Постанова № 76681866, 24.09.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Постанова

Іменем України

24 вересня 2018 року

м. Харків

справа № 631/1919/16

провадження № 22-ц/790/4511/18

Апеляційний суд Харківської області у складі:

головуючого, судді - Хорошевського О.М.

суддів: Маміної О.В.,

ОСОБА_1

розглянув в порядку письмового провадження в місті Харкові апеляційну скаргу Управління державної пенітенціарної служби України в Харківській області на рішення Нововодолазького районного суду Харківської області від 24 жовтня 2017 року, головуючого першої інстанції судді Пархоменко І.О. по справі № 631/1919/16 за позовом ОСОБА_2 до Управління державної пенітенціарної служби України в Харківській області про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2016 року ОСОБА_2 з позовом до Управління державної пенітенціарної служби України в Харківській області (далі по тексту – УДПС України в Харківській області) після остаточного уточнення якого просила поновити її на роботі та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування зазначала, що з 13 листопада 2015 року вона працювала на посаді фахівця з питань соціальної роботи із суб’єктами пробації Нововодолазького районного відділу кримінально-виконавчої інспекції (далі по тексту – Нововодолазького РВ КВІ) УДПС України в Харківській області.

Наказом УДПС України в Харківській області від 07 жовтня 2016 року №160/ОС-16 вона була звільнена за пунктом 3 статті 36 КЗпП України (у зв’язку з призовом або вступом на військову службу).

ОСОБА_2 вважала, що звільнена з порушенням норм трудового законодавства, оскільки вона 30 серпня 2016 року уклала контракт на проходження військової служби строком до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію. 29 серпня 2016 року позивач звернулась до УДПС України в Харківській області з заявою щодо збереження за нею робочого місця та виплати середньої заробітної плати, відповідно до частини 3 статті 119 КЗпП України. У відповідь отримала роз’яснення, що не має права на збереження робочого місця. Листом від 07 жовтня 2016 року її повідомили про звільнення.

Вважала, що її безпідставно звільнили із займаної посади, в порушення гарантій, передбачених Законом України «Про військовий обов’язок і військову службу».

Просила скасувати наказ УДПС України в Харківській області від 07 жовтня 2016 року №160/ОС-16 в частині звільнення ОСОБА_2 з 30 серпня 2016 року з посади фахівця (з питань соціальної роботи із суб’єктами пробації) Нововодолазького РВ КВІ УДПС України в Харківській області за пунктом 3 статті 36 КЗпП України (у зв’язку з призовом або вступом на військову службу), поновити ОСОБА_2 на роботі на посаді фахівця (з питань соціальної роботи із суб’єктами пробації) Нововодолазького РВ КВІ УДПС України в Харківській області з 30 серпня 2017 року, стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Рішенням Нововодолазького районного суду Харківської області від 24 жовтня 2017 року позовні вимоги задоволено частково.

Скасовано наказ УДПС України в Харківській області від 07 жовтня 2016 року № 160/ОС-16 в частині звільнення ОСОБА_2 з посади фахівця (з питань соціальної роботи із суб’єктами пробації) Нововодолазького РВ КВІ УДПС України в Харківській області за пунктом 3 статті 36 КЗпП України (у зв’язку з призовом або вступом на військову службу).

Визнано ОСОБА_2 звільненою з УДПС України в Харківській області з посади фахівця (з питань соціальної роботи із суб’єктами пробації) Нововодолазького РВ КВІ УДПС України в Харківській області за пунктом 1 статті 40 КЗпП у зв’язку з ліквідацією територіальних органів УДПС.

Стягнено з УДПС України в Харківській області на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 46 962,50 грн.

Рішення в частині стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу в межах платежу за один місяць, тобто в сумі 3 168,75 грн., допущено до негайного виконання.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з УДПС України в Харківській області 1 280,00 грн. судового збору в дохід держави.

Додатковим рішенням Нововодолазького районного суду Харківської області від 14 грудня 2017 року абзац четвертий та п’ятий рішення Нововодолазького районного суду Харківської області від 24 жовтня 2017 року викладено в наступній редакції:

«Стягнути з УДПС в Харківській області на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 46 962,50 грн. з вирахуванням всіх обов’язкових платежів та внесків.

Рішення в частині стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу в межах платежу за один місяць, тобто в сумі 3 168,75 грн., з вирахуванням всіх обов’язкових платежів та внесків, допустити до негайного виконання».

Справа переглядалась в апеляційному порядку. Постановою Верховоного Суду від 20.06.2018 року постанову Апеляційного суду Харківської області від 24.01.2018 року скасовано. Справу передано на новий апеляційний розгляд.

В апеляційній скарзі УДПС України в Харківській області просить скасувати рішення суду першої інстанції, як незаконне та необґрунтоване та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Посилається на те, що звільнення позивача було здійснено на законних підставах згідно законодавства. ОСОБА_2 не була призвана на строкову військову службу або на військову службу під час мобілізації, яка станом на 30 серпня 2016 року (дата укладення контракту) закінчилася, кризова ситуація в країні не оголошувалася, воєнний стан не вводився. Укладення нею контракту про прийняття на військову службу не тягне за собою поширення на неї гарантій, визначених статтею 119 КЗпП України. Крім того, на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 18 травня 2016 року № 348 «Про ліквідацію територіальних органів управління Державної пенітенціарної служби та утворення територіальних органів Міністерства юстиції», Державною пенітенціарною службою України був виданий наказ від 04 жовтня 2016 року № 302/ОД-16 «Про організаційно-штатні питання», яким скасовано штати, в тому числі і штати підрозділів кримінально-виконавчої інспекції територіальних органів ДПС України. Увесь персонал Нововодолазького ВКВІ був попереджений про наступне вивільнення у відповідності до статті 49-2 КЗпП України та вільнонаймані працівники були звільнені 30 грудня 2016 року. У відповідності до наказу від 07 жовтня 2016 року № 160/ОС-16 в частині звільнення ОСОБА_2, довідки управління № 22-190 від 18 жовтня 2017 року позивачу при звільнені була виплачена вихідна допомога в розмірі двох мінімальних заробітних плат в сумі 2 900 грн, на які безпідставно судом не було зменшено загальну суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, вважає його законним та обґрунтованим.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції виходив з положень статей 36, 119 КЗпП України, статті 39 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» (в редакції, що діяла на час звільнення позивача), статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та тих обставин, що звільнення позивача відбулось з порушенням трудового законодавства, оскільки ОСОБА_2 уклала контракт про проходження строкової служби у Збройних Силах України у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці до закінчення особливого періоду. Крім того, оскільки позивач звільнена незаконно, але її поновлення на попередній роботі неможливо у зв’язку з ліквідацією підприємства, вона повинна бути визнана звільненою за пунктом 1 статті 40 КЗпП у зв’язку з ліквідацією підприємства, установи, організації, оскільки ДПС України перебуває у стадії ліквідації, Нововодолазький РВ КВІ УДПС України в Харківській області ліквідовано, посада, на якій працювала позивач, у відповідача відсутня.

Судова колегія погоджується з таким висновком, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі наказу УДПС України в Харківській області № 162 о/с від 12 листопада 2015 року ОСОБА_2 призначено фахівцем (з питань соціальної роботи із суб’єктами пробації) Нововодолазького РВ КВІ УДПС України в Харківській області.

29 серпня 2016 року ОСОБА_2 звернулась з заявою до УДПС України в Харківській щодо звільнення її від виконання службових обов’язків на період призову та підписання контракту відповідно до статті 119 КЗпП України.

Відповідно до контракту від 30 серпня 2016 року ОСОБА_2 уклала контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу.

Листом Державної Пенітенціарної служби України в Харківській області № 22/2/1-787/Рм від 12 вересня 2016 року ОСОБА_2 було надано відповідь на заяву від 29 серпня 2016 року та роз’яснено, що оскільки позивач невійськовозобов’язана та її не було призвано на строкову військову або на військову службу за призовом під час мобілізації та на даний час не має кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, дія статті 119 КЗпП України на неї не розповсюджується. Крім того, враховуючи, що у період з 30 серпня 2016 року по теперішній час позивач не виходила на роботу та не надала жодних документів, щодо призову на військову службу, або виправдовуючих документів відсутності на роботі, проводиться службова перевірка, за результатами якої буде прийматись відповідне рішення.

Згідно з наказом Управління Державної Пенітенціарної служби України в Харківській області № 160/ОС-16 від 07 жовтня 2016 року, ОСОБА_2, фахівця (з питань соціальної роботи із суб’єктами пробації) Нововодолазького РВ КВІ ДПС України в Харківській області було звільнено відповідно до пункту 3 статті 36 (у зв’язку з призовом або вступом на військову службу) Кодексу законів про працю України, з виплатою вихідної допомоги в розмірі двох мінімальних заробітних плат, з 30 серпня 2016 року. Підстава: наказ ВЧ ПП № В0213 від 30 серпня 2016 року № 220.

Відповідно до п. 3 ч.1 ст. 36 КЗпП України, підставами припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігається місце роботи відповідно до частин третьої та четвертої ст. 119 КЗпП України, призову працівника на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Статтею 119 ч.3 КЗпП України ( редакція станом на час звільнення позивачки) передбачено, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Поняття особливого періоду наведене у частині першій статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 року № 3543-ХІІ, де вказано, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

З листа Міністерства Оборони України від 01.10.2015 р. N 322/2/8417 вбачається, що відповідно до статті 1 Закону України «Про оборону України» з моменту оголошення Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 року N 303/2014 в Україні настав особливий період. Скасування особливого періоду буде здійснено окремим Указом Президента України «Про демобілізацію» після стабілізації обстановки на сході України. Враховуючи зазначене, на даний час в Україні діє особливий період (а.с. 114).

Відповідно до інформації Головного Управління держпраці у Киівській області від 17.11.2016 року «Про військову службу за контрактом» місце роботи, посада і середній заробіток зберігаються за працівниками які, починаючи з 08.02.2015 року уклали контракт на строк: до закінчення особливого періоду (а.с. 115-117).

Відповідно до контракту від 30 серпня 2016 року ОСОБА_2 укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу (а.с.10-11). Частина 3 контракту передбачає, що контракт є строковим та укладається відповідно до строків, установлених законодавством, за погодженням сторін до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію.

Особливий період діє в Україні від 17 березня 2014 року. Відповідне рішення уповноважена особа держави про його скасування, як і рішення про демобілізацію військовослужбовців, прийнятих на військову службу за контрактом на строк до закінчення особливого періоду, не приймала.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що звільнення позивача відбулось з порушенням трудового законодавства, бо ОСОБА_2 уклала контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці до закінчення особливого періоду.

Доводи, викладені відповідачем в апеляційній скарзі висновків суду не спростовують, були предметом розгляду судом першої інстанції, яким суд дав належну оцінку та не дають підстав для скасування чи зміни ухваленого у справі рішення.

З огляду на викладене, та керуючись ч. 1 ст. 375 ЦПК України судова колегія вважає за необхідне відхилити апеляційну скаргу та залишити рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ч. 1 ст. 375, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення Нововодолазького районного суду Харківської області від 24 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Повне судове рішення складено 24.09.2018 року.

Головуючий - О.М. Хорошевський

Судді - О.В. Маміна

ОСОБА_3