Постанова № 76674201, 06.09.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/5566/18

Номер справи місцевого суду: 513/404/15-ц

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Дрішлюк А. І.

Категорія: 5

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2018 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - судді Дрішлюка А.І., суддів Черевка П.М., Громіка Р.Д.,

при секретарі судового засідання Півнєва Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3, на рішення Саратського районного суду Одеської області від 25 грудня 2015 року в цивільний справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4 селищної ради Одеської області, ОСОБА_4 районної спілки споживчих товариств про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, -

ВСТАНОВИВ:

03 квітні 2015 року позивачі звернулися до суду з позовом про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю. Позов обґрунтували тим, що у 1991 році при розподілі ОСОБА_4 Райспоживспілкою кооперативного житла їм було відмовлено в отриманні квартири, що розташована у АДРЕСА_1 незважаючи на те, що він перебував першим у списку осіб, які користуються першочерговим правом на отримання житла. У грудні 1991 року вони були змушені самовільно вселитися у квартиру АДРЕСА_2. На момент вселення квартира була недобудована. Власними коштами вони добудували одну кімнату, у якій мешкали з родиною. Позивачі зазначили, що 7 травня 1993 року, постановою спільного засідання правління та президіуму профспілкового комітету ОСОБА_4 Райспоживспілки за №38а, квартира АДРЕСА_3 була виділена членам їх сім'ї, а 31 серпня 1993 року рішенням ОСОБА_4 селищної ради від 26 серпня 1993 року №204 їм було видано ордер на вселення в дану квартиру. На теперішній час позивачі не мають можливість оформити правовстановлюючі документи на 1/2 частину будинку №1б по вул. Гагарина, на земельну ділянку прилеглу до квартири, не можуть отримати дозвіл на встановлення електричного опалення у зв'язку з тим, що квартира не перебуває на балансі ОСОБА_4 Райспоживспілки та не вводилась в експлуатацію. ОСОБА_2, ОСОБА_3 зазначили, що починаючи з 1991 року і до теперішнього часу вони добросовісно, відкрито та безперервно володіють 1/2 частиною будинку №1б по вул. Гагарина в смт. Сарата, зареєстровані в ній, утримують, здійснили її поліпшення, тому просили визнати за ними право власності, в рівних частках, на вказане нерухоме майно за набувальною давністю (а.с. 3-4).

Рішенням Саратського районного суду Одеської області від 25 грудня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_2С, ОСОБА_3 до ОСОБА_4 селищної ради Одеської області, ОСОБА_4 районної спілки споживчих товариств про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю відмовлено ( а.с.150-152).

Не погоджуючись зі вказаним рішенням до Саратського районного суду Одеської області ОСОБА_2, ОСОБА_3 було подано апеляційну скаргу, в якій апелянти просять суд оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення суду, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Зокрема, апелянти вважають, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. При цьому, як вказує апелянти, суд першої інстанції неповно з’ясував всі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об’єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим. Крім того, апелянти наголошують, що добросовісно заволоділи спірним майном, що підтверджується ордером на кв. 1 буд.1 б по вул. Гагарина смт. Сарата Одеської області ( а.с. 156-158 ).

25.06.2018 року від ОСОБА_4 районної спілки споживчих товариств надійшли заперечення на апеляційну скаргу. Відповідач зазначив, що Саратська райспоживспілка є власником житлового будинку 2 по вул. Гагаріна (Гагаріна 1Б) в смт. Сарата, в якому мешкають позивачі та ОСОБА_5 Також відповідач звернув увагу на те, що ордер не являється підставою виникнення права власності громадянина на квартиру, в яку його було вселено, а позивачі користуються майном не як власники, а як квартиронаймачі. Так відповідач зазначив, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, прийнятим з урахуванням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права, а тому просить залишити без задоволення апеляційну скаргу (а.с. 210-211).

В судовому засіданні позивачі просили задовольнити апеляційну скаргу, представник відповідача ОСОБА_4 районної спілки споживчих товариств проти задоволення апеляційної скарги заперечував, представник відповідача ОСОБА_4 селищної ради Одеської області подав до суду заяву про розгляд справи за відсутності відповідача.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що позов про право власності за давністю володіння не може пред'явити законний володілець або особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є її власником. Тобто, виключено набуття права власності на майно, яке знаходиться у володінні власника і ніколи не вибувало з його володіння. Тому суд першої інстанції вирішив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції та відхиляючи доводи апеляційної скарги вважає за необхідне зазначити таке.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно було встановлено судом першої інстанції, відповідно виписки з постанови спільного засідання правління і президії профспілкового комітету ОСОБА_4 Райспоживспілки №38 «а» від 07 травня 1993 року «Про виділення квартир працівникам райспоживспілки із відомчого житлового фонду та зміни ведення квартирного обліку», позивачам ОСОБА_2, ОСОБА_3 виділено чотирикімнтатну квартиру, загальною площею 68,0 кв.м., житловою площею 43,0 кв.м. у будинку по вул. Гагарина в смт. Сарата (а.с.9). Рішенням виконавчого комітету ОСОБА_4 селищної ради Одеської області від 26 серпня 1993 року №204 затверджено постанову спільного засідання правління і президіуму профспілкового комітету ОСОБА_4 Райспоживспілки (а.с. 18-19).

31 серпня 1993 року, ОСОБА_6 видано ордер на вселення у чотирьохкімнатну квартиру по вул. Гагарина разом з членами сім'ї (а.с. 10).

Рішенням виконавчого комітету Саратської СР Саратського району Одеської області №273 від 25 листопада 1993 року за ОСОБА_4 Райспоживспілкою були зареєстровані житлові будинки по вул. Гагарина 1,2 та вул. Котовського 1 «в», а також надано дозвіл на продаж незавершеного житла працівникам споживспілки, що перебувають на квартирному обліку (а.с.56).

04 лютого 1994 року, на підставі рішення ОСОБА_4 селищної ради від 25 листопада 1993 року № 273, було проведено реєстрацію цілого житлового будинку, розташованого в смт. Сарата, вул. Гагарина, 2 та бюро технічної інвентаризації видали реєстраційне посвідчення ОСОБА_4 Райспоживспілці (а.с.55).

Рішенням правління ОСОБА_4 Райспоживспілки від 02.06.2000 року № 23 «Про розгляд заяви ОСОБА_3 на приватизацію квартири» було вирішено запропонувати ОСОБА_3 викупити квартиру, в якій вона проживає, відповідно до договору купівлі-продажу, з наступним затвердженням на конференції споживчої кооперації району (а.с. 61).

Крім іншого в матеріалах справи міститься звернення та листи позивачів до Верховної ОСОБА_7 України, Голови правління Одеської Облспоживспілки щодо неправомірних дій ОСОБА_4 Райспоживспілки стосовно спірного нерухомого майна (а.с. 62-68).

Постановою конференції споживчої кооперації Саратського району від 29.10.2003 року «Про передачу правлінню Райспоживспілки повноважень» було вирішено передати Райспоживспілці повноваження з управління, використання та розпорядження майном Райспоживспілки (а.с. 96).

Постановою правління ОСОБА_4 Райспоживспілки № 30 від 14.07.2008 року «Про розгляд заяви ОСОБА_2С.» вирішено звернутися до ОСОБА_4 селищної ради з проханням про прийняття житлового фонду, який рахується за Райспоживспілкою, на свій баланс в комунальну власність з наступною приватизацією мешканцями. У випадку відмови запропонувати ОСОБА_2 викупити квартиру за договором купівлі-продажу (а.с. 97). ОСОБА_4 селищного голови ОСОБА_8 від 07.08.2008 року № 407-02-15 у прийнятті житлового фонду на баланс селищної ради було відмовлено (а.с. 111).

Відповідно до довідки № 34 від 28.04.2015 року, видана головою правління ОСОБА_4 Райспоживспілки, на балансі ОСОБА_4 Райспоживспілки перебуває ? житлового будинку, який розташований в смт. Сарата, вул. Гагарина № 2, балансовою вартістю 8289 грн (а.с. 59).

Згідно з ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до положень ст. 10 Закону України «Про споживчу кооперацію» власність споживчої кооперації є недоторканною, перебуває під захистом держави і охороняється законом нарівні з іншими формами власності. Забороняється відволікання майна споживчих товариств та їх спілок на цілі, не пов'язані з їх статутною діяльністю. Майно споживчих товариств та їх спілок може бути продано, передано, здано в оренду, надано в позичку і безплатне тимчасове користування членам споживчих товариств, державним, кооперативним та іншим організаціям, трудовим колективам, окремим громадянам тільки за рішенням загальних зборів, конференцій та з'їздів відповідних спілок або уповноважених ними органів.

Згідно із ст. 58 ЖК УРСР на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської ОСОБА_7 народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.

Ст. 344 ЦК України визначає, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Як роз’яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України в своїй постанові № 5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», а саме п. 13 можливість пред'явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 ЦК, а також частини четвертої статті 344 ЦК, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв'язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності. Відповідно до п. 9 вказаної постанови при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: - володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; - володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; - володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (частина третя статті 344 ЦК). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК).

З аналізу вище наведеного вбачається, що набуття права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності відповідних умов, зокрема, законного об'єкту володіння, добросовісності та відкритості володіння, давності володіння та його безперервності (строк володіння). При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати по відсутність у неї підстав для набуття права власності. Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником. За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено. Вказане узгоджується з позицією, висловленою Верховним судом в постанові № 175/4741/16 від 29 березня 2018 року.

За встановленими обставинами даної справи суд приходить до висновку, що позивачі знали, що спірне нерухоме майно на праві власності належить ОСОБА_4 Райспоживспілці. Право власності відповідача на вказану квартиру не оскаржувалось, та не є предметом дослідження в рамках даної справи. При цьому суд бере до уваги те, що позивачі користувались спірним майном на основі відповідної правової підстави – ордеру на право користування майном, що, в свою чергу, в розумінні матеріального права, виключає набуття права власності на відповідне майно за набувальною давністю. При цьому суд звертає увагу на те, що саме проведення поліпшення нерухомого майна не є підставою для набуття права власності на нього за набувальною давністю. В зв’язку з наведеним доводи апеляційної скарги судом апеляційної відхиляються.

Щодо інших доводів апелянта апеляційний суд звертає увагу на те, що Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Апеляційний суд вказує, що законним способом набуття прав власності на житлове приміщення для позивачів залишається приватизація (викуп) спірного майна, а у разі виникнення перешкод в реалізації цього права позивачі мають право на звернення до суду.

Таким чином, враховуючи вище зазначене, оскільки доводи апеляційної скарги не спростували правильних по суті спору висновків суду першої інстанції, апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції без змін на підставі ст. 375 ЦПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Апеляційний суд Одеської області,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 – залишити без задоволення.

Рішення Саратського районного суду Одеської області від 25 грудня 2015 року – залишити без змін.

Постанова Апеляційного суду Одеської області набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційного скарги до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді апеляційного суду

Одеської області ОСОБА_9

ОСОБА_10

ОСОБА_7

Повний текст постанови виготовлено 17 вересня 2018 року.

Суддя апеляційного суду

Одеської області ОСОБА_9

06.09.2018 року м. Одеса