Постанова № 76665893, 19.09.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 823/1181/18 Суддя (судді) першої інстанції: В.О. Гаврилюк

Суддя-доповідач - Кучма А.Ю.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2018 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Кучми А.Ю.

суддів: Коротких А.Ю., Мєзєнцева Є.І.

за участю секретаря: Тищенко Н.В.,

розглянувши за відсутності осіб, які беруть участь в справі, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до ст. 229 КАС України у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 10.07.2018 (м. Черкаси, дата складання повного тексту 20.07.2018) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Міністерства юстиції України про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправними дії, визнання протиправним висновку, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_3 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства юстиції України про визнання протиправними дії Міністерства юстиції України щодо надання відповіді на запит на інформацію позивача від 20.11.2017, з порушенням строку встановленого статтею 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації»; визнання протиправними дії Міністерства юстиції України щодо надання відповіді на скаргу позивача від 29.12.2017, з порушенням строку встановленого ст. 20 Закону України «Про звернення громадян»; визнання висновку Міністерства юстиції України за підписом Заступника Міністра юстиції України - Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини І. Ліщини, зазначеного у листі від 28.12.2017 № 50930/Л-29051/5 про те, що Рішення Великої Палати Європейського суду у справі «Бурмич та інші проти України» (заяви №№ 46852/13 та інші) не підлягає виконанню, протиправним; визнання протиправною бездіяльності Міністерства юстиції України щодо ненадання відповіді по скарзі від 29.12.2017 про дискриміную позивача, по повідомленню ЄСПЛ уряду України за заявою № 20603/15- Lymarenko v. Ukraine; визнання протиправною (з 06.11.2017) бездіяльності Міністерства юстиції України щодо непідготовлення і ненадіслання протягом десяти днів від дня одержання повідомлення про набуття Рішенням по справі «Бурмич та інші проти України» (заяви №№ 46852/13 та інші) статусу остаточного для опублікування в газеті «Урядовий кур'єр» стислого викладу Рішення українською мовою; визнання протиправною бездіяльності Міністерства юстиції України щодо не виконання стосовно позивача (заява № 20603/15 - Lymarenko v. Ukraine) остаточного рішення Великої Палати Європейського суду з прав людини від 12.10.2017 №46852/13 у справі «Бурмич та інші проти України»; зобов'язання Міністерство юстиції України надати відповідь на скаргу від 29.12.2017, щодо дискримінації позивача - відсутність забезпечення прав і свобод особи та відсутність забезпечення рівних можливостей в сфері правосуддя по повідомленню ЄСПЛ Уряду України про заяву №20603/15- Lymarenko v. Ukraine; зобов'язання Міністерство юстиції України підготувати і надіслати для опублікування в газеті «Урядовий кур'єр» стислий виклад Рішення Великої Палати Європейського суду з прав людини від 12.10.2017 року № 46852/13 у справі «Бурмич та інші проти України» українською мовою; зобов'язання Міністерство юстиції України відповідно до статей 6 та 7 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» вжити вичерпних дій щодо виконання Рішення Великої Палати Європейського суду у справі «Бурмич та інші проти України» (заяви №№ 46852/13 та інші) стосовно позивача (заява № 20603/15- Lymarenko v. Ukraine); стягнення з Державного бюджету України моральної шкоди завданої порушенням Законів України «Про інформацію», «Про доступ до публічної інформації», «Про звернення громадян» і «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», а також протиправною бездіяльністю Міністерства юстиції України та бездіяльністю заступника Міністра юстиції - Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини - позивачу в розмірі 50000,00 грн; встановити судовий контроль за виконанням рішення суду, шляхом зобов'язання Міністерства юстиції у місячний строк після набуття рішенням законної сили подати звіт про його виконання.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 10.07.2018 адміністративний позов ОСОБА_3 задоволено частково, визнано протиправними дії Міністерства юстиції України щодо надання відповіді на запит на інформацію позивача від 20.11.2017 з порушенням строку, встановленого статтею 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації»; визнано протиправними дії Міністерства юстиції України щодо надання відповіді на скаргу позивача від 29.12.2017 з порушенням строку, встановленого ст. 20 Закону України «Про звернення громадян». В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що відповідь на запит на інформацію та на скаргу була надана несвоєчасно, відомості зазначені у відповіді на скаргу є недостовірними та не повними, відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо виконання стосовного позивача остаточного рішення Великої Палати Європейського суду з прав людини від 12.10.2017 №46852/13 у справі «Бурмич та інші проти України».

Позовні вимоги обґрунтовані наявністю обов'язку у відповідачів відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації» надавати відповідь на запит на інформацію та вчинити відповідні дії визначенні чинним законодавством.

Позиція відповідача обґрунтована тим, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог з огляду на відсутність порушень приписів діючого законодавства.

Особи, які беруть участь в справі в судове засідання не з'явилися, про дату та час слухання справи були повідомлені належним чином.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін.

Згідно з ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 звернувся до Міністерства юстиції України із запитом на інформацію від 20.11.2017, який надійшов до Міністерства юстиції України 22.11.2017 та був зареєстрований 23.11.2017 за вхідним № Л-29051.

Згідно даного запиту позивач просив, відповідно до ст. 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації» та Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського суду з прав людини», повідомити та надати наступну публічну інформацію: чи одержано та коли органом представництва офіційне повідомлення про набуття статусу остаточного рішенням Європейського суду з прав людини «Бурмич та інші проти України» (заява № 468/13 та ін.) від 12.10.2017; в якому номері газети «Урядовий кур'єр» опублікований стислий виклад рішення Європейського суду з прав людини «Бурмич та інші проти України» (заява № 468/13 та ін.) від 12.10.2017; посилання на веб-сторінку Міністерства юстиції України та посилання на веб-сторінку газети «Урядовий кур'єр» де міститься переклад вказаного рішення українською мовою; коли органом представництва будуть виконані приписи п. а ч.1 ст. 7 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

28.12.2017 Міністерство юстиції України листом № 50930/Л-29051/5 повідомило позивача, що рішення Великої Палати Європейського суду у справі «Бурмич та інші проти України» від 12.10.2017 надійшло до відповідача 24.10.2017.

Також, у вказаному листі зазначено, що на національному рівні процес координації виконання рішень Європейського суду врегульовано, серед іншого, Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та Законом України «Про виконавче провадження», а також те, що вказане рішення Європейського суду про вилучення Європейським судом справ зі свого реєстру є рішенням, яке відповідно до зазначених законів не підлягає виконанню та що здійснюється автентичний переклад даного рішення, який у подальшому буде розміщено на офіційному сайті Міністерства юстиції України.

29.12.2017 позивач звернувся на урядову «гарячу лінію» до Міністра юстиції України зі скаргою, в якій просив: вжити вичерпних заходів для поновлення порушених прав ОСОБА_3 та законних інтересів відповідно до Рішення ЄСПЛ «Бурмич та інші проти України» (заява № 46852/13 та ін.: перерахувати грошові кошти на виконання рішення національних судів, які стосуються прав позивача і законних інтересів; перерахувати позивачеві грошові кошти справедливої сатисфакції за порушення Україною статті 6 параграф 1 (право на судовий розгляд упродовж розумного строку), статті 13 (право на ефективний засіб правового захисту), та статті 1 протоколу №1 (захист власності) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; належним чином розглянути запит позивача на інформацію від 20.11.2017, надати відповідь на нього та в добровільному порядку відшкодувати моральну шкоду в розмірі 5000 грн, завдану позивачеві неналежним виконанням посадовими особами Міністерства юстиції України вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації»; про вжиті заходи та наслідки розгляду цієї скарги повідомити позивача відповідно до статей 16, 20 Закону України «Про звернення громадян» в 15-ти денний термін від дня отримання.

Зазначена скарга надійшла до Міністерства юстиції України 05.01.2018 та зареєстрована за вх. № Л-242.

14.02.2018 Міністерство юстиції України надіслало позивачу лист за вихідним №5123/Л-242/5.2.2, відповідно до якого відповідач вказав, що попередня заява позивача була зареєстрована в Міністерстві юстиції України як звернення громадянина та, відповідно, відповідь на нього була надана у відповідності до вимог Закону України «Про звернення громадян» листом від 28.12.2017 № 50930/Л-29051/5.

Позивач, не погоджуючись з наданими відповідями звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Суд першої інстанції задовольняючи частково позовні вимоги дійшов до висновку, що відповідь позивачу на його звернення та скаргу було надано несвоєчасно, натомість інші позовні вимоги є необґрунтованими.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Закон України «Про доступ до публічної інформації» визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес.

Статтями 1-4, 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначено, що є публічною інформацією, що є запитом на публічну інформацію, мета даного Закону, гарантії права на доступ до публічної інформації та принципи такого доступу.

Відповідно до ст. 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.

Законом України «Про звернення громадян» встановлено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Статтею 20 Закону України «Про звернення громадян» встановлено, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання.

Запит на доступ до публічної інформації зводиться до прохання надати інформацію, якою вже володіє розпорядник. Закон України «Про доступ до публічної інформації» надає право доступу вже до існуючої інформації і не вимагає створення у відповідь на запит нової інформації.

Публічною інформацією є те, що заздалегідь зафіксовано будь-якими засобами та на будь-яких носіях та знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 звернувся до Міністерства юстиції України із запитом на інформацію від 20.11.2017 відповідно до ст. 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації», який зареєстрований 23.11.2017 у Міністерстві юстиції України як заяву за вхідним № Л-29051 та у зв'язку з тим, що чинним законодавством не передбачено обов'язку вести облік інформації, зазначеної у запиті заявника, і така інформація відсутня у відповідача, було надано відповідь № 50930/Л2905/5 від 28.12.2017 відповідно до положення Закону України «Про звернення громадян».

Відповідно до положень Закону України «Про доступ до публічної інформації» відповідач мав право відмовити в задоволенні запиту у разі якщо Міністерство юстиції України не володіло і не зобов'язане відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої було зроблено запит. Відмова в задоволенні запиту на інформацію повинна містити мотивовану підставу відмови.

Разом із тим, відповідачем не було відмовлено у задоволення запиту відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації», відповідь протягом п'яти робочих днів з дня його отримання також надано не було (запит зареєстровано 23.11.2017, відповідь мала би бути надана Міністерством юстиції України не пізніше 30.11.2017, натомість відповідь на запит позивача надана лише 28.12.2017), тому наявні підстави для визнання протиправними дії Міністерства юстиції України щодо надання відповіді на запит на інформацію позивачу від 20.11.2017, з порушенням строку встановленого ст. 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Надання відповіді за запит позивач згідно Закону України «Про звернення громадян» не спростовує порушення позивачем строку, визначеного Законом України «Про доступ до публічної інформації», оскільки запит позивача подано саме як запит на інформацію в розумінні Закону України «Про доступ до публічної інформації», що вбачається зі змісту самого запиту.

Також, відповідно до статей 16, 19 та 20 Закону України «Про звернення громадян» позивач звернувся на Урядову гарячу лінію зі скаргою від 29.12.2017, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 05.01.2018 за № Л-242 та встановлений термін надання відповіді заявнику на його звернення до 02.02.2018.

Разом із тим, Міністерство юстиції України розглянуло вказану скаргу у відповідності до положень Закону України «Про звернення громадян» та направило на адресу позивача відповідь № 5123/Л-242/5.2.2 від 14.02.2018, тобто скарга позивача розглянута і вирішена поза межами встановленого Законом України «Про звернення громадян» строку.

При цьому, обставина щодо пропуску відповідачем строку надання відповіді на скаргу позивача від 29.12.2017 (дата реєстрації - 05.01.2018) визнається безпосередньо відповідачем у відзиві на позовну заяву. Будь-яких доказів неможливості надання відповіді у визначений законом строк відповідачем надано не було.

Притягнення державного службовця, який порушив термін надсилання відповіді заявнику та застосування до нього дисциплінарного стягнення (зауваження, догана, попередження про неповну службову відповідність) та позбавлено премії за результатами оцінювання службової діяльності не спростовує наявність зазначених порушень Закону України «Про звернення громадян», не звільняє відповідача від відповідальності та не може бути підставою, яка свідчать про правомірність дій Міністерства юстиції України під час розгляду поданої скарги, тому наявні підстави для визнання протиправними дій Міністерства юстиції України щодо надання відповіді на скаргу позивача від 29.12.2017 з порушенням строку встановленого ст. 20 Закону України «Про звернення громадян».

Частиною 1 статті 1 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено види судових рішень та спосіб їх виконання.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» протягом десяти днів від дня одержання повідомлення про набуття Рішенням статусу остаточного орган представництва готує та надсилає для опублікування в газеті «Урядовий кур'єр» стислий виклад Рішення українською мовою, який має включати: офіційну назву Рішення мовою оригіналу та в перекладі українською мовою; номер заяви до Суду; дату постановлення Рішення; стислий виклад фактів у справі; стислий виклад питань права; переклад резолютивної частини Рішення.

Зазначене у частині першій цієї статті видання публікує стислий виклад Рішення протягом семи днів від дня його одержання.

Згідно ст. 5 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» протягом десяти днів від дня одержання повідомлення про набуття Рішенням статусу остаточного Орган представництва надсилає стислий виклад Рішення Стягувачеві, Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, всім державним органам, посадовим особам та іншим суб'єктам, безпосередньо причетним до справи, за якою постановлено Рішення.

З аналізу наведених норм чинного законодавства вбачається, що обов'язковому виконанню Україною відповідно до Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають остаточні рішення Європейського суду з прав людини у справі проти України, якими, зокрема, визнано порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та щодо справедливої сатисфакції у справі проти України.

Як вбачається з матеріалів справи, 12.10.2017 Велика Палата Європейського суду повідомила ОСОБА_3 про приєднання заяви № 20603/15 до справи «Бурмич та інші проти України» (№46852/13 та ін.) відповідно до правила 45 параграфу 1 Регламенту Суду в поєднанні з правилом 71 параграфу 1. Суд також вирішив вилучити усі об'єднані заяви з реєстру справ згідно зі статтею 37 параграфу 1 (с) Конвенції та передати їх до Комітету Міністрів Ради Європи з метою їх подальшого опрацювання в межах заходів загального характеру щодо виконання пілотного рішення по справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (40450/04, 15.10.2009).

Судом першої інстанції вірно зазначено, що Рішення Великої Палати Європейського суду у справі «Бурмич та інші проти України» в частині заяви позивача є остаточним, однак не тим рішенням, яке у розумінні пунктів «а» і «б» Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» має виконуватися згідно вимог цього Закону щодо позивача. Вказаним рішенням вилучено з реєстру Європейського суду, зокрема, заяву позивача № 20603/15 та передано її для вжиття заходів загального характеру під наглядом Комітету Міністрів.

Рішення Великої Палати Європейського суду у справі «Бурмич та інші проти України» не є рішенням, яке відповідно до Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягає виконанню в частині застосування заходів індивідуального характеру, а тому висновок Міністерства юстиції України щодо виконання даного рішення, викладений у листі № 509/Л-29051/5 від 28.12.2017 є правомірним і відповідач не проявив дискримінації стосовно ОСОБА_3

Колегія суддів зазначає, що норми Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовуються до рішень Європейського суду, які визначені у абзаці 6 статті 1 цього Закону, а оскільки рішення Великої Палати Європейського суду від 12.10.2017 у справі «Бурмич та інші проти України» не передбачає виплату позивачу відшкодування чи вжиття додаткових заходів індивідуального характеру, то виключає настання обов'язків, визначених статтями 5, 6, 7 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», тому позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими.

Доводи апеляційної скарги не спростовують вищевикладених висновків суду першої інстанції, не доводять наявність зобов'язання у відповідача щодо вчинення дій, зазначених позивачем у позовній заяві, не доведено порушення з боку відповідача прав та інтересів позивача.

Щодо позовної вимоги про відшкодування відповідачем моральної шкоди, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 56 Конституції України гарантовано особам право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з ч.1 ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Згідно із статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 №4 (пункт 3) визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрату немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктами 4, 5 зазначеної постанови встановлено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами цей розмір підтверджується. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Дану частину позовних вимог позивач мотивував тим, що неправомірними діями відповідача, йому нанесено моральні збитки.

Однак, позивачем не надано доказів на підтвердження факту заподіяння моральної шкоди, моральних або фізичних страждань внаслідок протиправної поведінки відповідача, розмір шкоди визначено без посилання на такі докази та взагалі не підтверджено наявність причинного зв'язку між моральною шкодою і можливим протиправним діянням відповідача, у зв'язку із чим позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не має.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 10.07.2018 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено 24.09.2018.

Головуючий-суддя: А.Ю. Кучма

Судді: Є.І. Мєзєнцев

А.Ю. Коротких