Постанова № 76668062, 19.09.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/3932/18 Справа № 200/18784/17 Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Городнича В.С.

Категорія

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2018 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого - Городничої В.С.,

суддів - Варенко О.П., Лаченкової О.В.,

при секретарі - Порубай М.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Бабушкінського районного суду від 19 грудня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробничий комплекс “Дніпроспецмаш” про стягнення середнього заробітку за період затримки заробітної плати, –

ВСТАНОВИЛА:

В жовтні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду першої інстанції з вищевказаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що він з 21 лютого 2013 року перебував у трудових відносинах із ТОВ “НВК “Дніпроспецмаш”. Згідно з Наказом №44-к від 04 вересня 2017 року, позивач був звільнений з посади експедитора з перевезення вантажу на підставі ст. 38 КЗпП України. На день звільнення з роботи відповідачем було нараховано, але не виплачено заробітну плату в період з 01 січня 2016 року по 04 вересня 2017 року в сумі 8057,44 грн. В день звільнення позивач не отримав розрахунку та до теперішнього часу відповідач ухиляється від сплати заборгованості за всіма виплатами, що належать до сплати в день звільнення, що порушує його трудові права.

У зв'язку з чим, ОСОБА_2 просив суд стягнути з ТОВ “НВК “Дніпроспецмаш” нараховану, але не виплачену заробітну плату за період з 01 січня 2017 року по 01 листопада 2017 року в розмірі 8057,44 грн., а також, середній заробіток за час затримки розрахунку за період 01 січня 2017 року по 01 листопада 2017 року у розмірі 16447,04 грн.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 31 жовтня 2017 року позовну заяву ОСОБА_2 в частині вимог про стягнення з ТОВ “НВК “Дніпроспецмаш” нарахованої, але невиплаченої заробітної плати було повернуто позивачу, оскільки відпоідно до ч.3 ст. 118 ЦПК України позовна заява щодо вимог, визначених у ч.1 ст. 96 ЦПК України може бути подана тільки у разі відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу або скасування його судом.

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 грудня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку було задоволено частково: стягнуто з ТОВ “НВК “Дніпроспецмаш” на користь позивача середній заробіток за час затримки в розмірі 2666,84 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - було відмовлено.

Не погодившись із таким рішенням, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В своїй апеляційній скарзі, ОСОБА_2 посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, а також, на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.

ТОВ “НВК “Дніпроспецмаш” своїм правом передбаченим положеннями ст. 360 ЦПК України щодо подання відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_2 не скористалось.

В порядку п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про судоустрій і статус суддів” від 02 червня 2016 року №1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Відповідно ч. 3 ст. 82 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня може здійснюватися без конкурсу тільки у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді.

Згідно ч. 6 ст. 147 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті “Голос України” повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Тож, до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах апеляційний суд Дніпропетровської області продовжує здійснювати свої повноваження та переглядати рішення судів перших інстанцій.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу — задовольнити частково, а рішення суду – скасувати та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 в повному обсязі, з огляду на наступне.

Відповідно до положень ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом про стягнення з ТОВ “НВК “Дніпроспецмаш” нарахованої, але невиплаченої заробітної плати та стягнення середнього заробітку за період затримки заробітної плати.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 31 жовтня 2017 року позовну заяву ОСОБА_2 в частині вимог про стягнення з ТОВ “НВК “Дніпроспецмаш” нарахованої, але невиплаченої заробітної плати було повернуто позивачу на підставі ст. ст. 96, 118, 121, 210 ЦПК України (в редакції чинній на момент постановлення ухвали).

Тобто, повертаючи позовну заяву в частині вимог щодо стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, суд першої інстанції виходив із того, що такі вимоги повинні розглядатись в порядку наказного провадження.

Однак, колегія суддів не погоджується із такими висновками суду першої інстанції та вважає, що вони призвели до неправильного вирішення спору по суті.

Як роз'яснено в п. 9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ “Про практику розгляду судами заяв у порядку наказного провадження” наявність спору про право, яке є підставою для відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу, вирішується суддею у кожному конкретному випадку, виходячи із характеру та обґрунтованості заявленої матеріально-правової вимоги і документів, доданих до заяви. Наявність спору можна встановити відсутністю документів, що підтверджують наявність суб'єктивного права у заявника; документів, що підтверджують порушення суб'єктивного права або документів, що підтверджують виникнення права вимоги. Крім того, мають ураховуватися обставини, якщо із доданих документів вбачається, що боржник заперечує, не визнає або оспорює свій обов'язок перед заявником (кредитором); із доданих документів вбачається пропуск позовної давності. Така вимога може бути вирішена лише у позовному провадженні. Разом із тим лише той факт, що договірні зобов'язання (наприклад, у частині оплати заборгованості телекомунікаційних послуг чи послуг телебачення і радіомовлення) не виконуються, без обґрунтування причин, не вважається наявністю спору про право.

Згідно з абз. 1 п. 12 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ “Про практику розгляду судами заяв у порядку наказного провадження” якщо заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати, судовий наказ може бути видано не лише на суму заборгованості із заробітної плати, а й на суму компенсації за порушення строків її виплати, оскільки вона входить до структури заробітної плати. До заяви має бути додано докази перебування заявника у трудових відносинах із боржником, а підтвердженням суми, яка стягується, може бути будь-який належно оформлений документ, що вказує на розмір нарахованої заробітної плати та компенсації за порушення строків її виплати, зокрема, довідка бухгалтерії боржника, розрахунковий лист чи копія платіжної відомості тощо. Не допускається розгляд вимог про стягнення заробітної плати у разі наявності спору щодо розміру заборгованості чи права на її отримання. При цьому частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України визначено, що працівник має право звернутися до суду з вимогою про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до ст. 196 ЦПК України, судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку.

При цьому, заявником повинно бути надано достатні докази на підтвердження відсутності спору між працівником та роботодавцем з питань остаточного розрахунку після звільнення, тільки за таких обставин може бути видано наказ про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку. В інших випадках дані вимоги повинні розглядатись в порядку позовного провадження.

Відповідно до ст. 165 ЦПК України, у разі якщо в заяві про видачу судового наказу містяться вимоги, частина з яких не підлягає розгляду в порядку наказного провадження, суд постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу лише в частині цих вимог. У разі якщо заявлені вимоги між собою взаємопов’язані і окремий їх розгляд неможливий, суд відмовляє у видачі судового наказу.

Таким чином, оскільки вимоги ОСОБА_2 про стягнення з ТОВ “НВК “Дніпроспецмаш” нарахованої, але невиплаченої заробітної плати безпосередньо пов'язані із вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, то вони повинні розглядатись разом в порядку позовного провадження.

Тобто, розглядаючи даний трудовий спір по суті, суд першої інстанції в порушення норм процесуального та матеріального права не врахував вищевказані обставини та повернувши позовну заяву ОСОБА_2 в частині вимог про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати необґрунтовано ухвалив рішення лише щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженої постановою КМУ від 08 лютого 1995 року №100, середня заробітна плата нараховується за останні два повних робочих місяці із врахуванням заборгованості по виплаті заробітної плати.

Таким чином, рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 грудня 2017 року не містить жодних належних обґрунтувань щодо розміру стягнутого середнього заробітку за період затримки заробітної плати та на що саме його було нараховано, коли позовна заява в частині стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати була повернута позивачу.

Окрім цього, слід звернути увагу, що під час перегляду оскаржуваного рішення апелянтом було надано належним чином завірену копію ухвали Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 14 грудня 2017 року, відповідно до якої ОСОБА_2 було відмовлено у видачі судового наказу на підставі вищевказаних обставин — позовні вимоги про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку пов'язані між собою, вбачають спір про право і повинні розглядатись разом в порядку позовного провадження.

Щодо ухвали Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 31 жовтня 2017 року, якою позовну заяву ОСОБА_2 в частині вимог про стягнення з ТОВ “НВК “Дніпроспецмаш” нарахованої, але невиплаченої заробітної плати було повернуто позивачу на підставі ст. ст. 96, 118, 121, 210 ЦПК України (в редакції чинній на момент постановлення ухвали), то дана ухвала апелянтом не оскаржувалась, а тому суд апеляційної інстанції позбавлений можливості перегляду оскаржуваного рішення в межах всіх позовних вимог та вимог апеляційної скарги ОСОБА_2

Водночас, колегія суддів вважає за необхідне роз'яснити ОСОБА_2 його право на звернення до суду першої інстанції із новою позовною заявою щодо стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку із зазначенням всіх вищевстановлених обставин судом апеляційної інстанції та обставин викладених в ухвалі Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 14 грудня 2017 року, відповідно до якої вбачається, що ОСОБА_2 дотримав вимоги ухвали Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 31 жовтня 2017 року, однак йому було відмовлено у видачі судового наказу.

Тож, оскільки станом на сьогодні вимоги позивача безпідставно роз'єднано, а рішення суду ухвалено без належного встановлення всіх обставин справи, колегія суддів приходить до висновку про необхідність скасувати рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 грудня 2017 року на підставі положень ст. 376 ЦПК України та ухвалити нове, яким відмовити ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог.

Отже, керуючись положеннями ст. ст. 259, 367, 374, 376 ЦПК України, колегія суддів, –

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – задовольнити частково.

Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 грудня 2017 року – скасувати.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробничий комплекс “Дніпроспецмаш” про стягнення середнього заробітку за період затримки заробітної плати — відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: О.П. Варенко

ОСОБА_3