Ухвала суду № 76671703, 20.09.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №476/194/17 20.09.2018

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2018 року м. Миколаїв

Апеляційний суд Миколаївської області у складі колегії суддів судової палати у кримінальних справах:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3

за участю секретаря Єфіменка О.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 12017150220000409, за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_4 та потерпілого ОСОБА_5 на вирок Новобузького районного суду Миколаївської області від 4 червня 2018 року відносно

ОСОБА_4, який народився 1990 року квітня місяця 13 числа у смт. Єланець Миколаївської області, проживає та зареєстрований у ІНФОРМАЦІЯ_1, раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 286, ч. 1 ст. 135 КК України,

Учасники судового провадження:

прокурор – Телечкан Д.В.,

обвинувачений – ОСОБА_4,

потерпілі – ОСОБА_5, ОСОБА_6

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.

Вироком суду ОСОБА_4 визнано винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 286, ч. 1 ст. 135 КК України, та призначено покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді 5 років позбавлення волі, за ч. 1 ст. 135 КК України - у виді 2 років позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом часткового складання призначених покарань, остаточно визначено ОСОБА_4 покарання у вигляді 5 років 6 місяців позбавлення волі.

Призначено ОСОБА_4 додаткове покарання, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України, у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 3 роки.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_4 у відшкодування майнової шкоди на користь ОСОБА_7 64 882 грн., моральної шкоди – 150 000 грн., на користь ОСОБА_5 на відшкодування витрат, пов’язаних із прибуттям до місця судового провадження – 2 879,03 грн., на користь ОСОБА_6 у відшкодування майнової шкоди – 49 925 грн., моральної шкоди – 150 000 грн., на користь Міської лікарні швидкої медичної допомоги м. Миколаєва кошти, витрачені на лікування потерпілої – 17 561,44 грн., на користь Єланецької районної державної адміністрації Миколаївської області кошти, витрачені на лікування потерпілої – 117,53 грн., на користь держави витрати на проведення експертизи – 4 225,28 грн.

Вирішено питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні.

Короткий зміст вимог апеляційних скарг.

Обвинувачений ОСОБА_4 просить вирок суду в частині притягнення його до відповідальності за ч. 1 ст. 135 КК України скасувати, в частині призначення основного покарання – пом’якшити покарання до 3 років позбавлення волі.

Потерпілий ОСОБА_5 просить вирок суду скасувати за м’якістю призначеного покарання, ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_4 призначити покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді 8 років позбавлення волі, за ч. 1 ст. 135 КК України – у виді 2 років позбавлення волі. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом часткового складання призначених покарань, остаточно визначити ОСОБА_4 покарання у вигляді 8 років позбавлення волі.

Змінити вирок суду в частині стягнення моральної шкоди на користь потерпілих, стягнувши з ОСОБА_4 на користь потерпілих ОСОБА_7 – 150000 (сто п’ятдесят тисяч) грн., ОСОБА_6 – 150 000 грн.

Узагальнені доводи апелянтів.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_4 вважає, що призначене йому судом основне покарання не відповідає тяжкості злочину та його особі. На його думку, призначаючи йому покарання, суд не врахував обставин скоєння злочину, обставин, які пом’якшують покарання, даних про його особу, зокрема того, що він раніше не судимий, до адміністративної відповідальності не притягувався, активно сприяв розкриттю злочину, визнавав вину у скоєному злочині, щиро розкаявся, визнав цивільні позиви, позитивно характеризується за місцем проживання, має на утриманні неповнолітню дитину, пропонував відшкодувати потерпілим спричинену матеріальну та моральну шкоду, але вони відмовились від отримання коштів.

Щодо обставин кримінального провадження, то обвинувачений вказує на те, що в день дорожньо-транспортної пригоди була ожеледь, туман, сильна мряка, а тому уникнути заносу у ситуації, що склалася, не було можливості. До того ж в прямому причинному зв’язку з дорожньо-транспортною пригодою знаходиться і грубе невиконання потерпілою ОСОБА_8 Правил дорожнього руху України, яка, за наведених погодних умов, повинна була рухатись в іншій частині проїжджої частини.

На його думку транспортування потерпілої з виявленими травмами було неможливим і призвело до її смерті, стан потерпілої після дорожньо-транспортної пригоди у лікарні м. Миколаєва був задовільний, різко погіршився вже після її транспортування до м. Києва. А у висновку експерта не зазначено, чи могла привести ця обставина до смерті потерпілої.

Окрім цього, обвинувачений вважає, що висновок суду про те, що він завідомо залишив без допомоги потерпілу, яку поставив у небезпечний для життя стан, є немотивованим, таким, що не ґрунтується на матеріалах справи, оскільки він не мав можливості надати допомогу потерпілій, він спробував привести її до тями, але його спроби були марними, так як він є некомпетентним у галузі медичної допомоги, і, лише переконавшись, що потерпіла знаходиться на узбіччі у безпечному місці, покинув місце події, при цьому, звернувшись до поліції, просив викликати потерпілій медичну допомогу. Отже, суд безпідставно визнав його винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 135 КК України.

В апеляційній скарзі потерпілий ОСОБА_5 вказує на те, що вирок суду ухвалений з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права. Вважає, що суд призначив обвинуваченому м’яке покарання, не врахувавши відсутність обставин, які б пом’якшували покарання, тих обставин, що ОСОБА_4 не утримував автомобіль у справному стані, керуючи автомобілем у стані алкогольного сп’яніння, значно перевищив швидкість руху по місту, не врахував погодних умов, є місцевим жителем, знає розташування вулиць та перехресть м. Єланець, тривалий термін керує автомобілем, після скоєння злочину, побачивши, що ОСОБА_8 знаходиться без пам’яті, перетягнув її з місця скоєння злочину на обочину, намагаючись замаскувати сліди скоєння злочину, з місця пригоди зник, не прийняв заходів щодо відшкодування майнової або моральної шкоди, не врахував суд і вимог потерпілих про призначення ОСОБА_4 максимальної міру покарання, передбаченої санкцією ч. 2 ст. 286 КК України.

Потерпілий звертає увагу на те, що в резолютивній частині вироку судом невірно зазначено розмір моральної шкоди, яку потрібно стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_7 та ОСОБА_6, який протирічить зазначеному у мотивувальній частині, а саме, по 150000 (сто п’ятдесят) грн. 00 коп. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Узагальнені доводи заперечень учасників кримінального провадження на апеляційні скарги потерпілого та обвинуваченого.

В своїх запереченнях на апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_5 обвинувачений ОСОБА_4 вказує, що апеляційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

Прокурор в своїх запереченнях на апеляційні скарги потерпілого ОСОБА_5 та обвинуваченого ОСОБА_4 вказує, що вважає доводи апелянтів безпідставними, а вирок суду – законним, обґрунтованим і вмотивованим, кваліфікацію дій ОСОБА_4 вірною, а призначене останньому покарання – достатнім для його виправлення, тому просить апеляційні вимоги залишити без задоволення, а вирок суду – без змін.

В запереченнях на апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_4 потерпілий ОСОБА_5 вказує, що апеляційна скарга є цинічною, направленою на захист перед справедливим покаранням, а тому має бути залишена без задоволення у повному обсязі.

Обставини, встановлені судом першої інстанції.

22.12.2016 р., близько 19.00 год., обвинувачений ОСОБА_4, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, керуючи автомобілем «ВАЗ-2101», реєстраційний номер З48-27НИ, які мав відомі для нього технічні несправності у вигляді залишкової висоти малюнка протектора шин переднього лівого колеса менше 1,6 мм. та несправність світла головних фар в режимі ближнього світла, в темний час доби, за умов обмеженої видимості рухався по не засніженій поверхні та неосвітленій міським електроосвітленням проїзній частині вул. Соборної у смт. Єланець Миколаївської області зі сторони вул. Криничної в напрямку автодороги «Р-55» сполученням «Вознесенськ – Кривий Ріг». Під час руху в указаних дорожніх умовах, при проїзді в районі будинків № 162, 164 по вул. Соборній та, наближаючись до перехрестя вулиць Соборної та Весняної, обвинувачений ОСОБА_4, грубо порушуючи вимоги п. 12.1 Правил дорожнього руху, проявив неуважність до сформованої дорожньої обстановки та її змін, при виборі безпечної швидкості руху, не врахував часу доби, технічного стану керованого транспортного засобу та власного фізіологічного стану, зумовленого алкогольним сп’янінням, не забезпечив контрольований рух керованого ним транспортного засобу та допустив наїзд передньою правою частиною вказаного автомобіля на пішохода ОСОБА_8, яка йшла по проїзній частині вул.Соборній справа неподалік від правого краю (бордюру) в напрямку руху автомобіля.

За висновком комісійної судово-медичної експертизи № 16-К від 10.03.2017 р., в результаті дорожньо-транспортної події ОСОБА_8 спричинено тілесні ушкодження у вигляді грубої поєднаної травми тіла (політравми) - переломів 2-8 ребер праворуч із забоєм правої легені і явищами гемапневмотораксу праворуч, перелому 4 ребра зліва, забою головного мозку з крововиливом під м’які мозкові оболонки, перелому зовнішнього кінця правої ключиці, оскольчатого перелому верхньої третини правої плечової кістки зі зміщенням, осколкового фрагментарного перелому лівої стегнової кістки зі зміщенням, які за ступенем тяжкості відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень.

Зазначене поєднання пошкоджень призвело до поліорганної недостатності та настання смерті ОСОБА_8

Відразу після дорожньо-транспортної події обвинувачений ОСОБА_4, грубо порушуючи вимоги п. п. 2.10 «а», «б», «в», «г», «д», «е» Правил дорожнього руху України, не вжив заходів для залишення на місці пригоди; увімкнення аварійної сигналізації і встановлення знаку аварійної зупинки; не переміщення транспортного засобу і предметів, що мають причетність до пригоди; фіксації розташування слідів пригоди, а також положення транспортного засобу після його зупинки; надання першої медичної допомоги постраждалому; повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду орган чи підрозділ поліції, запису прізвищ та адрес очевидців, очікування прибуття працівників поліції; вжиття всіх можливих заходів для збереження слідів пригоди, огородження їх та організації об’їзду місця пригоди, та, усвідомлюючи, що він здійснив наїзд на потерпілу ОСОБА_8, чим поставив останню у небезпечний для життя стан і зобов’язаний та має можливість надати їй допомогу, з місця пригоди зник, залишивши потерпілу на узбіччі без допомоги, коли вона була позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок безпорадного стану.

Дії обвинуваченого ОСОБА_4 судом першої інстанції кваліфіковані за ч. 2 ст. 286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого та за ч. 1 ст. 135 КК України, як завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок іншого безпорадного стану, якщо той, хто залишив без допомоги, сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан.

Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого та потерпілого на підтримку своїх апеляційних скарг, думку прокурора, який просив залишити апеляційні скарги без задоволення, а вирок суду - без змін, позицію інших учасників кримінального провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційних скарг в їх межах, апеляційний суд приходить до наступного.

Обставини, встановлені судом апеляційної інстанції.

Висновки суду першої інстанції про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_4 у порушенні правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспортного засобу особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілої, та у завідомому залишенні без допомоги особи, яка перебувала в небезпечному для життя стані та яка була позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження, коли він сам поставив потерпілу в небезпечний для життя стан, за наведених у вироку обставин, підтверджуються дослідженими в суді доказами, які обґрунтовано покладені судом в основу вироку та правильно оцінені за правилами ст. 94 КПК України з точки зору належності, допустимості і достовірності, а їх сукупність – з точки зору достатності і взаємозв’язку для ухвалення обвинувального вироку щодо визнання обвинуваченого ОСОБА_4 винним у вчиненні інкримінованих йому злочинів. Дії обвинуваченого ОСОБА_4 судом вірно кваліфіковані за ч. 2 ст. 286, ч. 1 ст. 135 КК України.

В апеляційній скарзі обвинувачений вказує на те, що в день дорожньо-транспортної пригоди були погані погодні умови, потерпіла грубо порушила вимоги Правил дорожнього руху України, і це знаходиться в прямому причинному зв’язку з дорожньо-транспортною пригодою.

Такі доводи обвинуваченого не заслуговують на увагу, оскільки, як вбачається з висновку експерта № 62 від 28.02.2017 р., дії водія не відповідали вимогам п. 12.1 Правил дорожнього руху України. Водій автомобіля мав технічну можливість запобігти події в даній дорожній ситуації. І саме невідповідність дій водія автомобіля «ВАЗ-2101», реєстраційний номер З4827НИ, вимогам п. 12.1 Правил дорожнього руху України з технічної точки зору знаходиться в причинному зв’язку з дорожньо-транспортною пригодою.

Крім того, при розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, відповідно аудіозапису судового засідання, який міститься на технічному носії в матеріалах кримінального провадження, обвинувачений ОСОБА_4 вину у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України визнавав повністю, незгоди з будь-якими обставинами вчинення цього злочину, не висловлював.

Безпідставними є і доводи обвинуваченого про те, що транспортування потерпілої з виявленими травмами призвело до смерті потерпілої, оскільки за висновком експерта № 16-К від 10.03.2017 р., прямий причинно-наслідковий зв’язок є між перенесеною поєднаною тупою травмою тіла (політравми) і смертю, що настала від ускладнень цієї травми.

Щодо тверджень обвинуваченого про не вчинення ним злочину, передбаченого ч. 1 ст. 135 КК України, то вони не заслуговують на увагу, виходячи з наступного.

Відповідальність за ч. 1 ст. 135 КК України передбачена за завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок безпорадного стану, якщо той, хто залишив без допомоги, сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан.

З показань, наданих обвинуваченим під час судового розгляду судом першої інстанції вбачається, що керуючи автомобілем, ОСОБА_4 22.12.2016 р. у вечірній час доби скоїв наїзд на потерпілу, яка після отриманих тілесних ушкоджень втратила свідомість. Але, не зважаючи на виниклі обставини, обвинувачений покинув місце дорожньо-транспортної пригоди.

Такі його показання підтверджуються показаннями потерпілого ОСОБА_6, свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, іншими матеріалами кримінального провадження.

Наведене вказує на те, що після скоєння дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_4, після з’ясування, що внаслідок наїзду автомобіля під його керуванням потерпіла отримала тілесні ушкодження і втратила свідомість, нехтуючи моральними та правовими нормами, які передбачають надання допомоги людям, що перебувають у небезпечному для життя стані, усвідомлюючи, що потерпіла у нічний час доби в зимовий період перебуває без свідомості на проїзній частині та не може прийняти заходів щодо самозбереження, покинув місце дорожньо-транспортної пригоди завідомо залишивши її без допомоги в небезпечному для життя стані, що свідчить про наявність в діях обвинуваченого складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 135 КК України.

Враховуючи наведене, переконливих доводів, які б спростовували висновки суду про наявність в діях обвинуваченого ОСОБА_4 складу злочинів, передбачених ч. 2 ст. 286, ч. 1 ст. 135 КК України, обвинуваченим апеляційному суду не надано.

Що стосується доводів обвинуваченого про пом’якшення призначеного йому основного покарання, апеляційний суд виходить з наступного.

Відповідно до положень ст. 65 КК України, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання, особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Відповідно до роз’яснень, викладених в п. п. 1, 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 р. «Про практику призначення судами кримінального покарання», при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, суди мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

При призначенні ОСОБА_4 основного покарання, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчинених злочинів – тяжкого злочину та злочину невеликої тяжкості, обставини вчинення злочину, його тяжкі наслідки, ступінь вини обвинуваченого, дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, за місцем проживання характеризується позитивно, на обліку у лікарів нарколога чи психіатра не перебуває, має сім’ю, обставин, які пом’якшують покарання, судом не встановлено, обставиною, що обтяжує покарання, суд визнав вчинення кримінального правопорушення в стані алкогольного сп’яніння. Також судом враховано думку потерпілих, які наполягали на призначенні обвинуваченому найсуворішого виду та найбільшого розміру покарання, передбаченого відповідними санкціями статей.

Отже, вимог кримінального закону та роз’яснень Пленуму Верховного Суду України суд першої інстанції, на думку апеляційного суду, дотримався – покарання обвинуваченому призначено відповідно до вимог ст. ст. 65-67 КК України, є необхідним й достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів, з урахуванням тих обставин, на які посилаються в апеляційних скаргах обвинувачений і потерпілий, і не може вважатися явно несправедливим внаслідок м’якості, як про те зазначає потерпілий, чи занадто суворим, яке не відповідає тяжкості злочину та особі обвинуваченого, про що вказує обвинувачений.

За наведеного, доводи обвинуваченого про пом’якшення призначеного покарання та потерпілого – про призначення більш суворого покарання є такими, що не заслуговують на увагу.

Разом з тим, при призначенні ОСОБА_4 покарання за ч. 2 ст. 286 КК України, та визначенні остаточного покарання за сукупністю злочинів, суд першої інстанції допустив помилок.

Як вбачається з резолютивної частині вироку суд першої інстанції за ч. 2 ст. 286 КК України покарання призначив двічі, визначив остаточне покарання без урахування додаткового.

Проте таке посилання суду на повторне призначення покарання за ч. 2 ст. 286 КК України суперечить вимогам КПК України щодо загальних засад призначення покарання.

За положеннями ст. 65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу.

Санкцією ч. 2 ст. 286 КК України передбачено покарання у виді позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами або без такого.

За вимогами ч. 1 ст. 70 КК України, при сукупності злочинів суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожний злочин окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим шляхом повного чи часткового складання призначених покарань.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 409 КПК України, підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції вправі вийти за межи апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого.

Враховуючи наведене, вирок Новобузького районного суду Миколаївської області від 4 червня 2018 року підлягає зміні з виключенням з резолютивної частини посилання суду на призначення ОСОБА_4 додаткового покарання, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 3 роки.

Щодо вимог потерпілого про необхідність зміни вироку у зв’язку з тим, що в резолютивній частині вироку судом невірно зазначено розмір моральної шкоди, яку потрібно стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_7 та ОСОБА_6, який протирічить зазначеному у мотивувальній частині, а саме, по 150000 (сто п’ятдесят) грн. 00 коп. в рахунок відшкодування моральної шкоди, то ці описки виправлені ухвалою Новобузького районного суду Миколаївської області від 21.06.2018 р.

Окрім того, згідно вимог ст. 393 КПК України, право на оскарження вироку в частині цивільного позову мають лише цивільний позивач, його представник або законний представник та цивільний відповідач або його представник.

Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 419, 424, 426, 532 КПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в :

апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_4 та потерпілого ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Вирок Новобузького районного суду Миколаївської області від 4 червня 2018 року відносно ОСОБА_4, в порядку ч. 2 ст. 404 КПК України, – змінити.

Виключити з резолютивної частини вироку посилання суду першої інстанції на призначення ОСОБА_4 додаткового покарання, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 3 роки.

В решті вирок залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Судді

_____ ___ ______

ОСОБА_11 ОСОБА_2 ОСОБА_3