Постанова № 76663997, 20.09.2018, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 607/15585/17Головуючий у 1-й інстанції Черніцька І.М. Провадження № 22-ц/789/680/18 Доповідач - Ткач З.Є.Категорія - 51

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 вересня 2018 року м. Тернопіль

Колегія суддів апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючого - Ткача З.Є.

суддів: Міщій О. Я., Шевчук Г. М.,

за участю секретаря Дудіна Т.В.

з участю ОСОБА_1 та його представника — адвоката ОСОБА_2, представника Державного підприємства "Тернопільський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації" - адвоката ОСОБА_3,

розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 607/15585/17 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 квітня 2018 року, ухваленого суддею Черніцька І.М., повне судове рішення складено 23 квітня 2018 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства "Тернопільський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації" про стягнення суми індексації середнього заробітку, винагороди за безперервний стаж роботи, середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати згідно рішення суду та відшкодування моральної шкоди,-

ВСТАНОВИЛА:

В грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Державного підприємства «Тернопільський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» (далі - ДП «Тернопільстандартметрологія») про стягнення суми індексації середнього заробітку в розмірі 13224 грн. за період з 21 січня 2016 року по 20 грудня 2016 року та винагороди за безперервний стаж роботи за 2016 рік відповідно до Положення про порядок виплати винагороди за безперервний стаж роботи.

До початку розгляду справи по суті позивач збільшив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача середній заробіток за затримку розрахунку відповідно до рішення суду за період з 14 березня 2017 року по 12 червня 2017 року у розмірі 11832,13 грн. та завдану моральну шкоду у розмірі 5000 грн.

В обґрунтування вимог позивач вказує, що з 17 липня 1995 року працює у ДП «Тернопільстандартметрологія». Наказом за №7-к від 21 січня 2016 року його звільнено з роботи. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 20 грудня 2016 року його поновлено на роботі та стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 34664 грн. 65 коп. Ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 14 березня 2017 року рішення Тернопільського міськрайонного суду залишено без змін. Виконавчий лист по справі виданий 21 грудня 2016 року. Однак, середній заробіток за час вимушеного прогулу виплачено та перераховано 12 червня 2017 року. Вважає, що вказана суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу перерахована без проведення індексації, яка передбачена чинним законодавством. Станом на 20 грудня 2016 року заборгованість відповідача становила 34664,65 грн., а тому за період з 21 січня 2016 року по 20 грудня 2016 року він має право на стягнення індексації у розмірі 13224,24грн.

Також вказує, що середній заробіток за час вимушеного прогулу виплачено йому лише 12 червня 2017 року, у той час коли рішення суду набрало законної сили 14 березня 2017 року. Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку відповідно до рішення суду повинно бути нараховане з 14 березня 2017 року по 12 липня 2017 року включно. Зазначені вимоги обґрунтовував ст. 34 Закону України “Про оплату праці” та статтями 1?3 ЗаконуУкраїни “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати”.

Крім того, відповідач в порушення вимог Положення про порядок виплати винагороди за безперервний стаж роботи працівника ДП «Тернопільстандартметрологія» (додаток №4 до колективного договору між адміністрацією та профспілковим комітетом Первинної організації) не виплатив йому винагороду за безперервний стаж роботи за 2016 рік.

Тому просить стягнути з відповідача на його користь суму індексації середнього заробітку у розмірі 13224,24 грн., винагороду за безперервний стаж роботи за 2016 рік, середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати згідно рішення та компенсацію у розмірі 11832,13 грн. та 5000 грн. моральної шкоди.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 квітня 2018 року вирішено:

“У задоволенні позову ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання ІНФОРМАЦІЯ_1, код НОМЕР_1) до Державного підприємства «Тернопільський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» (вул.Оболоня,4 м.Тернопіль. код ЄДРПОУ 02568319) про стягнення суми індексації середнього заробітку, винагороди за безперервний стаж роботи, середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати згідно рішення суду та відшкодування моральної шкоди відмовити.”

Не погодившись із даним рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі. Вважає рішення суду необґрунтованим, незаконним у зв'язку з неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідністю висновків суду обставинам справи, порушенням норм матеріального і процесуального права.

Вказав, що суд безпідставно вважав, що середній заробіток за час вимушеного прогулу не є заробітною платою, яка підлягає індексації, з тих мотивів, що не відноситься до доходів, які мають постійний характер. Ці висновки не відповідають вимогам чинного законодавства і порушують майнове право позивача пов'язаного з відшкодуванням грошових втрат внаслідок затримки виплати заробітної плати.

У відзиві на апеляційну скаргу ДП «Тернопільстандартметрологія» просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Вказує, що середній заробіток за час вимушеного прогулу відноситься до виплат, які обчислюються із середньої заробітної плати, що відповідно до п.п.2 п.3 Порядку проведення індексації грошових доходів населення від 17 липня 2003 року №1078, не є об'єктом індексації. Зазначає, що виплати, які підлягають індексації повинні носити постійній характер, а позивачем пред'явлено вимоги про виплати разового характеру.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримали та просили рішення суду скасувати і постановити нове рішення, яким задовольнити заявлені позовні вимоги.

Представник ДП «Тернопільстандартметрологія» адвокат ОСОБА_3 доводи апеляційної скарги заперечила, рішення суду вважає законним і обґрунтованим.

Заслухавши доповідь судді, вислухавши сторін, дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити, виходячи з наступного.

Судом установлено наступні обставини, які не заперечувались сторонами.

Позивача ОСОБА_1 наказом №34 від 17 липня 1995 року прийнято на роботу на ДП «Тернопільстандартметрологія», а наказом за №7-к від 21 січня 2016 року позивача звільнено з роботи згідно п.3 ч.1 ст. 40 КЗпП України.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 20 грудня 2016 року ОСОБА_1 поновлено на роботі на посаді начальника сектору стандартизації та інформаційного забезпечення ДП «Тернопільстандартметрологія» з 03 лютого 2016 року.

Стягнуто з Державного підприємства «Тернопільський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» в користь ОСОБА_1 1841 грн. надбавки за безперервний стаж роботи за 2015 рік, 422 грн. премії за підсумками господарської діяльності за грудень 2015 року, середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 34 664 грн. 65 коп. та 2000 грн. моральної шкоди.

Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати в межах суми платежу за 1 місяць у розмірі 4281 грн. 42 коп. допущено до негайного виконання.

21 грудня 2016 року Тернопільським міськрайонним судом видано виконавчий лист № 607/1982/16ц щодо негайного виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за 1 місяць в розмірі 4281 грн.42 коп.

Наказом ДП «Тернопільстандартметрологія» за № 252-к від 21 грудня 2016 року «Про поновлення на роботі ОСОБА_1О.» позивача поновлено на посаді начальника сектора стандартизації та інформаційного забезпечення з 03 лютого 2016 року та виплачено кошти в розмірі 4281,42 грн.

Ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Тернопільської області від 14 березня 2017 року рішення Тернопільського міськрайонного суду від 20 грудня 2016 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справі від 25 травня 2017 року відкрито касаційне провадження у даній справі за касаційною скаргою ДП «Тернопільстандартметрологія». Клопотання про зупинення виконання судового рішення задоволено частково. Відмовлено в частині зупинення виконання рішення про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць у розмірі 4281,42 грн. В іншій частині виконання рішення Тернопільського міськрайонного суду від 20 грудня 2016 року зупинено до закінчення касаційного провадження.

12 червня 2017 року відповідачем здійснено виплату ОСОБА_1 коштів згідно рішення Тернопільського міськрайонного суду від 20 грудня 2016 року.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2017 року касаційну скаргу ДП «Тернопільстандартметрологія» відхилено. Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 20 грудня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 14 березня 2017 року залишено без змін.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до вимог чинного законодавства середній заробіток за час вимушеного прогулу не є заробітною платою в розумінні виплат, що мають постійний характер, є разовою виплатою, а індексації підлягають грошові доходи, які не мають разового характеру.

Крім того, винагорода за безперервний стаж роботи працівникам ДП «Тернопільстандартметрологія» за 2016 рік не виплачувалась за відсутності коштів, а тому вимога позивача про виплату винагороди є неправомірною.

Також позивачем не доведено порушення відповідачем його прав та заподіяння моральної шкоди.

Колегія суддів погоджується з таким висновками суду, оскільки вони ґрунтується на нормах права та матеріалах справи.

Що стосується позовних вимог про стягнення суми індексації середнього заробітку в розмірі 13224 грн. за період з 21 січня 2016 року по 20 грудня 2016 року, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України від 03 липня 1991 року № 1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Об'єктом індексації грошових доходів населення є оплата праці (грошове забезпечення) як грошовий дохід громадян, одержаний ними в гривнях на території України і який не має разового характеру (ч. 1 ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», п. 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003р. №1078).

Статтею 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та пунктом 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру: пенсії, стипендії, оплата праці найманих працівників, грошове забезпечення військовослужбовців, розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообовязкове державне соціальне страхування, суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Відповідно до вимог п. 3 даного Порядку, до об'єктів індексації, визначених у пункті 2, не відносяться, зокрема: виплати, які обчислюються із середньої заробітної плати.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що вимога про стягнення суми індексації середнього заробітку нарахованого за час вимушеного прогулу суперечить порядку проведення виплат встановленого Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини ходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», оскільки індексація проводиться тільки із виплат, які законодавчо визначені, як об'єкти виплат, що підлягають індексації. Також зазначені виплати повинні носити, зокрема, постійний характер, а не разовий.

З урахуванням зазначеного, суд першої інстанції вірно відмовив у задоволенні в цій частині позовних вимог.

З цих мотивів колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що нарахований середній заробіток за час вимушеного прогулу є складовою заробітної плати, з якої відповідно до вищевказаних норм також обчислюється сума індексації.

Суд правомірно відмовив у задоволенні позову в частині вимог про стягнення середнього заробітку та компенсації за час затримки розрахунку.

Із змісту цих позовних вимог вбачається, що позивач просив стягнути середній заробіток за час затримки виплати середнього заробітку відповідно до рішення Тернопільського міськрайонного суду від 20 грудня 2016 року та стягнення компенсації втрати цієї заробітної плати у зв'язку з порушенням строків виплати.

Вказаний позов заявлено на підставі ст. 34 Закону України “Про оплату праці” та статтей 1-3 Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати”.

Суд дав належну правову оцінку заявленим вимогам і дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для їх задоволення.

Суд вірно виходив з того, що до спірних правовідносин не може бути застосовано положення ст. 34 Закону України яким встановлено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Відповідно до ст. 2 Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати”, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відсутні підстави для задоволення позову в цій частині, оскільки наведене положення закону застосовується у випадку затримки виплати нарахованих громадянам доходів, проте, встановлено, що сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що підлягала стягненню за рішенням суду, з якою позивач пов'язував затримку виплати, носить разовий характер і до об'єктів компенсації, визначених статтею 2, не відноситься.

Отже, виплата як середнього заробітку так і компенсація, у такому випадку, вищевказаним чинним законодавством не передбачена.

Ще однією позовною вимогою ОСОБА_1 було стягнення винагороди за безперервний стаж роботи за 2016 рік.

При вирішенні даного питання колегія суддів керуються Законом України “Про оплату праці” та Положенням про порядок виплати винагород за безперервний стаж роботи працівникам ДП «Тернопільстандартметрологія» (додаток 4 до колективного договору на 2014-2017 роки).

Відповідно ст. 15 Закону України «Про оплату праці» форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною, галузевими (міжгалузевими) і територіальними угодами.

Згідно із ст. 13 даного Закону, оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань.

Пунктом 1.1. Положення про порядок виплати винагород за безперервний стаж роботи працівникам ДП «Тернопільстандартметрологія» встановлено, що винагорода за безперервний стаж роботи виплачується працівникам один раз в рік за наявності коштів. (а.с.34-35)

Як вбачається з бухгалтерської довідки виплата винагороди за безперервний стаж роботи за 2016 рік не було можливості за відсутністю коштів. (а.с. 36-38)

За таких обставин суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, відмовивши у стягненні винагороди за безперервний стаж роботи у зв'язку з відсутністю передбачених коштів на таку виплату у 2016 році.

Щодо вимог про стягнення моральної шкоди колегія суддів виходить з наступного.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування шкоди визначається законодавством.

Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

Підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із статтею 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Враховуючи те, що у ДП «Тернопільстандартметрологія» відсутня заборгованість перед позивачем ОСОБА_1 і порушення його законних прав не було встановлено, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди, яка є похідною від інших позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального права і процесуального права, а зводяться до переоцінки доказів, яким судом дана належна правова оцінка.

Таким чином, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду є обґрунтованими, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене та положення ст.375 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 389 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повна постанова складена 24 вересня 2018 року.

Головуючий: Ткач З.Є.

Судді: Міщій О.Я.

ОСОБА_4