Постанова № 76679393, 18.09.2018, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 745/165/18 Провадження № 22-ц/795/1070/2018 Головуючий у I інстанції – ОСОБА_1 Доповідач - Шитченко Н. В.Категорія – цивільна

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 вересня 2018 року м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючої - судді Шитченко Н.В.

суддів: Висоцької Н.В., Мамонової О.Є.,

із секретарями – Зіньковець О.О., Шкарупою Ю.В.,

позивач ОСОБА_2

відповідач ОСОБА_3,

треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору:

приватний нотаріус Сосницького районного нотаріального округу

Чернігівської області ОСОБА_4,

Авдіївська сільська рада Сосницького району Чернігівської області,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Сосницького районного суду Чернігівської області від 19 червня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину,

місце ухвалення рішення суду – смт. Сосниця,

дата складання повного тексту рішення суду першої інстанції – 27 червня 2018 року.

у с т а н о в и в:

У березні 2018 року ОСОБА_2 звернулась з позовом до ОСОБА_3, у якому просила застосувати наслідки нікчемності заповіту ОСОБА_5 від 12 грудня 2014 року та визнати за нею право на спадкування, як спадкоємця першої черги, за законом після її батька, ОСОБА_5, який помер 21 червня 2017 року. У мотивування своїх вимог зазначила, що на час смерті батька була єдиною спадкоємицею за законом і у встановлений законом строк звернулась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Після звернення їй стало відомо про існування заповіту, який нібито був складений батьком на користь ОСОБА_3 У зв’язку з порушенням вимог законодавства України, а саме, Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, щодо форми та посвідчення заповіту, вважає спірний заповіт нікчемним.

Рішенням від 19 червня 2018 року Сосницький районний суд у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину відмовив.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на ухвалення рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням процесуальних норм, неповноту з’ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду та прийняти постанову, якою задовольнити її вимоги у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції не врахував тієї обставини, що при посвідченні заповіту сільським головою ОСОБА_6, який на той час виконував обов’язки секретаря Авдіївської сільської ради, не були дотримані положення ст. 50 ЗУ «Про місцеве самоврядування», ст.ст. 2, 3, 7, 10, 14 ЗУ «Про службу в органах місцевого самоврядування» та Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування (далі – Порядок).

Позивач вказує, що в ході розгляду справи не було встановлено, на яку саме посадову особу якого саме органу місцевого самоврядування та яким саме рішенням такого органу було покладено вчинення нотаріальних дій згідно з п. 1.2 розділу І Порядку, зокрема, у матеріалах справи відсутнє рішення Авдіївської сільської ради, яке б покладало такі обов’язки саме на секретаря даного органу місцевого самоврядування.

Зазначає, що суд не застосував у спірних правовідносинах приписів ст. 1251 та ч. 1 ст. 1257 ЦК України, відповідно до яких посвідчення заповіту неуповноваженою особою, тобто посадовою, службовою особою, яка згідно ст.ст. 1251-1252 ЦК України не уповноважена посвідчувати заповіт, є наслідком нікчемності заповіту.

Стверджує також, що при посвідченні заповіту не були дотримані положення п. 1.4 розділу ІІІ Порядку, тому відсутність здійсненої самим спадкодавцем позначки щодо прочитання ним уголос записаного з його слів за допомогою загальноприйнятих технічних засобів заповіту позбавляє можливості встановити дійсність його волевиявлення щодо вчинення даного правочину. Крім того, здійснений сільським головою посвідчувальний напис під текстом оскаржуваного заповіту також не відповідає вимогам Порядку, а саме, додатку № 1 до нього.

Скаржник звертає увагу на ту обставину, що після розгляду даної справи та ухвалення оскаржуваного рішення нею було з’ясовано, що з 01 грудня 2014 року її батько перебував на стаціонарному лікуванні у хірургічному відділенні Корюківської ЦРЛ та був виписаний з медичного закладу 12 грудня 2014 року. Враховуючи відстань між м. Корюківка та с. Авдіївка Сосницького району, зимові дорожні умови, той факт, що виписка пацієнта з лікарні об’єктивно потребує певних витрат часу, вважає вкрай сумнівним той факт, що ОСОБА_5, який перебував у документально підтвердженому хворобливому стані, міг забезпечити власну присутність у день своєї виписки з лікарні – 12 грудня 2014 року у Авдіївській сільській раді з метою складання заповіту вже о 9 год 20 хв., про що зазначено у документі.

Учасниками справи відзив на апеляційну скаргу у встановлений термін не подавався.

Заслухавши суддю–доповідача, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду – залишенню без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що при складанні заповіту були повністю дотримані вимоги закону щодо його форми і посвідчення, складався він уповноваженою на це особою. Районний суд вказав, що незначне порушення вимог п. 1.4 розділу 3 Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, а саме те, що перед підписом заповідача не зазначено, що заповіт ним прочитаний, а зазначено про це тільки в посвідчувальному напису, не може вказувати на нікчемність оспорюваного заповіту.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам чинного законодавства.

У справі встановлено, що 21 червня 2017 року помер ОСОБА_5, який був батьком позивача ОСОБА_2 (дошлюбне прізвище «Хміль»), що підтверджується копіями відповідних свідоцтва про смерть, свідоцтва про народження та свідоцтва про шлюб (а.с. 10, 5, 6).

За свого життя, зокрема, 12 грудня 2014 року, ОСОБА_5 склав заповіт, яким заповів все належне йому майно ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 49). Вказаний заповіт посвідчений секретарем сільської ради ОСОБА_6 у с. Авдіївка, Сосницького району, Чернігівської області та зареєстрований в реєстрі за № 12.

З матеріалів спадкової справи, наданої приватним нотаріусом ОСОБА_4 суду першої інстанції, вбачається, що 22 серпня 2017 року за заявою ОСОБА_3, як спадкоємицею за заповітом, була заведена спадкова справа № 263/2017 після померлого 21 червня 2017 року ОСОБА_5 (а.с. 43-51).

Згідно з повідомленням приватного нотаріуса ОСОБА_4 від 14 червня 2018 року ОСОБА_7 12 вересня 2017 року подала заяву про прийняття спадщини, яка зареєстрована в книзі обліку і реєстрації спадкових справ (а.с. 100).

Звертаючись до суду з позовом про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, ОСОБА_2 посилалась на недотримання вимог законодавства України щодо форми та посвідчення заповіту.

Відповідно до ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Загальні вимоги до форми заповіту та порядку його посвідчення посадовою особою органу місцевого самоврядування встановлені ст.ст. 1247, 1251 ЦК України.

Частиною 3 ст. 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Пунктами 4, 5 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року № 9 роз’яснено, що судам відповідно до ст. 215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини – якщо їх недійсність встановлена законом (ч. 1 ст. 219, ч. 1 ст. 220, ч. 1 ст. 224 ЦК України, тощо), та оспорювані – якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (ч. 2 ст. 222, ч. 2 ст. 223, ч. 1 ст. 225 ЦК України, тощо). Нікчемний правочин є недійсним через його невідповідність вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Відповідно до ст. ст. 215, 216 ЦК України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Приписами ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Тобто, законодавцем чітко визначено, що оспорюваний правочин є недійсним в силу визнання його таким судом, а нікчемним – в силу припису закону. Крім цього, при розгляді позовів про встановлення нікчемності правочину із зазначених підстав слід враховувати, що ці норми передбачають загальну підставу для нікчемності правочину і застосовуються лише у тому випадку, якщо в ЦК України немає спеціальної підстави (норми) для цього.

Спеціальною нормою, яка визначає підстави визнання заповіту нікчемним, є ст. 1257 ЦК України. Відповідно до ч. 1 даної статті заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю, яке здійснюється нею особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається (ст. 1234 ЦК України). Загальні вимоги до форми заповіту встановлені ст. 1247 ЦК України, відповідно до якої заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення; заповіт має бути особисто підписаний заповідачем; заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у ст.ст. 1251, 1252 цього Кодексу.

Зі змісту оспорюваного правочину вбачається, що заповіт від 12 грудня 2014 року складався за особистим зверненням ОСОБА_5, дієздатність якого було перевірено. Будь-яких доказів про те, що на момент посвідчення заповіту заповідач не мав повної цивільної дієздатності, у матеріалах справи відсутні. Також заповіт містить вказівку на місце та час його складання – с. Авдіївка, Сосницького району, Чернігівської області, 12 грудня 2014 року о 09 год 20 хв., мається особистий підпис ОСОБА_5, із зазначенням його повного прізвища, ім’я та по-батькові.

Згідно приписів ст. 1251 ЦК України якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.

Права, обов’язки та повноваження секретаря сільської ради, який є посадовою особою органу місцевого самоврядування, визначені ст. 50 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні». Відповідно до п. 1.1. Порядку

вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого наказом МЮУ від 11 листопада 2011 року № 3306/5, та положень ч. 1 ст. 37 ЗУ «Про нотаріат» у сільських населених пунктах на уповноважених на це посадових осіб органу місцевого самоврядування покладено повноваження вчинення такої нотаріальної дії як посвідчення заповітів (крім секретних).

Рішенням 23 сесії 6 скликання Авдіївської сільської ради № 30 від 23 травня 2013 року відповідно до ч. 5 ст. 50 ЗУ «Про місцеве самоврядування» було звільнено з посади секретаря сільської ради та виконкому ОСОБА_8 за власним бажанням з 23 травня 2013 року. Повноваження секретаря сільської ради та виконкому покладено на сільського голову ОСОБА_6 (а.с. 104). Рішенням 1 сесії 7 скликання Авдіївської сільської ради № 2 від 06 листопада 2015 року на посаду секретаря сільської ради з 06 листопада 2015 року було обрано ОСОБА_9 (а.с. 103).

З наданих районному суду копій робочих документів Авдіївської сільської ради Сосницького району вбачається, що у період з 23 травня 2013 року по 05 листопада 2015 року сільський голова ОСОБА_6 виконував обов’язки секретаря Авдіївської сільської ради. Саме ним, як секретарем сільської ради, 12 грудня 2014 року був посвідчений оспорюваний заповіт. Рішення органу місцевого самоврядування від 23 травня 2013 року, яким повноваження секретаря сільської ради тимчасово покладено на її голову ОСОБА_6, на час розгляду справи є чинним і не оспорювалось. Відповідно відхиляються наведені в апеляційній скарзі твердження позивача про неможливість виконання обов’язків секретаря органу місцевого самоврядування головою такого органу.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що при посвідченні заповіту сільським головою ОСОБА_6, який відповідно до рішення органу місцевого самоврядування виконував обов’язки секретаря Авдіївської сільської ради, не були дотримані положення ст. 50 ЗУ «Про місцеве самоврядування» та ст.ст. 2, 3, 7, 10, 14 ЗУ «Про службу в органах місцевого самоврядування», не беруться до уваги колегії суддів, оскільки вони ґрунтуються на невірному та довільному тлумаченні скаржником положень правових норм.

Безпідставними є посилання ОСОБА_2 на порушення при посвідченні заповіту п. 1.4 розділу ІІІ Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування з огляду на таке.

У відповідності до п. 1.4 розділу ІІІ вказаного Порядку заповіт має бути складений у письмовій формі, із зазначенням місця і часу складення заповіту, дати та місця народження заповідача та підписаний особисто заповідачем. Посадова особа органу місцевого самоврядування посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Посадова особа органу місцевого самоврядування може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути прочитаний уголос та підписаний заповідачем, про що ним зазначається у заповіті перед його підписом. Аналогічні вимоги продубльовано і ст. 1248 ЦК України у разі посвідчення заповіту нотаріусом.

Судом першої інстанції встановлено, чого не оспорювалось і сторонами, що заповіт ОСОБА_5 надрукований за допомогою загальноприйнятого технічного засобу (комп’ютера), підписаний особисто заповідачем. В посвідчувальному написі мається запис секретаря наступного змісту: «Заповіт до підписання прочитаний уголос заповідачем ОСОБА_5 і власноручно підписаний ним у моїй присутності о 09 годині 50 хвилин». Тобто, вказівка на те, що заповіт прочитаний заповідачем уголос та ним підписаний, мається у заповіті не перед підписом ОСОБА_5, а у самому посвідчувальному написі.

Районний суд у своєму рішенні правильно зазначив, з чим погоджується і колегія суддів, що незначне порушення вимог п. 1.4 розділу 3 Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, а саме те, що перед підписом заповідача не зазначено, що заповіт ним прочитаний, а зазначено про це тільки в посвідчувальному напису, не може вказувати на нікчемність вказаного заповіту.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів вважає, що при складанні оспорюваного заповіту були повністю дотримані вимоги закону щодо його форми та посвідчення у відповідності до положень ст.ст. 1247, 1251 ЦК України.

Є безпідставними доводи апеляційної скарги про сумнівність того факту, що ОСОБА_5, який перебував у документально підтвердженому хворобливому стані після проведеного 02 грудня 2014 року у Корюківській ЦРЛ оперативного втручання , міг забезпечити власну присутність у день своєї виписки з лікарні – 12 грудня 2014 року у Авдіївській сільській раді з метою складання заповіту вже о 9 год 20 хв., про що зазначено у документі, враховуючи наступне.

Як вже зазначалось, предметом даного спору є застосування наслідків недійсності нікчемного правочину через недотримання вимог законодавства України щодо форми та посвідчення заповіту. Проте, наведені вище ОСОБА_2 обставини, як підстави для перегляду та скасування судового рішення, свідчать про те, що вона заперечує саме дійсність укладеного правочину.

Згідно із ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст.ст. 215, 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що ОСОБА_2 до суду першої інстанції позовних вимог про визнання заповіту недійсним не заявляла, наполягаючи лише на застосуванні наслідків нікчемності заповіту. Надані скаржником до апеляційної скарги виписки-епікризи та повідомлення медичних закладів щодо фізичного стану її батька ОСОБА_5 та проведених ним лікувань не беруться до уваги колегією суддів, оскільки вони не стосуються суті та предмету даного спору і не досліджувались у суді першої інстанції.

Аналізуючи вищенаведені норми та беручи до уваги зміст оспорюваного заповіту від 12 грудня 2014 року, колегія суддів дійшла переконання, що суд першої інстанції правильно визначив наявність правових підстав для відмови у задоволенні позову ОСОБА_2, оскільки її доводи про нікчемність оспорюваного правочину внаслідок не дотримання вимог щодо форми та процедури посвідчення заповіту свого підтвердження в ході апеляційного судового розгляду не знайшли. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстави для скасування правильного по суті судового рішення.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Сосницького районного суду від 19 червня 2018 року – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 24 вересня 2018 року.

Головуючий:Судді: