Рішення № 76661667, 14.09.2018, Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська

Справа № 209/1393/18

Провадження № 2/209/909/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2018 року Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Байбари Г.А.,

при секретарі Герасимчук І.О.,

розглянувши у підготовчому засіданні в залі суду у м. Кам'янське Дніпропетровської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання майна особистою приватною власністю,

ВСТАНОВИВ:

Позивачі звернулися до суду з позовом, в якому просять визнати за ними право власності у рівних частках в праві спільної часткової власності, по 1/3 частини за кожним, на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1.

На обґрунтування позову зазначили, що 24 липня 2001 року між ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, та позивачем ОСОБА_1, яка діяла від свого імені та від імені своїх неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 і ОСОБА_2, було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, згідно якого продавці ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 продали, а ОСОБА_1 від свого імені та від імені своїх на той час неповнолітніх дітей придбала квартиру за адресою: Дніпропетровська область, м. Кам’янське (колишній Дніпродзержинськ), АДРЕСА_2. Після укладення договору купівлі-продажу Обласне комунальне підприємство «Дніпродзержинське БТІ» зареєструвало за позивачами право власності на придбану квартиру. У березні 2018 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Другої кам’янської державної нотаріальної контори для посвідчення договору купівлі-продажу вище вказаної квартири. Проте, нотаріус, посилаючись на підпункти 4.2, 4.3 пункту 4 глави 1 ІІ розділу Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом від 22 лютого 2012 року № 296/5, відмовив у нотаріальному посвідченні договору купівлі-продажу, оскільки на момент придбання квартири ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_4, на час продажу квартири цей шлюб розірвано, а згода колишнього чоловіка – відповідача ОСОБА_4 на продаж квартири відсутня. Про те, що вказана квартира за законом вважається спільним майном подружжя позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_4, вони, позивачі, дізналися тільки після відмови нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії щодо цієї квартири. Не зважаючи на те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі з 04 грудня 1998 року по 02 вересня 2003 року, фактичні шлюбні відносини між ними були припинені у 2000 році, що підтверджується рішенням Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська від 02 вересня 2009 року про розірвання шлюбу між подружжям. Позивач ОСОБА_1 придбала спірну квартиру для себе і своїх на той час неповнолітніх дітей за свої особисті кошти, які вона отримала від продажу належної їй квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_3, оформивши 11 липня 2001 року правочин у вигляді договору дарування, але при цьому вона отримала від покупця квартири ОСОБА_8 грошові кошти за фактично продану квартиру. Відповідач ніколи не проживав та не був зареєстрований у спірній квартирі, що підтверджується актом про непроживання та довідкою про склад сім’ї. Посилаючись на ст. 57 СК України, позивачі вважають, що квартира АДРЕСА_4, є їх особистою приватною власністю і не є об’єктом спільного майна подружжя, оскільки була придбана за особисті кошти ОСОБА_1

Позивач ОСОБА_1 в підготовче засідання не з’явилася, надала суду письмову заяву, в якій просить провести підготовче засідання за її відсутності, позовні вимоги підтримує та з урахуванням визнання відповідачем позову, просить ухвалити рішення про задоволення позову.

Представник позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_9 в підготовче засідання не з’явилася, надала суду письмову заяву, в якій просить провести підготовче засідання за її відсутності, позовні вимоги підтримує та з урахуванням визнання відповідачем позову, просить ухвалити рішення про задоволення позову.

Позивач ОСОБА_2 в підготовче засідання не з’явилася, надала суду письмову заяву, в якій просить провести підготовче засідання за її відсутності, позовні вимоги підтримує та з урахуванням визнання відповідачем позову, просить ухвалити рішення про задоволення позову.

Позивач ОСОБА_3 в підготовче засідання не з’явився, надав суду письмову заяву, в якій просить провести підготовче засідання за його відсутності, позовні вимоги підтримує та з урахуванням визнання відповідачем позову, просить ухвалити рішення про задоволення позову.

Відповідач ОСОБА_4 в підготовче засідання не з’явився, надав суду письмову заяву, в якій просить розглядати справу за його відсутності, позов визнає, не буде надавати відзив на позовну заяву, йому зрозумілі наслідки визнання ним позову.

Виходячи з наведеного, відповідно до ч. 2 ст. 211 ЦПК України, суд ухвалив провести підготовче засідання за відсутності сторін та відповідно до ч. 4 ст. 200, ч. 4 ст. 206 ЦПК України ухвалити рішення у справі.

Встановивши фактичні обставини, зміст спірних правовідносин та перевіривши наявність для того законних підстав, суд ухвалює рішення про задоволення позову.

В підготовчому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі з 04 грудня 1998 року по 02 вересня 2003 року, що підтверджується рішенням Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська про розірвання шлюбу від 02 вересня 2003 року ( а.с. 15).

12 листопада 1998 року в них народилася дочка ОСОБА_2, що підтверджується свідоцтвом про народження (а.с. 8).

Як зазначено в позові, позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_4 припинили фактичні шлюбні відносини у 2000 році, тобто ще до розірвання шлюбу.

Те, що подружні стосунки вони не підтримують з 2000 року, припинили спільне проживання та ведуть окреме господарство було визнано відповідачем при розгляді цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про розірвання шлюбу.

24 липня 2001 року позивач ОСОБА_1, яка діяла за себе та неповнолітніх дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, придбала у власність квартиру, розташовану за адресою: м. Дніпродзержинськ (Кам’янське), АДРЕСА_2. Договір купівлі-продажу вказаної квартири був посвідчений приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу ОСОБА_10, зареєстрований реєстрі за № 672 (а.с. 9).

24 липня 2001 року ОКП «Дніпродзержинське БТІ» зареєструвало право приватної власності позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на придбану квартиру в реєстровій книзі № 121 за реєстровим № 21278, що підтверджується реєстраційним написом на правовстановлюючому документі та довідкою ОКП «Дніпродзержинськ БТІ» № 110 віл 29 січня 2018 року (а.с.13).

Згідно технічного паспорту, квартира за адресою: АДРЕСА_1, складається із трьох житлових кімнат, має загальну площу 68,5 кв.м., житлову площу 41,3 кв.м. (а.с. 11-12).

В березні 2018 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Другої кам’янської державної нотаріальної контори для вчинення нотаріальної дії – посвідчення договору купівлі-продажу зазначеної вище квартири. Проте у вчиненні цієї нотаріальної дії позивачу було відмовлено.

Як зазначено у постанові нотаріуса Другої кам’янської державної нотаріальної контори ОСОБА_11 від 27 березня 2018 року ( а.с. 14), на час купівлі-продажу квартири ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_4, на час продажу цієї квартири вищезазначений шлюб розірвано. Відповідач не надає згоду на укладення договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4, яка була придбана в період зареєстрованого шлюбу. Згідно підпунктів 4.2, 4.3 пункту 4 глави 1 ІІ розділу Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом від 22 лютого 2012 року № 296/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20596, при посвідченні правочинів щодо розпорядження спільним майном подружжя, якщо документ, що посвідчує право власності, оформлений на ім’я одного з подружжя, нотаріус вимагає письмову згоду іншого з подружжя. Справжність підпису другого з подружжя на заяві про таку згоду має бути нотаріально засвідчені. Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. У зв’язку з неможливістю нотаріуса упевнитись у згоді колишнього подружжя відчужувача на укладення правочину, ОСОБА_1 було відмовлено у посвідченні договору купівлі-продажу спірної квартири.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 57 Сімейного кодексу України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Згідно ч.6 ст. 57 СК України суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

Як було зазначено вище, судовим рішенням у цивільній справі про розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було встановлено, що сторони з 2000 року не підтримують подружні стосунки, припинили спільне проживання та ведення спільного господарства.

Після фактичного припинення сімейно-шлюбних відносин за час окремого проживання, ОСОБА_1 придбала у власність за свої особисті кошти для себе і двох своїх неповнолітніх дітей квартиру АДРЕСА_4.

Згідно довідки ТОВ «ЄРЦ КП» № 1/7076 від 15 березня 2018 року (а.с. 17) та акту про непроживання, затвердженого директором КП КМР «УКОЖФ» (а.с. 18), відповідач ОСОБА_4 у квартирі АДРЕСА_4 не реєструвався і не проживав, при тому, що позивачі були зареєстровані у житловому приміщенні з 07 серпня 2001 року.

Оскільки судом встановлено, що спірна квартира була придбана позивачем ОСОБА_1 хоча й у період шлюбу, але за свої особисті кошти після фактичного припинення шлюбних відносин з відповідачем ОСОБА_4 за час їх окремого проживання, це нерухоме майно не може бути віднесено до об’єкту права спільної сумісної власності подружжя і вважається особистою приватною власністю позивачів.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, що викладена у справі №6-801цс16 від 07 вересня 2016 року.

Із договору купівлі-продажу квартири вбачається, що квартира АДРЕСА_4 (Дніпродзержинськ) була придбана позивачем ОСОБА_1 для себе і двох своїх дітей: позивачів ОСОБА_3 та ОСОБА_2, тобто у спільну власність. Проте, у договорі купівлі-продажу не було визначено у яку саме спільну власність (спільну сумісну або спільну часткову) була придбана вказана квартира.

Частина 4 ст. 355 ЦК України встановлює презумпцію дії правового режиму права спільної часткової власності, якщо інше не встановлено договором або законом. Така презумпція застосовується в тих випадках, коли в договорі конкретно не визначено правовий режим спільності.

Відповідно до ст. 357 ЦК України частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що квартира АДРЕСА_4 дійсно належить позивачам на праві спільної частково власності, тобто кожен з них є власником 1/3 частки цієї квартири.

Визнання відповідачем позову не суперечить закону і не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, що відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України є підставою для задоволення позову.

Згідно ч. 6 ст. 263 ЦПК України, якщо одна із сторін визнала пред’явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду справи повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 142 ЦПК передбачено, що у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

З урахуванням визнання відповідачем позову до початку розгляду справи по суті, суд вважає необхідним повернути позивачу з державного бюджету 50 відсотків сплаченого при поданні позову судового збору.

Керуючись статтями 10, 12, 13, 81, 141, 200, 206, 259, 263-265 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Задовольнити позов ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання майна особистою приватною власністю,

Визнати за ОСОБА_1, РНОКПП НОМЕР_1, ОСОБА_3, РНОКПП НОМЕР_2, ОСОБА_2, РНОКПП НОМЕР_3, право власності у рівних частках, по 1/3 частини за кожним, у праві спільної часткової власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_5, загальною площею 68,5 кв.м. житловою площею 41,3 кв.м.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 352,40 грн. сплаченого судового збору.

Повернути ОСОБА_1, РНОКПП НОМЕР_1, з державного бюджету п’ятдесят відсотків судового збору, що складає 352,40 грн., сплаченого за квитанцією ПАТ КБ «ПриватБанк» № 0.0.1036253255.1 від 18 травня 2018 року на розрахунковий рахунок УДКСУ у Дніпропетровській області, м. Дніпродзержинськ, код одержувача 38028588, р/р 31210206700015, банк одержувача ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області в м. Дніпропетровськ, код банку 805012, призначення платежу – судовий збір за позовом ОСОБА_1, Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Г.А. Байбара.