Рішення № 76665420, 12.09.2018, Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 214/4275/17

2/214/828/18

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

12 вересня 2018 року Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, у складі:

головуючого - судді Прасолова В.М.

при секретарі - Усік М.О.

за участю представника позивача - ОСОБА_1

за участю представника відповідача ПАТ «Південний ГЗК» - Дарій Л.М.

за участю представника відповідача ПрАТ «КЗГО» - Єфремова В.О.

за участю представника відповідача ПрАТ «КЦРЗ» - Волосажара Г.В., Єфремова В.О.,

Нагорної В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Кривому Розі цивільну справу за позовом ОСОБА_7 до публічного акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» та приватного акціонерного товариства «Криворізький центральний рудоремонтний завод» про стягнення моральної шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач первісно звернувся до суду із позовами до публічного акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» (далі за текстом «ПівдГЗК»), та до приватного акціонерного товариства «Криворізький завод гірничого обладнання» (далі за текстом «ПрАТ КЗГО», в кожному з яких просив: стягнути з ПАТ «ПівлГЗК») на свою користь 320000 гривень в порядку відшкодування моральної шкоди, спричиненої у зв'язку з втратою здоров'я на виробництві; та стягнути з ПрАТ «КЗГО» на свою користь 320000 гривень в порядку відшкодування моральної шкоди, спричиненої у зв'язку з втратою здоров'я на виробництві.

Ухвалою суду від 5 жовтня 2017 року вищезазначені позови об'єднані в одне провадження.

В обґрунтування поданих позовів позивач навів наступне. Він, ОСОБА_7, працював в умовах, які характеризувались перевищенням гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища - на ПрАТ «КЗГО» завод гірничого обладнання» - 16 років 5 місяців; на ПАТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» - 15 років. У березні 2017 року рішенням ЛЕК, протокол № 330 Українського науково-дослідного інституту промислової медицини йому було встановлене професійне захворювання: «Хронічне обструктивне захворювання легень другої стадії (пиловий бронхіт другої стадії, емфізема легень другої стадії) група В, у поєднанні з персистуючою бронхіальною астмою, середньоважкий перебіг третього ступеня. ЛН другого ступеня». Професійне захворювання було встановлене на підставі даних Інформаційної довідки про умови праці від 26.08.2014 р. № Ф-2/2-11-3/2221, виданої Головним державним санітарним лікарем м. Кривого Рогу, Криворізького та Широківського районів де вказано, що він, позивач, працював в шкідливих умовах, підпадав під вплив підвищених параметрів пилу, важкості праці, вібрації, шуму, напруженості праці. Умови праці на ПАТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» за показниками речовин фіброгенної дії відносяться до 3 класу 1 ступеню шкідливості, умови праці за показниками важкості праці відносяться до 3 класу 1 ступеню шкідливості, за показниками шуму - до 3 класу 2 ступеню шкідливості, за показниками вібрації - до 3 класу 1 ст. шкідливості, за показниками напруженості праці - до 3 класу 2 ступеню шкідливості. Умови праці на ПАТ «Криворізький завод гірничого обладнання» за показниками пилу відносяться до 3 класу 3 ст. шкідливості, умови праці за показниками важкості праці відносяться до 3 класу 2 ступеню шкідливості, за показниками шуму - до 3 класу 3 ступеню шкідливості, за показниками вібрації загальної - до 3 класу 2 ст. шкідливості, за показниками вібрації локальної - до 3 класу 3 ступеню шкідливості. По факту професійного захворювання було проведено розслідування комісією створеною на підприємстві, про що був складений акт розслідування професійного захворювання від 14.04.2017 року де вказано причинами виникнення професійного захворювання роботи в шкідливих умовах, а саме: на ПАТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат: вміст пилу з вмістом вільного діоксиду кремнію від 10 % до 70 % в повітрі робочої зони в 1,2-1,6 разів перевищує ГДК (2,4-3,2 мг/м3 при ГДК 2,0 мг/м3); вміст пилу з вмістом вільного діоксиду кремнію від 2 % до 10 % в повітрі робочої зони в 3,2 рази перевищує ГДК (13,0 мг/м3 при ГДК 4,0 мг/м3); на ПАТ «Криворізький завод гірничого обладнання»: вміст пилу з вмістом вільного діоксиду кремнію від 10 % до 70 % в повітрі робочої зони в 6,2 рази перевищує ГДК (12,4 мг/м3 при ГДК 2,0 мг/м3). Зазначає, що тобто відповідачі протягом тривалого часу грубо порушували ст.13 ЗУ «Про охорону праці» та ст. 153 КЗпПУ, що саме і призвело до виникнення у нього професійного захворювання, цей факт визнали члени комісії з розслідування ПЗ, та зазначили в п. 16 акту розслідування ПЗ. У відповідності до ст. 153 КЗпП України, на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці. Власник або уповноважений ним орган повинен впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизму, і забезпечувати санітарно-гігієнічні умови, що запобігають виникненню професійних захворювань працівників. Власник або уповноважений ним орган не вправі вимагати від працівника виконання роботи, поєднаної з явною небезпекою для життя, а також в умовах, що не відповідають законодавству про охорону праці. У разі неможливості повного усунення небезпечних і шкідливих для здоров'я умов праці власник або уповноважений ним орган зобов'язаний повідомити про це орган державного нагляду за охороною праці, який може дати тимчасову згоду на роботу в таких умовах. У відповідності до ст. 158 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний вживати заходів щодо полегшення і оздоровлення умов праці працівників шляхом впровадження прогресивних технологій, досягнень науки і техніки, засобів механізації та автоматизації виробництва, вимог ергономіки, позитивного досвіду з охорони праці, зниження та усунення запиленості та загазованості повітря у виробничих приміщеннях, зниження інтенсивності шуму, вібрації, випромінювань тощо. Аналогічні вимоги передбачені ст. 21 Закону України «Про охорону праці». Вважає, що вина підприємств полягає в тому, що згідно діючого законодавства - статті 13 Закону України «Про охорону праці», підприємство зобов'язано було створити безпечні і нешкідливі умови праці. Вказаною нормою, передбачено, що роботодавець за невиконання вимог ст. 13 вказаного Закону несе безпосередню відповідальність. Оскільки він, позивач, втратив своє здоров'я, та працездатність з вини підприємств, вважає, що відповідачі по справі повинні відшкодувати позивачу моральну шкоду, наявність якої полягає у наступному. Винними у заподіянні фізичної і моральної шкоди є підприємства - ПАТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» і ПАТ «Криворізький завод гірничого обладнання», які у порушенні діючого на той час законодавства не створили не шкідливі і безпечні умови праці, не виконували передбачені законом і нормативними актами норми і права охорони праці, гігієнічні регламенти і нормативи, не приймали заходів для облегшення або зменшення впливу шкідливих факторів на робочих місцях. Згідно ч.1 ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться, якщо порушення його законних прав призвело до моральних страждань, утрати нормальних життєвих зв'язків і вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Оскільки професійне захворювання виникло в нього, позивача, внаслідок порушення підприємствами, де він працював, що вони саме і визнали в акті розслідування, норм з безпеки праці під час виконання трудових обов'язків, то заподіяна моральна шкода випливає з трудових правовідносин і має відшкодовуватися роботодавцями, які не створили безпечних умов праці. За висновком МСЕК від 29.06.2017 року серії 12 ААА № 046029 позивачу була встановлена втрата професійної працездатності 25 % з 19.06.2017 року безстроково. Згідно рекомендацій МСЕК позивач потребує «ВМП, забезпечення лікарськими засобами». Таким чином в наслідок отримання професійного захворювання він, позивач, не має змоги вести звичне життя, тому що змушений постійно перебувати на обліку у ЛПЗ, приймати ліки, бо без них його стан погіршується і він взагалі не може вести нормальне життя. Працювати не може, навіть допомогти по господарству своїй родині він також не має змоги бо його мучить виражена задишка при незначному фізичному навантаженні, приступоподібний кашель з виділенням слизового харкотиння, щоденні приступи задухи до 1-2 разів на добу, які знімаються інгалятором, біль та обмеження рухів у попереково-крижовому відділі хребта, затерпання п'ятих пальців обох кистей, періодичний головний біль при підвищенні артеріального тиску, зниження слуху на обидва вуха, загальна слабкість. Все це ставить під загрозу його життя. Це не просто його слова - це висновки лікарів, що підтверджуються виписками з його медичної карти. Він більше не може працювати на своїй дачі, не може обробляти землю, що позбавило його можливості годувати свою сім'ю. 31 рік та 5 місяців він, позивач, працював на підприємствах відповідачів, був опорою і підтримкою для своїх дітей. Фактично він був головним годувальником своєї сім'ї, тепер же за станом здоров'я не може повноцінно забезпечувати свою родину, усі державні компенсації ідуть на медичну реабілітацію та придбання ліків, крім того, його сім'я тепер несе додаткові витрати на нього. Від цього він почуває себе неповноцінною людиною. В зв'язку з професійним захворюванням змінилися його образ та якість життя, що завдає йому моральних страждань, наприклад при відвідуванні магазину неспроможний нести сумки самостійно, цим займається його дружина. Коли йде по вулиці з маленьким пакетиком, а жінка поруч несе великі сумки - це викликає неприхований осуд з боку оточуючих, що завдає моральних страждань та хвилювань. При його захворюванні повне одужання неможливе, і перспектива в майбутньому переносити болі, постійно лікуватись спричиняє йому моральні страждання. Рішенням Конституційного Суду України від 27.01.2004 року № 1-рп/2004 передбачено, що відповідно до статей 23, 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Як наслідок, моральна шкода, заподіяна умовами виробництва, спричинює порушення таких особистих немайнових прав, як право на життя, право на охорону здоров'я тощо. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання. Наявність фізичних страждань і викликає моральні страждання, адже фізичний біль неможливо переносити без душевного болю. Саме такої позиції він, позивач, дотримувався при визначені розміру моральної компенсації для того, щоб покращити свій емоційний стан, йому потрібно активно підтримувати своє здоров'я, для уникнення подальшого прогресування хвороби та погіршення стану здоров'я, а також попередження розвитку більш тяжких захворювань, які дуже часто виникають при загостренні професійних захворювань. Хоча вже ніколи не вдасться наблизити стан його здоров'я до норми, але полегшити страждання можливо. Внаслідок винних дій і бездіяльності адміністрації підприємств, він,позивач переносить як фізичні, так і моральні страждання і переживання, викликані ушкодженням його здоров'я через дії шкідливих і небезпечних виробничих факторів при виконанні трудових обов'язків. У відповідності до ст. 43 Конституції України, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці. Відповідно частині 3 ст. 23 ЦК розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини факту душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вона є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. Як вбачається зі змісту акту розслідування профзахворювання П-4, комісія встановила порушення закону, що призвели до профзахворювання, тобто вину відповідачів, які не забезпечили належні умови прані. Визначаючи розмір шкоди виходив з наступного. Вказує, що оцінка моральної шкоди є річ глибоко суб'єктивна та позивач сам визначає, яка саме сума може бути достатньою компенсувати шкоду за всі моральні та фізичні страждання, нанесені позивачу відповідачем порушенням його права на безпечні ума праці. Вказує, що в даний час розмірі мінімальної заробітної плати складає 3200 грн. Він, позивач, оцінює розмір моральної шкоди, заподіяного професійним захворюванням, отриманим при виконанні трудових обов'язків у розмірі 100 мінімальних розмірів заробітні плат: 3200 гри. х 100 = 320 000грн., де 3200 грн. мінімальний розмір заробітної плати. Згідно п.3 ч. 1 ст. 268 ЦК України відносини з приводу відшкодування моральної шкоди, пов'язаної з ушкодженням здоров'я, випливають з порушення немайнових прав, а тому не мають строку позовної давності. У відповідності до ч. 4 Закону України «Про охорону праці» державна політика в області охорони праці базується на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення незалежних, безпечних умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. Судом, за клопотанням представника позивача, первісний відповідач ПрАТ «Криворізький завод гірничого обладнання» був замінений належним відповідачем ПрАТ «Криворізький центральний рудоремонтний завод».

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримала повністю та надала пояснення, в яких підтвердила зміст позовів.

Представник відповідача ПАТ «ПівдГЗК» в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, підтвердив свої письмові заперечення, в яких наведено наступне. Вказує, що позивач мотивує свої вимоги тим, що працюючи на ПАТ «ПівдГЗК», внаслідок неналежних умов праці отримав професійні захворювання за діагнозом хронічне обструктивне захворювання легень другої стадії. Довідкою МСЕК №046029 йому встановлено 25% втрати професійної працездатності з 19 червня 2017 року безстроково. Також позивач стверджує, що грубе порушення відповідачем вимог ст.13 Закону України «Про охорону» визнане членами комісії з розслідування профзахворювання, що начебто підтверджується актом ф. П-4 розслідування причин виникнення професійного захворювання від 14.04.2017 року (далі-Акт від 14.04.2017) та медичним висновком ЛЕК ДУ «Український НДІ промислової медицини». Вказує, що позивач наголошує, що внаслідок вищевказаного змушений тривалий час проходити чисельні медичні огляди та обстеження, лікування, професійне захворювання порушує нормальні життєві зв'язки, обмежує життєву активність, позбавляє повноцінного спілкування з людьми викликає фізичній біль та моральні страждання. Моральна шкода позивачем оцінена у 320000,00 грн., розрахунок моральної шкоди здійснений виходячи з розміру мінімальної заробітної плати і складає 100 мінімальних заробітних плат. Вважає позовні вимоги ОСОБА_7 необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню у зв'язку з наступним. Частина 1 ст.1167 ЦК України передбачає можливість відшкодування моральної шкоди виключно за наявності вини особи, яка її заподіяла. Тобто для відшкодування шкоди у зв'язку із каліцтвом працівника, або іншим ушкодженням його здоров'я, поряд із іншим, має встановлюватись вина особи. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди (немайнової шкоди) підлягають наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. До юридичних фактів, які має довести позивач у зазначеній категорії справ, зокрема, належить доведення факту завдання моральної шкоди та розмір такої шкоди, отже, при відшкодуванні моральної шкоди необхідно встановити винні дії відповідача. Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідно до п.63 Порядку «Про деякі питання розслідування та обліку нещасних випадків на виробництві, професійних захворювань та аварій на виробництві», затвердженого постановою КМУ №1232 від 30.11.2011 (далі - Порядок) до хронічного професійного захворювання належить захворювання, що виникло після багатократного та/або тривалого впливу шкідливих виробничих факторів. Звертає увагу суду на те, що відповідно до довідки, наданою відповідачем №93 від 18.09.2017 року, ОСОБА_7 пропрацював на ПАТ «ПівдГЗК» в період з 27.07.1995 року по 30.07.2010 року машиністом землесосного плавучого несамохідного снаряду, звільнений за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію, тобто, загальний стаж роботи позивача на ПАТ «ПівдГЗК» і стаж роботи у шкідливих умовах праці складає 15 років і 03 дні. Згідно п. 1.10 Наказу Міністерства охорони здоров'я України №614 від 13.12.2004 у разі, коли працівник працював на декількох підприємствах, санітарно-гігієнічна характеристика складається закладом державної санітарно-епідеміологічної служби, який здійснював державний санітарно-епідеміологічний нагляд за останнім підприємством, де працював працівник, з доданням при потребі інформаційних довідок від інших закладів державної санітарно-епідеміологічної служби, які здійснювали державний санітарно-епідеміологічний нагляд за підприємствами, де він працював раніше. Відповідно до ч. 1 ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Зазначає, що у п. 7.1 інформаційної довідки про умови праці ОСОБА_7 за вих. 2/2-11-3/2221 від 26.08.2014 викладений перелік підприємств, на яких працював позивач та перелік професій: 08.12.69 - 01.06.70 - КЦРЗГО - модельний цех - учень модельника; 24.07.73 - КЦРЗГО - механічний цех № 2 - токар; 06.03.74 - КЦРЗГО - ливарний цех - учень формувальника; 17.07.74 - КЦРЗГО - ливарний цех - формувальник; 02.01.75 - КЦРЗГО - сталеливарний цех №3 - формувальник машинного формування; 06.05.78 - КЦРЗГО - сталеливарний цех №3 - формувальна дільниця - стропальник; 06.05.78 - 01.11.88 - КЦРЗГО - сталеливарний цех №3 - формувальна дільниця - вибивальних лиття; 01.11.88 -17.10.94 - КЦРЗГО - об'єднаний сталефасонноливарний цех №7 - вибивальник відливок; 29.07.95 - Криворізький птахокомбінат - ковбасний цех - підсобний робітник; 01.03.96 - Криворізький ПівдГЗК - цех №3 шламових і породних систем збагачувальних фабрик (Цех №3 ШПСЗФ) - помічник машиніста механічного устаткування плавучого несамохідного земснаряду; 17.09.97 - Криворізький ПівдГЗК - цех гідромеханізації з перекачування хвостів РЗФ - помічник машиніста механічного устаткування плавучого несамохідного земснаряду; 30.07.10 - ВАТ «ПівдГЗК» - цех № 3 шламових і породних систем РЗФ - машиніст механічною устаткування плавучою несамохідного земснаряду. Свій трудовий стаж на підприємствах металургійної та гірничодобувної промисловості ОСОБА_7 розпочав ще у 1969 році, при цьому вже з 1974 року працював в шкідливих умовах на КЦРЗГО. У п. 8 та у п. 9 Інформаційної довідки зазначена кількісна характеристики кожного фактору виробничого середовища, технологічного і трудового процесу ОСОБА_7 Зокрема, під час роботи на КЦРЗГО у період з 06.05.1978 - 17.10.1994 (а це 16 років), ОСОБА_7 підпадав під вплив таких шкідливих чинників як запиленість, шум, вібрація, несприятливий мікроклімат, важкість та напруженість праці. У п. 19 Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 14.04.2017 вказано, що враховуючи роботу ОСОБА_7 впродовж більше 31 року в умовах впливу шкідливих факторів та неодноразову зміну керівництва структурних підрозділів підприємств, конкретних посадових осіб, які відповідальні за профілактику виникнення професійного захворювання встановити неможливо. Зазначає, що позивач довгий час (більше 31 року) працював в умовах впливу шкідливих факторів на різних підприємства, у зв'язку з чим неможливо встановити наявність причинного зв'язку між працею ОСОБА_7 на ПАТ «ПівдГЗК» та отриманням ним ушкодження здоров'я. Згідно п. 1.10 Наказу Міністерства охорони здоров'я України №614 від 13.12.2004 у разі, коли працівник працював на декількох підприємствах, санітарно-гігієнічна характеристика складається закладом державної санітарно-епідеміологічної служби, який здійснював державний санітарно-епідеміологічний нагляд за останнім підприємством, де працював працівник, з доданням при потребі інформаційних довідок від інших закладів державної санітарно-епідеміологічної служби, які здійснювали державний санітарно-епідеміологічний нагляд за підприємствами, де він працював раніше. Вказує, що позивач, усвідомлюючи наявність шкідливих та небезпечних виробничих факторів на робочому місці, що безпосередньо пов'язані із впливом пилу, шуму та вібрації все одно реалізував своє право на працю саме в шкідливих умовах праці. Зазначає, що позивач не лише знав про шкідливі умови без яких неможлива конкретна робота на гірничому підприємстві, але й свідомо продовжував працювати на таких умовах тривалий час, отримуючи за це відповідні пільги, компенсації та більшу оплату. Зазначає, що позивач отримав пенсію на пільгових умовах 07.04.2003 року, а звільнився лише 30.07.2010 року, тобто ОСОБА_7 незважаючи на отримання пенсії добровільно працював на підприємстві ще 7 років, що і стало причиною виникнення профзахворювання. Наполягає, що позивач значно перевищив необхідний для отримання права на пільгову пенсію час роботи у шкідливих та важких умовах, при цьому останній знав про їх негативний вплив на його здоров'я та умисно не вчиняв заходів для усунення шкоди, наприклад - переведення на іншу, менш шкідливу роботу в межах професії. Зазначає, що таке безвідповідальне ставлення ОСОБА_7 до свого здоров'я, в результаті призвело до встановлення йому професійного захворювання, прогресування його хвороби, погіршення самопочуття та встановлення 25% втрати працездатності. Вказує, що в обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на висновок МСЕК від 29.06.2017, яким встановлено з них 25% - ХОЗЛ, групу інвалідності позивачу не встановлено. Зазначає, що п. 2.1 Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня стійкості втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків (далі - Порядок), затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 05.06.2012 №420 передбачено, що ступінь втрати професійної працездатності у відсотках встановлюється, виходячи з наслідків ушкодження здоров'я внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання з урахуванням професійних здібностей, що є у потерпілого, клініко-функціональних можливостей і важливих професійних якостей, які дозволяють продовжувати виконання роботи за попередньою професією до нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання. При визначенні ступеня втрати професійної працездатності у відсотках враховуються такі професійні чинники: здатність потерпілого після нещасного випадку на виробництві або виникнення професійного захворювання виконувати роботу в повному обсязі за попередньою професією, роботою, під час якої стався нещасний випадок або встановлено професійне захворювання (до нещасного випадку або професійного захворювання), чи іншою рівноцінною їй за кваліфікацією. Пунктом 2.13.5. Порядку встановлено, що при не встановленні інвалідності потерпілому на виробництві, якщо він може у звичайних виробничих умовах виконувати професійну працю з помірним або незначним зниженням складності робіт, або із зменшенням обсягу виконуваної роботи, або при зміні умов праці, що призводять до зниження заробітку, або якщо виконання його професійної діяльності вимагає більшого навантаження, ніж раніше, відсотки втрати професійної працездатності не повинні перевищувати 25 відсотків, а при поєднанні декількох травм або професійних захворювань - 40 відсотків. Наполягає, що таким чином, встановлення ОСОБА_8 лише 25 відсотків втрати професійної працездатності і при цьому не встановлення інвалідності, свідчить про те, що позивач може у звичайних виробничих умовах виконувати професійну працю з помірним або незначним зниженням складності робіт, або із зменшенням обсягу виконуваної роботи. Вказує, що свої позовні вимоги ОСОБА_7 обґрунтовує, зокрема, положенням ст. 237-1 КЗпП України. Відповідно до ст.237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. З викладеного вбачається, що для стягнення моральної шкоди позивач повинен довести факт порушення ПАТ «ПівдГЗК» його законних прав, яке призвело до моральних страждань. Відповідно до ст.1 Гірничого закону України гірниче підприємство - цілісний технічно та організаційно відокремлений майновий комплекс засобів і ресурсів для видобутку корисних копалин, будівництва та експлуатації об'єктів із застосуванням гірничих технологій (шахти, рудники, копальні, кар'єри, розрізи, збагачувальні фабрики тощо). Відповідно до ч.5 ст.153 Кодексу законів про працю України працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я. Вважає, що положення статті 237-1 Кодексу законів про працю України не поширюються на правовідносини осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях, незалежно від форми власності та господарювання, і які підлягають загальнообов'язковому державному страхуванню, пов'язані з відшкодуванням моральної шкоди у зв'язку з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, які призвели до втрати працездатності. Стаття 153 КЗпП України також не є самостійною підставою для покладання на роботодавця обов'язку по відшкодуванню працівнику моральної шкоди заподіяної умовами виробництва, яка спричинила втрату потерпілим професійної працездатності. Вважає, що із наведених позивачем обставин не вбачається яким саме чином ПАТ «ПівдГЗК» порушило його законні права та інтереси і як наслідок він отримав моральні страждання. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, визначених п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.95 №4, обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправним діянням заподіювана, а також вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.95 №4, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав Позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. У позовній заяві позивач не надає жодних аргументованих обґрунтувань розрахунку своїх позовних вимог. Вважає, що ПАТ «ПівдГЗК» є неналежним відповідачем у даній справі. Вважає, що позивач помилково визначив відповідачем по справі ПАТ «ПівдГЗК», адже з огляду на вищезазначене не вбачається причинного зв'язку між працею ОСОБА_7 на підприємстві відповідача та отриманням ним професійного захворювання під час праці у шкідливих умовах. За таких обставин вважає вимоги позивача, щодо сплати йому моральної шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я при виконанні трудових обов'язків, такими, що не відповідають вимогам діючого законодавства України, а отже і такими, що не підлягають задоволенню, а сума моральної шкоди, яка заявлена позивачем, не відповідає засадам розумності та справедливості. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_7

Представник відповідача ПрАТ «КЦРЗ» в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, підтвердив зміст відзив на позовну заяву, в якому наведено наступне. Зазначає, що у своїй позовній заяві позивач вказав, зокрема, що перебував у трудових відносинах з відповідачем з травня 1978 р. по жовтень 1994 р. на посадах вибивальника лиття, вибивальника відливок та, внаслідок чого, отримав професійне захворювання. А отже просить стягнути відповідача моральну шкоду у розмірі 77810,7 грн. Не погоджується з вимогами позивача, викладеними у позовній заяві, вважає їх безпідставними, неаргументованими та незаконними з огляду на наступне. При прийнятті на роботу позивача відповідачем було видано наказ (розпорядження) про прийом на роботу, в якому, зокрема, було зазначено, що позивач буде працювати в шкідливих умовах праці (марганець, пил, шум, вібрація), за що в подальшому майбутній працівник буде отримувати, у якості компенсації за шкідливі умови праці, додаткову відпустку, молоко, спеціальне харчування та інш. З даним наказом (розпорядженням) позивач був особисто ознайомлений. Таким чином, позивач розумів та належний чином був повідомлений відповідачем про майбутні шкідливі умови праці і повинен був свідомо допускати ймовірність настання негативних наслідків для його здоров'я в майбутньому. Фактична наявність шкідливих факторів на робочому місці позивача в ПрАТ «КЦРЗ» існувала не з вини підприємства, а з об'єктивних причин, а саме в зв'язку з недосконалістю технологій, що застосовуються в металургійній промисловості, в тому числі, при виробництві ( відливанні) металу. Відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно вимог ст. ст. 78-80 ЦПК України, обставини справи мають бути підтверджені належними, допустимими, достатніми та достовірними доказами. Для відшкодування моральної шкоди за правилами ст. 1166 та 1167 ЦК України необхідно довести такі факти: неправомірність поведінки особи, наявність шкоди, наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, наявність вини завдавача шкоди. Наполягає, що лише наявність всіх вищезазначених умов є підставою для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди. Суд приймає до уваги ті обставини, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (п. 5 постанови № 4 Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди». Відповідно до ст. 2 ЦПК України, основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність та пропорційність. Згідно із ст. 11 ЦПК України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Вважає, що заявлений позивачем розмір вимог щодо стягнення моральної шкоди є безпідставними, необґрунтованими, відсутні достатні докази, що обґрунтовують пропорційність розміру грошових вимог позивача із розміром заподіяної шкоди. Крім того, чинним законодавством України не передбачено, що компенсація моральної шкоди обчислюється у кратному співвідношенні до мінімальних заробітних плат. У своїх листах Міністерство Юстиції України зазначає, що на сьогодні не існує однозначно встановлених методик щодо визначення можливого грошового відшкодування моральної шкоди в разі її наявності. Більш того спостерігається достатньо велика кількість авторських підходів для розгляду цього питання. Так згідно із п. 9 постанови Пленуму ВС України від 25.05.2001 року № 5, остаточне рішення щодо розміру відшкодування моральної шкоди приймає виключно суд. Зазначає, що позивачем не надано доказів (належних, допустимих та достатніх в контексті ст. 77-80 ЦПК) на підтвердження тієї обставини, що характер та обсяг заподіяних йому моральних страждань, а також характер вимушених змін у життєвих та виробничих стосунках є настільки суттєвими, що потребують відшкодування в розмірі 148920 грн., як то зазначено у позовній заяві. Просить у задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 до ПрАТ «КЦРЗ» про відшкодування моральної шкоди внаслідок ушкодження здоров'я (професійне захворювання) відмовити повністю.

У судовому засіданні досліджені наступні письмові докази: акт розслідування (а.с.4-5), довідки МСЕК (а.с.6), медичний висновок (а.с.7), виписки-епікризи, виписки із медичних карток (а.с.7, 8-9,10,11,12,13,14-15,17,18), направлення (а.с.16), трудова книжка (а.с.19-23), інформаційна довідка про умови праці (а.с.26-33), виписний епікриз (а.с.210), довідки (а.с.211).

Під час розгляду справи заявлялися такі клопотання: про відкладення розгляду справи, про надання часу вирішити справу мирним шляхом, про долучення доказів, які задоволені. Представником позивача 13 лютого 2018 року заявлено клопотання про уточнення позивних вимог, яке не задоволено у зв'язку с пропуском процесуального строку, про поновлення якого представник позивача не просив.

Суд, керуючись вимогами ст. 77 ЦПК України, згідно якої предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, оцінюючи з точки зору належності досліджені у судовому засіданні докази, приходить до наступних висновків.

Суд вважає належними доказами наступні: довідки МСЕК (а.с.6), медичний висновок (а.с.7), виписки-епікризи, виписки із медичних карток (а.с.7, 8-9,10,11,12,13,14-15,17,18), направлення (а.с.16), трудову книжку (а.с.19-23), інформаційну довідку про умови праці (а.с.26-33), виписний епікриз (а.с.210), довідки (а.с.211), так як ці докази стосуються обставин, що підтверджують заявлені вимоги, а саме стану здоров'я позивача.

Суд вважає належним доказом трудову книжку (а.с.19-23), так як цей доказ стосується обставин, що підтверджують заявлені вимоги, а саме роботи позивача на підприємствах позивачів.

Суд вважає належним доказом акт розслідування (а.с.4-5), так як цей доказ стосується обставин, що підтверджують заявлені вимоги, а саме умов роботи позивача на підприємствах позивачів.

Суд, відповідно до ст. 78 ЦПК України, вважає досліджені у судовому засіданні зазначені належні письмові докази допустимими, так як ці докази одержані без порушення порядку, встановленого законом.

Оцінюючи докази з точки зору їх достовірності, суд приходить до висновку, що досліджені у судовому засіданні письмові та визнані належними і допустимими, докази, є достовірними.

Керуючись вимогами ст. 80 ЦПК України, суд вважає, що сукупність визнаних судом допустимими, належними та достовірними доказами є достатньою для встановлення наступних фактів та обставини.

ОСОБА_7, працював на ПрАТ «Криворізький центральний рудоремонтний завод гірничого обладнання» з 8 грудня 1969 року по 17 жовтня 1994; на ПАТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» з 27 липня 1995 року по 30 липня 2010 року - 15 років 3 дні. Вказані обставини встановлені судом на підставі трудової книжки.

В 2009 році позивач почав відчувати задишки, в нього з'явилися періодичні напади задухи, що встановлено випискою-епікризом (а.с.8-9).

В подальшому позивач неодноразово проходив амбулаторне та стаціонарне лікування, що встановлено виписками-епікризами, виписками із медичних карток, направленням.

16 березня 2017 року позивачу було встановлене професійне захворювання: «Хронічне обструктивне захворювання легень другої стадії (пиловий бронхіт другої стадії, емфізема легень другої стадії) група В, у поєднанні з персистуючою бронхіальною астмою, середньоважкий перебіг третього ступеня. ЛН другого ступеня». Вказані обставини встановлені актом.

Позивачу була встановлена втрата професійної працездатності 25 % з 19 червня 2017 року безстроково, він потребує медичної допомоги, забезпечення лікарськими засобами. Вказані обставини встановлені висновком МСЕК.

Умови праці на ПАТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» за показниками речовин фіброгенної дії відносяться до 3 класу 1 ступеню шкідливості, умови праці за показниками важкості праці відносяться до 3 класу 1 ступеню шкідливості, за показниками шуму - до 3 класу 2 ступеню шкідливості, за показниками вібрації - до 3 класу 1 ст. шкідливості, за показниками напруженості праці - до 3 класу 2 ступеню шкідливості. Умови праці на ПАТ «Криворізький завод гірничого обладнання» за показниками пилу відносяться до 3 класу 3 ст. шкідливості, умови праці за показниками важкості праці відносяться до 3 класу 2 ступеню шкідливості, за показниками шуму - до 3 класу 3 ступеню шкідливості, за показниками вібрації загальної - до 3 класу 2 ст. шкідливості, за показниками вібрації локальної - до 3 класу 3 ступеню шкідливості. Причинами виникнення у позивача професійного захворювання є робота в шкідливих умовах, а саме: на ПАТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат: вміст пилу з вмістом вільного діоксиду кремнію від 10 % до 70 % в повітрі робочої зони в 1,2-1,6 разів перевищує ГДК (2,4-3,2 мг/м3 при ГДК 2,0 мг/м3); вміст пилу з вмістом вільного діоксиду кремнію від 2 % до 10 % в повітрі робочої зони в 3,2 рази перевищує ГДК (13,0 мг/м3 при ГДК 4,0 мг/м3); на ПрАТ «КЦРЗ»: вміст пилу з вмістом вільного діоксиду кремнію від 10 % до 70 % в повітрі робочої зони в 6,2 рази перевищує ГДК (12,4 мг/м3 при ГДК 2,0 мг/м3). Вказані обставини встановленв актом.

Позивач відчуває виражену задишку при незначному фізичному навантаженні, приступоподібний кашель з виділенням слизового харкотиння, щоденні приступи задухи до 1-2 разів на добу, які знімаються інгалятором, біль та обмеження рухів у попереково-крижовому відділі хребта, затерпання п'ятих пальців обох кистей, періодичний головний біль при підвищенні артеріального тиску, зниження слуху на обидва вуха, загальну слабкість. Вказані обставини встановлені поясненнями представника позивача, які узгоджуються з зазначеним вище медичними документами.

Взаємини між сторонами регулюються нормами Конституції України, ЦК України, КЗпП України, Законом України «Про охорону праці», Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці.

Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає, зокрема у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.

У відповідності до ст. 153 КЗпП України, на всіх підприємствах, в установах, і організаціях, створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови, повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці. Власник або уповноважений ним орган повинен впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизму, і забезпечувати санітарно-гігієнічні умови, що запобігають виникненню професійних захворювань працівників. Власник або уповноважений ним орган не вправі вимагати від працівника виконання роботи, поєднаної з явною небезпекою для життя, а також в умовах, що не відповідають законодавству про охорону праці. У разі неможливості повного усунення небезпечних і шкідливих для здоров'я умов праці власник або уповноважений ним орган зобов'язаний повідомити про це орган державного нагляду за охороною праці, який може дати тимчасову згоду на роботу в таких умовах.

У відповідності до ст. 158 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний вживати заходів щодо полегшення і оздоровлення умов праці працівників шляхом впровадження прогресивних технологій, досягнень науки і техніки, засобів і механізації та автоматизації виробництва, вимог ергономіки, позитивного досвіду з охорони праці, зниження та усунення запиленості та загазованості повітря у виробничих приміщеннях, зниження інтенсивності шуму, вібрації, випромінювань тощо. Аналогічні вимоги передбачені ст. 21 Закону України «Про охорону праці».

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Згідно зі ст. 9 Закону України «Про охорону праці» відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Відповідно до ч. 8 ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та Кодексу законів про працю України.

На час встановлення позивачеві втрати професійної працездатності Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» вже не було передбачено обов'язку Фонду відшкодовувати позивачу моральну шкоду, тому таку шкоду згідно з правилами ст. 237-1 КЗпП України, позивачеві повинен відшкодовувати роботодавець, а, отже, відповідач.

Окрім того, відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, під моральною шкодою, слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Обговорюючи обґрунтованість позовних вимог до ПАТ «ПівдГЗК», суд приходить до переконання, що з досліджених судом висновку МСЕК, акту розслідування хронічного професійного захворювання, виписок із медичних карток стаціонарного хворого, вбачається, що ПАТ «ПівдГЗК» не було забезпечене дотримання гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу, а тому саме у зв'язку з порушенням роботодавцем прав позивача на належні, безпечні і здорові умови праці, настали негативні для позивача наслідки у вигляді погіршення здоров'я, які, в свою чергу, потягнули за собою стійку втрату професійної працездатності на 25%, виникнення професійного захворювання та завдали моральних страждань позивачу.

Суд вважає необґрунтованими та відкидає доводи відповідача ПАТ «ПівдГЗК» про те, що отримання позивачем професійного захворювання та моральних страждань відбулося з вини позивача, який знав за роботу у шкідливих та важких умовах та про їх негативний вплив на його здоров'я, умисно не вчиняв заходів для усунення шкоди для себе. При цьому, суд виходить з того, що припинити роботу внаслідок наявності шкідливих факторів є не обов'язком, а правом робітника, в той час, як створення належних умов праці є беззаперечним обов'язком роботодавця.

Суд вважає необґрунтованими та відкидає заперечення представника відповідача, згідно яких, відповідач не порушував вимоги законодавства про охорону праці. При цьому, суд бере до уваги, що наявність порушень законодавства про працю встановлена актом розслідування.

На підставі ст.ст.15, 23 ЦК України позивач, як особа, яка зазнала фізичного болю та страждань у зв'язку з ушкодженням здоров'я, та у зв'язку з протиправною поведінкою до неї самої, має право на відшкодування моральної шкоди, яка їй завдана.

Вирішуючи питання про розмір моральної шкоди, суд, керуючись вимогами ст. 23 ЦК України, враховує такі критерії визначення її розміру, як ступінь вини підприємства, посадові особи якого не створили належних та здорових умов праці для позивача, глибину душевних страждань позивача, пов'язаних з таким станом його здоров'я, який примушує періодично звертатися до лікарів за лікуванням, нести витрати на ліки, що порушило звичний склад життя позивача та потребує додаткових зусиль для його організації. Крім того, суд вважає, що в судовому засіданні не знайшли свого підтвердження всі обставини, на які посилався представник позивача, а саме неможливість внаслідок захворювання працевлаштуватися, неможливість працювати на дачі, неможливість носити покупки, наявність загрози для життя. Враховуючи викладене, суд приходить до переконання, що розмір моральної шкоди, завданої позивачу, повинен бути визначеним у розмірі 100000 гривень. З урахування положень ч.1 ст.1167 ЦК України ця моральна шкода повинна бути відшкодована відповідачем, діями якого, пов'язаними з порушенням прав позивача на безпечні умови праці, завдана моральна шкода.

Обговорюючи обґрунтованість позовних вимог до ПрАТ «КЦРЗ», суд приходить до наступних висновків. Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.Позовні вимоги до ПрАТ позивач обґрунтовує тим, що в нього виникло професійне захворювання, яке настало внаслідок неналежних умов праці на вказаному підприємстві. Однак, у судовому засіданні встановлено, що позивач працював на даному підприємстві до 1994 року, став відчувати себе хворим в 2009 році, тобто через 13 років після припинення роботи на ПрАТ, професійне захворювання в нього встановлено 16 березня 2017 року. В судовому засіданні не добуто доказів про те, що позивач захворів професійним захворювання під час роботи на ПрАТ. Таким чином, суд приходить до переконання, що позивач отримав ушкодження здоров'я не під час роботи на ПрАТ «КЦРЗ», а тому підстав для стягнення з цього підприємства моральної шкоди за ушкодження здоров'я позивача не мається.

Таким чином, суд вважає, що позивач в частині відшкодування моральної шкоди ПАТ «ПівдГЗК» обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 15, 16 ЦК України, звернувся до суду за захистом свого права.

Отже, вислухавши пояснення представника позивача та представників відповідачів, дослідивши письмові докази, суд на підставі ст. 12 ЦПК України, згідно якої кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається, та ст. 13 ЦПК України, згідно якої цивільні справи розглядаються в межах заявлених вимог і на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.

Також суд враховує, що часткове задоволення позову буду відповідати такому, передбаченому ст. 2 ЦПК України завданню цивільного судочинства, як справедливе вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушеного права позивача.

Відповідно до вимог ст.ст. 133, 141 ЦПК України, з відповідача ПАТ «ПівдГЗК» належить стягнути в дохід держави судовий збір в сумі 640 грн. 00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. 43 Конституції України, ст.ст. 153, 158, 237-1 КЗпП України, ст.ст.15, 23, 1167 ЦК України, ст.ст. 9, 21 Закону України «Про охорону праці», ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», ст.ст. 2, 4, 12, 13, 133, 141, 258-260, 263-265 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_7, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, до публічного акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат», місцезнаходження якого: Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, ПАТ «ПІВГЗК», ЄДРПОУ 00191000 та приватного акціонерного товариства «Криворізький центральний рудоремонтний завод», місцезнаходження якого: Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, вул.. Заводська, 1ЄДРПОУ 00190940 - задовольнити частково.

Стягнути з публічного акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат», місцезнаходження якого: Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, ПАТ «ПІВГЗК», ЄДРПОУ 00191000 на користь ОСОБА_7, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, 100000 грн. 00 коп. у рахунок відшкодування завданої моральної шкоди.

В іншій частині у задоволенні позову - відмовити.

Стягнути з публічного акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат», місцезнаходження якого: Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, ПАТ «ПІВГЗК», ЄДРПОУ 00191000 в дохід держави судовий збір в сумі 640 грн. 00 грн.

На рішення може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 24 вересня 2018 року.

Суддя В.М. Прасолов