Постанова № 76666174, 25.09.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

——————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 вересня 2018 р.м.ОдесаСправа № 815/6120/17

Категорія: 8.3 Головуючий в 1 інстанції: Харченко Ю. В.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду, у складі:

головуючого судді – Запорожана Д.В.,

судді – Яковлєва О.В.,

судді – Танасогло Т.М.

при секретарі: Осіпові М.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Мічуріна+» на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 2 травня 2018 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Мічуріна+» до Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про скасування рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Мічуріна+» звернулось до суду з позовом до ГУ ДФС в Одеській області про скасування податкових повідомлень-рішень від 09.08.2017р. №0024391406, від 10.08.2017р. №0024891412, №0024911412, №0033971304, №0033921304, №0033981304, №0033961304, №0033991304, вимоги щодо сплати боргу (недоїмки) від 10.08.2017р. №Ю-0034001304, рішення щодо застосування штрафних санкцій за несплату, неповну або несвоєчасну сплату суми єдиного внеску одночасно з видачею сум виплат, на які нараховується єдиний внесок (авансовий платіж) від 10.08.2017р. №0034061304, рішення щодо застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 10.08.2017р. №0034051304.

Свої позовні вимоги ТОВ «Мічуріна+» обґрунтувало незаконністю спірних рішень.

Рішенням Одеського апеляційного адміністративного суду від 2 травня 2018 року відмовлено в задоволенні даного позову.

В апеляційній скарзі ТОВ «Мічуріна+» просить скасувати вищенаведене рішення, як таке, що прийнято з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Приймаючи оскаржену постанову суд першої інстанції виходив з необґрунтованості даного позову та відсутності підстав для його задоволення.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем проведено планову виїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Мічуріна+» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2014р. по 31.03.2017р., валютного законодавства за період з 01.01.2014р. по 31.03.2017р., з питань єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2014р. по 31.03.2017р.

За результатом перевірки складено акт від 27.07.2017р. №927/15-32-14-12/38522124.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 09.08.2017р. №0024391406, від 10.08.2017р. №0024891412, №0024911412, №0033971304, №0033921304, №0033981304, №0033961304, №0033991304, вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 10.08.2017р. №Ю-0034001304, рішення про застосування штрафних санкцій за несплату, неповну або несвоєчасну сплату суми єдиного внеску одночасно з видачею сум виплат, на які нараховується єдиний внесок (авансовий платіж) від 10.08.2017р. №0034061304, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 10.08.2017р. №0034051304.

Відповідно до пункту 85.2 статті 85 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов’язані з предметом перевірки. Такий обов’язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Порядок оподаткування доходів, отриманих фізичною особою, яка провадить незалежну професійну діяльність регулюється ст.178 Податкового кодексу України, п. 177.6 якої встановлено, що у разі якщо фізична особа - підприємець отримує інші доходи, ніж від провадження підприємницької діяльності, у межах обраних ним видів такої діяльності, такі доходи оподатковуються за загальними правилами, встановленими цим Кодексом для платників податку - фізичних осіб.

Відповідно до п. 177.8 ст. 177 Податкового кодексу України під час нарахування (виплати) фізичній особі - підприємцю доходу від здійснення нею підприємницької діяльності, суб'єкт господарювання та/або самозайнята особа, які нараховують (виплачують) такий дохід, не утримують податок на доходи у джерела виплати, якщо фізичною особою - підприємцем, яка отримує такий дохід, надано копію документу, що підтверджує її державну реєстрацію відповідно до закону як суб'єкта підприємницької діяльності. Це правило не застосовується в разі нарахування (виплати) доходу за виконання певної роботи та/або надання послуги згідно з цивільно-правовим договором, коли буде встановлено, що відносини за таким договором фактично є трудовими, а сторони договору можуть бути прирівняні до працівника чи роботодавця відповідно до пп. 14.1.195 та пп. 14.1.222 п. 14.1 ст. 14 цього Кодексу.

Підпунктом 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України передбачено, що податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 168.1.2 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України, податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом.

Згідно з пунктом 110.1 статті 110 Податкового кодексу України, платники податків, податкові агенти та/або їх посадові особи несуть відповідальність у разі вчинення порушень, визначених законами з питань оподаткування та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

У підпункті 14.1.162 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України зазначено, що пеня - сума коштів у вигляді відсотків, нарахованих на суми грошових зобов’язань, не сплачених у встановлені законодавством строки.

Відповідно до підпункту 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 Податкового кодексу України нарахування пені розпочинається при нарахування суми грошового зобов’язання, визначеного контролюючим органом за результатами податкової перевірки, - починаючи з першого робочого дня. наступного за останнім днем граничного строку сплати платником податків податкового зобов’язання , визначеного цим Кодексом. Відповідно до підпункту 129.1.3 пункту 129.1 статті 129 Податкового кодексу України нарахування пені розпочинається при нарахуванні суми податкового зобов’язання, визначеного платником податків або податковим агентом, - після спливу 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати податкового зобов'язання. У відповідності до підпункту 129.3.1 пункту 129.3 статті 129 Податкового кодексу України нарахування пені закінчується у день зарахування коштів на відповідний рахунок органу, шо здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, та/або в інших випадках погашення податкового боргу та/або грошових зобов'язань.

Відповідно до пункту 129.4 статті 129 Податкового кодексу України, пеня, визначена підпунктом 129.1.3 пункту 129.1 статті 129 Податкового кодексу України, нараховується на суми грошового зобов’язання, визначеного підпунктами 129.1.1 та 129.1.2 пункту 129.1 цієї статті (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності та без урахування суми пені), та в інших випадках визначення пені відповідно до вимог цього Кодексу, коли її розмір не встановлений, нараховується пеня за кожний календарний день прострочення сплати грошового зобов’язання, включаючи день погашення, з розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на кожний такий день. На суму грошового зобов’язання, визначеного підпунктом 129.1.3 пункту 129.1 цієї статті (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності та без урахування суми пені), нараховується пеня за кожний календарний день прострочення у його сплаті, включаючи день погашення, із розрахунку 100 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на кожний такий день.

Відповідно до пункту 171.2 статті 171 Податкового кодексу України, особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є: а) податковий агент - для оподатковуваних доходів з джерела їх походження в Україні.

Пунктом 16-1 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» Розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України передбачено, що тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних сил України, встановлюється військовий збір.

Об’єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 Податкового кодексу України (підпункт 1.2 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України). Для резидента - це загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України (підпункти 163.1.1, 163.1.2 пункту 163.1 статті 163 Податкового кодексу України).

Відповідно до підпункту 1.4 пункту 16-1 підрозділу 10 Розділу XX Податкового кодексу України нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу, за ставкою (1,5 відсотків), визначеною підпунктом 1.3 цього пункту.

Відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету є особи, визначені у статті 171 Податкового кодексу України (підпункт 1.5 пункту 16-1 підрозділу 10 Розділу XX Податкового кодексу України).

Платники збору зобов’язані забезпечити виконання податкових зобовязань у формі та спосіб, визначені статтею 176 Податкового кодексу України (підпункт 1.6 пункту 16-1 підрозділу 10 Розділу XX Податкового кодексу України).

Згідно з пунктом 127.3 статті 127 Податкового кодексу України ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Ті самі дії, вчинені повторно протягом 1095 днів, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 50 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Дії, передбачені абзацом першим цього пункту, вчинені протягом 1095 днів втретє та більше, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 75 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Згідно з пунктом 176.2 статті 176 Податкового кодексу України, особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов'язані: а) своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок; б) подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності з зазначених питань не допускається.

Згідно акту перевірки, 22.07.16, 30.09.16 та 26.12.16 з каси були видані готівкові кошти, які не підтверджені підписом одержувача у день їх видачи, що призвело до перевищення встановлених лімітів залишків готівки в каси у ці дні.

Даний висновок є невірним, оскільки розрахунок перевищення встановлених лімітів залишків готівки- в каси помилково здійснений відповідачем виходячи з ліміту каси в сумі 327 грн (колонка 7 у таблиці на стор. 77 акту перевірки), проте як з 01.01.16 був затверджений ліміт каси у сумі 5200 грн, про що зазначено у абз. 15 стор. 76 акту перевірки.

Згідно акту перевірки, встановлено подання 19.05.16 авансового звіту за витрачені кошти без відповідного розрахункового документа.

Однак, у акті не зазначено та не обґрунтовано посиланням на норми діючого законодавства, якій саме розрахунковий документ відповідач вважає відповідним та належним, і чому витрачені за звітом кошти він вважає не підтвердженими.

Згідно з актом перевірки, встановлене завищення податкового кредиту за операціями з придбання позивачем ТМЦ у ТОВ «Ю-транс» для вирощування сільськогосподарської продукції'. Даний висновок зроблений відповідачем з наступних підстав:

В період дії договору про спільну діяльність, укладеного між і позивачем та ТОВ «Ю-транс», позивач не був зареєстрований як платник ПДВ за цим договором (абз. 7 стор. 19 акту перевірки).

ТМЦ були отримані позивачем від ТОВ «Ю-транс» не для власної господарської діяльності, тобто не з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності позивача (абз. 4 стор. 20 акту перевірки).

З цими доводами не можна погодитися з наступних обставин:

Позивач є платником ПДВ з 01.03.2014 року, про що зазначене у п. п. 2.3.5 - 2.3.6 акту перевірки (стор. 3 - 4 акту). Отже, станом на дату вчинення операцій з придбання ТМЦ у ТОВ «Ю-транс», позивач мав право на податковий кредит.

Відповідно до пп. 14.1.139 ст. 14 ПК України, для цілей оподаткування господарські відносини між учасниками спільної діяльності прирівнюються до відносин на основі окремих цивільно-правових договорів. Отже, операції з придбання ТМЦ у ТОВ «Ю-транс» позивач повинен був відображати у податковому обліку як операції' з поставки товарів, які є об’єктом оподаткування ПДВ.

У якості підстави складання податкових та видаткових накладних, зазначених у додатках 17 — 18 до акту перевірки, за операціями з придбання позивачем у ТОВ «Ю-транс» ТМЦ для вирощування сільськогосподарської продукції', визначений саме договір поставки. В той же час, відповідно до ПК України, відносини з поставки товару є об’єктом оподаткування ПДВ.

Отримані від ТОВ «Ю-транс» ТМЦ були використані позивачем при здійснені ним господарської діяльності з вирощування сільськогосподарської продукції', яка є до того ж основним видом господарської діяльності позивача (про що зазначено і у акті перевірки).

Вирощена за допомогою цих ТМЦ сільськогосподарська продукція у повному обсязі реалізована позивачем третім особам за договорами поставки, які були укладені позивачем самостійно та від власного імені.

Внаслідок реалізації даної сільськогосподарської продукції позивачем отриманий дохід, з якого позивачем сплачені усі податки, збори та інші обов’язкові платежі, платником яких є саме позивач.

Жодного розподілу вирощеної позивачем сільськогосподарської продукції, або доходу, отриманого позивачем від її реалізації', рівно як і витрат та збитків, пов’язаних з її вирощуванням, з ТОВ «Ю-транс» не проводилося взагалі.

Жодні обставини, які б свідчили, що отримані від ТОВ «Ю-транс» ТМЦ фактично не були використані позивачем у власній господарській діяльності, при здійснені перевірки відповідачем встановлені не були, жодні докази таких обставин не зібрані та у розпорядженні відповідача відсутні.

Отже, за таких обставин, ТМЦ слід вважати використаними позивачем саме у власній господарській діяльності; проте висновок відповідача про невикористання їх позивачем у власній господарської діяльності є недоведеним та не підтвердженим.

Враховуючи викладене, позивач правомірно відніс до складу податкового кредиту суми ПДВ, нараховані на вартість ТМЦ, отриманих від ТОВ «Ю-транс».

Питання порушення та невиконання господарсько-правових договорів, у тому числі договорів про сумісну діяльність, є виключною прерогативою сторін таких договорів. Натомість, оподаткування господарських операцій повинне відповідати фактичному змісту таких операцій.

Згідно з актом перевірки, встановлене завищення податкового кредиту за період з 01.05.15 по 31.12.16 за операціями з придбання позивачем у ТОВ «Сінерджі-ЛТД» (стор. 25-30 акту перевірки) та ТОВ «Ю-транс» (стор. 30-36 акту перевірки) ТМЦ для вирощування сільськогосподарської продукції.

Даний висновок зроблений відповідачем з наступних підстав:

Згідно поданої ТОВ «Сінерджі-ЛТД» 18.07.16 та 12.08.16 обов’язкової звітності, на цьому підприємстві працювала одна особа. Згідно даних ЄРПН ТОВ «Сінерджі-ЛТД» протягом червня — липня 2016 року не здійснювало операцій з придбання товарів, реалізованих позивачу. Перевезення товару ТТН не оформлене. Сертифікати якості поставленого товару у позивача відсутні. Згідно з актом перевірки, ці обставини ставлять під умнів фактичне виконання поставки (стор. 26- 27 акту перевірки).

В період дії договору про спільну діяльність, укладеного між позивачем та ТОВ «Ю-транс», позивач не був зареєстрований як платник ПДВ за цим договором (абз. 3 стор. 32 акту перевірки). ТТН, які підтверджують факт транспортування ТМЦ з боку ТОВ «Ю-транс» на адресу позивача, відсутні. Згідно з актом перевірки, дана обставина свідчить про те, що операція фактично не проводилася (абз. 1 стор. 34 акту перевірки). ТМЦ були отримані позивачем від ТОВ «Ю-транс» не для власної господарської діяльності, тобто не з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності позивача (абз. 3 стор. 34 акту перевірки). Сертифікати якості поставленого товару у позивача відсутні (абз. 3 стор. 36 акту перевірки).

В акті перевірки жодним чином не обґрунтовано та не доведено, що зазначені операції об’єктивно не могли бути здійснені однією особою. Жодного розрахунку трудових ресурсів, необхідних для проведення таких операцій з боку ТОВ «Сінерджі-ЛТД», у акті перевірки не наведено взагалі. Більш того, дані про кількість працюючих визначені відповідачем виключно на підставі поданої ТОВ «Сінерджі-ЛТД» звітності, без жодної її перевірки та підтвердження, що в умовах масового використання платниками податків необлікованої праці має важливе значення.

Відсутність у ЄРПН даних про придбання ТОВ «Сінерджі-ЛТД» протягом червня — липня 2016 року товарів, реалізованих позивачу, не означає, що такі, товари ТОВ «Сінерджі-ЛТД» у дійсності взагалі не придбавались. По-перше, такі товари могли бути придбані ТОВ «Сінерджі-ЛТД» раніше ніж у червні 2016 року, а це питання відповідачем не вивчалося взагалі. По-друге, відсутність у ЄРПН даних про придбання ТОВ «Сінерджі-ЛТД» протягом червня - липня 2016 року певних товарів може пояснюватися порушенням цим підприємством та його постачальниками вимог податкового обліку та податкових зобов’язань. А позивач не може відповідати за порушення податкового законодавства іншими платниками податків.

Перевезення товару від ТОВ «Сінерджі-ЛТД» здійснювалося позивачем для себе і власним транспортом, про що зокрема свідчать надані для перевірки подорожні листи (стор. 25 акту перевірки). Отже, жодні цивільно-правові відносини та зобов’язання з перевезення товару не виникали, а тому необхідність в складанні ТТН, яка регулює саме відносини між вантажовідправником, вантажоодержувачем та перевізником, відсутня. До того ж, відсутність такої ТТН взагалі не може свідчити про фіктивність операщї з поставки товару. Для підтвердження факту переміщення придбаного товару цілком достатньо подорожних листів.

Сертифікати якості товару, на відсутність яких звертає увагу відповідач, не є первинними документами, які платник податку зобов’язаний зберігати для підтвердження даних податкового обліку. ї Податкове та будь-яке інше законодавство не зобов’язує учасників господарських (цивільно-правових) і відносин здійснювати зберігання таких сертифікатів, зокрема, після повного використання товару.

Отже, відсутність таких сертифікатів аж ніяк не може свідчити про фіктивність операцій з постачання товару з боку ТОВ «Сінерджі-ЛТД».

Більш того, ані Податковий кодекс України, а ні будь-який інший нормативний акт не надає відповідачу прав та повноважень визнавати вчинені правочини або створені юридичні особи фіктивними.

Відповідно до ст.ст. 55-1, 207 ГК України та ст. ст. 215, 234 ЦК України таке право надане виключно суду. Проте, жодний вчинений позивачем правочин не визнаний судом недійсним (фіктивним). Отже, жодні законні підстави вважати вчинені позивачем правочини (господарські операції) фіктивними, у відповідача відсутні взагалі.

Таким чином, за викладених обставин, докази фіктивності даних господарських операцій відсутні. А лише сумніву щодо фактичного виконання поставки, на який звертається увага на стор. 26-27 акту перевірки, недостатньо, щоб вважати операції фіктивними та донараховувати податки і застосовувати суттєві штрафні (фінансові) санкції.

Як зазначалося вище, позивач є платником ПДВ з 01.03.2014 року, про що зазначене у п. п. 2.3.5 - 2.3.6 акту перевірки (стор. 3 - 4 акту). Отже, станом на дату вчинення операцій з придбання ТМЦ у ТОВ «Ю-транс», позивач мав право на податковий кредит. Отримані від ТОВ «Ю-транс» ТМЦ були використані позивачем при здійснені ним господарської діяльності з вирощування сільськогосподарської продукції, яка є до того ж основним видом господарської діяльності позивача про що зазначено і у акті перевірки). Вирощена за допомогою цих ТМЦ сільськогосподарська продукція у повному обсязі реалізована позивачем третім особам за договорами поставки, які були укладені позивачем самостійно та від власного імені. Внаслідок реалізації' даної сільськогосподарської продукції позивачем отриманий дохід, з якого позивачем сплачені усі податки, збори та інші обов’язкові платежі, платником яких є саме позивач. Жодного розподілу вирощеної позивачем сільськогосподарської продукції', або доходу, отриманого позивачем від п реалізації, рівно як і витрат та збитків, пов’язаних з її вирощуванням, з ТОВ «Ю-транс» не проводилося взагалі.

Отже, за таких обставин, ТМЦ слід вважати використаними позивачем саме у власній господарській діяльності; проте висновок відповідача про невикористання їх позивачем у власній господарської діяльності є недоведеним та не підтвердженим.

Відповідач також взагалі не з’ясував, яким чином здійснювалося транспортування ТМЦ, при чому, незважаючи на те, що йому було надано усю потрібну для цього інформацію. А тому прийшов до помилкового висновку про те, що транспортування ТМЦ не здійснювалося взагалі, а отже операції' з постачання таких ТМЦ є фіктивними.

Так, придбання ТМЦ у постачальників здійснювалося ТОВ «Ю-транс» шляхом укладання з і ними договорів поставки та купівлі-продажу. Доставка (транспортування) ТМЦ за такими договорами, відповідно до їх умов, здійснювалася постачальниками не на адресу ТОВ «Ю-транс», а відразу за адресою місцезнаходження позивача - ТОВ «Мічуріна+», що цілком відповідає як вимогам господарського (цивільного) законодавства, так і економічної доцільності та обґрунтованості даних господарських операцій. При цьому, приймання ТМЦ у цьому місті постачання від перевізника здійснювалося безпосередньо ТОВ «Ю-транс», а потім такі прийняті від перевізника ТМЦ відразу передавалися ТОВ «Ю-транс» позивачу. За таких обставин, позивач взагалі не був учасником транспортних відносин, а тому в його розпорядженні ТТН бути не можуть.

Таким чином, висновок відповідача про відсутність ТТН та транспортування ТМЦ не відповідає дійсності. Такі ТТН є саме у учасників транспортних відносин, що відповідає вимогам законодавства, зокрема, у ТОВ «Ю-транс» як в вантажоодержувача, та могли бути витребувані відповідачем у встановленому законом порядку.

Сертифікати якості товару, на відсутність яких також звертає увагу відповідач, не є первинними документами, які платник податку зобов’язаний зберігати для підтвердження даних податкового обліку. Податкове та будь-яке інше законодавство не зобов’язує учасників цивільних відносин здійснювати зберігання таких сертифікатів, зокрема, після повного використання товару. Отже, відсутність таких сертифікатів аж ніяк не може свідчити про фіктивність операцій з постачання товару з боку ТОБ «Ю- транс».

Більш того, як зазначалося, ані ПК України, а ні будь-який інший нормативний акт не надає відповідачу прав та повноважень визнавати вчинені правочини або створені юридичні особи фіктивними. Відповідно до ст. ст. 55-1, 207 ГК України та ст. ст. 215, 234 ЦК України таке право надане виключно суду. Проте, жодний вчинений позивачем правочин не визнаний судом недійсним фіктивним). Отже, жодні законні підстави вважати вчинені позивачем правочини (господарські операції) фіктивними, у відповідача відсутні взагалі.

Таким чином, за викладених обставин, докази фіктивності даних господарських операцій також відсутні, а тому у відповідача відсутні правові підстави для донарахування податку і застосовування суттєвих штрафних (фінансових) санкцій.

Згідно акту перевірки, при перевірці виписок банку встановлено, що позивачем не включено до податкових розрахунків форми 1ДФ виплати доходів фізичним особам, зазначеним в абз. З стор. 51 акту перевірки, що є порушенням пп. 47.1.3 п. 47.1 ст. 47 ПК України та підставою для застосування штрафу відповідно до п. 119.2 ст. 119 ПК України (стор. 51 акту перевірки; ППР №0033961304).

Між тим, дані фізичні особи є підприємцями, податок з їх доходів при виплаті не утримується та сплачується ними самостійно, а тому відносно даних осіб позивач не є податковим агентом. Отже у даному випадку' пп. 47.1.3 п. 47.1 ст. 47 ПК України не може вважатися порушеним.

Зменшення та/або збільшення податкових зобов’язань, та/або зміна платника податків у цьому випадку у акті перевірки не встановлені, що також виключає можливість застосування штрафу відповідно до п. 119.2 ст. 119 ПК України.

Згідно акту перевірки, встановлено заниження бази оподаткування при нарахуванні та утриманні податку з доходів платників податків у вигляді з/п та інших виплат доходу, відмінних від з/п (абз. З стор. 55 акту перевірки; ППР №0033921304). Даний висновок зроблений відповідачем з наступних підстав:

У зв’язку з відсутністю у розпорядженні позивача документів, що підтверджують наявність у фізичних осіб, яким здійснено виплату доходу, статусу підприємця (абз. 4-5 стор. 56 акту перевірки).

В результаті проведеного відповідачем аналізу цивільно-правових угод встановлене недотримання норм Мінсоцполітики щодо тривалості робочого часу та ст. 8 Закону України «Про державний бюджет України» (абз. 7 стор. 56 акту перевірки).

Однак, з цими доводами не можна погодитися з наступних обставин:

Документи, що підтверджують наявність у фізичних осіб, яким здійснено виплату доходу, статусу підприємця, не є первинними, а тому податкове законодавство не зобов’язує платника податків здійснювати збір та зберігання документів про реєстрацію контрагентів для ведення податкового обліку та підтвердження податкових зобов’язань. Дані про державну реєстрацію є відкритими, а тому відповідач не має права запитувати у платника податків документи про реєстрацію та податковий статус його контрагентів. Перелічені у акті перевірки фізичні особи, яким було здійснено виплату доходу, є підприємцями, а тому позивач не є щодо них податковим агентом та правомірно не утримав податок з їх доходу.

Які саме норми Мінсоцполітики були не дотримані та яким саме нормативним актом затверджені ці норми у акті перевірки не зазначено. Закон України «Про державний бюджет України» у системі законодавчих актів не існує взагалі. Отже, висновок про порушення законодавства не обґрунтований навіть посиланням на конкретні порушені норми.

В чому саме полягало порушення, зокрема, коли та на скільки за кожною угодою та за кожним періодом були порушені норми тривалості робочого часу та вимоги щодо мінімальної заробітної плати, чим доводиться кожне з таких порушень, у акті перевірки не зазначено. Жодного обґрунтованого розрахунку донарахованих сум податку на підставі конкретних доведених показників у акті перевірки не наведено взагалі. Інакше кажучи, не зрозуміло, чому у квітні 2014 року, як зазначено у акті перевірки, об’єкт оподаткування занижений на 2106,02 грн, а ні наприклад, на 1 грн, чим доведена та як розрахована відповідачем така сума заниження. Отже, усі донараховані суми не можуть вважатися обґрунтованими та доведеними.

Норми права, які визначають тривалість робочого часу, а також встановлюють мінімальну заробітну плату, до цивільно-правових відносин не застосовуються. В акті перевірки відсутні жодні обґрунтування того, що до наданих цивільно-правових угод повинні застосовуватися саме норми законодавства про працю.

Натомість, відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У акті перевірки відсутні навіть посилання на конкретні цивільно-правові угоди, яким було надано таку оцінку. Отже незрозуміло, які саме угоди взагалі були предметом оцінки та аналізу.

Таким чином, висновок про заниження бази оподаткування взагалі є необґрунтованим.

Стосовно донарахування податку на доходи фізичних осіб за ППР від 10.08.17 за №0033971304 у розмірі 6947,2 грн, то правові підстави для донарахування цих сум даного податку у акті перевірки не визначені взагалі. У акті перевірки визначені підстави для донарахування такої ж суми, але ж іншого обов’язкового платежу - військового збору (абз. 2 стор. 61 акту перевірки). Проте ППР про донарахування військового збору не складалося.

Підстави донарахування військового збору визначені на стор. 62 акту перевірки. Заперечення щодо таких підстав цілком відповідають запереченням, наведеним у скарзі проти донарахування податку на доходи фізичних осіб за ППР №0033921304.

Згідно з актом перевірки, декларацію з податку подано з порушенням граничного терміну її подання, якій визначений у акті датою 20.02.17 з посиланням на пп. 266.7.5 п. 266.7 ст. 266 ПК України.

Однак, єдиний об’єкт оподаткування цим податком - нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, був придбаний позивачем у власність вже після 20.02.17, а тому вказаний відповідачем граничний термін подання декларації' не може вважатися порушеним.

Згідно акту перевірки, штрафні санкції' застосовані за порушення встановлених у пп. 267.6.4 п. 267.6 ст. 267 ГІК України строків подання декларації’ з транспортного податку. Щодо декларації за 2016 рік у акті перевірки зазначено, що її необхідно було подати до 19.02.16.

Проте, даний строк визначений з порушенням положень абз. 2 пп. 267.6.4 ПК України, згідно з яким щодо об'єктів оподаткування, придбаних протягом року, декларація юридичною особою - платником подається протягом місяця з дня виникнення права власності на такий об'єкт.

Відповідно до узагальненої інформації' з транспортного податку, наведеної у таблиці на стор. 74 акту перевірки, автомобіль був зареєстрований 08.09.16, а декларацію було подано 06.10.16 (колонки 3, 5 графи 4 таблиці), тобто з додержанням строку, визначеного в абз. 2 пп. 267.6.4 ПК України. Отже, штраф за п. 120.1 ст. 120 ПК України щодо декларації' за 2016 рік застосований безпідставно.

Згідно акту перевірки, підставою для висновку про заниження об’єкту оподаткування єдиним внеском стало недотримання з боку позивача за укладеними з фізичними особами цивільно-правовими угодами норм Мінсоцполітики щодо тривалості робочого часу та ст. 8 Закону України «Про державний бюджет України» (абз. З стор. 68, абз. 4 стор. 69, абз. 7 стор. 70, абз. 9 стор. 71, абз. 12 стор. 72 акту перевірки:).

З даним висновком не можна погодитися з наступних обставин:

Які саме норми Мінсоцполітики були не дотримані та яким саме нормативним актом затверджені ці норми у акті перевірки не зазначено. Закон України «Про державний бюджет України» у системі законодавчих актів не існує взагалі. Отже, висновок про порушення законодавства не обґрунтований навіть посиланням на конкретні порушені норми.

В чому саме полягало порушення, зокрема, коли та на скільки за кожною угодою та за кожним 1 періодом були порушені норми тривалості робочого часу та вимоги щодо мінімальної заробітної плати, і чим доводиться кожне з таких порушень, у акті перевірки не зазначено. Жодного обґрунтованого j розрахунку донарахованих сум єдиного внеску на підставі конкретних доведених показників у акті j перевірки не наведене взагалі. Інакше кажучи, не зрозуміло, чому у квітні 2014 року, як зазначено у акгі,Д перевірки, об’єкт оподаткування занижений на 2184,67 грн, а ні наприклад, на 1 грн, чим доведена та як розрахована відповідачем така сума заниження. Отже, усі донараховані суми не можуть вважатися обґрунтованими та доведеними.

Норми права, які визначають тривалість робочого часу, а також встановлюють мінімальну заробітну плату, до цивільно-правових відносин не застосовуються.

Згідно з актом перевірки, надані цивільно-правові угоди не мають ознак цивільно-правових (стор. 67 акту перевірки). Проте даний висновок є необґрунтованим.

Так, у акті перевірки відсутні жодні посилання як на конкретні цивільно-правові угоди, яким було надано таку оцінку, так і на їх конкретні положення (умови), які дозволили відповідачу зробити такий висновок. Отже незрозуміло, які саме угоди взагалі були предметом оцінки.

Неконкретність та розпливчатість договірних умов цивільно-правових угод, на яку посилається відповідач (не зазначаючи, що саме це за умови), не є правовою підставою для визнання їх трудовими угодами. До того ж, не зазначено, в чому саме полягає їх неконкретність та розпливчатість, а тому така оцінка є суб’єктивною та відповідно не може бути підставою для донарахування обов’язкових платежів.

Твердження у акті перевірки про відсутність договірних умов про суму винагороди за цивільно- правовими угодами не відповідають дійсності. Умови про це узгоджені у тому числі в актах виконаних робіт та розписках про отримання винагороди, що цілком відповідає нормам цивільного законодавства про форму узгодження істотних договірних умов. Більш того, навіть відсутність умови про суму винагороди жодним чином не позбавляє угоду її цивільно-правового характеру та вона буде вважатися укладеною навіть за відсутності домовленості сторін з приводу цієї умови.

Систематичність укладання цивільно-правових угод на довготривалий строк, на яку посилається відповідач, не доведена в акті перевірки жодними конкретними даними про кількість та строк їх укладання, а тому такий висновок є також суб’єктивним. До того ж, жодних обмежень щодо кількості укладання та терміну дії договорів про надання послуг (виконання робіт) цивільне законодавство не встановлює.

Застосування «табелів обліку використання робочого часу» та «відомостей на видачу заробітної плати», на які посилається відповідач, по-перше, не доведене, конкретні дані про такі табелі та відомості т акті перевірки не зазначені; по-друге, об’єктивно може свідчити лише про помилки у обліку цивільно- правових відносин, а ні про необхідність застосування до них норм про оподаткування інших за правовою природою відносин.

У акті перевірки також зазначено, що деякі виплати винагороди не засвідчені актами виконаних робіт. Натомість, які саме виплати не засвідчені такими актами у акті перевірки не вказано, а тому дане твердження не може вважатися доведеним.

До того ж, у акті перевірки не зазначено, що надані цивільно-правові угоди є за своєю правовою природою трудовими угодами. Висновок про це у акті перевірки відсутній. Зазначено лише те, що вищевказані обставини свідчать про ймовірність порушення трудового та податкового законодавства. А тому, висновок відповідача про необхідність застосування до цивільно-правових угод законодавства про працю та, як наслідок, висновок про заниження об’єкту оподаткування єдиним внеском, засновані на припущеннях та домислах відповідача, а ні на конкретних доведених у встановленому порядку обставинах, що мають юридичне значення.

Згідно акту перевірки, у якості підстав для застосування штрафу за несвоєчасну сплату суми єдиного внеску7 одночасно з видачею сум виплат (рішення про застосування штрафних санкцій від 10.08.17 за №0034061304) зазначено, що дохід за травень 2016 року був виплачений фізичним особам 13.05.16 та 14.06.16, в той час як єдиний внесок з цих доходів у сумі 163,24 грн та 9748,66 грн відповідно, був перерахований лише 15.06.16. При цьому у акті зазначено, що за травень 2016 року нараховано з/п в сумі 48 943 грн (до видачі - 43 219 грн), заборгованість з виплати з/п станом на 01.05.16 складала 39 185,73 грн, а станом на 01.06.16 — 42 477,89 грн. Натомість 13.05.16 було видано з/п у сумі 39 926,84 грн, а 14.06.16 - 42 511 грн (стор. 73 - 74 акту).

Отже за наведених у акті перевірки даних не зрозуміло, яким саме чином відповідач прийшов до висновку, що несвоєчасно сплачена 13.05.16 сума єдиного внеску складає саме 163,24 грн, а 14.06.16 — 9748,66 грн. Жодного обґрунтованого та доведеного розрахунку цих несвоєчасно сплачених сум єдиного внеску у акті перевірки не наведено.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку про незаконність та необґрунтованість податкових повідомлень-рішень від 09.08.2017р. №0024391406, від 10.08.2017р. №0024891412, №0024911412, №0033971304, №0033921304, №0033981304, №0033961304, №0033991304, вимоги щодо сплати боргу (недоїмки) від 10.08.2017р. №Ю-0034001304, рішення щодо застосування штрафних санкцій за несплату, неповну або несвоєчасну сплату суми єдиного внеску одночасно з видачею сум виплат, на які нараховується єдиний внесок (авансовий платіж) від 10.08.2017р. №0034061304, рішення щодо застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 10.08.2017р. №0034051304.

Отже, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість даного позову та відсутність підстав для його задоволення.

Пунктом 4 ст. 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції допустив вищенаведені порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення даної справи по суті, внаслідок чого його постанова підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 308, 310, 315, 317, 321, 322 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Мічуріна+» - задовольнити.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 2 травня 2018 року – скасувати.

Прийняти нове рішення.

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Мічуріна+» до Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області – задовольнити.

Податкові повідомлення-рішення від 09.08.2017р. №0024391406, від 10.08.2017р. №0024891412, №0024911412, №0033971304, №0033921304, №0033981304, №0033961304, №0033991304, вимоги щодо сплати боргу (недоїмки) від 10.08.2017р. №Ю-0034001304, рішення щодо застосування штрафних санкцій за несплату, неповну або несвоєчасну сплату суми єдиного внеску одночасно з видачею сум виплат, на які нараховується єдиний внесок (авансовий платіж) від 10.08.2017р. №0034061304, рішення щодо застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 10.08.2017р. №0034051304 – скасувати.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання судового рішення в повному обсязі.

Головуючий /ОСОБА_1/

Судді /ОСОБА_2 /

/ОСОБА_3/