Постанова № 76668172, 18.09.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2018 року м.Кривий Ріг

Справа № 212/8296/15-ц

Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Зубакової В.П.

суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М.

секретар судового засідання - Євтодій К.С.

сторони:

позивачі - ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

відповідач - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у спрощеному позовному провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу від 03 травня 2018 року, яке ухвалено суддею Пустовіт О.Г. у м.Кривому Розі Дніпропетровської області (відомості щодо дати складання повного судового рішення в матеріалах справи відсутні), -

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2015 року ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування.

Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_3 помер їх дід - ОСОБА_6. Після смерті ОСОБА_6 відкрилася спадщина у вигляді житлового будинку з господарчими побудовами за адресою: АДРЕСА_1 та земельних ділянок, площею 0,1000 га та 0,0632 га, за адресою: АДРЕСА_1. Заповіт за життя спадкодавця не складався. Спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_6 є син - відповідач по справі - ОСОБА_4, та мала б бути його дочка - ОСОБА_5, яка померла до смерті спадкодавця, а саме ІНФОРМАЦІЯ_4.

Позивачі є онуками ОСОБА_6, дітьми ОСОБА_5, яка померла до смерті спадкодавця, та мають право на 1/6 частку спадкового майна кожен, оскільки частка спадщини, яка належала б за законом їх матері ділитися між ними порівну.

Постановою приватного нотаріуса Криворізького міського нотаріального округу Лігутою Л.В. . від 29.08.2015 р. у видачі свідоцтва на іншу частину спадкового майна після смерті ОСОБА_6 їм відмовлено у зв'язку з тим, що у них відсутні правоустановчі документи на спадкове майно та між ними і відповідачем ОСОБА_4 виник спір, у зв'язку із чим вони змушені звернутись до суду з даним позовом.

Уточнивши позовні вимоги, просили суд визнати за ними право власності по 1/6 частині на спадщину, яка відкрилася після смерті діда ОСОБА_6

У квітні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_3 про усунення від права спадкування.

Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_3 помер його батько - ОСОБА_6, після смерті якого єдиним спадкоємцем за законом, що прийняв спадщину шляхом подання відповідної заяви - є він, та була б його дочка ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4. Однак, після смерті ОСОБА_6, в установлений строк, з заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори звернулись онуки померлого - ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_3, у зв'язку з чим постановою приватного нотаріуса Криворізького міського нотаріального округу Лігутою Л.В. від 29.08.2015 року йому було відмовлено у видачі свідоцтва на спадкове майно після смерті ОСОБА_6.

Посилаючись на те, що він з 23.07.1987 року зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1, разом із своїм батьком, аж до його смерті, який з 2012 року тяжко захворів, був у безпорадному стані та потребував постійної сторонньої допомоги, догляду та матеріальної допомоги, яку онуки йому не надавали, просив суд усунути ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_3 від права спадкування після смерті діда.

Ухвалою суду від 31.01.2017 року позов ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування об'єднано в одне провадження з позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_3 про усунення від права спадкування.

Рішенням Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу від 03 травня 2018 року позов ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування задоволено.

Визнано за ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_3 право власності на спадщину після смерті ОСОБА_6, що помер ІНФОРМАЦІЯ_3 по 1/6 частці житлового будинку А-1 за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 59,2 кв.м., житловою площею 31,7 кв.м., який складається із веранди (1), площею 9,1 кв.м., житлової кімнати (2), площею 22,9 кв.м., житлової кімнати (3), площею 8,8 кв.м., кухні (4), площею 9,7 кв.м., кладової (5), площею 3,9 кв.м., веранди (6), площею 4,8 кв.м., з господарськими побудовами: сараєм «Б», площею забудови 33,82 кв.м., сараєм «В», площею забудови 12,8 кв.м.

Визнано за ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_3 право власності на спадщину після смерті ОСОБА_6, що помер ІНФОРМАЦІЯ_3 по 1/6 частці земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1, площею 0,1000 га, цільове призначення якої - для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель, яка належала ОСОБА_6 на праві приватної власності на підставі Державного Акту серії НОМЕР_1 на право власності на землю від 17 листопада 1998 року, зареєстрованому в Книзі державних актів на право приватної власності на землю за № 761.

Визнано за ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_3 право власності на спадщину після смерті ОСОБА_6, що помер ІНФОРМАЦІЯ_3 по 1/6 частці земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1, площею 0,0632 га, цільове призначення якої - для ведення особистого селянського господарства, яка належала ОСОБА_6 на праві приватної власності на підставі Державного Акту серії НОМЕР_1 на право власності на землю від 17 листопада 1998 року, зареєстрованому в Книзі державних актів на право приватної власності на землю за № 761.

В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_3 про усунення від права спадкування - відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог та про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_3, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду. Так, апелянт вважає, що суд не надав належної оцінки доказам, на які він посилався як на підставу своїх позовних вимог, а висновки викладені в рішенні суду не відповідають обставинам справи. При цьому, вважає, що ним було надано належні докази щодо підтвердження факту перебування спадкодавця ОСОБА_6 у безпорадному стані з 2012 року у зв'язку з наявністю у нього тяжкого діагнозу та потреби в сторонній допомозі. ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_3, як повнолітні онуки, були зобов'язані надавати допомогу діду, однак не проявили належного розуміння ситуації та усунулися від участі в догляді за дідом. При цьому, вказує на те, що він неодноразово звертався до племінників з проханням допомогти у догляді за ОСОБА_6, однак останні такої допомоги не надавали, у зв'язку з чим він був змушений укладати усні угоди з спеціалістами для погодинного догляду за батьком. Також, апелянт вважає незрозумілим та недоречним посилання суду першої інстанції на норми ч. 2 ст. 1224 ЦК України, на яку він особисто не посилався в позовній заяві.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Указом Президента України «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» №452 від 29 грудня 2017 року ліквідовано Апеляційний суд Дніпропетровської області та утворено Дніпровський Апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та Кривому Розі.

Згідно пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Відповідно до пункту 8 Розділу ХІІІ Цивільного процесуального кодексу України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Таким чином, Апеляційний суд Дніпропетровської області продовжує здійснювати свої повноваження до початку роботи Дніпровського Апеляційного суду в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та Кривому Розі.

Сторони у справі (ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_4.), будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи (т. 2 а.с. 103, 104, 107, 109, 110, 111, 112, 113), в судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, що (у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України) не перешкоджає розглядові справи.

Від представника ОСОБА_4 - ОСОБА_9 надійшла заява про відкладення розгляду справи у зв'язку з його участю у розгляді кримінальної справи в Тернівському районному суду м.Кривого Рогу та неможливістю прибути до Апеляційного суду Дніпропетровської області у визначений час, яка колегією суддів залишена без задоволення, як необґрунтована, з огляду на те, що відповідач ОСОБА_4 у судове засідання не прибув та, до початку розгляду справи, не клопотав перед судом про відкладення розгляду справи у зв'язку з необхідністю участі у судовому засіданні його представника ОСОБА_9

Більш того, як вбачається з матеріалів справи, інтереси відповідача ОСОБА_4 представляють два представники - ОСОБА_9 та ОСОБА_10, який, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи (т. 2 а.с. 103), в судове засідання не з'явився та про причини неявки суду не повідомив, а тому колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість клопотання представника відповідача ОСОБА_9, щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з його зайнятістю в іншому судовому процесі.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_11, який заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено та сторонами не оспорюється, що ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_3.

Після смерті ОСОБА_6 відкрилась спадщина у вигляді: житлового будинку з господарчими побудовами АДРЕСА_1, який належав ОСОБА_6 на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 17.01.1975 року Шостою криворізькою державною нотаріальною конторою, зареєстрованого в реєстрі за № 279 КП ДОР «КБТІ» №144643; земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, площею 0,1000 га, яка належала ОСОБА_6 на праві приватної власності на підставі Державного Акту на право власності на землю від 17 листопада 1998 року, зареєстрованому в Книзі державних актів на право приватної власності на землю за № 761; земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, площею 0,0632 га, яка належала ОСОБА_6 на праві приватної власності на підставі Державного Акту на право власності на землю від 17 листопада 1998 року, зареєстрованому в Книзі державних актів на право приватної власності на землю за № 761.

Спадкоємцями першої черги за законом є діти ОСОБА_6: син - відповідач по справі ОСОБА_4 та донька ОСОБА_5.

ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_4.

Згідно Свідоцтва про шлюб ОСОБА_1, серії НОМЕР_2, Свідоцтва про народження ОСОБА_5, серії НОМЕР_3, Свідоцтва про народження ОСОБА_3 серії НОМЕР_4, Свідоцтва про шлюб ОСОБА_3 серії НОМЕР_5, позивачі по справі - ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_3 є дітьми ОСОБА_5, тобто позивачі є онуками померлого ОСОБА_6.

Відповідач ОСОБА_4 на момент відкриття спадщини проживав разом із спадкодавцем ОСОБА_6 та був зареєстрований у будинку АДРЕСА_1, що підтверджується копією паспорту, серії НОМЕР_6, та довідкою №28 від 05.04.2016р., виданою головою квартального комітету Гулаєнко Т.П., тобто відповідач ОСОБА_6 є таким, що прийняв спадщину.

Позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_3 прийняли спадщину шляхом звернення із заявою про прийняття спадщини до приватного нотаріуса Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Лігути Л.В.

Постановою приватного нотаріуса Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Лігути Л.В. про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 29.08.2015 року ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_5 відмовлено у видачі свідоцтв про право на спадщину за законом на спадкове майно, померлого ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_6 у зв'язку з відсутністю у них правоустановлюючих документів на спадкове майно та наявністю спору щодо спадкового майна між зазначеними спадкоємцями та спадкоємцем ОСОБА_4 (т. 1 а.с. 212).

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_5 про визнання права власності на частину спадкового майна, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_5, як онуки спадкодавця, за правом представлення набули права на спадкування в першу чергу за законом, та прийняли спадщину після померлого ОСОБА_6

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців)

До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. ст. 1216, 1218 ЦК України).

Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними (ч. 1 ст. 1267 ЦК України).

В основі спадкування за законом знаходиться принцип черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими. Кожна черга - це визначене коло осіб, з урахуванням ступеня їх близькості до спадкодавця, яке встановлене законом на підставі припущення про те, що спадкодавець залишив би своє майно найближчим родичам, членам сім'ї, утриманцям і (або) іншим родичам до шостого ступеня споріднення.

Аналіз статті 1266 ЦК України свідчить, що спадкуванням за правом представлення - це такий порядок набуття права на спадкування за законом при якому спадкоємці п'ятої черги включаються до складу першої, другої чи третьої черги замість спадкоємця внаслідок того, що він помер до відкриття спадщини.

По своїй суті спадкування за правом представлення - це специфічний порядок набуття права на спадкування за законом, і він не є окремою підставою або видом спадкування. У такому разі суб'єктами спадкування за правом представлення будуть певні спадкоємці за законом. Спадкування за правом представлення надає можливість спадкоємцям п'ятої черги за законом переміститися у вищу чергу (першу, другу або третю чергу).

Тлумачення абзацу 2 частини першої статті 1265 ЦК України дозволяє зробити висновок, що ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа. Ступінь є свого роду одиницею вимірювання споріднення поміж родичами за походженням. Він надає можливість встановити «відстань» між спорідненими особами (родичами за походженням). Причому така «відстань» може характеризувати як більш близьке споріднення, так і віддалене. Як наслідок чим далі біологічно особи знаходяться одна від одної, тим більший порядковий ступінь споріднення їх пов'язує.

Позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_3, як онуки спадкодавця ОСОБА_6, мають п'ятий ступінь споріднення із спадкодавцем і належить до п'ятої черги спадкоємців за законом, однак за правом представлення своєї матері ОСОБА_5, яка була рідною донькою спадкодавця (спадкоємцем першої черги) і померла до відкриття спадщини, набули права на спадкування в першу чергу за законом.

Частиною п'ятою ст. 1266 ЦК України передбачено, що якщо спадкування за правом представлення здійснюється кількома особами, частка їхнього померлого родича ділиться між ними порівну.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та не заперечується відповідачем ОСОБА_4 в апеляційній скарзі, єдиними спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_6 мають бути його діти - сина ОСОБА_4 та донька ОСОБА_5, а тому кожен із них, на підставі ч. 1 ст. 1267 ЦК України, має право на 1/2 частину спадщини, яка відкрилася після смерті батька.

Позивачі ж ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_3, як діти померлої до відкриття спадщини ОСОБА_5, мають право на спадкування частки матері у розмрі 1/2 частина спадкового майна, тобто по 1/6 частині спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_6 (1/2 : 3 = 1/6).

Право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК України).

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Зважаючи на те, що спадкоємцям після смерті ОСОБА_6 за правом представлення - позивачам у справі - відмовлено у видачі свідоцтв про право на спадщину за законом на спадкове майно померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6, у зв'язку з відсутністю у них правоустановлюючих документів на спадкове майно та наявністю спору щодо спадкового майна між зазначеними спадкоємцями та спадкоємцем ОСОБА_4 (т. 1 а.с. 212), колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення їх позовних вимог і доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_4 правильність висновків суду першої інстанції не спростовують.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_4 не доведено того, що ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_3 свідомо ухилялися від надання допомоги спадкодавцю у зв'язку із його безпорадним станом, а також, що спадкодавець потребував саме допомоги ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_3, що могло бути підставою для усунення їх від права на спадкування.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п'ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Частиною 5 статті 1224 ЦК України передбачено, що за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування, відповідно до частини п'ятої статті 1224 ЦК України, має значення сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи.

Для ухвалення рішення про усунення від спадкування у справі повинні бути надані належні та допустимі докази, які б свідчили про те, що спадкодавець потребував допомоги відповідача, останній мав можливість її надати, проте ухилявся від обов'язку щодо її надання.

Безпорадний стан особи - це зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом стан, коли особа не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування (пункт 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування»).

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребував допомоги, полягає в її умисних діях чи бездіяльності, спрямованих на уникнення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Таким чином, ухилення характеризується умисною формою вини.

Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Як закріплено в ч. 2 ст. 76 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст. 81 ЦПК України).

Матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_3 свідомо ухилялися від надання допомоги спадкодавцю ОСОБА_6 та того, що останній потребував допомоги саме від онуків, враховуючи те, що його доглядом займався син - відповідач по справі ОСОБА_4, який проживав разом з батьком у належному йому домоволодінні АДРЕСА_1 та надавав йому допомогу.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 про те, що він, за життя спадкодавця ОСОБА_6, звертався до ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_3 з проханням допомогти у догляді за дідусем, а останні ухилилися від надання такої допомоги, є голослівними та не підтверджені жодними належними та допустимими доказами.

Ураховуючи недоведеність ОСОБА_4 факту ухилення ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_3 від надання допомоги спадкодавцю, висновки суду першої інтанції про відсутність підстав для усунення цих осіб від права на спадкування є правильними, обгрутованими та не спростовуються доводами апеляційної скарги.

Доводи ОСОБА_4 про те, що суд безпідставно послався в оскаржуваному рішенні на положення ч. 2 ст. 1224 ЦК України є прийнятними, оскільки дана правова норма регулює питання усунення від права на спадкування осіб, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт і цим сприяли виникненню права на спадкування у них самих, тоді як ОСОБА_4 не заявляв позовних вимог про усунення ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_3 від спадкування з цих підстав. Разом з тим, цитування судом першої інстанції в мотивувальній частині рішення суду положень ч. 2 ст. 1224 ЦК України не призвело до неправильного вирішення спору, а тому не може бути підставою для скасування правильного та законного рішення суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду апеляційної інстанції.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу від 03 травня 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 24 вересня 2018 року.

Головуючий:

Судді: