Постанова № 76660923, 21.09.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/11138/17 Суддя першої інстанції: Смолій І.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 вересня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Сорочка Є.О.,

суддів Троян Н.М.,

Костюк Л.О.,

за участю секретаря с/з Грисюк Г.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 лютого 2018 року, що прийняте у місті Києві, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Державного реєстратора - Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Щелкова Дениса Михайловича, за участю третіх осіб: ОСОБА_6, Товариства з обмеженою відповідальністю «Арма-Факторинг» про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 30.08.2017 (індексний номер 36836209) про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_7, внесеного приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щелковим Денисом Михайловиче, номер запису про право власності 22094051, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1338895580000;

- зобов'язати приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Щелкова Дениса Михайловича поновити запис про право власності ОСОБА_4 на квартиру за адресою: АДРЕСА_2.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 лютого 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Позивач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що оскаржуване рішення підлягає скасуванню, оскільки договір купівлі-продажу квартира мав посвідчуватися, а державна реєстрація права власності здійснюватися нотаріусом, який було посвідчено договір іпотеки.

ОСОБА_6 у відзиві на апеляційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що між ТОВ «Артем-Банк» (позикодавець) та ОСОБА_4 (позичальник) 04.10.2007 укладено кредитний договір №80/07 за умовами якого Позичальник отримав у Позикодавця грошові кошти у сумі 200 000 Євро, строком погашення, з урахуванням внесених змін, не пізніше 12.01.2029, зі сплатою 12,5% річних (за період з 04.10.2007 по 31.08.2009), 13% річних (за період з 01.09.2009 по 12.01.2029).

З метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором, між ТОВ «Артем-Банк» та ОСОБА_4 04.10.2007 укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Пестич Л.В. та реєстрований в реєстрі за№4701.

Згідно умов іпотечного договору іпотекодавцем передано в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартира АДРЕСА_2.

Між ПАТ «Артем-Банк» та ТОВ «Арма Факторинг» 28.12.2015 укладено договір факторингу №80/07Б, за умовами якого ПАТ «Артем-Банк» відступило на користь ТОВ «Арма-Факторинг» всі права за іпотечним договором .

Також, між ПАТ «Артем-Банк» та ТОВ «Арма Факторинг» 15.01.2016 укладено договір відступлення прав за іпотечним договором, за умови якого ПАТ «Артем-Банк» передано ТОВ «Арма Факторинг» всі права за іпотечним договором.

В подальшому, 14.07.2017 між ТОВ «Арма Факторинг» та ОСОБА_6 укладено договір відступлення права вимоги, за умовами якого ТОВ «Арма Факторинг» відступило ОСОБА_6 належне право вимоги за кредитним договором, розмір заборгованості по якому становить 238 732,35 Євро (за офіційним курсом НБУ 7 076 026,84грн.) - за кредитом, та 62 171,07 Євро (за офіційним курсом НБУ 1 842 750,51грн.).

У зв'язку із укладенням договору відступлення права вимоги за кредитним договором 14.07.2017, між ТОВ «Арма Факторинг» та ОСОБА_6 укладено договір відступлення прав вимоги за іпотечним договором, згідно якого ОСОБА_6 перейшли права іпотекодержателя.

Листом від 19.07.2017 ОСОБА_6 повідомив позивача, що протягом 30-ти днів в добровільному порядку задовольнити вимоги по сплаті заборгованості за кредитним договором №80/07 від 04.10.2007 та попереджено ОСОБА_4, що у випадку не виконання даної вимоги, буде прийнято рішення про звернення на стягнення на Предмет іпотеки, або на підставі рішення суду, або на підставі виконавчого напису нотаріусу або згідно з договором про задоволення вимог іпотеко держателя, у позасудовому порядку, згідно п.5 Договору. Зазначений лист отримано позивачем 25.07.2017.

В подальшому, 30.08.2017 між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2. Договір посвідчений приватним нотаріусом КМНО Щелковим Д.М. та зареєстрований в реєстрі за №332. Цього ж дня відповідачем прийнято оскаржуване рішення про державну реєстрацію права власності.

Не погодившись з таким рішенням, вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом.

Суд першої інстанції в приймаючи оскаржуване рішення виходив із того, що спір у даній справі має вирішувались за правилами адміністративного судочинства.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.

Стаття 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду) завданням адміністративного судочинства визначала захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Пункт 1 частини першої статті 3 КАС (у зазначеній редакції) справою адміністративної юрисдикції визнавав публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За правилами частини першої статті 17 КАС (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду) юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).

Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і який виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Наведене узгоджується й з положеннями статей 2, 4, 19 чинного КАС, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає в наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових чи особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем оскаржено рішення відповідача про державну реєстрацію права власності на квартиру за третьою особою, що прийняте на підставі договору купівлі-продажу, укладеного, у свою чергу, на підставі застереження в іпотечному договору.

Наведене позивачем у позові обґрунтування його вимог до адміністративного суду зводиться до безпідставного і незаконного звернення стягнення на предмет іпотеки та набуття третьою права власності на квартиру на підставі незаконних, на думку скаржника, правочинів щодо відступлення права вимоги та купівлі-продажу. Тобто позивач заперечує цивільні правовідносини, які не можуть бути предметом розгляду адміністративного суду.

Позивач в апеляційній скарзі також наголошує на тому, що договір купівлі-продажу посвідчено неналежним нотаріусом та, як наслідок, протиправно прийнято оскаржуване рішення про державну реєстрацією. Однак, посвідчення договору є нотаріальною дією, яка також не може бути предметом оцінки адміністративного суду.

Також позивач послався на розповсюдження на нього пункту 1 статті 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», проте доказів підстав застосування до нього вказаної норми (доказів постійного проживання у квартирі) не надав.

Таким чином, спірні у цій справі правовідносини пов'язані з реалізацією прав іпотекодержателя на предмет іпотеки та покупця квартири позивача, виникли у зв'язку із запереченням позивачем такого права, укладенням договору купівлі-продажу, а отже, існує спір про право, що виключає можливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства.

Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що даний спір не підсудний адміністративним судам, оскільки має розглядатися за правилами цивільного судочинства.

Аналогічну позицію у подібних правовідносинах висловила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.08.2018 по справі № 813/1159/17.

Згідно пункту третього частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.

Відповідно до частини першої статті 319 КАС судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.

Пунктом першим частини першої статті 238 КАС передбачено, що суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Оскільки судом першої інстанції порушено правила юрисдикції адміністративних судів, то оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню, а провадження у справі закриттю.

Керуючись статтями 34, 243, 238, 311, 319, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Скасувати рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 лютого 2018 року.

Закрити провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Державного реєстратора - Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Щелкова Дениса Михайловича, за участю третіх осіб: ОСОБА_6, Товариства з обмеженою відповідальністю «Арма-Факторинг» про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач Є.О. Сорочко

Суддя Н.М. Троян

Суддя Л.О. Костюк