Постанова № 76675174, 06.09.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/5220/18

Номер справи місцевого суду: 521/3445/15-ц

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Дрішлюк А. І.

Категорія: 27

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2018 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - судді Дрішлюка А.І., суддів Черевка П.М., Громіка Р.Д.,

при секретарі судового засідання Півнєва Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 14 червня 2016 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», треті особи приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4, Публічне акціонерне товариство «Омега Банк» про визнання пунктів кредитного договору несправедливими та недійсними, визнання договорів недійсними, припинення обтяження нерухомого майна іпотекою та зняття заборони відчуження нерухомого майна, -

ВСТАНОВИВ:

У березні 2015 року ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом, який згодом був уточнений та остаточно поданий до ПАТ «Дельта Банк», треті особи приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4, ПАТ «Омега Банк» про визнання пунктів кредитного договору несправедливими та недійсними, визнання договорів недійсними, припинення обтяження нерухомого майна іпотекою та зняття заборони відчуження нерухомого майна, посилаючись на те, що 22.07.2007р. між ОСОБА_2 та АКБ «ТАС-Комерцбанк» був укладений кредитний договір №1501/0707/71-147, відповідно до умов якого банком надано позивачу грошові кошти у вигляді кредиту в іноземній валюті в розмірі 51000 доларів США на строк по 20.07.2021р. включно, за умови сплати процентів за користування кредитом в розмірі 12,5% річних на весь строк фактичного користування кредитом (т.1, а.с.2-8).

Позовні вимоги обґрунтовували тим, що цільовим використанням кредиту було придбання позивачем однокімнатної квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, однак позивачі з даним договором не згодні, оскільки відповідачем порушено ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» порядку надання інформації про умови отримання кредиту, в тому числі про орієнтовану сукупну вартість кредиту, які передують укладенню такого договору та порушення відповідачем, встановленого ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», порядку надання інформації щодо детального розпису сукупної вартості кредиту в кредитному договорі під час його укладення. Після переходу прав нового кредитора за кредитним зобов’язанням до відповідача, останній на початку червня 2012р. почав вимагати від них завищеного на 200 дол. США розміру заборгованості по спірній кредитній угоді. Про визначення заборгованості на власний розсуд кредитора, вони дізналися з листів відповідача від 06.07.2012р. за вих. № 05-864223/1 та від 15.08.2012р. за вих. № 05-928203 на письмові запити про надання документального підтвердження заборгованості та надання графіку щомісячних платежів, розрахунки надані у відповідь різнилися між собою, з яких вони дізналися, що порушуються їх права, встановлені Законом України «Про захист прав споживачів». На підставі вищевикладеного, позивачі звернулися до суду з вказаним позовом, в якому просили визнати несправедливими та недійсними умови підпункту 3.1.1 пункту 3.1 розділу 3; пункту 8.5 розділу 8; пункту 10.1 розділу 10 кредитного договору; визнати недійсним кредитний договір; визнати недійсним договір поруки; визнати недійсним договір іпотеки та зняти заборони відчуження нерухомого майна (т.1, а.с.2-8).

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 14 червня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ПАТ «Дельта Банк», треті особи приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4, ПАТ «Омега Банк» про визнання пунктів кредитного договору несправедливими та недійсними, визнання договорів недійсними, припинення обтяження нерухомого майна іпотекою та зняття заборони відчуження нерухомого майна залишені без задоволення. ( т.2, а.с. 138-143).

04 липня 2016 року ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу з заявою про поновлення строків на апеляційне оскарження через суд першої інстанції та просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 14 червня 2016 року задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Зокрема, апелянт вважає, що оскаржуване рішення суду винесено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Так, апелянт вказує на те, що судом першої інстанції помилково було визначено підстави позову та характер спірних відносин, а тому у порушення ст.ст. 203, 215 ЦК України зробив висновок, що спірний кредитний договір не може бути визнаний недійсним. Крім того, ПАТ «Дельта Банк» впродовж розгляду справ, як зазначає апелянт, недобросовісно поводив як відповідач та надав суду першої інстанції невірних розрахунків стягнення заборгованості. Водночас судом першої інстанції до спірних правовідносин не було застосовано ч.4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та положення пунктів 3.1.-3.3. глави 3 Постанови Правління НБУ № 168 щодо обов’язкового ознайомлення споживача під час укладення договору з детальним розписом сукупності вартості кредиту у вигляді графіку щомісячних платежів. Також у рішення суду недоведені мотиви прийняття відмови у прийнятті доводів позивача щодо недійсності підпунктів 3.1.1., пункту 3.1., розділу 3, пункту 8.5. розділу 8; пункту 10.1. розділ 10 спірного кредитного договору та недійсності спірного кредитного договору в цілому з підстав визначених у Законі України «Про захист прав споживачів» (т.2, а.с.169-178). Крім того 04.07.2016 року ОСОБА_3 подала уточнення до зазначеної апеляційної скарги та просила його розглянути разом з апеляційною скаргою ОСОБА_2 (т. 2, а.с. 179-181).

Ухвалою судді Апеляційного суду Одеської області від 25.10.2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 було повернуто апелянту (т. 2, а.с. 239-240). 16 листопада 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 було залишено без задоволення, а рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 14 червня 2016 року - без змін (т. 2, а.с. 258-262). Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 09.11.2017 року касаційну скаргу ОСОБА_3 до якої приєднався ОСОБА_2 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 14 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 16 листопада 2016 року було відхилено (т. 3, а.с. 100-103).

Ухвалою Верховного суду від 18.04.2018 року касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 25.10.2016 року про повернення апеляційної скарги було задоволено, оскаржувану ухвалу скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (т. 3, а.с. 113-115).

Ухвалою від 01.06.2018 року в справі за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 14 червня 2016 року - відкрито провадження (т. 3, а.с. 125-127).

21.06.2018 року представник АТ «Дельтабанк» подав до суду відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_2. Зокрема сторона відповідача зазначила, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки воно ухвалене у повній відповідності з вимогами процесуального та матеріального права, а тому апеляційна скарга, на думку представника відповідача, не підлягає задоволенню (т. 3, а.с. 134-140).

В судовому засіданні представник відповідача – АТ «Дельтабанк» проти задоволення апеляційної скарги заперечував. Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4 подала клопотання про розгляд справи за її відсутності (т. 3, а.с. 159). Інші учасники провадження до судового засідання не заявились. Про час та місце судового засідання повідомлялись належним чином. Згідно з ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторони, яка сповіщена про день і час розгляду справи не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що в момент укладення спірного договору сторонами було досягнуто згоди з усіх питань щодо його умов; факт неправильного та завищеного нарахування новим кредитором заборгованості за кредитом жодним чином не доведено; кредитний договір був укладений з додержанням всіх вимог закону; текст укладеного кредитного договору містить повну інформацію про умови кредитування, відсоткову ставку, валютні ризики та форми забезпечення кредиту, оплату його обслуговування, договір повністю відповідає положенням ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів»; волевиявлення позивача підчас укладання кредитного договору та договору іпотеки було вільним, свідомим та було направлено на реальне настання правових наслідків, що відповідає вимогам ст. 203 ЦК України. Тому суд вирішив відмовити в задоволенні позовних вимог. Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання пунктів кредитного договору несправедливими та недійсними, визнання кредитного договору, договору поруки та договору іпотеки недійсними, оскільки ці договори є похідними від кредитного договору, укладеного 20.07.2007 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_2

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції та відхиляючи доводи апеляційної скарги вважає за необхідне зазначити таке.

Як вбачається з матеріалів справи 20.07.2007 року між ОСОБА_2 та АКБ «ТАС-Комерцбанк» був укладений кредитний договір №1501/0707/71-147, відповідно до умов якого банком надано позивачу грошові кошти у вигляді кредиту в іноземній валюті в розмірі 51000,00 доларів США на строк по 20.07.2021 року включно, зі сплатою 12,5% річних на весь строк фактичного користування кредитом. Цільовим використанням кредиту є купівля позивачем однокімнатної квартири №134, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Фонтанська дорого 8/6 (т. 1, а.с. 9-12). Також 20.07.2007 року в рахунок забезпечення виконання кредитного договору було укладено нотаріально посвідчений договір іпотеки №1501/0707/71-147-Z-1, відповідно до якого позивачем передано в іпотеку банку квартиру №134, що знаходиться за адресою: м.Одеса, вул. Фонтанська дорого 8/6, належну йому на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 20.07.2007 року (т. 1, а.с.13-14). Крім того між АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_3, ОСОБА_2 20.07.2007 року було укладено договір поруки № 1501/0707/71-147-Р-1 (т. 1, а.с. 15). Свої зобов’язання за кредитним договором банк-кредитор виконав, що підтверджується матеріалами справи та сторонами не оспорювалось.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 21.07.2014 року, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 21.10.2014 року в справі № 521/8940/14-ц встановлено, що в 2008 року відбулося правонаступництво прав та обов’язків АТБ «ТАС-Комерцбанк» до ВАТ «Сведбанк», а згодом в 2009 році до ПАТ «Сведбанк». Відтак в підсумку за кредитним договором № 1501/0707/71-147-Р-1 від 20.07.2007 року кредитором стало ПАТ «Сведбанк» (т. 1, а.с. 81-85).

25.05.2012 року ПАТ «Сведбанк» продав, а ПАТ «Дельтабанк» придбав право вимоги за кредитним договором № 1501/0707/71-147-Р-1 від 20.07.2007 року (т. 1, а.с. 28). Копія виписки цього договору була направлена апелянту – ОСОБА_2 разом з повідомленням про відступлення права вимоги за кредитним договором, а також витягом з Додатку № 1 до договору про відступлення від 25.05.2012 року (т. 1, а.с. 27,29).

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. За ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Крім того згідно зі ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Так відповідно до ст. ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов’язаний повідомити споживача у письмовій формі про: особу та місцезнаходження кредитодавця; кредитні умови, зокрема: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов’язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов’язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. Стаття 18 вказаного Закону передбачає підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача. Частина 2 цієї статті визначає, що умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Відповідно до положень ст. 203 ЦК України що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Частиною 1 ст. 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини(ст. 217 ЦК України).

За обставинами даної справи судом першої інстанції правильно було встановлено, що при укладенні оспорюваного правочину сторонами була досягнута згода щодо всіх істотних умов договору, волевиявлення сторін було вільним та відповідало їх внутрішній волі, про що свідчать умови кредитного договору, зокрема щодо визначення суми та порядку погашення заборгованості (п.п. 1.5, 3.1-3.10, 10.1), а також те, що в підсумку кредитний договір був підписаний сторонами. Крім того колегія суддів звертає увагу на те, що позичальник не заявляв жодних додаткових вимог щодо умов кредитного договору та навіть виконував його вимоги, сплачував відповідні платежі на погашення кредитного договору, що підтверджується відповідними квитанціями наявними в матеріалах справи. Окремо колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до п. 3.7. спірного кредитного договору за взаємною згодою Сторони домовились без укладання будь-якої додаткової угоди встановити наступний порядок змін умов кредитного договору з відповідною зміною зобов’язань Позичальника щодо строку виконання Позичальником зобов’язань та відповідних прав Банку вимагати від Позичальника виконання зобов’язань за кредитним договором при настанні передбачених договором відповідних обставин. Отже доводи апеляційної скарги в цій частині оскарження рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 14 червня 2016 року апеляційний суд відхиляє.

Щодо інших доводів апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що доводи, наведені в апеляційній скарзі ОСОБА_2 є ідентичними до доводів апеляційної скарги ОСОБА_3 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 14 червня 2016 року, які вже були предметом перегляду судів апеляційної та касаційної інстанцій. При тому, як вже вище зазначалось, 16 листопада 2016 року ухвалою Апеляційного суду Одеської області апеляційну скаргу ОСОБА_3 було залишено без задоволення, а рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 14 червня 2016 року - без змін (т. 2, а.с. 258-262). Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 09.11.2017 року касаційну скаргу ОСОБА_3 до якої приєднався ОСОБА_2 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 14 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 16 листопада 2016 року було відхилено (т. 3, а.с. 100-103). При тому колегія суддів зазначає, що нових доводів, пояснень чи заперечень стороною апелянта суду апеляційної інстанції в цьому складі не було надано.

Одночасно апеляційний суд зазначає, що правильне по суті рішення суду не може бути скасовано з одних лише формальних міркувань, а також звертає увагу на те, що Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, враховуючи вище зазначене, оскільки доводи апеляційної скарги не спростували правильних по суті спору висновків суду першої інстанції, а крім того, частково були вже предметом судового перегляду, апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції без змін на підставі ст. 375 ЦПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Апеляційний суд Одеської області,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – залишити без задоволення.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 14 червня 2016 року – залишити без змін.

Постанова Апеляційного суду Одеської області набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційного скарги до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді апеляційного суду

Одеської області ОСОБА_5

ОСОБА_6

ОСОБА_7

Повний текст постанови виготовлено 17 вересня 2018 року.

Суддя апеляційного суду Одеської області А.І. Дрішлюк

06.09.2018 року м. Одеса