Рішення № 76660063, 17.09.2018, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 вересня 2018 року м. Чернігів Справа № 2540/2714/18

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Клопота С.Л.,

за участю секретаря Шашери М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, без фіксування його за допомогою звукозаписувального технічного засобу в порядку ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ОСОБА_2 до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області про визнання неправомірним та скасування рішення,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 звернувся з позовом до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області та просить:

1. Скасувати Наказ Управління Державної міграційної служби України у Чернігівській області № 38 від 14.05.2018

2. Зобов’язати Управління Державної міграційної служби України у Чернігівській області прийняти рішення про оформлення документів про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні відповідно до вимог чинного законодавства.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що відмова в оформленні документів для вирішення питання про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту порушує статтю 28 Конституції України, статті 2, 3, 5 та 13 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, статтю З Конвенції ООН «Проти катувань та інших жорстоких або нелюдських або принижуючих гідність видів поводження та покарання» 1984 року є необґрунтованість та безпідставною, прийнятою з порушенням відповідачем принципів пропорційності та обґрунтованості.

Від позивача до суду надійшла заява, в якій він просить розглядати справу без участі його представника.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином. До суду від відповідача, надійшов відзив, та заява, в якій він просить розглядати справу за відсутності його представника, та просить відмовити в задоволенні позову.

За таких обставин суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності сторін за наявними в матеріалах справи доказами.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, суд вважає позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

20.04.2018 позивач звернувся до УДМС України в Чернігівській області із заявою-анкетою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (далі - заява).

У вищезазначеній заяві позивач просить визнати його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту через те, що в нього, в країні його походження, проблеми з іншим кланом, люди з якого його викрадали і били, а після звернення в поліцію його було заарештовано на строк більше 3-х років, на підтвердження чого у нього є всі документи, із забороною працювати на посадах в країні його походження.

Під час процедури розгляду заяви для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту стосовно позивача встановлено наступне:

- заявник є громадянином ОСОБА_3, 18.09.1982 народження, місце народження - Об’єднані Арабські Емірати;

- не має оригіналів документів, що посвідчують його особу та підтверджують громадянство (надав лише копію паспорту);

- за національністю араб, за віросповіданням – мусульманин;

- легально покинув територію Йорданії 16.05.2015;

- 16.05.2015 легально прибув на територію України повітряним транспортом за допомогою туристичної візи;

- 04.05.2017 постановою Деснянського районного суду м. Києва у справі № 754/5776/17 примусово видворений за межі території України із поміщенням до Чернігівського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні Державної міграційної служби України (далі - ПТПІ);

- із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту звернувся 20.04.2018, через 3 роки після прибуття на територію України і лише через рік після поміщення його до ПТПІ;

- не представив доказів того, що він, або члени його родини коли небудь перебували в будь яких політичних, релігійних, військових, етнічних, громадських організаціях, виконували їх доручення, брали участь в акціях;

- не має жодних доказів та документів, які би підтверджували факти переслідування або погрози переслідування;

- притягувався до кримінальної відповідальності, має погашену судимість;

- невійськовозобов’язаний, строкову службу не проходив.

Враховуючи вище викладене, суд дійшов висновку, що матеріали особової справи позивача носять сумнівний і недостовірний характер, оскільки суперечать один одному в цілому і окремо, та свідчать, що позивач не тікав від небезпеки, рятуючи своє життя, а залишив територію Йорданії добровільно і його побоювання стати жертвою переслідувань жодними достовірними доводами не підтверджуються.

Аналіз інформації по країні походження позивача у співвідношенні із наданою ним у заяві та під час співбесід інформації свідчить про таке.

Йорданське Хашимітське Королівство - це арабська держава Близького Сходу, більшість населення якої сповідує іслам сунітського шафіїтського напрямку.

ОСОБА_3 є правовою державою зі специфічними звичаями, пов’язаними з релігією. Проте, в цій країні працює дієва система правоохоронних та судових органів. Захист прав людини гарантується національним законодавством, а кожен, хто вважає, що його права були порушені, має право звертатися до Касаційного суду Йорданії в місті Амані, Європейського суду з прав людини та комітету Організації об’єднаних націй з прав людини.

За оцінками різних правозахисних організацій, Йорданія займає найкращі позиції в регіоні серед інших близькосхідних країн по дотриманню прав людини. Проте, є все ще декілька проблем, які викликають деяке занепокоєння - це адміністративні затримання та так звані «вбивства честі».

ОСОБА_3 здавна була і є країною, яка приймає біженців з сусідніх країн, які постраждали від військових конфліктів, що свідчить про сприятливу безпекову ситуацію та відсутність систематичних порушень прав людини.

Крім того, на території Йорданії не відбувається жодних військових, політичних конфліктів, а також конфліктів на релігійному, національному чи мовному підгрунті, політична і економічна ситуації є стабільними.

Таким чином, враховуючи вищевикладену інформацію по країні походження позивача можна дійти висновку, що переслідувань за релігійними, національними чи расовими ознаками, а також через належність до певних соціальних груп чи політичних переконань в даній країні не відбувається.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 (далі - Закон № 3671-УІ) біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Отже, вищевикладене дає підстави стверджувати, що особа може бути визнана біженцем тільки у випадку, якщо відповідає умовам визначення, приведеного вище. Інші - економічні, особисті, побутові або інші обставини, через які особа залишила та не може або не бажає повернутися до країни походження, не дають підстав для отримання статусу біженця в Україні.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-ІV, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Пунктом 22 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 16.03.2012 № 3 (далі - постанова Пленуму ВАСУ) звернено увагу судів на те, що згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової, належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів. 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань. Слід зауважити, що обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб’єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

Під час розгляду особової справи шукача притулку, УДМС України в Чернігівській області не виявлено у позивача об’єктивної сторони критерію побоювань стати жертвою переслідувань, який є визначальним, оскільки останнім не надано жодного доказу того, що ці побоювання є реальними.

Відповідно до практичних рекомендацій з процедури визначення статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту для новопризначених співробітників органів міграційної служби проводиться аналіз правдоподібності тверджень заявника по ключових матеріальних елементах заяви, аналізується інформація про особистість заявника (профайл), що відбувалось з ним у країні походження, що спровокувало його виїзд - тобто інформація про минуле.

Проведений на підставі вищезазначених рекомендацій аналіз правдоподібності висловлених позивачем в заяві та під час співбесід тверджень показав, що ключові елементи його заяви, а саме: переслідування державними органами через політичні переконання та переслідування через особистий конфлікт представниками іншого клану є неправдоподібними, недеталізованими та вказують, що останній не переживав описувані події.

Крім того, свідчення позивача щодо переслідувань в Йорданії спростовуються фактом його безперешкодного виїзду з країни в 2015 році та даними, отриманими від сектору Міжнародного поліцейського співробітництва Головного управління Національної поліції в Чернігівській області, про те, що останній не перебуває у міжнародному розшуку.

Твердження, викладені в позовній заяві про те, що позивач вимушений був покинути країну походження через обгрунтовані побоювання за своє життя та здоров’я спростовуються матеріалами особової справи, зокрема, свідченнями, які позивач надав співробітнику УДМС України в Чернігівській області під час співбесід, що зафіксовані протоколами, згідно із якими останній виїхав з Йорданії до України з метою туризму.

Пункт 62 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженців Управління Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй у справах біженців відповідно до Конвенції 1951 року і Протоколу 1967 року дозволяє відрізнити поняття мігранта від біженця, а саме: якщо особа, добровільно залишає свою країну, щоб поселитися в іншому місці. Така особа може керуватися в своїх діях бажанням змін або пригод, сімейними або іншими причинами особистого характеру. Якщо особа переїжджає виключно з економічних міркувань, то вона є економічним мігрантом, а не біженцем.

Таким чином, позивач не надав відомостей у достатньому обсязі щодо обгрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками, а виїзд останнього з Йорданії через причини особистого характеру не дозволяють відносити його до категорії «біженець».

Згідно положень статті 15 Директиви 2011/95/Е11 Європейського парламенту та Ради Європейського Союзу по стандартах для кваліфікації громадян третіх країн або осіб без громадянства в якості бенефеціарів міжнародного захисту і по єдиному статусу для біженців або для осіб, що мають право на додатковий захист яка кореспондується з умовами, що визначені пунктом 13 частини 1 статті 1 Закону серйозна шкода (кваліфікаційна умова додаткового захисту) включає в себе:

- смертну кару або приведення її у виконання;

- тортури, нелюдське або принизливе поводження чи покарання для заявника в країні походження;

- серйозна і індивідуальна загроза життю цивільних осіб через загальнопоширене насильство в ситуації міжнародних або внутрішніх збройних конфліктів.

Таким чином, проаналізувавши матеріали особової справи позивача, індивідуальні обставини та інформацію по країні походження останнього, УДМС України в Чернігівській області підставно не встановив фактів щодо можливості застосування до нього нелюдського поводження та катування у разі повернення до Йорданії, а тому підстави для надання йому додаткового захисту у відповідності із пунктом 13 частини першої статті 1 Закону № 3 671-IV відсутні.

Крім того, посилання на загальну ситуацію щодо стану дотримання прав людини в Йорданії не може саме по собі слугувати підставою для однозначного висновку про те, що у випадку повернення до країни громадянською належності позивачу буде загрожувати індивідуальна серйозна шкода у вигляді тортур, нелюдського, або принизливого поводження чи покарання.

З аналізу наведених вище обставин, суд робить висновок, що позивач не мав наміру звертатись за захистом в Україні, оскільки із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту звернувся 20.04.2018, лише через 3 роки після приїзду на територію України та лише через рік після прийняття стосовно нього судом рішення про примусове видворення за межі території України та поміщення до ПТПІ.

Відповідно до частини сьомої статті 7 Закону № 3671-ІV оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника (частина четверта). До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.

Отже, позивач не виконав вищевикладену обов’язкову вимогу Закону, оскільки до заяви не додав документів, що посвідчують його особу, а також документів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, надавши лише копії деяких документів, які долучені до матеріалів особистої справи останнього.

Твердження позивача про те, що відмова в оформленні документів для вирішення питання про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту порушує статтю 28 Конституції України, статті 2, 3, 5 та 13 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, статтю З Конвенції ООН «Проти катувань та інших жорстоких або нелюдських або принижуючих гідність видів поводження та покарання» винесена з про порушенням відповідачем принципів пропорційності та обґрунтованості свого підтвердження не знайшли, оскільки судом встановлено, що оскаржуване рішення прийнято з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення та з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Отже, оскаржуване рішення УДМС України в Чернігівській області прийнято правомірно, з дотриманням всіх вимог чинного законодавства.

Враховуючи вищевикладене, в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ОСОБА_2 необхідно відмовити.

Керуючись ст. ст.139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Київського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Повний текст рішення виготовлено 25 вересня 2018 року.

Суддя С.Л. Клопот