Ухвала суду № 76663634, 24.09.2018, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/5899/18

Провадження № 2/204/1651/18

КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2018 року Красногвардійський районний суд м.Дніпропетровська в складі:

головуючої судді Токар Н.В.,

при секретарі Невеселій К.А.,

за участю представника позивача ОСОБА_1,

розглянувши у судовому засіданні в залі суду у м.Дніпро цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4), Державної Казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

09 серпня 2018 року до Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська надійшла позовна заява ОСОБА_2 до Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4), Державної Казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.08.2018, було визначено для розгляду даної справи суддю Токар Н.В.

На виконання вимог ч.6 ст.187 ЦПК України, судом був зроблений запит до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.

23 серпня 2018 року надійшла відповідь з Відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в Дніпропетровській області про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.

Ухвалою суду від 23 серпня 2018 року відкрито провадження у цивільній справі.

В судовому засіданні роз’яснено представнику позивача ОСОБА_2 – ОСОБА_1 щодо наявного конфлікту інтересів, який полягає у тому, що вироком Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 27 січня 2015 року ОСОБА_3, ОСОБА_1 було визнано винуватими у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.186, ч.2 ст.289 КК України. Зазначене кримінальне провадження було розглянуто в суді першої інстанції колегіально судом у складі трьох професійних суддів: головуючого судді – Мащук В.Ю., суддів Токар Н.В., Григоренко Д.Ю. В подальшому, ОСОБА_1 звернувся до Європейського суду з прав людини, та Рішенням Європейського суду з прав людини п’ята секція Страсбург від 15 грудня 2016 року у справі «Ігнатов проти України» (заява № 40583/15), мало місце порушення параграфів 1,3,4 статті 5 Конвенції.

Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні зазначив, що вирок ним не оскаржувався, тому просив прийняти рішення на розсуду суду.

Представники відповідачів в судове засідання не з’явилися, без поважних причин, належним чином були повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

З огляду на зазначене, вважаю за необхідне заявити самовідвід з наступних підстав.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об’єктивності судді.

Відповідно до ст.39 ЦПК України, з підстав, зазначених у статтях 36, 37 і 38 цього Кодексу, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, перекладач зобов’язані заявити самовідвід.

Відповідно до ч.1 ст.40 ЦПК України питання про відвід (самовідвід) судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі.

Згідно ч.9 ст.40 ЦПК України питання про самовідвід судді вирішується в нарадчій кімнаті ухвалою суду, що розглядає справу.

Інститут відводу (самовідводу) є однією з найважливіших гарантій здійснення правосуддя неупередженим та справедливим судом. Самовідвід дозволяє виключити найменшу підозру в зацікавленості судді в результатах розгляду конкретної справи, навіть якщо насправді такої зацікавленості немає, оскільки пріоритетною тут є суспільна довіра до суду.

Згідно ст.6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків.

Тобто, у осіб, які беруть участь у справі, не має бути будь-яких сумнівів в об'єктивності та неупередженості судді.

У Рішенні Європейського Суду з прав людини від 09 листопада 2006 року у справі «Білуга проти України» та Рішенні Європейського Суду з прав людини від 28 жовтня 1998 року у справі «Ветштайн проти Швейцарії» зазначено, що важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти у громадськість у демократичному суспільстві. Судді зобов’язані викликати довіру в учасників судового розгляду, а тому будь-який суддя, стосовно якого є підстави для підозри у недостатній неупередженості, повинен брати самовідвід.

Отже, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, рішення якого є джерелом права в Україні, існування безсторонності повинно визначатися на підставі суб'єктивного критерію, в контексті якого слід враховувати особисті переконання та поведінку певного судді, що означає необхідність встановити, чи мав суддя у певній справі будь-яку особисту зацікавленість або упередженість, а також на підставі об'єктивного критерію, в контексті якого необхідно встановити, чи забезпечував суд і, серед інших аспектів, його склад, достатні гарантії аби виключити будь-які обґрунтовані сумніви щодо його безсторонності. У контексті суб'єктивного критерію особиста безсторонність судді презюмується, поки не доведено протилежного.

Відповідно до п.2.5 Бангалорських принципів поведінки судді зазначається, що суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи в тому випадку, якщо для нього не є можливим винесення об’єктивного рішення у справі, або в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді.

Відповідно до Висновку №1 Консультативної ради європейських суддів для Комітету міністрів Ради Європи про стандарти незалежності судових органів та незмінюваність суддів від 01.01.2001 суддя повинен не тільки бути реально вільним від будь-якого невідповідного упередження або впливу, але він повинен бути вільними від цього й в очах розумного спостерігача. В іншому випадку довіра до незалежності судової влади буде підірвана.

З матеріалів цивільної справи вбачається, що представником позивача у даній цивільній справі є ОСОБА_1, який вироком Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 27 січня 2015 року був визнаний винуватим у скоєнні кримінальних правопорушень; зазначене кримінальне провадження було розглянуто в суді першої інстанції колегіально судом у складі трьох професійних суддів: головуючого судді – Мащук В.Ю., суддів Токар Н.В., Григоренко Д.Ю. В подальшому, ОСОБА_1 звернувся до Європейського суду з прав людини, та Рішенням Європейського суду з прав людини п’ята секція Страсбург від 15 грудня 2016 року у справі «Ігнатов проти України» (заява № 40583/15), мало місце порушення параграфів 1,3,4 статті 5 Конвенції.

З огляду на зазначене, з метою запобігання потенційному конфлікту інтересів, об’єктивних сумнівів у сторін в неупередженості судді при розгляді зазначеної цивільної справи, з метою усунення будь-яких сумнівів у неупередженості в очах суспільства та з інших підстав, вважаю за необхідне і за доцільне заявити самовідвід по справі щоб виключити будь-які сумніви щодо безсторонності судді при розгляді справи, відповідно до п.5 ч.1 ст.36 ЦПК України.

Відповідно до ч.1 ст.41 ЦПК України у разі задоволення заяви про відвід судді, який розглядає справу одноособово, справа розглядається в тому самому суді іншим суддею, який визначається у порядку, встановленому статтею 33 цього Кодексу.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 36, 39, 41 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Заявити самовідвід у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_2 до Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4), Державної Казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди.

Цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4), Державної Казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди – передати до канцелярії суду для виконання вимог ст.33 ЦПК України.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Н.В. Токар