надання та позбавлення статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 р. № 413 та пункти 2, 4 Розділу ІІ Положення про комісію Міністерства внутрішніх справ з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 26.08.2016 р. №868, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 20.09.2016 р. за № 1271/29401, відмовлено позивачу в наданні статусу учасника бойових дій (а.с.7).

При цьому, згідно протоколу засідання комісії Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни №1 від 16.02.2018 комісією встановлено відсутність документального підтвердження про виконання бойових завдань по захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і безпосередню участь в антитерористичній операції, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення (витяги з бойових наказів, бойових розпоряджень, бойових донесень журналів бойових дій, оперативних завдань). Також, відсутність документального підтвердження про участь у забезпеченні проведення антитерористичної операції, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення. У зв’язку чим комісією ухвалено відмовити позивачу у наданні статусу учасника бойових дій (а.с.43-46).

Стаття 5 Закону України “Про боротьбу з тероризмом” від 20.03.2003 р. № 638-IV визначає повноваження суб'єктів, які безпосередньо здійснюють боротьбу з терроризмом.

Згідно вказаної норми, Міністерство внутрішніх справ України спільно з Національною поліцією організовує боротьбу з тероризмом шляхом запобігання, виявлення та припинення злочинів, вчинених з терористичною метою, розслідування яких віднесене законодавством України до компетенції Національної поліції; надає Антитерористичному центру при Службі безпеки України необхідні сили і засоби; забезпечує їх ефективне використання під час проведення антитерористичних операцій.

З наявних в матеріалах справи доказів, вбачається, що позивач ніс бойове чергування на блокпостах в зоні проведення антитерористичної операції на території Луганської та Донецької областей і м.Ізюм Харківської області, що не заперечувалось сторонами у справі, та підтверджується розстановкою нарядів суб’єктів боротьби з тероризмом антитерористичної операції на території Луганської та Донецької областей, затвердженою начальником Ізюмського МВ ГУМВС України в Харківській області (а.с.51-52).

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивачем виконувались функції МВС України з надання сил і засобів для проведення антитерористичної операції на території Луганської та Донецької областей протягом 30 календарних днів.

Відповідно до ст.5 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22.10.1993 р. № 3551-XII (далі – Закон № 3551), учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

Згідно з п.19 ч.1 ст.6 Закону № 3551 (у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин), учасниками бойових дій визнаються, зокрема, військовослужбовці (резервісти, військовозобов'язані) та працівники Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці, працівники Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення.

Порядок надання статусу учасника бойових дій особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, категорії таких осіб та терміни їх участі (забезпечення проведення) в антитерористичній операції, а також райони антитерористичної операції визначає Кабінет Міністрів України.

На виконання Закону №3551, постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 №413 затверджено Порядок надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення (далі - Порядок № 413).

Згідно з пп.1 п.2 Порядку № 413, у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин, статус учасника бойових дій надається, зокрема, військовослужбовцям (резервістам, військовозобов'язаним) та працівникам Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, особам рядового і начальницького складу, військовослужбовцям, працівникам МВС, Управління державної охорони, Держспецзв'язку, ДСНС, ДПтС, військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах проведення антитерористичної операції.

Відповідно до п.4. Порядку № 413 підставою для надання особам статусу учасника бойових дій є: для осіб, зазначених в абзаці другому пункту 2 цього Порядку, - документи про безпосереднє залучення до виконання завдань антитерористичної операції в районах її проведення, направлення (прибуття) у відрядження до районів проведення антитерористичної операції, їх перебування в таких районах з метою виконання завдань із захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України шляхом безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення (витяги з наказів, директив, розпоряджень, посвідчень про відрядження, оперативних завдань, журналів бойових дій, бойових донесень, дислокацій, книг нарядів, графіків несення служби, звітів, зведень, донесень, матеріалів спеціальних (службових) розслідувань за фактами отримання поранень, а також інші офіційні документи, видані державними органами, що містять достатні докази про безпосередню участь особи у виконанні завдань антитерористичної операції у районах її проведення).

Вказана норма не містить жодної вимоги щодо тривалості періоду перебування особи в зоні АТО, необхідної для надання їй статусу учасника бойових дій.

Пунктом 5 Порядку №413 визначено, що рішення про надання статусу учасника бойових дій приймається: комісіями з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, утвореними в Міноборони, МВС, Національній гвардії, СБУ, Службі зовнішньої розвідки, Адміністрації Держприкордонслужби, Адміністрації Держспецтрансслужби, Управлінні державної охорони, Адміністрації Держспецзв'язку, ДСНС, ДПтС (далі - комісія), - стосовно осіб, зазначених в абзаці другому пункту 2 цього Порядку;

Згідно п.6 Порядку №413, для надання статусу учасника бойових дій особам, зазначеним в абзацах другому та третьому пункту 2 цього Порядку, командири (начальники) військових частин (органів, підрозділів) або інші керівники установ, закладів у місячний строк після завершення особами виконання завдань антитерористичної операції в районах її проведення зобов'язані подати на розгляд комісії, утвореної міністерством, центральним органом виконавчої влади чи іншим державним органом, у підпорядкуванні яких перебували військові частини (органи, підрозділи), установи та заклади, у складі яких проходили службу чи працювали особи, довідки за формою згідно з додатком 1 та документи із зазначених у пункті 4 цього Порядку, які є підставою для надання особам статусу учасника бойових дій.

Комісії вивчають документи, у разі потреби заслуховують пояснення осіб, стосовно яких вони подані, свідків та у місячний строк з дня надходження документів приймають рішення щодо надання статусу учасника бойових дій. За відсутності підстав повертають їх до військових частин (органів, підрозділів), установ, закладів з метою подальшого доопрацювання.

Комісії інформують у місячний строк Державну службу у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції про осіб, яким надано статус учасника бойових дій, за формою згідно з додатком 3.

Комісії подають на розгляд міжвідомчої комісії документи із спірних питань, які потребують міжвідомчого врегулювання.

Міжвідомча комісія розглядає документи, надіслані комісіями, та у разі потреби уточнює інформацію про осіб, стосовно яких вони подані (надсилає необхідні запити тощо), заслуховує пояснення таких осіб, свідків, представників державних органів та у місячний строк з дня надходження документів (уточненої інформації) приймає рішення щодо надання статусу учасника бойових дій, про що інформує комісії.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України №868 від 26.08.2016 затверджено Положення про комісію Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни (далі Положення).

Пунктом 1 розділу ІІ Положення визначено основні завдання Комісії: вивчення документів та прийняття рішення щодо надання працівникам МВС статусу учасника бойових дій, розгляд питань, пов'язаних із встановленням статусу учасника війни відповідно до пунктів 6 і 13 статті 9 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Відповідно до п.2 розділу ІІ Положення з метою забезпечення виконання покладених на неї завдань Комісія має право: 1) вивчати довідки, документи та інші докази, надіслані керівниками структурних підрозділів Міністерства внутрішніх справ України та керівниками територіальних органів, закладів, установ і підприємств, що належать до сфери управління Міністерства внутрішніх справ України, іншими особами, визначеними чинним законодавством (далі - керівники підрозділів), чи подані особисто; 2) заслуховувати у разі потреби працівників МВС, свідків, представників органів державної влади, громадських організацій, рад ветеранів; 3) подавати на розгляд міжвідомчої комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", яка утворюється Державною службою у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції (далі - міжвідомча комісія), документи зі спірних питань, що потребують міжвідомчого врегулювання; 4) брати до уваги докази, пропозиції та рекомендації комісій, створених в центральних органах виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністерство внутрішніх справ України, під час вивчення матеріалів щодо надання статусу учасника війни працівникам МВС; 5) повертати документи керівникам підрозділів для подальшого доопрацювання; 6) приймати рішення про відмову в наданні статусу учасника бойових дій, учасника війни; 7) приймати рішення про позбавлення статусу учасника бойових дій, учасника війни; 8) повторно розглядати за рішенням Міністра внутрішніх справ України (особи, яка виконує його обов'язки) питання про надання статусу учасника бойових дій, учасника війни особам, яким було відмовлено в наданні такого статусу раніше.

Згідно пункту 4 розділу ІІ Положення комісія відмовляє в наданні статусу учасника бойових дій, учасника війни у разі: відсутності документів, що містять достатні підтвердні докази і є підставою для надання статусу учасника бойових дій, учасника війни; надання недостовірних даних про осіб, зазначених у пункті 1 розділу І цього Положення; виявлення факту підроблення документів, які є підставою для надання статусу учасника бойових дій, учасника війни; наявності обвинувального вироку суду, який набрав законної сили, за вчинення умисного тяжкого або особливо тяжкого злочину в період участі в антитерористичній операції.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи та не спростовано відповідачем, що комісією, незважаючи на наявність вищенаведених норм чинного, на час виникнення спірних правовідносин, законодавства України та положення ч.2 ст.19 Конституції України, не запрошено на засідання комісії МВС позивача, не заслухано пояснення свідків, які разом з позивачем проходили службу та перебували в зоні АТО.

Суд вважає необґрунтованими та не приймає до уваги посилання відповідача на п.2-1 Порядку № 413, яким такий порядок доповнено постановою Кабінету Міністрів України від 08.092016 №602 "Про внесення змін до Порядку надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення", відповідно до якого статус учасника бойових дій надається особам, зазначеним у пункті 2 цього Порядку, в разі залучення їх до проведення антитерористичної операції на строк не менше ніж 30 календарних днів, у тому числі за сукупністю днів перебування в районах її проведення. Оскільки на момент перебування позивача у відрядженні, такий пункт Порядку №413 не діяв.

При цьому, суд зауважує, що частиною 1 статті 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Рішенням ОСОБА_2 Суду України №1-рп/99 від 09.02.1999 року визначено, що положення частини першої статті 58 Конституції України про те, що закони та інші нормативно - правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що вони стосуються людини і громадянина (фізичної особи).

Відповідно до ст.22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Рішенням ОСОБА_2 Суду України від 22.09.2005 року №5-рп/2005 наведено тлумачення поняття "звуження змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина", що міститься в частині 3 статті 22 Конституції України, згідно з яким конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні, визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. ОСОБА_2 Суд України також підкреслив, що загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.

Таким чином, визнання Законом правових актів такими, що втратили чинність, зупинення їх дії, внесення до них змін і доповнень стосовно закріплених в них прав і свобод людини і громадянина ОСОБА_2 Суд України вважає скасуванням або обмеженням цих прав і свобод.

Крім того, судом не приймається до уваги посилання відповідача на те, що територія Харківської області на час відрядження позивача не була районом проведення антитерористичної операції, оскільки Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 р. №1053-р, чинного на час відрядження позивача, затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, зокрема і м.Ізюм Харківської області.

Також, суд вважає, що відсутність документального підтвердження про виконання позивачем бойових завдань по захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і безпосередню участь в антитерористичній операції, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення (витяги з бойових наказів, бойових розпоряджень, бойових донесень журналів бойових дій, оперативних завдань), не може бути безумовною підставою для відмови у наданні статусу учасника бойових дій, з наступних підстав.

В Україні діє принцип верховенства права, у відповідності до якого, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Перебуваючи у відрядженні в зоні АТО та ризикуючи власним життям і здоров'ям, позивач мав законні сподівання бути визнаним державою учасником бойових дій.

Натомість, відповідач, не дослідивши всіх обставин справи, зокрема, не отримавши пояснень свідків, не з'ясувавши причин відсутності документального підтвердження про виконання позивачем бойових завдань по захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і безпосередню участь в антитерористичній операції, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, відмовив позивачу у наданні статусу учасника бойових дій.

На підставі ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Відповідач, заперечуючи проти позову, не довів суду, що, розглядаючи питання щодо надання позивачу статусу учасника бойових дій, він діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідач відмовив позивачу у наданні статусу учасника бойових дій з підстав, що не передбачені законодавством, тому суд вважає за необхідне визнати оскаржуване рішення відповідача протиправним, яке підлягає скасуванню.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до п.п.2, 4, 10 ч.2 ст.245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання бездіяльності суб’єкта владних повноважень протиправною та зобов’язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Згідно ч.4 ст.245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З'ясувавши характер спірних правовідносин сторін, характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб, суд дійшов висновку, що з огляду на визнання протиправним рішення відповідача про відмову у наданні статусу учасника бойових дій, порушене право позивача на отримання обґрунтованого рішення з даного питання, має бути відновлено шляхом зобов'язання відповідача повторно розглянути питання щодо надання ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій та прийняти рішення відповідно до вимог законодавства.

При цьому, суд наголошує, що при повторному розгляді даного питання відповідач не може прийняти рішення, яке по суті повторює рішення, що визнане судом протиправним, і повинен вирішити його, з урахуванням правової оцінки, наданої судом обставинам у цій справі.

Суд вважає за доцільне, на підставі частини 6 статті 245 КАС України, визначити відповідачу розумний строк виконання рішення суду у цій частині – не пізніше 30 днів з дня набрання ним законної сили.

Відповідно до частини 1, 2 статті 139 КАС України, здійснені позивачем документально підтверджені витрати на оплату судового збору у сумі 704,80 грн., підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст.132, 139, 242-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (27500, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) до комісії Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни (01024, м.Київ, вул.Богомольця, 10) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов’язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення комісії Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни №1/V/ХІІ/З від 16.02.2018, яким ОСОБА_1 відмовлено в наданні статусу учасника бойових дій.

Зобов'язати комісію Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни, не пізніше 30 днів з дня набрання цим рішенням суду законної сили, повторно розглянути питання щодо надання ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) здійснені ним судові витрати на оплату судового збору в сумі 704,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства внутрішніх справ України (код ЄДРПОУ 00032684).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.

Відповідно до пп.15.5 п.15 Розділу VII Перехідні положення КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду ОСОБА_3