Постанова № 76665967, 25.09.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/1376/17 Суддя першої інстанції: Аблов Є.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2018 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Пилипенко О.Є.

суддів - Глущенко Я.Б. та Шелест С.Б.,

при секретарі - Грабовській Т.О.,

за участю:

представника позивача: - ОСОБА_1,

представника відповідача: - Шкодича Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 вересня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції в Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А :

У січні 2017 року позивач - ОСОБА_3 звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 04.07.2016 року № 1626415-1305, виданого Державною податковою інспекцією в Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 вересня 2017 року адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач - Державна податкова інспекція в Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржувану постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення було неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.ч.1, 2, 3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У відповідності до ст.. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч.4 ст. 317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Приймаючи рішення про задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ФОП ОСОБА_3, як платник єдиного податку не є платником земельного податку, оскільки приписами п.п.297.1.4 п. 297.1 ст. 297 ПК України остання звільнена від обов'язку сплати та подання податкової звітності із податку на майно (в частині земельного податку), крім того, контролюючим органом не доведено належними та допустимими доказами правомірність розрахунку грошового зобов'язання.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необхідності задоволення позову, проте з інших правових підстав.

Як встановлено судом та вбачається з наявних матеріалів справи, ОСОБА_3, відповідно до свідоцтва платника єдиного податку НОМЕР_1, є платником єдиного податку з 05.06.2012 року, ставка єдиного податку 5% група 3; вид та види господарської діяльності 68.20 надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.

01.05.2015 року між позивачкою та ТОВ «Аптекар» (орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення №01/05 та 01.07.2015 року між позивачкою та ОСОБА_5 укладено договір оренди нежилого приміщення №1/06.

На підставі останнього договору належне позивачці приміщення передано в оренду третій особі. 04.07.2016 року Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення №1626415-1305, яким ОСОБА_3 визначено суму грошового зобов'язання за платежем - земельний податок з фізичних осіб у розмірі 31 149, 35 грн.

Незгода позивачки з даним податковим повідомленням-рішенням зумовила звернення до суду з даним позовом. Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п.п. 14.1.72 та 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (надалі - ПК) земельним податком визнається обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до підпунктів 269.1.1 і 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Відповідно до пункту 286.1 статті 286 ПК підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

За пунктом 287.7 статті 287 ПК у разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами, податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин).

Згідно з пунктом 287.8 цієї ж статті власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

У частинах першій та другій статті 120 Земельного кодексу України установлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

За статтями 125 та 126 цього Кодексу право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України від 1 липня 2004 року №1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення статті 377 Цивільного кодексу України. За статтею 378 цього Кодексу право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Отже, аналіз зазначених норм права дає можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об'єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов'язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.

Зокрема, в розумінні зазначених норм обов'язок зі сплати земельного податку для фізичної особи - власника чи користувача земельної ділянки залишається незмінним незалежно від реалізації цією особою певних наданих їй правових можливостей, як-от набуття нею статусу суб'єкта господарювання, діяльність якого пов'язана з використанням земельної ділянки або без такого.

Відповідно до пункту 291.3 статті 291 ПК, юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.

За пунктом 291.2 статті 291 ПК спрощена система оподаткування, обліку та звітності полягає в запровадженні особливого механізму справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

У пункті 269.2 статті 269 ПК також передбачено, що суб'єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, сплачують земельний податок в особливому порядку, передбаченому главою 1 розділу XIV цього Кодексу (за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності).

За підпунктом 4 пункту 297.1 статті 297 ПК платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності і земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження господарської діяльності.

У значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб'єкта господарювання від виконання податкових зобов'язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 частини 297 ПК, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.

Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб'єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля, її частина чи нежиле приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена.

Отже, у розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 291.2 статті 291, підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 ПК платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов'язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.

Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов'язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб'єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто з набуттям ознак (якості) суб'єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов'язку сплати земельного податку.

Надання в найм (оренду) нежилого приміщення не означає, що механічно (автоматично) разом з майном наймачу передається й обов'язок сплати податку за земельну ділянку, на якій воно розташоване.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 24 листопада 2015 року у справі №826/14703/13-а.

За таких обставин, колегія суддів вважає неправомірним висновок суду першої інстанції та доводи позивача про те, що ФОП ОСОБА_3 не є платником земельного податку у розумінні податкового законодавства.

Колегія суддів наголошує, що вищевказаними нормами законодавства прямо встановлено обов'язок щодо необхідності сплати позивачкою земельного податку.

Разом з тим, при вирішенні питання правомірності визначення позивачу грошового зобов'язання із земельного податку необхідним є встановлення факту використання контролюючим органом офіційних відомостей при здійсненні розрахунку такого зобов'язання, як правомірно вказано судом першої інстанції.

Так, судом першої інстанції було вказано, що відповідачем взагалі не виконано передбаченого процесуальним законом обов'язку доказування правомірності своїх дій, не було надано детальний, розгорнутий, викладений у хронологічній послідовності розрахунок податкового зобов'язання, що зазначене в оскаржуваному податковому повідомленні-рішення, не надано дані державного земельного кадастру і матеріалів нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, що розташована під приміщеннями, що перебувають у власності позивача.

З метою з'ясування всіх обставин у справі, ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2018 року було зобов'язано Державну податкову інспекцію в Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві надати:

- витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, на якій розташована будівля з нежитловим приміщенням, власником якої є ОСОБА_3, виданого відповідним органом виконавчої влади у сфері земельних відносин станом на 2016 рік;

- офіційні відомості про земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 з Державного земельного кадастру на підставі яких контролюючий орган обчислив суму грошового зобов'язання ОСОБА_3 по земельному податку (у формі витягу або довідки, відповідно до вимог ПК України);

- розрахунок земельного податку з фізичних осіб у розмірі 31 149,35 грн. за земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 .

16.08.2018 року, відповідно до штампу вхідної кореспонденції суду Вх.№ 27289, відповідачем подано до суду апеляційної інстанції витяг з технічної документації № Н-01083/2011 про нормативну грошову оцінку частини земельної ділянки (обліковий код 79:063:011) та розрахунок земельного податку.

Згідно наведеного контролюючим органом розрахунку визначеного позивачці зобов'язання по сплаті земельного податку на 2016 рік за земельну ділянку, розташовану за адресою: вул. Горького 170/172, м. Києві, сума земельного податку площею 0,009146 га становить: 31149,35 грн. = 91,46 кв. м х 2114,30 х 2,0 х 1,5 х 1,249 х 1,433 х 3%, де:

- 91,46 кв. м. земельна ділянка;

- 2114,3 грн. за 1 кв. м - грошова оцінка в згідно рішення Київської міської ради від 03.07.2014 р. №23/23, введено в дію з 01.07.2015 р. (згідно рішення Київської міської ради від 10.12.2014р. №565/565);

- 2,0 функціональний коефіцієнт на місцезнаходження земельної ділянки;

- 1,5 узагальнюючий локальний коефіцієнт;

- 1,249 коефіцієнт індексації грошової оцінки, відповідно до Листа Держземагенства №6-28-0 22-215/2-15 від 14.01.2015 р. та ст.289 Податкового кодексу України;

- 1,433 коефіцієнт індексації грошової оцінки (відповідно до порядку проведення індексації грошової оцінки земель, затвердженого витягом з листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру «Про індексацію нормативної грошової оцінки земель» № 6-28-0.22-201/2-16 від 11.01.2016 р.) та ст.289 Податкового кодексу України;

- 3% ставка податку на землю відповідно до п.п.5.6 Рішення Київської міської ради №242/5629 від 23.06.2011 р. із змінами та доповненнями.

Втім, колегія суддів зазначає про те, що такий розрахунок не може бути визнаний достовірним, з огляду на наступне.

Як зазначалось вище, базою оподаткування земельним податком є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом.

Рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок розташованих у межах населених пунктів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом (п. 271.2 ст. 271 ПК).

Одночасно, пунктом 286.1 статті 286 ПК установлено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (зокрема, за приписами норм ст.ст.15, 20 Закону України «Про Державний земельний кадастр» від 07 липня 2011 №3613-VI) до Державного земельного кадастру включаються цілий ряд відомостей про земельні ділянки, зокрема: кадастровий номер; місце розташування; площа; цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); відомості про обмеження у використанні земельних ділянок; нормативна грошова оцінка, а також інформацію про її власників (користувачів), зареєстровані речові права відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Такі відомості внесені до Державного земельного кадастру є офіційними).

Відповідні центральні органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів та державної реєстрації речових прав на нерухоме майно щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь та земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки (п. 274.1 ст. 274 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 286.5 ст. 285 ПК нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу.

З контексту наведених правових норм можна дійти висновку, що нарахування фізичним особам сум земельного податку проводиться контролюючим органом на підставі даних державного земельного кадастру та з використанням нормативної грошової оцінки земельної ділянки, визначеної у встановленому порядку.

Статтями 1, 18 Закону України від 11.12.03р. №1378-IV «Про оцінку земель» (надалі Закон №1378-IV) установлено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок - капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами.

Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до державних стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, проводиться незалежно від їх цільового призначення - не рідше ніж один раз на 5-7 років. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться юридичними особами, які є розробниками документації із землеустрою відповідно до Закону України «Про землеустрій». За результатами нормативної грошової оцінки земель складається технічна документація.

Відповідно до ст.ст.15, 20, 23 Закону №1378-IV підставою для проведення оцінки земель, у тому числі нормативної грошової оцінки земельних ділянок, є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Виготовлена технічна документація нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою.

За результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт.

Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності та земельних відносин, а також у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр), відповідно до п.1 Положення про зазначений орган, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року №15.

Згідно з п.21 Методики нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 23.03.95р. №213, дані за результатами проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земель, що видається територіальним органом Держгеокадастру за місцезнаходженням земельної ділянки у строк, що не перевищує трьох робочих днів з дати надходження відповідної заяви.

Таким чином, належним джерелом даних про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки є витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель, який виданий територіальним органом Держгеокадастру за місцем розташування земельної ділянки, або в силу норми ст.15 Закону України «Про Державний земельний кадастр», - відомості з Державного земельного кадастру про нормативну грошову оцінку станом на відповідну дату. При цьому, безпосередньо контролюючий орган не наділений повноваженнями на встановлення та зміну нормативної грошової оцінки земельних ділянок самостійно (в тому числі окремих її складових).

Так, наданий відповідачем витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки № Н-01083/2011, на якій розташована будівля з нежитловим приміщенням, власником якого є позивач, не може братися судом апеляційної інстанції до уваги та не може бути підставою для обчислення контролюючим органом суми грошового зобов'язання позивачки по земельному податку за 2016 рік, з огляду на те, що даний витяг не є актуальним, адже виданий станом на 30.12.2011 рік, а тому відповідачем не доведено правильність нарахування суми грошового зобов'язання із земельного податку згідно оспорюваного податкового повідомлення-рішення.

Згідно частини 1 статті 193 Земельного кодексу України, державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Призначенням державного земельного кадастру, відповідно до ст. 194 Земельного кодексу України, є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою.

Порядок користування відомостями Державного земельного кадастру регламентований ст.38 Закону України «Про Державний земельний кадастр» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), згідно якої відомості Державного земельного кадастру надаються державними кадастровими реєстраторами у формі:

- витягів з Державного земельного кадастру про об'єкт Державного земельного кадастру;

- довідок, що містять узагальнену інформацію про землі (території) за формою, встановленою Порядком ведення Державного земельного кадастру;

- викопіювань з кадастрової карти (плану) та іншої картографічної документації Державного земельного кадастру.

Користування відомостями Державного земельного кадастру може також здійснюватися у формі надання доступу до нього в режимі читання.

Доступ до Державного земельного кадастру надається банкам, центральному органу виконавчої влади, який здійснює державний контроль за використанням та охороною земель, та особам, які в установленому законом порядку включені до Державного реєстру сертифікованих інженерів-землевпорядників та Державного реєстру сертифікованих інженерів-геодезистів.

Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку містить усі відомості про земельну ділянку, внесені до Поземельної книги.

Для здійснення повноважень, визначених законом, органи державної влади та органи місцевого самоврядування користуються відомостями і документами Державного земельного кадастру щодо земель та земельних ділянок, розташованих на відповідній території, на безоплатній основі.

На отримання відомостей Державного земельного кадастру про земельну ділянку мають право, зокрема, органи державної влади та органи місцевого самоврядування для реалізації своїх повноважень, визначених законом.

Витяг з Державного земельного кадастру підписується Державним кадастровим реєстратором та посвідчується його печаткою.

Відповідно до ч.1 ст.20 Закону України «Про Державний земельний кадастр», відомості Державного земельного кадастру є офіційними.

Згідно п.п.14 п.24 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.12р. №1051, нормативна грошова оцінка це значення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яке розраховується за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі відомостей про земельну ділянку, зазначених у пункті 24, та відомостей про нормативну грошову оцінку земель у межах території адміністративно-територіальної одиниці згідно з підпунктом 8 пункту 22 цього Порядку.

Так, згідно із визначенням, наведеним в частині 1 статті 73 КАС належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.2 ст.74 КАС).

Достовірними, в силу частини 1 статті 75 КАС є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно частини 1 статті 76 КАС достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Отже, наведений контролюючим органом розрахунок містить складові, правильність визначення яких не підтверджена жодним належними, достатніми і достовірними доказами, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що розрахунок суми земельного податку з фізичних осіб на 2016 рік здійснено відповідачем за відсутності відомостей, обов'язкова наявність яких обумовлена нормами Податковим кодексом України, що має своїм наслідком визнання протиправним та скасування оспорюваного у даній справі податкового повідомлення-рішення.

При вирішенні даної справи, колегія суддів враховує правовий висновок Верховного Суду у справі №826/15139/16 (провадження №К/9901/1450/17) з аналогічних правовідносин, викладений у постанові від 06.02.2018 р.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Вищевикладеним спростовуються доводи апеляційної скарги відповідача.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було вірно вирішено справу по суті, проте із помилковим застосуванням норм матеріального права. У зв'язку з цим суд вважає необхідним апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві - залишити без задоволення, змінити мотивувальну частину постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 вересня 2017 року. Адміністративний позов ОСОБА_3 - задовольнити з підстав, викладених у мотивувальній частині постанови суду.

Керуючись ст..ст. 241, 242, 310, 317, 321, 322, 325, 329, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві - залишити без задоволення.

Змінити мотивувальну частину постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 вересня 2017 року.

Адміністративний позов ОСОБА_3 - задовольнити з підстав, викладених у мотивувальній частині постанови суду.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя: О.Є.Пилипенко

Суддя: Я.Б.Глущенко

С.Б. Шелест

Повний текст виготовлено 25 вересня 2018 року.