Постанова № 76666640, 20.09.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Головуючий І інстанції: Панов М.М.

20 вересня 2018 р. м. ХарківСправа № 820/283/18Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Рєзнікової С.С.

суддів: Старостіна В.В. , Бегунца А.О.

за участю секретаря судового засідання Машури Г.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю - фірма "СТРОЙКОМ, ЛТД" на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.03.2018 по справі № 820/283/18, ухвалене в м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, 61004, о 13:01, повний текст рішення складено 28.03.2018р.

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю - фірма "СТРОЙКОМ, ЛТД"

до Головного управління ДФС у Харківській області

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИВ:

19.01.2018р. позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю - фірма "СТРОЙКОМ, ЛТД" (надалі - позивач, ТОВ "СТРОЙКОМ, ЛТД") звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив суд:

- скасувати податкове повідомлення-рішення від 13.10.2018 №0000601412, прийняте Головним управлінням ДФС у Харківській області.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем зазначено, що оскаржуване рішення винесено всупереч вимогам законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.03.2018р. в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

21.06.2018р. відповідачем до суду апеляційної інстанції надано відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просив суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін.

Колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку ч. 4 ст. 229 КАС України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як свідчать матеріали справи, Головним Управлінням ДФС у Харківській області проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ ФІРМА «СТРОЙКОМ, ЛТД» з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо господарських взаємовідносин за період: серпень - грудень 2016 року з ДП «СДІ-УКРАЇНА», податковий номер 40633488, TOB «ХСК РАКУРС», податковий номер 39925647, за період: грудень 2016 року, з ТОВ «БІГТОРНАДО», податковий номер 40031076, за період: березень 2016 року, з ТОВ «ШВЕСТ-МЕГАБІЛДІНГ», податковий номер 39831334, за період: жовтень 2015 року, а також даних щодо подальшої реалізації а/або використання у власній господарській діяльності придбаних товарів робіт, послуг, за результатом якого складено акт від 27.09.2017 №16784/20-40-14-12-11/21233263 та винесено податкове повідомлення - рішення від 13.10.2017 №0000601412 про збільшення суми грошового зобов’язання за платежем податок на додану вартість у розмірі чотириста дев’яносто дев’ять тисяч сімдесят п’ять гривень.

Перевірка проводилася на підставі п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового Кодексу України та відповідно до наказу ГУ ДФС у Харківській області від 23.10.2017 №5923.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивачем у судовому засіданні не доведено обставин, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, проте, відповідачем належними та допустимими доказами обґрунтовано правомірність спірних дій та рішень.

Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.

Так, відповідно до п.198.1. Податкового кодексу України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Згідно з п. 198.3 ст.198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв’язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 1095 календарних днів з дати складення податкової накладної/розрахунку коригування. Суми податку, сплачені (нараховані) у зв’язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням строку реєстрації, включаються до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше ніж через 1095 календарних днів з дати складення податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, у тому числі для платників податку, які застосовують касовий метод (п198.6 ст.198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з п.200.2 ст.200 Податкового кодексу України, при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. Для перерахування податку до бюджету центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, надсилає центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, реєстр платників, в якому зазначаються назва платника, податковий номер та індивідуальний податковий номер платника, звітний період та сума податку, що підлягає перерахуванню до бюджету. На підставі такого реєстру центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, не пізніше останнього дня строку, встановленого цим Кодексом для самостійної сплати податкових зобов’язань, перераховує суми податку до бюджету.

Відповідно до п. 200.4 ст.200 Податкового кодексу України, при від’ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу - або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов’язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету; та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Дослідивши матеріали справи та надані сторонами письмові докази, колегія суддів вважає за необхідне зазначити.

Як свідчать матеріали справи, ТОВ „Фірма „Стройком, ЛТД” мало фінансово - господарські взаємовідносини з ДП „СДІ-УКРАЇНА” на підставі договору підряду (виконання ремонтно-будівельних робіт) від 17.03.2016 №28.

Також, ТОВ „Фірма „Стройком, ЛТД” мало фінансово - господарські взаємовідносини з ДП „СДІ-УКРАЇНА” на підставі договору купівлі - продажу від 29.09.2016 №35.

На адресу ТОВ „Фірма „Стройком, ЛТД” згідно з базою даних ЄРПН зареєстровано податкові накладні та складено акти виконаних робіт/видаткові накладні підприємством ДП „СДІ-УКРАЇНА”.

ТОВ „Фірма „Стройком, ЛТД” мало фінансово - господарські взаємовідносини з ТОВ „ХСК-Ракурс” на підставі договору підряду (виконання ремонтно-будівельних робіт) від 01.12.2016 №44. На виконання умов даного договору складено видаткові, податкові накладні та акти виконаних робіт.

ТОВ „Фірма „Стройком, ЛТД” мало фінансово - господарські взаємовідносини з ТОВ „Бігторнадо” на підставі договору підряду виконання ремонтно-будівельних робіт від 01.03.2016 №8. На виконання умов даного договору складено видаткові, податкові накладні та акти виконаних робіт.

ТОВ „Фірма„Стройком, ЛТД” мало фінансово - господарські взаємовідносини з ТОВ „Квант Буд” на підставі договору підряду виконання ремонтно - будівельних робіт від 01.10.2015 №25. На виконання умов даного договору складено видаткові, податкові накладні та акти виконаних робіт.

Так, відповідно до ст. 83 Податкового кодексу України, для посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; податкові консультації, інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на контролюючі органи.

Виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не може ставитися у залежність від отримання вимог податкового законодавства та сплатою податку до бюджету іншими суб’єктами господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов’язання щодо декларування чи сплати податку до бюджету, то такі наслідки мають тягнути відповідальність саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови та має необхідні документальні підтвердження його розміру. При цьому, платник податку не повинен відповідати за наслідки невиконання контрагентом його зобов’язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати штрафні санкції.

Згідно з п.36.5 ст.36 Податкового кодексу України, відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України передбачено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв’язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв’язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційного з'ясування обставин справи в адміністративному судочинстві зобов’язаний суб’єкт владних повноважень.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що податковий кредит для цілей визначення об'єкту оподаткування податком на додану вартість та валові витрати для визначення об’єкту оподаткування податком на прибуток мають бути фактично підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарських операцій та враховуючи, що позивачем виконано вищевказані вимоги по взаємовідносинах з контрагентами та надано первинні документи на підтвердження вчинення господарських операцій.

Крім того, належними та допустимими в розумінні ст. 124 Конституції України, ст. 73, 74 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі, або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином, або рішення суду про визнання правочину недійсним.

Між тим, у ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином чи рішення суду про визнання правочину недійсним.

Також, в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" позивач та контрагенти позивача є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість та податку на прибуток. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника податків, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим, за винятком встановлених ст. 228 Цивільного кодексу України та ст.ст. 207 і 208 Господарського кодексу України випадків свідомого укладення таким суб'єктом права нікчемного правочину з метою відображення певних первинних документів в податковому обліку без фактичного проведення господарських операцій.

Виходячи з наведеного, фактичні обставини справи об'єктивно засвідчують здійснення господарських операцій позивача з контрагентами та правомірність віднесення позивачем до податкового кредиту з податку на додану вартість суми витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів, які виписані на виконання умов договірних відносин.

Колегія суддів звертає увагу, що факт реальності спірних господарських операцій підтверджується наданими до матеріалів справи первинними документами, які оформлені відповідно до приписів чинного законодавства України. Первині бухгалтерські документи містять всі необхідні для цілей оподаткування відомості про обсяг, зміст та вартість спірних операцій та підтверджують їх фактичне виконання, поряд з іншими наданими первинними документами вони не можуть бути підставою для визнання договорів нікчемними, а господарських операцій - безтоварними.

Податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку-покупця від дотримання його контрагентами податкової дисципліни та правильності ведення ними податкового або бухгалтерського обліку. Тобто, у разі підтвердження факту отримання товарно-матеріальних цінностей та послуг, як у даній ситуації, платник не може відповідати за порушення, допущені постачальниками, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цих осіб.

Контролюючим органом не надано до матеріалів справи доказів на підтвердження того, що позивачу було відомо про порушення його контрагента або, що метою здійснення господарських операцій було одержання необґрунтованої вигоди чи здійснення нікчемного правочину.

Факт порушення кримінального провадження не є беззаперечним доказом відсутності реального здійснення господарських операцій позивачем та його контрагентом. Вина будь-якої особи може бути встановлена тільки судом шляхом ухвалення вироку в кримінальній справі, що є відсутнім у спірних правовідносинах.

Зазначена правова позиція неодноразово підтверджувалась Вищим адміністративним судом України. Як то в ухвалі від 22.04.2015 у справі №810/3964/14 було зазначено: «... щодо доводів відповідача про наявність кримінального провадження порушеного за фактом скоєно невстановленими особами фіктивного підприємництва, зокрема, створення і ТОВ «Гефест Альянс», передбаченого ст. 205 КК України, в якому встановлено, що підписи в наданих на дослідження документах виконані невстановленими особами, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судами попередніх інстанцій, які правомірно не прийняли це до уваги, оскільки останнє не є належним доказом у справі відповідно до ст. 62 Конституції України, якою передбачено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду».

Статтею 61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність має індивідуальний характер.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес" АД проти Болгарії" ЄСПЛ дійшов такого висновку: "... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Крім того, відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Однак, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів правомірності прийнятих ним оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, за таких умов, оскаржувані позивачем податкові повідомлення - рішення не відповідають вимогам закону, що є підставою для їх скасування.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно п. 1, 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення було неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовані норми матеріального права, і як наслідок апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з прийняттям постанови про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. 243, 250, 310, 315, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю - фірма "СТРОЙКОМ, ЛТД" задовольнити.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.03.2018 по справі № 820/283/18 скасувати.

Прийняти постанову, якою позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю - фірма "СТРОЙКОМ, ЛТД" до Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкового повідомлення - рішення задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 13.10.2017 №0000601412.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_1Судді(підпис) (підпис) ОСОБА_2 ОСОБА_3 Повний текст постанови складено 24.09.2018.