Рішення № 76662499, 05.09.2018, Стрийський міськрайонний суд Львівської області

Справа № 456/731/16-ц

Провадження № 2/456/86/2018

РІШЕННЯ

іменем України

05 вересня 2018 року місто Стрий

Стрийський міськрайонний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Саса С. С. ,

при секретарі Карпин О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Стрий справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ "ПриватБанк" про визнання недійсним кредитного договору,

встановив:

Позивач ОСОБА_1 звернувся з позовом до відповідача ПАТ "ПриватБанк» та просить визнати недійсним укладений між ним та відповідачем кредитний договір № LVH2GK00000010 від 17.07.2006 року. В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 17.07.2006 року між Публічним акціонерним товариством Комерційний Банк «ПриватБанк» та позивачем ОСОБА_1 укладено кредитний договір № LVH2GK00000010. Вважає, що кредитний договір № LVH2GK00000010 повинен бути визнаний судом недійсним, оскільки є таким, що укладений з суттєвим порушенням вимог закону щодо істотних умов договору. Зокрема, має місце використання застосування відповідачем несправедливих умов договору та елементів нечесної підприємницької практики, які заборонені згідно із ст.ст.18-19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Також порушено порядок укладення кредитного договору, особливості укладення якого з споживачем передбачено ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів». Кредитний договір № LVH2GK00000010 від 17.07.2006 року грубо порушує права та інтереси позивача як споживача фінансових послуг, і водночас, завдає позивачеві значної шкоди. Зазначає, що несправедливими є умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором. Пункт 4.1. кредитного договору №LVH2GK0000010 містить положення про сплату позивачем пені в розмірі 0,15% від суми боргу за кожен день прострочення. Відтак за рік у разі невиконання свого обов'язку по повернення кредиту позивач повинен сплатити відповідачу близько 55 % суми боргу, що перевищує половину боргу. Отже, ця сума компенсації є неправомірно великою у відповідності до вимог ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Розмір пені за кредитним договором № LVH2GK00000010 є несправедливою істотною умовою договору з огляду на права споживача, надані йому Законом України «Про захист прав споживачів».

Крім того, вважає, що кредитний договір № LVH2GK00000010 від 17.07.2006 року укладений позивачем під впливом обману з боку відповідача.

Відповідач не вжив всіх необхідних заходів для правильного розуміння суті фінансової послуги (кредит), фактично нав'язавши її прийняття позивачем, показавши лише сприятливі аспекти кредиту і оминувши негативні, ризикові фактори і умови про відповідальність сторін. Крім того, відповідач не забезпечив правильне розуміння позивачем сукупної вартості кредиту, оскільки не забезпечив демонстрування належного механізму його розрахунку.

Кредитний договір повинен містити детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача та являється істотною умовою договору про надання споживчого кредиту.

Однак, відповідач не надав позивачу необхідної вищезазначеної інформації. Тому, позивач має підстави стверджувати, що під час укладення кредитного договору відповідач приховав від позивача повну, об'єктивну та достовірну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту, чим фактично ввів позичальника в оману щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту, яку сплатив би позичальник банку, погашаючи кредит у порядку, визначеному графіком погашення заборгованості.

Про приховання відповідачем повної, об'єктивної та достовірної інформації щодо кінцевої сукупної вартості кредиту свідчить висновок/розрахунок економічного дослідження кредитного договору № LVH2GK00000010 від 17.07.2006 року. Вказаний висновок складений щодо визначення відповідності, реальної процентної ставки та розміру суми абсолютного значення подорожчання кредиту за оспорюваним договором.

При виконанні розрахунку в національній валюті, з урахуванням курсу НБУ по відношенню гривні до долара США, за період з 17.07.2006р. по 11.01.2016р. та при застосуванні в наступних періодах офіційного курсу долара США станом на 17.01.2016р., ефективна ставка відсотка (реальна процентна ставка) за кредитним договором № LVH2GK00000010 від 17.07.2006р. фактично становить 31,41% та є вищою від процентної ставки зазначеної в умовах договору 12,00%. Тобто це ставка по кредиту, яку повинен був сплачувати позивальник - позивач. Відтак позивач постійно переплачував відсотки за кредитом, оскільки його було введено в оману.

При виконанні розрахунку в національній валюті, з урахуванням курсу НБУ по відношенню гривні до долара США, за період з 17.07.2006р. по 11.01.2016р. та при застосуванні в наступних періодах офіційного курсу долара США станом на 17.01.2016р., сукупна вартість кредиту (абсолютне значення подорожчання кредиту) за кредитним договором № LVH2GK00000010 від 17.07.2006р., становить 491503,39 грн. Позивач, укладаючи оспорюваний кредитний договір, не погоджувався на безпідставне підвищення процентної ставки. У зв'язку з цим інтереси позивача були порушені діями відповідача щодо неправильного розрахунку сум, які підлягали до сплати позивачем відповідно до умов договору.

Позивач не давав згоди на одностороннє підвищення відповідачем суми кредитного договору, що мало місце у зв'язку з неправильним розрахунком сум, що підлягають до сплати. Це порушення прав сторони договору, яка є більш слабкою, оскільки не має спеціальних знань, і не має змоги перевірити правильність нарахування на момент укладення договору. Цим відповідач скористався, ввівши позивача в оману щодо розміру суми кредиту і відсотків за нього.

Щомісячні платежі, що передбачені умовами кредитного договору № LVH2GK00000010 від 17.07.2006р., на момент його укладення, становили від 355,23 дол. США (1793,91 грн.) до 597,12 дол. США (3015,48 грн.).

При здійсненні Позичальником платежів за офіційним курсом НБУ по відношенню гривні до долара США, в період з 17.07.2006р. по 11.01,2016р., та при застосуванні в наступних періодах офіційного курсу долара США станом на 17.01.2016р., щомісячні платежі по кредитному договору № LVH2GK00000010 від 17.07.2006р., складають від 1720,73 грн. до 9541,81 грн. Тобто позивач був введений в оману відповідачем щодо реальних сум, які слід сплачувати за оспорюваним кредитним договором. Позивач сплачував значно більші суми, ніж він повинен був би сплачувати.

Внаслідок документального недотримання ПриватБанком п.2 та п. 4 ст.11 ЗУ "Про захист прав споживачів", кредитний договір № LVH2GK00000010 від 17.07.2006р., не містить даних щодо ефективної ставки відсотка (реальної процентної ставки) та сукупної вартості кредиту (абсолютного значення подорожчання кредиту).

Це є безумовним порушенням прав споживача, яким в даному випадку, виступає позивач. Адже кінцеві значення розрахунку вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки не відповідають розрахунку реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту, що здійснюється відповідно до в закону.

На підставі вивчення та аналізу матеріалів кредитного договору встановлено, що в його змісті є відсутніми встановлені імперативними вимогами законодавства обов'язкові умови, які необхідні для його укладення, а саме: відсутня згода за всіма іншими істотними умовами, кредитного правочину, зокрема в порушення вимог частини 3 пункту 4 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів», ч.1 ст.6 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», та ст.2 ЗУ «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечними боргом і іпотечними сертифікатами». Оскільки обов'язкові та необхідні відомості (у тому числі, про розрахунки індексації інфляційних втрат) не були зазначені в кредитному правочині, і докази про

те, що ці відомості, які підлягали розкриттю та офіційному оприлюдненню, відсутні, оспорюваний кредитний договір не відповідає вимогам чинного законодавства України.

Вважає, що сторонами спірного кредитного договору не було досягнуто в належній формі згоди з усіх істотних умов договору, а банком (кредитодавцем) не виконано всіх вищезазначених імперативних норм і вимог Закону.

Представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, покликаючись на викладені в позовній заяві обставини та просить позов задоволити. Крім цього, зазначила, що позовні вимоги підтверджуються крім висновку від 17.01.2016 року економічного дослідження кредитного договору № LVH2GK00000010 від 17.07.2006р., також висновком експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи №2249 від 08.06.2017 року.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти позову, покликаючись на те, що при укладенні договору позивач був ознайомлений з умовами споживчого кредиту та всією необхідною інформацією про порядок його отримання, використання та обслуговування, підписував договір з додатками, погодився з умовами договору і отримав через касу готівку. Крім цього, дана інформація в повному обсязі викладена в тексті кредитного договору( п. 1.1), з чим позивач в повній мірі погодився, особисто підписавши кожну сторінку кредитного договору і на момент укладення даного договору не існувало ніяких інших умов, які б примусили позивача підписати даний кредитний договір, договір іпотеки на невигідних для нього умовах.

Позивач був належним чином повідомлений про усі можливі ризики й умови кредитування, сукупну вартість кредиту, істотні умови договору та графіки здійснення платежів та погодився з ними, підписавши вказаний договір. Умовами передбачено строк кредитування до 17 липня 2021 року (п. 1.1); процентну ставку за користування кредитом в розмірі 1,00% в місяць на суму залишку заборгованості за кредитом; оплату винагороди за надання фінансового інструменту - 0,00% від виданого кредиту в момент надання кредиту; оплату винагороди за резервування ресурсів в розмірі 0,21% річних від суми зарезервованих ресурсів; оплату винагороди за проведення додаткового моніторингу відповідно до п.6.2 договору. Встановлені строки сплати платежів з 12 по 17 число кожного місяця( п.1.1).

Щодо посилання позивача на положення Закону України "Про захист прав споживачів" стосовно права споживача на інформацію про продукцію, що не зазначено детального розпису загальної вартості кредиту для споживача, графік платежів у розрізі умов погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача за кожним платіжним періодом, вважає такі доводи позивача безпідставними, оскільки останнім не подано доказів наявності в діях відповідача прихованого змісту, чи-то введення в оману його, як споживача. При цьому, підпис на договорі свідчить, що з умовами кредитного договору він погодився, договір підписав власноручно, не заперечував і одиницю валюти отриманих грошових коштів готівкою через касу банку, за умовами договору. Крім того, постійно на протязі багатьох років кредит погашався.

Отже, сукупністю наявних та поданих доказів по справі, свідчить про відсутність з боку відповідача порушення положень Закону України "Про захист прав споживачів" .

Особа, яка оскаржує правочин, має довести, в чому саме полягав обман за обставинами укладеного правочину, або вчинено не на таких умовах. Жодних доказів позивач не надав.

Згідно розрахунку заборгованості кредит погашався неодноразово, тобто позивач користувався кредитними коштами, які приблизно дев'ять років повертав банку.

Крім того, наслідком порушення вимог ст.11 цього Закону, передбачено застосування відповідальності, встановленої ст.15 та 23 цього Закону. Але ч.7 ст. 15 Закону України "Про захист прав споживачів"' (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) передбачає лише право споживача у разі коли надання недоступної, недостовірної, неповної або несвоєчасної інформації про продукцію спричинило придбання продукції, яка не має потрібних споживачеві властивостей - розірвати договір і вимагати відшкодування завданих йому збитків. Підстав для визнання такого договору недійсним норми Закону України "Про захист прав споживачів" не встановлюють.

Позивач зазначив, що умови договору є несправедливими, зі сторони банку використана нечесна підприємницька практика. Проте доказів на підтвердження цього не подає.

У разі незгоди з умовами кредитного договору позивач міг скористатися своїм правом, визначеним ч. 6 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів", відповідно до якого, споживач має право протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин.

Механізм ознайомлення кредитодавцями позичальників з інформацією, передбаченою ч. 2 ст.11 Закону України "Про захист прав споживачів", було визначено з прийняттям Правлінням Національного банку України постанови від 10 травня 2007 року №168, якою було затверджено правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту. Отже ці правила стали чинними після укладення сторонами договору кредиту від 17.07.2006 року.

Банк у письмовій формі надав позивачу вичерпну інформацію про умови кредитування в іноземній валюті, попередивши, що валютні ризики під час виконання зобов'язань покладені на позичальника, а також падав розрахунок орієнтовної сукупної вартості кредиту та реальної процентної ставки, що вбачається із підписаних позивачем договору.

Висновки викладені в економічному дослідженні проведені 17 січня 2016 року та інші наявні у справі докази не свідчать про те, що підприємницька практика відповідача як кредитора була нечесною та ввела позивача в оману щодо обставин, які вплинули на вчинення ним спірного правочину, а відсоткова ставка та вартість кредиту, що були закладені сторонами у кредитному договорі та були відомі позичальнику, є тими обставинами, які обов'язково мали б перешкодити позивачу укласти спірний кредитний договір, а банк навмисно і цілеспрямовано своїми винними діями щодо відсоткової ставки та вартості кредиту ввів його в оману і це вплинуло на укладення позивачем спірного правочину.

Крім того, укладаючи кредитний договір, сторони свідомо брали на себе певні ризики на випадок подальшої зміни валютного курсу. Будь-яких законних підстав вважати, що така зміна не настане, в сторін не було. Коригування платежів, в основі яких лежить зміна курсової різниці прямо не заборонена та не суперечить чинному законодавству України.

З висновком експерта №2249 від 08.06.2017 року ПАТ КБ "Приватбанк" категорично не погоджується, вважає такий неналежним та недопустимим доказом. Проводячи дослідження, експерт не зважив на ту обставину, що не могли сторони перед укладенням договору виконати вимоги Постанови НБУ (визначення реальної процентної ставки у процентному значенні та абсолютного значення подорожчання кредиту у грошовому виразі), яких на дату укладення оспорюваного правочину 17.07.2006 року ще не існувало.

Відповідач стверджує про безпідставність всієї мотивації судового експерта проведеної на підставі Листа НБУ № 40-117/2093-6134 від 16.06.2007 року «Про окремі питання практичного застосування Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Чинним на момент укладення договору законодавством не покладено обов'язок на сторін договору щодо визначення в самому кредитному договорі сукупної вартості кредиту, зазначення реальної процентної ставки у процентному значенні та абсолютного значення подорожчання кредиту у грошовому виразі.

Просить відмовити в задоволенні позову за безпідставністю позовних вимог.

Заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, суд приходить до переконання, що в задоволенні позову слід відмовити, виходячи з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Виходячи із змісту ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно ч.2 ст.1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Згідно ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Судом встановлено, що відповідно до кредитного договору №LVH2GK00000010 від 17.07.2006 року, укладеного між ПриватБанком надалі Банк в особі керуючого Стрийським відділенням Тиченка Євгена Миколайовича, що діяв на підставі довіреності № 8615 від 23.11.2005 року та ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, жителя АДРЕСА_1 що діяв на підставі особистого волевиявлення, надалі Позичальник, укладено договір про наступне: Банк зобов'язався надати Позичальникові кредитні кошти шляхом надання готівкою через касу на строк з 17.07.2006 року по 16.07.2021 року включно, у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 25000 доларів США надалі кредит на наступні цілі: придбання двохкімнатної квартири, а також у розмірі 3712,50 доларів США на сплату страховик платежів у випадках та згідно порядку, передбачених п.п. 2.1.3, 2.2.7 даного договору, із сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,00 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом і винагорода за надання фінансового інструменту в розмірі 0,00 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, щомісяця в період сплати у розмірі 0,21 % від суми виданого кредиту, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з п.3.11 даного договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно з п.6.2 даного договору. Період сплати вважати період з 12 по 17 число кожного місяця. Погашення заборгованості за цим договором (за винятком винагороди, що сплачується в момент надання кредиту) здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати позичальник повинен надати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 355,23 доларів США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди, комісії. Даний договір підписаний сторонами договору.

Судом встановлено, що при укладенні договору позивач був ознайомлений з умовами споживчого кредиту та всією необхідною інформацією про порядок його отримання, використання та обслуговування, підписував договір з додатками, погодився з умовами договору і отримав через касу готівку.

Позивач був належним чином повідомлений про усі можливі ризики й умови кредитування, сукупну вартість кредиту, істотні умови договору та графіки здійснення платежів та погодився з ними, підписавши вказаний договір. Умовами передбачено строк кредитування до 17 липня 2021 року (п. 1.1); процентну ставку за користування кредитом в розмірі 1,00% в місяць на суму залишку заборгованості за кредитом; оплату винагороди за надання фінансового інструменту - 0,00% від виданого кредиту в момент надання кредиту; оплату винагороди за резервування ресурсів в розмірі 0,21% річних від суми зарезервованих ресурсів; оплату винагороди за проведення додаткового моніторингу відповідно до п.6.2 договору. Встановлені строки сплати платежів з 12 по 17 число кожного місяця( п.1.1).

Відповідно до ст.1 Закону України "Про захист прав споживачів", цей Закон регулює відносини між споживачем та продавцем товарів та визначає права споживачів, а також механізм захисту таких прав.

Згідно приписів Закону України "Про захист прав споживачів", Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду цивільних справ споживачів» від 12.04.1996 р. №5 суд при вирішенні питання про характер правовідносин між споживачем та продавцем має виходити як із норм Закону України "Про захист прав споживачів" і прийнятих згідно з ним актів законодавства, так і з відповідних норм ЦК України та іншого законодавства, що не суперечить Закону України "Про захист прав споживачів".

Частиною 3 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" визначено коло несправедливих умов у договорах із споживачами. При цьому перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним.

Відповідно до ст. 18 ч.5 Закону України "Про захист прав споживачів", якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено

або визнано недійсним.

Посилання позивача на положення Закону України "Про захист прав споживачів" стосовно права споживача на інформацію про продукцію, що не зазначено детального розпису загальної вартості кредиту для споживача, графік платежів у розрізі умов погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача за кожним платіжним періодом, суд вважає такі доводи позивача безпідставними, оскільки останнім не подано доказів наявності в діях відповідача прихованого змісту, чи введення в оману його, як споживача. При цьому, підпис на договорі свідчить, що з умовами кредитного договору він погодився, договір підписав власноручно, не заперечував і одиницю валюти отриманих грошових коштів готівкою через касу банку, за умовами договору. Крім того, постійно на протязі багатьох років кредит позивачем погашався.

Згідно з роз'ясненнями, наданими в п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману, в даному випадку позивач. Отже, для визнання правочину недійсним з підстав, передбачених ст.230 ЦК України необхідним є наявність одночасно трьох підстав: факту обману; істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману та наявність умислу в діях відповідача.

Особа, яка оскаржує правочин, має довести, в чому саме полягав обман за обставинами укладеного правочину, або вчинено не на таких умовах. Однак позивач жодних доказів не надав.

Згідно розрахунку заборгованості кредит погашався неодноразово, тобто позивач користувався кредитними коштами.

Наслідком порушення вимог ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено застосування відповідальності, встановленої ст.15 та 23 цього Закону. Але ч.7 ст. 15 Закону України "Про захист прав споживачів"' (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) передбачає лише право споживача у разі коли надання недоступної, недостовірної, неповної або несвоєчасної інформації про продукцію спричинило придбання продукції, яка не має потрібних споживачеві властивостей - розірвати договір і вимагати відшкодування завданих йому збитків. Підстав для визнання такого договору недійсним норми Закону України "Про захист прав споживачів" не встановлюють.

Для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст.3, ч. 3 ст. 509 ЦК України ); умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; умови договору завдають шкоди споживачеві. Однак позивач доказів про це не подав.

У разі незгоди з умовами кредитного договору позивач міг скористатися своїм правом, визначеним ч. 6 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів", відповідно до якого, споживач має право протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин.

Механізм ознайомлення кредитодавцями позичальників з інформацією, передбаченою ч. 2 ст.11 Закону України "Про захист прав споживачів", було визначено з прийняттям Правлінням Національного банку України постанови від 10 травня 2007 року №168, якою було затверджено правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту. Отже ці правила стали чинними після укладення сторонами договору кредиту від 17.07.2006 року.

Банк у письмовій формі надав позивачу вичерпну інформацію про умови кредитування в іноземній валюті, попередивши, що валютні ризики під час виконання зобов'язань покладені на позичальника, а також падав розрахунок орієнтовної сукупної вартості кредиту та реальної процентної ставки, що вбачається із підписаних позивачем договору.

Експерт, визначаючи вартість кредиту, взяв до уваги вартість супутніх послуг та не врахував особливості щомісячного ануїтетного платежу погашення кредитів, сплату страхових плататежів за договором страхування майна та особисте страхування, витрати позичальника за

резервування кредитних коштів, витрати позивача на нотаріальне посвідчення договору іпотеки, тощо і які чітко і доступно вказані в п. 1.1 Договору.

Висновки викладені в економічному дослідженні проведені 17 січня 2016 року та інші наявні у справі докази не свідчать про те, що підприємницька практика відповідача як кредитора була нечесною та ввела позивача в оману щодо обставин, які вплинули на вчинення ним спірного правочину, а відсоткова ставка та вартість кредиту, що були закладені сторонами у кредитному договорі та були відомі позичальнику, є тими обставинами, які обов'язково мали б перешкодити позивачу укласти спірний кредитний договір, а банк навмисно і цілеспрямовано своїми винними діями щодо відсоткової ставки та вартості кредиту ввів його в оману і це вплинуло на укладення позивачем спірного правочину.

Крім того, укладаючи кредитний договір, сторони свідомо брали на себе певні ризики на випадок подальшої зміни валютного курсу. Будь-яких законних підстав вважати, що така зміна не настане, в сторін не було. Коригування платежів, в основі яких лежить зміна курсової різниці прямо не заборонена та не суперечить чинному законодавству України.

Частиною 2 ст. 207 ЦК України, передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

У разі незгоди з умовами кредитного договору споживач може скористатись своїм правом, визначеним ч. 6 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до якого, останній має право протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин.

Позивач розумів умови кредитування, характер процентної ставки за кредитом та погоджувався з ними, що підтверджується здійсненням ним платежів по поверненню кредиту та нарахованих відсотках з липня 2006 року по травень 2015 року.

Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

У п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. При цьому, позивачем не надано жодних доказів, які вказували на навмисне введення позивача в оману, як і самого факту обману.

Тому твердження позивача є надуманими та необґрунтованими, оскільки останній був належно ознайомлений зі всіма істотними умовами договору, погодився на ці умови, а також користувався наданим йому кредитом.

З висновку експерта №2249 від 08.06.2017 року за результатами проведення судово-економічної експертизи вбачається, що згідно п.1.1 кредитного договору №LVH2GK00000010 від 17.07.2006р. процентна ставка за використання кредитних коштів становить 1,00% на місяць (12,00% річних). В межах наданих матеріалів, ефективна ставка відсотка (реальна процентна ставки) та сукупна вартість кредиту (абсолютне значення подорожчання кредиту) в кредитному договорі № LVH2GK00000010 від 17.07.2006р. не визначені. За результатами експертизи, в межах наявних матеріалів, встановлено: ефективна ставка відсотка (реальна процентна ставка) на момент укладення кредитного договору № LVH2GK00000010 від 17.07.2006 року складає 17,30% та є вищою від визначеної договором процентної ставки за користування кредитом; сукупна вартість кредиту (абсолютне значення подорожчання кредиту) на момент укладення кредитного договору № LVH2GK00000010 від 17.07.2006р. складає 40722,54 дол.США.

За результатами експертизи, в межах наявних матеріалів встановлено, щомісячні платежі (в т.ч. за кредитом, процентами, комісією, страховими та інтгтими платежами), передбачені умовами кредитного договору № LVH2GK00000010 від 17.07.2006р. на момент його укладення,

становили від 208,87 дол. США до 475,23 дол. США.

В зв'язку з відсутністю в умовах додаткової угоди б/н від 23.07.2010р. нового (зміненого) розміру платежу (після підвищення відсоткової ставки за угодою до 13,54%) та відсутністю графіку платежів за додатковою угодою б/н від 23.07.2010р., встановити реальну процентну ставку та абсолютне значення подорожчання кредиту за кредитним договором № LVH2GK00000010 від 17.07.2006р. на момент укладення угоди, не видається за можливе.

Згідно п.1.1. кредитного договору №LVH2GK00000010 від 17.07.2006р. процентна ставка за використання кредитних коштів становить 1,00% на місяць (12,00% річних). В межах наданих матеріалів, ефективна ставка відсотка (реальна процентна ставки) та сукупна вартість кредиту (абсолютне значення подорожчання кредиту) в кредитному договорі № LVH2GK00000010 від 17.07.2006р. не визначені.

За результатами експертизи, в межах наявних матеріалів, встановлено: ефективна ставка відсотка (реальна процентна ставка) на момент укладення кредитного договору №ЬУН20К00000010 від 17.07.2006р. складає 17,30% та є вищою від визначеної договором процентної ставки за користування кредитом; сукупна вартість кредиту (абсолютне значення подорожчання кредиту) на момент укладення кредитного договору № LVH2GK00000010 від 17.07.2006р. складає 40722,54 дол. США.

В межах наявних матеріалів не встановлено інформації, наданої позичальнику перед укладенням договору щодо орієнтовної сукупної вартості кредиту та вартості послуг з оформлення договору про надання кредиту, а також детального розпису загальної вартості кредиту для споживача на момент укладення кредитного договору №LVH2GK00000010 від 17.07.2006р.

Таким чином, в межах наданих матеріалів, не можливо встановити чи відповідають фактичні дані, зокрема щодо документально обґрунтованого щомісячного платежу, ефективної ставки відсотка (реальної процентної ставки) і сукупної вартості кредиту (абсолютного значення подорожчання кредиту) за кредитним договором №ЬУН2СК00000010 від 17.07.2006р. даним, які викладені в змісті письмової інформації про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту до укладення кредитного договору №LVH2GK00000010 від 17.07.2006р.

Дослідженням наявних матеріалів справи не встановлено обґрунтованого розміру інфляційних витрат (з описом грошових витрат і зборів, пов'язаних з установленням іпотеки) узгоджених кредитним договором №LVH2GK00000010 від 17.07.2006р. (в т.ч. додатковою угодою б/н від 23.07.2010р. до кредитного договору №LVH2GK00000010 від 17.07.2006р.).

Згідно п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 від 30.05.1997 року "'Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах" при дослідженні висновку експерта суди повинні виходити з того, що висновок експерта не має наперед встановленої сили та переваги над іншими джерелами доказів, підлягає перевірці й оцінці за внутрішнім переконанням суду, яке має ґрунтуватися на всебічному, повному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи у сукупності.

Проводячи дослідження, експерт не зважив на ту обставину, що не могли сторони перед укладенням договору виконати вимоги Постанови НБУ (визначення реальної процентної ставки у процентному значенні та абсолютного значення подорожчання кредиту у грошовому виразі), яких на дату укладення оспорюваного правочину 17.07.2006 року ще не існувало.

Відсоткова ставка за кредитним договором (12 % річних, п. 1.1 угоди) та реальна процентна ставка у процентному значенні відповідно до Постанови НБУ № 168 від 10.05.2007 року є різними економічними категоріями.

Остання обчислюється із розрахунку всіх сумарних витрат: погашення основного боргу за кредитом, процентів за користування ним, комісії на користь банку, платежі на користь третіх осіб, які сплачуються відповідно до отриманого кредиту та пов'язані з обслуговуванням і погашенням кредит, а відсоткова ставка за кредитним договором обчислюється/оплачується виключно від залишку виданого кредиту (п. 1.1 угоди), відтак, некоректно проводити порівняння/співставлення таких, адже в будь якому випадку, за будь яким кредитним договором реальна процентна ставка, як сумарне значення всіх витрат у відсотках завжди буде більшою від просто процентної ставки за користування отриманими в кредит коштами.

Чинним на момент укладення договору законодавством не покладено обов'язок на сторін договору щодо визначення в самому кредитному договорі сукупної вартості кредиту, зазначення реальної процентної ставки у процентному значенні та абсолютного значення подорожчання

кредиту у грошовому виразі.

Суд відхиляє вищевказаний висновок експерта, оскільки такий жодним чином не підтверджує факту порушення відповідачем чинного законодавства.

Аналізуючи зібрані докази по справі і оцінюючи їх в сукупності, суд вважає, що права позивача при укладенні та виконанні вищезазначеного договору порушені не були, оспорюваний договір відповідає вимогам законодавства України, жодних порушень законодавства при укладенні та виконанні договору відповідачем не допущено. Крім того, відповідач у письмовій формі надав позивачу вичерпну інформацію про умови кредитування в іноземній валюті, попередивши, що валютні ризики під час виконання зобов'язань покладені на позичальника, а також падав розрахунок орієнтовної сукупної вартості кредиту та реальної процентної ставки, що вбачається із підписаного позивачем договору, а тому суд вважає необхідним відмовити в задоволенні позову за безпідставністю позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 259, 263, 265, 268 ЦПК України, суд

вирішив:

Відмовити в позові ОСОБА_1 до ПАТ "ПриватБанк" про визнання недійсним кредитного договору № LVH2GK00000010 від 17.07.2006 року укладеного між ПАТ "ПриватБанк" та ОСОБА_1.

Рішення суду може бути оскаржене до апеляційного суду Львівської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Сас С.С.

Головуючий суддя С. С. Сас