Постанова № 76676133, 24.09.2018, Апеляційний суд Сумської області

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2018 року

м.Суми

Справа №582/1046/17

Провадження № 22-ц/788/1286/18

Апеляційний суд Сумської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Кононенко О.Ю. (суддя-доповідач),

суддів - Левченко Т.А., Криворотенка В.І.,

сторони:

позивач – ОСОБА_1;

відповідач – ОСОБА_2;

третя особа – Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Київ Ре»,

розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Недригайлівського районного суду Сумської області від 10 травня 2018 року в складі судді Петен Я.Л., ухвалене у смт Недригайлів, повний текст якого складено 21 травня 2018 року,

в с т а н о в и в :

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення з останнього на свою користь 58977,91 грн у відшкодування матеріальної шкоди, завданої пошкодженням автомобіля, та 10000,00 грн у відшкодування моральної шкоди, а також судових витрат.

Свої вимоги мотивував тим, що 07 серпня 2016 року близько 18 год. 30 хв. на автодорозі «Київ-Суми-Юнаківка» сталося зіткнення автомобілів CHEVROLET Epika LF69K під його керуванням та HONDA CIVIC під керуванням ОСОБА_2 Позивач вважає, що причиною настання ДТП є порушення відповідачем ПДР України, яке знаходиться в причинному зв'язку із наслідками. Вартість матеріальної шкоди, завданої позивачу як власнику автомобіля, внаслідок ДТП, становить 58977,91 грн, що підтверджується належними доказами. Крім того, внаслідок пошкодження майна позивача, йому було завдано моральної шкоди. Вказує, що на його повідомлення про настання ДТП до ТДВ «Страхова компанія «Київ Ре», в якій застрахована цивільно-правова відповідальність відповідача, страхова компанія до цього часу не здійснила йому відшкодування завданої шкоди, як і не відшкодував таку шкоду відповідач, що і стало підставою звернення до суду з позовом.

Рішенням Недригайлівського районного суду Сумської області від 10 травня 2018 року позов задоволено частково.

Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 58977,91 грн матеріальної шкоди, 3000,00 грн моральної шкоди, 619,78 витрат по сплаті судового збору, 10782,21 грн витрат на професійну правничу допомогу, 1 895,51 грн витрат на проведення експертизи.

В іншій частині – відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували наявність обставин, які входять до предмету доказування в частині таких складових цивільного правопорушення як вина та причинно-наслідковий зв’язок. Вказує, що експертиза була виконана фактично на підставі вихідних даних, наданих позивачем, що свідчить про недостовірність висновку експерта.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду – без змін. Вказує, що відповідачем не спростовано належними доказами висновків суду щодо його вини у вчиненні ДТП та висновку експерта.

Відповідно до п. 3 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Пунктом 8 ч. 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України, в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України так інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року, також визначено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи те, що ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (на 1 січня 2017 року: 1600 грн х 100= 160000 грн), справа визнана малозначною і тому її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з таких підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проте, зазначеним вимогам закону рішення суду відповідає не в повній мірі.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 07 серпня 2016 року близько 18 год. 30 хв. на автодорозі «Київ-Суми-Юнаківка» біля повороту в смт Срібне Чернігівської області сталось зіткнення автомобіля марки CHEVROLET Epika LF69K, легковий седан-В, 2007 року випуску, номер шасі Y6DLF69KE7B066351, д.н.з. НОМЕР_1, за кермом якого перебував ОСОБА_1, який є власником автомобіля, та в автомобілі перебувала пасажир ОСОБА_3, із автомобілем марки HONDA CIVIC седан-В, 2008 року випуску, номер шасі NLAFD75408W050451, д.н.з. ВМ 0971ВЕ, за кермом якого перебував ОСОБА_2 Внаслідок ДТП ОСОБА_3 отримала тілесні ушкодження.

За вказаним фактом було відкрито кримінальне провадження № 12016270250000189, яке постановою слідчого Срібнянського ВП Прилуцького відділу поліції ГУ НП в Чернігівській області ОСОБА_4 від 07 листопада 2016 року закрито у зв'язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення, оскільки тілесні ушкодження, виявлені у ОСОБА_3, відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 435 від 07 жовтня 2016 року, відносились до легких тілесних ушкоджень. Копію постанови направлено начальнику Срібнянського ВП для притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП (т. 1 а.с. 14,116).

Вказані матеріали за фактом ДТП були передані до органу поліції за місцем проживання ОСОБА_2 для вирішення питання про притягнення останнього до адміністративної відповідальності, за результатом розгляду яких Недригайлівським ВП Роменського ВП ГУНП в Сумській області прийнято рішення про списання ЄО висновком до справи, протокол про вчинення адміністративного правопорушення за ст. 124 КУпАП на ОСОБА_2 не складався у зв`язку із закінченням строку накладення адміністративного стягнення за ст. 38 КУпАП (т. 1 а.с. 15, 17, 111, 115).

За клопотанням представника позивача у справі була призначена судова автотехнічна експертиза, на вирішення якої було поставлені наступні питання: «Як повинен був діяти водій автомобіля HONDA CIVIC д.н. ВМ 0971ВЕ ОСОБА_2 в даній дорожній ситуації відповідно до вимог Правил дорожнього руху України? Чи мав водій автомобіля HONDA CIVIC д.н. ВМ 0971ВЕ ОСОБА_2 технічну можливість запобігти ДТП шляхом виконання Правил дорожнього руху України?» (т. 1 а.с. 155-156).

Відповідно до висновку судової автотехнічної експертизи № 19/119/9-1/438е від 22 лютого 2018 року, проведеної Сумським науково-дослідним Експертно-криміналістичним центром, встановлено, що за наданих вихідних даних з технічної точки зору, від водія HONDA CIVIC, д.н.з. ВМ 0971ВЕ в даній дорожній ситуації вимагалось діяти відповідно до вимог п.12.6 ґ, 13.1 Правил дорожнього руху України. За наданих вихідних даних, водій автомобіля HONDA CIVIC, д.н.з. ВМ 0971ВЕ в даній дорожній ситуації з технічної точки зору мав технічну можливість уникнути зіткнення з автомобілем CHEVROLET Epika LF69K, д.н.з. ВМ 1789АН шляхом виконання вимог пункту 13.1. Правил дорожнього руху України (т. 1 а.с. 175-179).

Також встановлено, що стороною відповідача клопотань з приводу призначення у справі додаткової чи повторної судової автотехнічної експертизи як до суду першої інстанції, так і до апеляційного суду, не заявлялось. Відповідних висновків експертів із цих самих питань відповідачем також не надано.

Відповідно до положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, відповідачем відповідно до вказаних вимог процесуального закону висновок автотехнічної експертизи від 22 лютого 2018 року щодо наявності вини в його діях у вчиненні ДТП спростовано не було.

Відповідно до звіту № 5362 «Про визначення вартості матеріального збитку» від 04 листопада 2016 року, проведеного СПД «ОСОБА_5М.», вартість матеріального збитку, заподіяного автомобілю CHEVROLET Epika LF69K, д.н.з. ВМ 1789АН, належному ОСОБА_1, внаслідок ДТП, визначена як: вартість відновлювального ремонту КТЗ з витратним підходом – 62194,15 грн; ринкова вартість з порівняльним підходом – 149294,60 грн; вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу – 39806,50 грн (т. 1 а.с. 20-49).

Згідно з рахунками-фактурами № НОМЕР_2 від 02 листопада 2016 року, № НОМЕР_3 від 20 лютого 2017 та Актом виконаних робіт № НОМЕР_4 від 20 лютого 2017 року, сума загального обсягу робіт по ремонту автомобіля позивача склала 58977,91 грн., яка була сплачена позивачем відповідно до наявних у матеріалах справи квитанцій (т. 1 а.с. 47-54).

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Частиною 1 ст. 1188 ЦК України визначено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов’язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Покладання обов’язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Згідно з ст. 22 цього Закону у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 28 Закону визначено, що шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов'язана, зокрема: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу, з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого.

Як встановлено, цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 застрахована в ТДВ «Страхова компанія «Київ Ре». Вказана обставина сторонами у справі не оспорюється.

08 серпня 2016 року ОСОБА_1 у телефонному режимі було повідомлено ТДВ «Страхова компанія «Київ Ре» про вищевказану ДТП та 09 серпня 2018 року складено повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, яке є підставою для здійснення страхового відшкодування відповідно до Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», яке зареєстровано в «Страхова компанія «Київ Ре» 10 серпня 2016 року аварійним комісаром ОСОБА_6 (т. 1 а.с. 18).

Отже, ОСОБА_1 у встановленому законом порядку звернувся до страхової компанії, у якій застрахована цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2, із заявою про страхове відшкодування. Однак, доказів того, чи було здійснено страховиком страхове відшкодування чи відмовлено у здійсненні такої виплати, позивачем надано не було.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальної шкоди, завданої пошкодженням автомобіля внаслідок ДТП, оскільки позивачем, відповідно до вимог ст. ст. 12, 81 ЦПК України, не було доведено, що у страховика не виник обов’язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика.

Таким чином, у задоволенні вимог позову до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної шкоди слід відмовити, оскільки позов в цій частині заявлено до неналежного відповідача.

За принципом диспозитивності цивільного судочинства згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Питання заміни неналежного відповідача належним вирішує суд першої інстанції відповідно до положень ст. 51 ЦПК України за клопотанням позивача, якщо позов пред’явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом.

Вирішуючи спір по суті, місцевий суд не звернув на це уваги і ухвалив рішення в частині вирішення вимог позову про стягнення матеріальної шкоди з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України рішення підлягає скасуванню в цій частині, з ухваленням нового судового рішення про відмову у позові в частині стягнення матеріальної шкоди з підстав пред’явлення позову до неналежного відповідача.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції з вказаних підстав, апеляційний суд не дає правової оцінки обґрунтованості позовних вимог в цій частині та представленим позивачем доказам розміру матеріальної шкоди, оскільки така оцінка може бути надана судом під час розгляду справи з належним відповідачем.

Скасування рішення та відмова у позові в цій частині з вказаних підстав не позбавляє позивача права звернутися до суду з аналогічним позовом, пред'явивши його до належного відповідача.

Що стосується вирішення вимог позову про стягнення моральної шкоди, то слід зазначити наступне.

Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Відповідно до ст. 26-1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховиком (у випадках, передбачених підпунктами «г» і «ґ» пункту 41.1 та підпунктом «в» пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров'я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров'ю.

Таким чином, потерпілій особі моральна шкода відшкодовується страховиком лише у випадку, якщо такої шкоди завдано ушкодженням здоров'я.

Тому суд першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, завданої пошкодженням автомобіля, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення такої шкоди з відповідача. При визначенні розміру моральної шкоди місцевий суд виходив із засад розумності, виваженості та справедливості.

В цій частині оскаржене рішення суду постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи межі задоволення позову та апеляційної скарги, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 192,00 грн у відшкодування фактично понесених судових витрат по сплаті судового збору за подання позову, 91,75 грн – витрат пов’язаних з проведенням експертизи та 521,91 грн – витрат на професійну правничу допомогу, а також з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню 1034,68 грн у відшкодування фактично понесених судових витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Враховуючи те, що справа є малозначною (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України), тому, відповідно до приписів п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, постанова не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись ч. 13 ст. 7, ст. ст. 367 - 369, п. 2 ч. 1 ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381 – 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Недригайлівського районного суду Сумської області від 10 травня 2018 року в частині стягнення матеріальної шкоди скасувати та змінити в частині вирішення питання відшкодування судових витрат.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної шкоди відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 192,00 грн у відшкодування фактично понесених судових витрат по сплаті судового збору за подання позову, 91,75 грн – витрат, пов’язаних з проведенням експертизи та 521,91 грн – витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1034,68 грн у відшкодування фактично понесених судових витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

В іншій оскаржуваній частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді : О.Ю. Кононенко

ОСОБА_7

ОСОБА_8