Ухвала суду № 76662695, 01.08.2018, Заводський районний суд м. Дніпродзержинська

справа № 208/3651/18

№ провадження 2-з/208/29/18

УХВАЛА

Іменем України

01 серпня 2018 р. м. Кам'янське

Суддя Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області Івченко Т.П., розглянув матеріали клопотання представника позивача ОСОБА_2 про забезпечення позову по справі за позовом Кам'янська міська рада Дніпропетровської області до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, Товарна біржа «Дніпродзержинська», Департамент комунальної власності земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно міської ради, Управління державного архітектурного-будівельного контролю, Управління містобудування та архітектури міської ради «про визнання свідоцтва про право власності на об'єкт нерухомого майна та договорів недійсними, знесення торгового павільйона», -

ВСТАНОВИВ:

23.07.2018 року згідно до автоматизованого розподілу до провадження судді надійшла заява представника позивача ОСОБА_2 про забезпечення позову по справі за позовом Кам'янська міська рада Дніпропетровської області до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, Товарна біржа «Дніпродзержинська», Департамент комунальної власності земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно міської ради, Управління державного архітектурного-будівельного контролю, Управління містобудування та архітектури міської ради «про визнання свідоцтва про право власності на об'єкт нерухомого майна - підприємство громадського харчування типу «Закусочна» з літнім майданчиком, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності від 05.02.1995 року.

Свою заяву обґрунтовує тим, що даний об'єкт нерухомого майна - підприємство громадського харчування типу «Закусочна» з літнім майданчиком, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 може бути відчужено на користь третіх осіб, та у разі невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Крім того, вищезазначений об'єкт нерухомого майна вже неодноразово був відчужений третім особам.

На думку позивача, Відповідачі набули право власності на самочинно збудований об'єкт нерухомості незаконно та не мали права його відчужувати.

Оскільки самочинну забудову здійснено на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети та щодо якої замовник будівництва не мав жодного речового права, зокрема, зобов'язання провести перебудову об'єкта, не відновить порушеного права територіальної громади на доступ до забудованої земельної ділянки, у зв'язку із чим така ділянка залишиться вилученою із комунальної власності.

Здійснюючи самовільне будівництво будівель або споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці, особа не лише порушує право власності на земельну ділянку, яку вона без будь-яких правових підстав займає для подальшої забудови, але й посягає на встановлений порядок управління у сфері будівельних відносин, оскільки здійснює будівництво без відповідних документів, які дають право виконувати будівельні роботи, що, своєю чергою, порушує вимоги планування, забудови і розвитку територій.

Таким чином, самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво є проявом свавілля, умисного нехтування нормами законодавства, що регулюють порядок набуття земельних ділянок у власність та користування (оренду). Особа до якої переходило право власності на нерухоме майно при цьому самовільно, тобто без жодних правових підстав, займає земельну ділянку і протиправно її використовує, чим грубо порушує гарантоване Конституцією та закріплене в Цивільному і Земельному кодексах України право власності, право користування (оренди) та порядок набуття таких прав. В результаті вчинення таких дій порушується установлений порядок щодо передачі земельних ділянок у власність або надання у користування з установленням меж та оформлення права на них, адже в разі самовільного зайняття земельної ділянки особа, яка здійснює такі дії, не звертається ні до органів державної влади чи органів місцевого самоврядування .

Суддя, дослідивши матеріали справи, вважає, що в задоволенні заяви слід відмовити.

Згідно з ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до ч.1-2 ст.150 ЦПК України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії, встановленням обовязку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобовязання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.

Згідно з ч.3 ст. 150 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року N 9 розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Відповідно до ч.ч. 1, 3-7ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду). Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення.

Розглянувши заяву, суд приходить до наступного. У відповідності до ч.1 ст.151 ЦПК України, суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову. Відповідно до ст.151 ЦПК України, у заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; ціну позову, про забезпечення якого просить заявник; пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення; інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Згідно роз'яснень, викладених у пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року ««Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Таким чином, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Відповідно до п. п. 6, 7 Постанови Пленуму ВСУ №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року, особам які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову, оскільки існує ризик спричинення їм збитків у разі, якщо сам позов або повязані з матеріально-правовими обмеженнями заходи з його забезпечення виявляться необґрунтованими.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що відповідно до наявних у справі матеріалів, представник позивача ОСОБА_2 не надала жодних належних та допустимих доказів, які свідчили б про існування загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду.

Також відповідно до п. 3 Постанови Пленуму ВСУ №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року, згідно з п. 1 ч. 1 ст. 152 ЦПК України позов майнового характеру дозволяється забезпечувати шляхом накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачу і знаходяться у нього або в інших осіб.

В заяві позивачем не наведено вмотивованого обґрунтування, що саме цей вид заходу забезпечення позову необхідно вжити, та що невжиття такого заходу ускладнить або унеможливить виконання рішення суду.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.149-153 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

У задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_2 про забезпечення позову, шляхом накладення арешту на об'єкт нерухомого майна - підприємство громадського харчування типу «Закусочна» з літнім майданчиком, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності від 05.02.1995 року, - відмовити.

Апеляційна скарга на ухвалу суду - подається протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження:

на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Згідно до 15.5) Перехідних положень ЦПК України, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

15.8) оприлюднення інформації щодо справи, визначеної цією редакцією Кодексу, на офіційному веб-порталі судової влади України здійснюється в порядку, визначеному Положенням про автоматизовану систему документообігу суду.

Суддя Івченко Т. П.