Постанова № 76674236, 06.09.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/865/18

Номер справи місцевого суду: 520/9036/16-ц

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Дрішлюк А. І.

Категорія: 5

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2018 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - судді Дрішлюка А.І., суддів Драгомерецького М.М., Громіка Р.Д.,

при секретарі судового засідання Півнєва Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСББ «Варненська 7-А» - ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 29 вересня 2017 року в цивільній справі за позовом Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку «Варненська 7-А» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_4 Нодарія Олександровича, ОСОБА_5, Департаменту міського господарства ОМР, третя особа – Одеська міська рада, про визнання свідоцтва недійсним, скасування приватизації та витребування майна, -

ВСТАНОВИВ:

28 липня 2016 року представник ОСББ «Варненська 7-А» ОСОБА_2 звернувся до Київського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_3 третя особа Одеська міська рада (т. 1, а.с. 2-3).

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 29 вересня 2017 року в задоволенні позовних вимог ОСББ «Варненська 7-А» було відмовлено (т. 1, а.с. 144-147).

Не погоджуючись з вказаним рішенням 19 жовтня 2017 року представник ОСББ «Варненська 7-А» ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою. Зокрема, апелянт вважає, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права та неправильно застосовані норми матеріального права. Так, апелянт зазначав, що в обґрунтування своїх вимог позивач (апелянт) посилався на ч.2 ст.10 ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду», за якою власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласники допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку і допоміжні приміщення передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають. Тому, як зазначив апелянт, немає необхідності здійснювати визнання фактів, які вже передбачені і визнані державою шляхом відображення таких подій та відомостей в нормативних актах. Крім того, на запит до Одеської міської ради щодо правомірності набуття права власності на спірне приміщення, Одеська міська рада повідомила, що підготовкою приватизаційних документів спірного приміщення займався кооператив «Аргумент» на підставі технічного паспорту від 1993 року виготовленого тим же кооперативом «Аргумент», а також, що оригінали архівної справи на приватизацію зазначеної квартири кооператив «Аргумент» до КП Міське агентство приватизації житла» не передавались. А тому просить скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 29 вересня 2017 року та визнати свідоцтво про право власності на житло недійсним та скасувати в частині приватизації приміщення колясочної площею 9,6 кв.м., а також витребувати приміщення колясочної і передати його мешканцям будинку (т. 1, а.с. 155-156).

В процесі розгляду справи ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 22.02.2018 року за клопотання сторони апелянта витребувались необхідні документи для перевірки доводів апеляційної скарги та правильного вирішення справи по суті (т. 1, а.с. 211-213). Окрім того апелянтом на підтвердження доводів апеляційної скарги неодноразово залучались до матеріалів справи документи (т. 1, а.с. 214-217, 238-250).

Окрім того апелянтом заявлялось клопотання про призначення судової будівельної експертизи в справі, яка ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 10 травня 2018 року було задоволено та справа направлена до експертної установи для проведення експертизи (т. 2, а.с. 24-25).

23.06.2018 року від експерта надійшла цивільна справа разом з клопотання та рахунком оплати за експертизу. Ухвалою Апеляційного суду Одеської області провадження в справі було поновлено та справа призначена до розгляду.

В судовому засіданні представник апелянта просив задовольнити апеляційну скаргу. Представник відповідача ОСОБА_3 проти задоволення апеляційної скарги заперечував.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників провадження, які з’явились, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Приймаючи рішення по справі суд першої інстанції виходив з того, що належні докази на підтвердження неправомірності приватизації сім’єю ОСОБА_5 квартири АДРЕСА_1 відсутні, а тому відсутні підстави визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло від 01.11.1993 року № 15-158. Крім того суд першої інстанції зазначив, що як на підставу позовних вимог ОСББ «Варненська 7-А» посилались на положення ст. 387 ЦК України та п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України, які, однак, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки власником квартири квартирі АДРЕСА_1 є ОСОБА_6 на підставі нотаріально посвідченого договору дарування № 895 від 08.02.2006 року, який є дійсним та чинним, яка отримала у власність квартиру саме на підставі договору дарування, а не за відплатним договором, як передбачено п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України.

Апеляційний суд Одеської області частково погоджується з висновками суду першої інстанції та частково задовольняючи апеляційну скаргу вважає за необхідне зазначити наступне.

Цивільним процесуальним законодавством чітко встановлений обсяг повноважень, прав та обов’язків всіх учасників процесу. Відповідно до статті 2 ЦПК України визначені основні засади (принципи) цивільного судочинства, серед яких змагальність сторін, диспозитивність, розумність строків розгляду справи судом. Стаття 11 ЦПК встановлює, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов’язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. Відповідно до положень ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об’єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз’яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов’язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов’язків. Відповідно до положень ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Крім того колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що 43 ЦПК України встановлює перелік прав та обов’язків учасників справи, серед яких, зокрема, подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов’язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об’єктивному встановленню всіх обставин справи.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до свідоцтва про право власності від 01.11.1993 року № 15-1584 65/100 квартири № 3, загальною площею 43,3 кв.м. в буд. 7а по вул. Варненській в м. Одесі належать ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_5 в рівних частках. Квартира приватизована згідно з Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», характеристика квартири та її обладнання наведені в технічному паспорті, які є складовою частиною цього свідоцтва (т. 1, а.с. 240). Відповідно до технічного паспорту від 25.10.1993 року спірна квартира складається з 2 житлових кімнат площею 9,6 кв.м. та 17,5 кв.м., коридору – 4,2 кв.м., ванної – 2,6 кв.м., вбиральні – 1,00 кв.м., та кухні – 8,4 кв.м. (т. 1, а.с. 234-235). Відповідно до листа Департаменту міського господарства ОМР від 28.04.2016 року, у відповідь на заяву ОСББ «Варненська 7-А», підготовка приватизаційної справи квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 була здійснена кооперативом «Аргумент». Згідно з технічним паспортом від 25.01.1993 року приміщення площею 9,6 кв.м. є житловою кімнатою. Оригінал архівної справи на приватизацію зазначеної квартири кооперативом «Аргумент» до КП «Міське агентство приватизації житла» не передавалися (т. 1, а.с. 11).

Згідно з довідкою-характеристикою від 02.07.1996 року № 8607, видана ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_5 для відчуження квартири АДРЕСА_3, по заяві власника відчужуються жила кімната, кухня, вбиральня, ванна, коридор загальною вартістю 124822540 крб., які згідно проведеного розрахунку складають 65/100 квартири № 3 (т. 1, а. с. 12). Крім того, відповідно до довідки-характеристики від 02.07.1996 року № 8607, виданої ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_5 для відчуження квартири АДРЕСА_3, по заяві власника відчужуються жила кімната житловою площею 9,6 кв.м. вартістю 67212137, які згідно проведеного розрахунку складають 35/100 (т. 1, а.с. 243). Окремо необхідно звернути увагу на те, що відповідно до вказаних вище довідок-характеристик в квартирі АДРЕСА_3 дві жилі кімнати, житлова площа – 27,1 кв.м., загальна площа 43,3 кв.м., корисна - 43,3 кв.м., вартість квартири – 192034677 крб.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до договору купівлі-продажу № 15615 від 17.07.1996 року ОСОБА_8 від імені ОСОБА_4, ОСОБА_4 Нодарія Олександровича, ОСОБА_5 продав, а ОСОБА_9 придбала 65/100 частини квартири за адресою м. Одеса, вул. Варненська, б. 7а, кв. 3 (т. 1, а.с. 17-18).

Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 02.11.2015 року ОСОБА_9 виділено із спільної часткової власності 65/100 частин квартири АДРЕСА_4 та визнано за ОСОБА_9 право власності на вказаний окремий виділений в натурі об'єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_5; припинено право спільної часткової власності між ОСОБА_9, з однієї сторони та ОСОБА_6, з іншої сторони, на квартиру №3 за адресою: м. Одеса, вул. Варненська, буд. №7-а заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 02.11.2015 року у справі № 1512/16631/2012, яке набрало законної сили № 13.11.2015 року (т. 1, а.с. 19-21). Рішення на момент розгляду в апеляційному суді не скасовано та є чинним.

Відповідно до довідки-характеристики, виданої ОСОБА_10 від 28.05.1998 року № 5375.023 він є власником 35/100 частин спірної квартири (до якої входить спірне приміщення площею 9,6 кв.м.) на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна, зареєстрованого на одеській товарній біржі 17.07.1996 року (т. 1, а.с. 247). За договором купівлі-продажу від 16.06.1998 року, реєстровий номер 5001, ОСОБА_10 продав, а ОСОБА_11 Фрідріх Олександрович купив 35/100 частини квартири АДРЕСА_4 (т. 1, а.с. 252). Відповідно до договору дарування від 26.07.2005 року ОСОБА_11 подарував ОСОБА_12 35/100 частин спірної квартири (т. 1, а.с. 255). За договором дарування № 895 від 08.02.2006 року ОСОБА_12 подарувала ОСОБА_3 є 35/100 частин квартири АДРЕСА_1, яка в цілому складається з двох кімнат житловою площею 27,1 кв.м., загальною площею – 43,3 кв.м. Право власності на квартиру зареєстровано у КП «ОМБТІ та РОН» номер запису 233 в книзі 597пр-72 (т. 1, а.с. 15, 16, 257).

Так, з наведеного вбачається, що квартира АДРЕСА_3 складається, крім іншого, з 2 житлових кімнат площею 9,6 кв.м. та 17,5 кв.м., первісними власниками якої, за матеріалами цивільної справи, були ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_5 В подальшому вказана квартира була відчужена в частках 65/100 та 35/100 частин. В підсумку на момент розгляду справи в суді апеляційної інстанції власником 65/100 частин квартири є ОСОБА_9, а власником 35/100, до складу якої входить спірне приміщення площею 9,6 кв.м. є ОСОБА_3 за договором дарування.

Позивач, звертаючись до суду з позовом та протягом всього розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанцій зазначав, що кімната площею 9,6 кв.м. не належить до складу квартири АДРЕСА_3, а є колясочною, розташованою на першому поверсі будинку 7а по вул. Варненській. Разом з тим, матеріали справи, які були зібрані судом першої та судом апеляційної інстанцій, жодних підтверджень того, що кімната площею 9,6 кв.м. є по своїй суті колясочною не містить.

За обставинами даної справи судом апеляційної інстанції неодноразово задовольнялись клопотання апелянта щодо витребування документів та призначення експертизи, необхідних для перевірки доводів апеляційної скарги та правильного вирішення справи по суті. Як вбачається з матеріалів справи, витребувані документи були надані представником апелянта суду апеляційної інстанції. Разом з тим, заявлена та призначена експертиза в справі так і не була проведена, оскільки експерт повернув матеріали цивільної справи разом з клопотання про надання необхідних документів для проведення експертизи, а матеріали справи, разом з витребуваними апеляційним судом документами, не містять належних доказів на підтверджень того, що спірне приміщення площею 9,6 кв.м. є колясочною. При цьому апелянт зняв з розгляду апеляційного суду клопотання про призначення експертизи.

Щодо доводів апелянта. Суд першої інстанції, в оскаржуваному рішенні зазначив, що положення ст. 387 та п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦПК України не застосовуються до спірних правовідносин, оскільки власником квартири АДРЕСА_6 є відповідач ОСОБА_6 відповідно до нотаріально посвідченого договору дарування № 895 від 08.02.2006 року, який є дійсним та чинним, та не є безоплатним, що, суперечить положенням п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України, за якою обов’язковою умовою для витребування майна з добросовісного володіння є набуття його на підставі відплатного договору. Апелянт в своїй скарзі, посилаючись на роз’яснення суду вищої інстанції зазначив, що суд першої інстанції при вирішенні справи по суті повинен був застосувати іншу норму, яка застосовується до цих правовідносин, а саме ч. 3 ст. 388 ЦК України. Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги частково та зазначає таке.

Як роз’яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України в своїй постанові № 5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», а саме п. 3 ухвалюючи рішення, суд згідно з частиною першою статті 214 ЦПК (в попередній редакції) має визначити, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. При цьому суд має навести у рішенні мотиви, з яких не застосував норми права, що на них посилалися особи, які беруть участь у справі. У зв'язку із цим посилання позивача у позовній заяві на норми права, які не підлягають застосуванню у даній справі, не є підставою для відмови в задоволенні пред'явленого позову, оскільки при вирішенні справи суд враховує підставу (обґрунтування) та зміст позовних вимог (стаття 119 ЦПК (в попередній редакції). З вказаного випливає, що суд не повинен формально підходити до вирішення спору по суті та повинен детально досліджувати обставини справи, на які посилався позивач, як на підставу задоволення своїх позовних вимог, у взаємозв’язку з вимогами позивача.

За обставинами справи позивач є спеціальним суб’єктом - юридичною особою, створеною для представлення спільних інтересів об’єднань співвласників багатоквартирних будинків (ст. 1 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку»).

Згідно з рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням ОСОБА_13 та інших громадян про офіційне тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" та за конституційним поданням 60 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень статей 1, 10 цього Закону (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків) № N 4-рп/2004 від 02.03.2004 допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т.ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього. Власник (власники) неприватизованих квартир багатоквартирного будинку є співвласником (співвласниками) допоміжних приміщень нарівні з власниками приватизованих квартир. Таким чином, колясочна як об’єкт цивільних прав належить всім суб’єктам власникам (власники) квартир багатоквартирного будинку. Такий висновок суду кореспондує ч. 2 ст. 10 ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду», згідно з якою власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов'язані брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

За положеннями ст. 328 ЦПК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Згідно зі ст. 387 ЦПК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦПК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (на вказані положення посилався позивач, звертаючись до суду з відповідним позовом). Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках. При цьому посилання суду першої інстанції на неможливість застосування віндикації через наявність договору дарування як підстави виникнення права власності є помилковим. Проте відповідач, так само як і інші власники квартир в будинку мають право на допоміжне приміщення, тобто спірне майно не могло бути витребуваним, а щодо нього могли бути висунуті вимоги про усунення перешкоди в користуванні, у разі якщо б було встановлено, що статус спірного приміщення саме колясочна. Разом з тим, вказане питання в межах змагального цивільного процесу залишилось не встановленим.

Щодо інших доводів апелянта та вимог при визнання свідоцтва про право власності та приватизації недійсною. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як вбачається з матеріалів справи квартира АДРЕСА_3, до складу якого увійшло приміщення площею 9,6 кв.м., було приватизовано сім’єю ОСОБА_5 в 1996 році, про що освідчить свідоцтво про право власності та технічний паспорт на цю квартиру (т. 1, а.с. 234-235, 240). В липні 2016 року Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку «Варненська 7-А», запис щодо якого, відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, було внесено 19.01.2016 року, звернулись до суду з відповідним позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_5, Департаменту міського господарства ОМР, про визнання свідоцтва недійсним, скасування приватизації та витребування майна. Отже, об’єктивно жителі будинку 7а по вул. Варненській в м. Одесі дізнались про порушення їх прав в 1996 році. Однак, з часу приватизації квартири та до липня 2016 року жителі будинку одноособово чи колективно за захистом своїх прав, в тому числі до суду, не зверталися. В контексті встановлених обставин справи колегія суддів звертає увагу на те, що одним з аспектів верховенства права є принцип правової визначеності. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово вказував на призначення позовної давності, пов'язуючи його із необхідністю забезпечити правову визначеність. Як зазначає ЄСПЛ, строки позовної давності «слугують декільком важливим цілям, зокрема вони забезпечують правову визначеність і остаточність, захищають потенційних відповідачів від задавнених вимог, яким було б важко протистояти, і запобігають несправедливості, що могла б виникати, якби суди мусили ухвалювати рішення стосовно подій, які мали місце в далекому минулому, і на підставі доказів, які вже могли б стати ненадійними й неповними з плином часу (Stubbings and Others v. The United Kingdom 22083/93). Недоведення позивачем статусу спірного об’єкта – колясочної, яка не могла бути об’єктом приватизації та об’єктом приватної власності за положеннями національного законодавства, виключає можливість задоволення позовних вимог та застосування позовної давності, а тому суд першої інстанції правильно визначився з підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

Таким чином, в контексті встановлених обставин справи, зважаючи на те, що вимоги позивача стосуються подій більше ніж 20-ти річної давності, враховуючи позицію Європейського суду прав людини, оскільки доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження, однак разом з тим не спростували правильних по суті висновків суду першої інстанції апеляційний суд на підставі ст. 376 ЦПК України частково задовольняє апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції змінює в частині мотивування.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Апеляційний суд Одеської області,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСББ «Варненська 7-А» - ОСОБА_2– задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 29 вересня 2017 року – змінити в частині мотивування. В іншій частині залишити без змін.

Постанова Апеляційного суду Одеської області набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційного скарги до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді апеляційного суду

Одеської області ОСОБА_14

ОСОБА_15

ОСОБА_16

Повний текст постанови виготовлено 17 вересня 2018 року.

Суддя апеляційного суду Одеської області А.І. Дрішлюк

06.09.2018 року м. Одеса