Постанова № 76665768, 18.09.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 454/1882/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Адамович М.Я.

Провадження № 22-ц/783/194/18 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1Ф.

Категорія: 2

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2018 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі :

головуючого – Павлишина О.Ф.,

суддів – Мікуш Ю.Р., Приколоти Т.І.,

секретар Іванова О.О.,

з участю представника ОСОБА_2 – ОСОБА_3, представника ОСОБА_4 – ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_6 на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 01 грудня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_7, ОСОБА_2, третьої особи із самостійними вимогами ОСОБА_6 про визнання об’єкта будівництва спільною сумісною власністю, за позовом тертої особи із самостійними вимогами ОСОБА_6 до ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_7 про визнання права власності,-

ВСТАНОВИЛА:

В липні 2016 року ОСОБА_4 звернулася в суд з позовом, та, уточнивши позовні вимоги, просила: визнати право спільної власності подружжя на будівельні матеріали, які були використані в процесі будівництва та існують у виді домоволодіння готовністю 100% на вул. Залізняка 5 в м. Сокаль Львівської області; встановити, що частки у праві власності вищевказаного об’єкта її та її покійного чоловіка ОСОБА_8, який помер 13.08.2012 року, як подружжя є рівними; визнати за нею права та обов’язки співзабудовника на 1/2 ідеальну частини цього об’єкта з належними до нього господарськими будівлями (а.с. 1, 24, 60-62, 113). Свої позовні вимоги обґрунтовувала тим, що 10.09.1977 року вона та ОСОБА_8 зареєстрували шлюб. Від шлюбу у них народилася донька ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1. Під час шлюбу вони отримали земельну ділянку на вул. Залізняка,5 в м. Сокаль для будівництва житлового будинку. Будівництво завершили у 1986 році, проте в експлуатацію його не здали. 08.12.1992 року на підставі рішення суду шлюб між ними розірвано. 13.08.2012 року ОСОБА_8 помер. Його спадкоємцями є їхня дочка ОСОБА_7 та мати покійного – ОСОБА_2. З огляду на рівність часток подружжя у спільному майні, вважала, що їй належить 1/2 ідеальна частина зазначеного житлового будинку.

В вересні 2016 року ОСОБА_6 звернувся в суд з позовом як третя особа із самостійними вимогами в якому остаточно просив: визнати за ним права та обов’язки співзабудовника 1/2 частини вищезгаданого житлового будинку та визнати за ним право на 1/2 ідеальну частину цього житлового будинку (а.с. 68-69, 131-132). Свої позовні вимоги мотивував тим, що він на підставі рішення виконкому міської ради став співзабудовником, здійснював будівництво разом з покійним братом - ОСОБА_8, та надавав кошти на будову. Посилався на рішення виконавчого комітету Сокальської міської ради, якими покійному ОСОБА_8 продовжувалися строки будівництва до 12.05.1989 року та до 09.11.1993 року, що на його думку, спростовує твердження ОСОБА_4 про те, що будівництво було завершено на 100% в 1986 році.

Оскаржуваним рішенням позов задоволено частково. Визнано незданий в експлуатацію житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями та спорудами на вул. Залізняка,5 в м. Сокаль Львівської області спільним майном подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_8, частки яких в даному майні є рівними. Визнано за ОСОБА_4, ідентифікаційний №2141020862, права та обов’язки забудовника 1/2 частини закінченого але не зданого в експлуатацію житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами на вул. Залізняка,5 в м. Сокаль Львівської області, в тому числі право здачі та введення в експлуатацію, подання декларації про готовність об’єкта, право на державну реєстрацію права власності житлового будинку з господарсько-побутовими спорудами, право на відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку. В задоволенні позовної вимоги про визнання за ОСОБА_4 права власності на 1/2 частину будівельних матеріалів відмовлено. В задоволенні вимог третьої особи із самостійними вимогами ОСОБА_6 відмовлено.

Рішення суду оскаржили ОСОБА_2 та ОСОБА_6

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 стверджує, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, судом не з’ясовано обставини справи. Зазначає, що суд першої інстанції встановив дату завершення будівництва з відповіді Червоноградського МБТІ від 09.08.2016 року, згідно якої рік побудови спірного будинку - 1986 рік вказано зі слів замовника проведення інвентаризації – ОСОБА_7 Вважає, що таке твердження суду є передчасним та необґрунтованим, оскільки не підтверджене жодними належними та допустимими доказами. Стверджує, що будівництво будинку у 1986 році закінчено не було, а продовжувалося кілька разів та, зокрема, після розірвання шлюбу. Посилається на те, що суд першої інстанції безпідставно взяв до уваги відповідь БТІ, яку надала позивачка, оскільки процентна готовність будинку спірного будинковолодіння повинна бути встановлена станом на момент розірвання шлюбу, а не станом на момент пред’явлення позову у 2016 році, так як з цього часу пройшов значний проміжок часу і за цей період вартість будинку могла значно зрости в порівнянні із датою завершення будівництва. Зазначає, що судом не проведено будівельно-технічної експертизи щодо визначення процентної готовності будинку. Стверджує, що судом не враховано при поділі майна особистих коштів ОСОБА_8, які ним отримано в дар від батьків та не визначено їх процентне відношення до будинку. Зазначає, що суд також не врахував участь брата ОСОБА_6 в будівництві спірного будинку, якого визнано співзабудовником житлового будинку та що його частка становить ? незавершеного будівництвом будинку. Посилається на те, що суд не звернув увагу на факт прийняття спадщини після смерті ОСОБА_8 його матір’ю та дочкою. Вважає, що судом безпідставно та необґрунтовано поновлено строк позовної давності, оскільки позивач не надала жодних письмових доказів на підтвердження поважності причин пропуску позовної давності, а також не була допитана в якості свідка. Просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовити та задовольнити зустрічний позов ОСОБА_6

В апеляційній скарзі ОСОБА_6 стверджує, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вважає, що судом безпідставно відмовлено у задоволенні його позову. Стверджує, що рішенням виконавчого комітету Сокальської міської ради від 10.03.1988 року № 107 він визнаний співзабудовником житлового будинку. Посилається на те, що об’єкт незавершеного будівництва, зведений двома особами, зокрема співзабудовниками, може бути визнаний об’єктом права спільної власності із визначенням часток. Зазначає, що частки і участь ОСОБА_6 та ОСОБА_8 в будівництві спірного будинку визначити в даний час не можливо, тому їх частки фактично є рівними. Стверджує, що задовольняючи позов про визнання об’єкту будівництва спільною сумісною власністю подружжя, суд першої інстанції не врахував, що будинок був зведений за кошти батьків, а надалі за його кошти та його зусиллями, позивачка жодної участі у будівництві не брала, він з братом є співзабудовниками спірного будинку, тому їхні частки у ньому мають бути рівними. Посилається також на те, що суд першої інстанції безпідставно взяв до уваги відповідь БТІ, яку надала позивачка, оскільки процентна готовність будинку спірного будинковолодіння повинна бути встановлена станом на момент розірвання шлюбу, а не станом на момент пред’явлення позову у 2016 році, так як з цього часу пройшов значний проміжок часу і за цей період вартість будинку могла значно зрости в порівнянні із датою завершення будівництва. Просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити та відмовити у задоволенні позову ОСОБА_4

Представник ОСОБА_4 – ОСОБА_5 подав відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_2, в якому посилається на те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_6 не були пов’язані спільним побутом та не проживали разом з ОСОБА_4, і тому не є членами її сім»ї в розумінні ст. 3 СК України. Зазначає, що сім»я ОСОБА_4 – це донька ОСОБА_7 та чоловік ОСОБА_8. Звертає увагу суду, що апелянти не заявляли жодних вимог на частку в об’єкті будівництва за життя ОСОБА_8. Стверджує, що учасники справи визнали що будівництво будинку було повністю завершене у 1991 році. Будівельно-технічна експертиза не проводилась. Вказує, що позивачка довідалась про своє порушене право у липні 2016 року після зустрічі з ОСОБА_2, тому з цього часу розпочався початок перебігу строку позовної давності. Просить апеляційну скаргу відхилити, оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_2 – ОСОБА_3 на підтримання вимог апеляційної скарги, які аналогічні її доводам, пояснення представника ОСОБА_4 – ОСОБА_5 про заперечення вимог апеляційних скарг, які аналогічні доводам відзиву, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін з наступних підстав.

Судом встановлено такі обставини.

Згідно актового запису №120 в Сокальському райвідділі ЗАГСу Львівської області 10.09.1977 року ОСОБА_8 та ОСОБА_4 зареєстрували шлюб.

15.01.1978 року народилася дочка ОСОБА_9.

Рішенням виконкому Сокальської міської ради №111 від 27.03.1980 року ОСОБА_8 відведено земельну ділянку на вул. Тиха,5 в м. Сокаль, площею 600 кв.м для будівництва житлового будинку та визначено, що будівництво будинку має бути закінчено на протязі трьох років з дня підписання договору з Сокальським комбінатом комунальних підприємств (а.с. 16).

Актом виносу в натуру плану земельної ділянки від 22.04.1980 року проведено винос в натуру габаритів житлового будинку та господарської будівлі за даною адресою забудовнику ОСОБА_8 (а.с. 18).

Договором від 17.02.1982 року ОСОБА_8 надано в безтермінове користування земельну ділянку на вул. Тихій,5 в м. Сокаль Львівської області для будівництва житлового будинку на праві приватної власності (а.с. 14-15).

Рішенням виконавчого комітету Сокальської міської ради №107 від 10.03.1988 року ОСОБА_6 визнано співзабудовником житлового будинку по вул. Тиха,5 в м. Сокаль Львівської області, який будує його брат ОСОБА_8 у зв’язку з тим, що він приймає участь у будівництві, витрачає власні кошти на придбання будівельних матеріалів. Зобов’язано ОСОБА_6 та ОСОБА_8 звернутися в нотаріальну контору для оформлення необхідних документів (а.с. 33).

Рішенням виконавчого комітету Сокальської міської ради №208 від 09.10.1992 року ОСОБА_8 та ОСОБА_6 продовжено термін будівництва спірного житлового будинку до 09.11.1993 року (а.с. 32).

Згідно технічного паспорту виготовленого 13.05.2016 року, житловий будинок №5 на вул. Залізняка (Тиха) в м. Сокаль є двоповерховим, з цокольним поверхом. Житлова площа будинку – 96,4 кв.м, загальна площа – 221,9 кв.м. (а.с. 4-12). Рік будівлі вказано зі слів ОСОБА_10 - 1986.

Будинок в експлуатацію не здано.

Рішенням Сокальського районного народного суду Львівської області від 08.12.1992 року розірвано шлюб між ОСОБА_8 та ОСОБА_4 (а.с. 2).

13.08.2012 року ОСОБА_8 помер.

Згідно свідоцтва про права на спадщину за законом від 11.10.2013 року, ОСОБА_2 (мати) та ОСОБА_7 (дочка) є спадкоємицями належного ОСОБА_8 майна, а саме: вбудованих нежитлових приміщень №№ 1,2,3,4,5,6,7 загальною площею 95,6 кв.м. на вул. Шептицького,61 в м. Сокаль Львівської області, по 1/2 ідеальній частині кожна (а.с.3).

Відповідно до ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Оскільки правовідносини між сторонами виникли до 01 січня 2004 року, то вони повинні регулюватися Кодексом про шлюб та сім»ю України.

Статтею 22 КпШС України визначено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Згідно ст.28 КпШС, в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.

Суд може визнати майно, нажите кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них.

Оскільки спірний житловий будинок збудовано сторонами у шлюбі, то відповідно до діючих на той час вимог ст. 22 КпШС України є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_8

Згідно з вимогами цивільного та сімейного законодавства при визначенні початку перебігу строку позовної давності слід виходити з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, оскільки сам по собі факт припинення шлюбу ще не свідчить про порушення права власності одного з подружжя.

Предметом даного спору є об’єкт нерухомого майна, зведений на відведеній для його будівництва земельній ділянці, але не введений в експлуатацію.

Враховуючи викладене й те, що будинок не здано в експлуатацію, а тому є незавершеним будівництвом, суд підставно визнав право забудовника на його оформлення. За цих підстав, враховуючи принцип рівності часток подружжя й те, що ОСОБА_4 дізналася про порушення своїх прав у липні 2016 року, суд дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_4 належать права забудовника щодо 1/2 частини спірного будинку.

При цьому судом правильно враховано факт реєстрації та проживання ОСОБА_4 в спірному будинку з 1992 року.

Рішення виконавчого комітету Сокальської міської ради №107 від 10.03.1988 року, яким ОСОБА_6 визнано співзабудовником житлового будинку не може бути підставою для задоволення позову останнього, оскільки ним же визнається, що станом на 1988 рік існував будинок, накритий дахом, без внутрішніх робіт. А відтак, за відсутності висновку експертизи та інших доказів щодо визначення процентної готовності будинку станом на 1988 рік, суд не мав підстав для визнання за ОСОБА_6 права власності на 1/2 ідеальну частину цього житлового будинку чи на іншу конкретно визначену частину.

Крім того, суд правильно врахував положення п.43 Інструкції «Про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженої Наказом Міністерства юстиції Української РСР №45/5 від 31.10.1975 року, якою передбачено що рішення виконавчого комітету є лише підставою для внесення змін у договір про надання земельної ділянки. ОСОБА_6 не уклав ні нового договору про надання земельної ділянки для будівництва спірного житлового будинку, ні окремої угоди про внесення змін до існуючого договору від 10.03.1988 року, а відтак суд підставно відмовив у задоволенні його позову.

Згідно договору-зобов»язання від 05.05.1980 року, ОСОБА_11 та ОСОБА_2 надали сину ОСОБА_8 грошову допомогу в сумі 12000 карбованців готівкою для будівництва власного двоповерхового будинку, при умові, що після закінчення будівництва син ОСОБА_8 зобов’язується взяти батьків та утримати їх до смерті а також забезпечить їх житловою площею в спірному житловому будинку (а. с. 41).

Однак договір про грошову допомогу на будівництво ОСОБА_8 уклав з батьками, і цей договір передбачає обов’язок утримувати батьків та проживати з ними в спорудженому будинку, в зв»язку з чим не може стосуватись питання щодо визнання права власності на частку будинку.

Також безпідставним є посилання в апеляційній скарзі ОСОБА_2 на те, що судом не проведено будівельно-технічної експертизи щодо визначення процентної готовності будинку, оскільки таке клопотання останньою не заявлялось.

Твердження в апеляційній скарзі ОСОБА_2, що судом безпідставно та необґрунтовано поновлено строк позовної давності, оскільки позивачка не надала жодних письмових доказів на підтвердження поважності причин пропуску позовної давності, а також не була допитана в якості свідка, не може прийматись до уваги, так як судом питання про поновлення строку не вирішувалось.

Крім того, не може прийматись до уваги і посилання в апеляційній скарзі ОСОБА_2, що будівництво будинку у 1986 році закінчено не було, а продовжувалося кілька разів та, зокрема, після розірвання шлюбу, в зв»язку з тим, що належних і допустимих доказів на підтвердження процентної готовності будинку на момент розірвання шлюбу суду не подано.

У постанові Пленуму Верховного суду України від 22 грудня 1995 р. № 20 роз'яснено, що положення щодо захисту права приватної власності поширюються також на особу, яка хоч і не є власником, але володіє майном на підставах, передбачених законом чи договором. Оскільки праця є основою створення і примноження власності громадян, розмір частки учасника спільної сумісної власності визначається ступенем його трудової участі, якщо інше не випливає із законодавства України. У разі відсутності доказів того, що участь когось з учасників спільної сумісної власності (крім сумісної власності подружжя) у надбанні майна була більшою або меншою, частки визнаються рівними. Встановлено, що право на майно може бути визнано не лише за громадянами, які є родичами, а й за іншими особами, коли буде встановлено, що вони входили до складу сім'ї та брали трудову участь у його придбанні.

Разом з тим, відповідно до положень сімейного законодавства, правова конструкція «майно, набуте подружжям під час шлюбу, є його спільною сумісною власністю» представляє собою науково виважену презумпцію виникнення права спільної сумісної власності на майно, в тому числі і на нерухоме, тобто виступає єдиною підставою набуття (придбання, виготовлення, спорудження) майна. Відповідно подружжя має право спільної сумісної власності (в рівних частинах) на об'єкт нерухомого майна, безвідносно до того, чи завершений він будівництвом.

А відтак, враховуючи встановлені обставини, згідно з якими ОСОБА_6 не довів розмір частки учасника спільної сумісної власності відповідно до ступеня його трудової участі, та положення закону, колегія суддів дійшла висновку, що підстав для скасування рішення суду немає.

Керуючись п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.381, 382 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 01 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена відповідно до положень ст.389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст складено 21 вересня 2018 року.

Головуючий: Павлишин О.Ф.

Судді: Мікуш Ю.Р.

ОСОБА_12