Рішення № 76659918, 25.09.2018, Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 2240/2405/18

РІШЕННЯ

іменем України

25 вересня 2018 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Шевчука О.П.

розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини А4009 про зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до суду з позовом до військової частини А4009 в якому просить захистити його законні права на належні йому грошові кошти та зобов'язати військову частину А4009 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заробітну плату за час службової поїздки (компенсаційні виплати) в розмірі 9060,00 грн та зобов'язати військову частину А4009 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 інфляційне збільшення суми боргу в розмірі 3364,81 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідно до наказу командира військової частини А4009 від 25.12.2014 року № 282 він був відряджений у ВЧ А4152 (с. Нова Любомирка, Рівненська область) в розпорядження командира даної частини на 30 діб.

Термін відрядження позивача в подальшому подовжувався, а всього тривалість безперервного відрядження склала 229 діб, в тому числі 73 дні вихідних.

По прибуттю до пункту постійної дислокації його повідомили, що оплату добових йому здійснювати не будуть в зв'язку з відсутністю підстав.

Позивач вважає, що таким чином його права порушенні, а тому звернувся до адміністративного суду за захистом таких прав.

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 24.07.2018 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху з підстав пропущення останнім строку звернення до суду, та надано позивачу строк на усунення недоліків шляхом зазначення інших підстав для поновлення пропущеного строку.

На виконання вказаної вище ухвали суду позивач подав 31.07.2018 заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду та вказав причини його пропуску, які визнані судом поважними.

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 01.08.2018 поновлено позивачу строк звернення до суду та відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Від представника відповідача на адресу суду 22.08.2018 надійшов відзив в якому останній зазначає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню в повному обсязі з тих підстав, що проведення оплати добових за час відрядження суперечить вимогам, так як військовослужбовець перебував у розпорядженні та документи, які є підставою для нарахування добових (посвідчення про відрядження), видані з порушенням вимог чинного законодавства, а тому підстави для проведення нарахування і виплати грошових коштів не має.

Відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Позивач 28.08.2018 надіслав на адресу суду відповідь на відзив згідно якої зазначив, що перебував у відрядженні на підставі наказів командира військової частини А4009, розпорядження командувача Сухопутних військ Збройних Сил України та посвідчення про відрядження. Копії усіх наявних документів додав до своєї позовної заяви. Посвідчення про відрядження від 25.12.2014 року №594 оформлене відповідно до вимог Інструкції про порядок відшкодування військовослужбовцям Збройних Сил України витрат на службові відрядження в межах України, яка затверджена наказом Міністерства оборони України від 29 серпня 2011 року №530.

Протягом всього строку відрядження перебував на посаді у військовій частині А4009, отримував грошове забезпечення у цій же військовій частині за займаною посадою.

Позивач вважає, що думка відповідача, про те що ОСОБА_1 перебував у розпорядженні командира військової частини А4152 (с. Нова Любомирка) є хибною та такою, що суперечить пункту 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.

А тому, просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

На адресу суду від відповідача 03.09.2018 надійшли заперечення на відповідь на відзив в якому останній зазначає, що позивач вказав, що знаходився у відрядженні за наказом командира військової частини А4009 для виконання службового доручення поза місцем постійної роботи. Згідно додатків до позовної заяви позивач прибув до пункту виконання службового доручення 25.12.2014 року (згідно наказу командира військової частини А4009 від 25.12.2014року №282), а прибув з відрядження в пункт постійної дислокації та приступив до виконання своїх безпосередніх обов'язків у військовій частині А4009, 10.08.2015 року (відповідно до наказу командира військової частини А4009 від 10.08.2015 року №164).

Також згідно додатків до позовної заяви відсутні будь які накази командира військової частини А4009 за травень, червень, липень 2015 року про те, де саме та на підставі яких розпорядчих документів позивач знаходився у відрядженні для виконання службового доручення. Відповідно до цього, можна вважати, що позивач безпідставно перебував у відрядженні.

В зв'язку із цим просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Дослідивши позовну заяву, відзив, відповідь на відзив та заперечення на відповідь на відзив, оцінивши у взаємозв'язку та сукупності належні та допустимі докази, які містяться в матеріалах справи суд дійшов наступних висновків.

Суд встановив, що ОСОБА_1 проходить військову службу за контрактом у військовій частині А 4009 та отримує заробітну плату.

Відповідно до наказу № 282 від 25.12.2014 року позивач вибув у відрядження на 30 діб з 25.12.2014 по 23.01.2015 у розпорядження командира військової частини А 4152 (с. Нова Любомирка, Рівненська область) для виконання заходів бойової підготовки в навчальних підрозділах.

Термін відрядження ОСОБА_1 в подальшому продовжився - на 30 діб з 24.01.2015 по 23.02.2015 згідно наказу № 19 від 26.01.2015, на 30 діб з 23.02.2015 по 24.03.2015 згідно наказу № 41 від 23.02.2015, на 12 діб з 25.03.2015 по 05.04.2015 згідно наказу № 66 від 26.03.2015, на 16 діб з 05.04.2015 по 20.04.2015 згідно наказу № 76 від 09.04.2015, на 30 діб з 21.04.2015 по 20.05.2015 згідно наказу № 84 від 22.04.2015.

Суд встановив, що телеграмою командувача сухопутних військ ЗСУ від 30.04.2015 вимагалось, зокрема, від командира військової частини А4009 продовжити відрядження по особовому складу, який виконує завдання у військовій частині польова пошта В1670 на час проведення п'ятої черги часткової мобілізації.

Наказів про продовження строку відрядження позивача до 10.08.2015 року суду надано не було.

Згідно наказу командира військової частини військової частини А 4009 № 164 від 10.08.2015, позивач прибув з відрядження з військової частини А4152 (пп В1670) і приступив до виконання службових обов'язків.

При цьому, факт перебування позивача у відрядженні з 25.12.2015 по 10.08.2015 у військовій частині А4152 підтверджується витягами з наказів командира військової частини А4009, копією посвідчення про відрядження № 594 від 25.12.2015, копією книги обліку тимчасово відсутнього і тимчасово прибулого до військової частини особового складу військової частини А4009.

Згідно частини 1 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-XII (далі - Закон №2011-XII), держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до частини 6 статті 14 Закону №2011-XII при виконанні службових обов'язків, пов'язаних з відрядженням в інші населені пункти, військовослужбовцям відшкодовуються витрати на відрядження в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно пункту 13 Постанови Кабінету Міністрів України "Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів" від 02.02.2011 року № 98 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що особливості направлення у відрядження військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, а також інших працівників органів внутрішніх справ, осіб рядового і начальницького складу, які проходять службу в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації, органах і підрозділах цивільного захисту, визначаються за погодженням з Міністерством фінансів відповідно Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Службою безпеки, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Управлінням державної охорони, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, а осіб начальницького складу Державної фельд'єгерської служби - Міністерством інфраструктури, працівників дипломатичної служби України, направленим у довготермінове відрядження, - Міністерством закордонних справ.

Відповідно до пункту 1.1 Інструкції про порядок відшкодування військовослужбовцям Збройних Сил України витрат на службові відрядження в межах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 29.08.2011 року № 530 (далі - Інструкція) (яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що службовим відрядженням вважається поїздка військовослужбовця за розпорядженням командира або начальника на певний строк в іншу місцевість для виконання службового завдання поза пунктом постійного або тимчасового розквартирування військової частини (підрозділу), у якій військовослужбовець проходить службу.

Для покриття особистих витрат під час відрядження військовослужбовцям здійснюються виплата добових та відшкодування витрат на наймання житлового приміщення, а також на проїзд до місця відрядження та назад.

Згідно пункту 1.11 Інструкції встановлено, що виплата добових та відшкодування витрат на наймання житлового приміщення проводяться за наявності на посвідченні про відрядження засвідчених печаткою відміток про дати прибуття військовослужбовця в пункт (пункти) відрядження та вибуття з нього (з них). Відмітки завіряються: у військових частинах - підписом командира військової частини або начальника штабу, а в установах, на підприємствах і в організаціях та інших органах виконавчої влади - підписом посадової особи, на яку покладено обов'язок відмічати посвідчення про відрядження.

Відповідно до пункту 1.4 Інструкції забороняється провадити виплату добових та відшкодовувати витрати на наймання житлового приміщення за посвідченнями про відрядження, виданими з порушенням порядку їх оформлення, встановленого законодавством України.

За відсутності в посвідченні про відрядження засвідчених печаткою відміток про дати прибуття військовослужбовця в пункт (пункти) відрядження та вибуття з нього (з них) добові не виплачуються, що передбачено пунктом 1.12 Інструкції.

Суд встановив, що посвідчення про відрядження позивача відповідає вимогам Інструкції, відхилень від порядку його оформлення судом не встановлено.

Згідно пункту 1.16 Інструкції військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), направленим у відрядження одиночним порядком, крім відряджень, зазначених у пунктах 1.23 і 1.24 цієї Інструкції, за кожний день перебування у відрядженні в межах строків, передбачених пунктом 1.5 цієї Інструкції, і за час перебування в дорозі виплачуються добові в розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України.

У відповідності до пункту 1.5 Інструкції відрядження, у тому числі для інспектування військ, проведення ревізій та перевірок господарської та фінансової діяльності військових частин, призначається на строк не більше 30 календарних днів з урахуванням часу перебування в дорозі.

При цьому, позивач був відряджений з 25.12.2014 по 10.08.2015, а строк відрядження в подальшому постійно продовжувався, що підтверджується матеріалами справи.

Однак з 20.05.2015 по 10.08.2015 відповідні накази не видавались, хоча позивач фактично перебував у відрядженні, що підтверджується посвідченням про відрядження з відповідними відмітками, тому така обставина не може бути підставою для звільнення відповідача від обов'язку виплати добових позивачу за час такого відрядження.

Посвідчення про відрядження оформлене згідно вимог законодавства, а зазначення в ньому вищевказаного строку відрядження з 25.12.2014 по 10.08.2015 жодним чином не свідчить про порушення порядку його оформлення.

Відповідно до додатку 1 постанови Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 року № 98 "Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів" сума добових витрат на відрядження в межах України затверджена в розмірі 30 грн.

Проаналізувавши наведені норми законодавства в редакціях, які були чинні на момент виникнення спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що відповідач мав би нарахувати та виплатити позивачу добові за час відрядження.

Щодо твердження відповідача у запереченні стосовно того, що відповідно до пункту 1.25 Інструкції військовослужбовцям, які перебувають у розпорядженні відповідних командирів (начальників), оплата добових за період в розпорядженні не провадиться, суд зазначає наступне.

Зарахування військовослужбовців наказами по особовому складу в розпорядження посадових осіб, які мають право призначення на посади, для вирішення питання щодо дальшого їх службового використання визначено п. 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, яке затверджено Указом Президента України від 10 грудня 2008 року N 1153/2008.

Однак, такий випадок не підпадає під дію даної норми, оскільки він не передбачений серед підстав, у разі настання яких допускається таке зарахування. Таким чином, посилання відповідача на п.1.25 Інструкції, як на підставу правомірності невиплати добових позивачу є необґрунтованим.

Відповідно до ч.1,2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Всупереч наведеній нормі відповідачем не доведено правомірність такої бездіяльності.

За таких обставин, суд вважає, що належним способом захисту права позивача є задоволення позовних вимог в частині зобов'язання відповідача провести нарахування та виплату ОСОБА_1 добових витрат за період з грудня 2014 року по серпень 2015 року включно, оскільки суд не має можливості для проведення таких розрахунків.

Статтею 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", індексацію доходів населення, яка встановлюється задля підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі статтею 19 цього Закону, є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Згідно із Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індексація грошових доходів населення - це встановлений законом та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі - Порядок № 1078). Порядок № 1078 визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 1078, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема: оплата праці найманих працівників підприємств, установ, організацій у грошовому виразі, яка включає оплату праці за виконану роботу згідно з тарифними ставками (окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер.

Враховуючи викладені обставини суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення інфляційного збільшення суми боргу в розмірі 3364,81 грн, не підлягають задоволенню, оскільки виплата добових - це грошовий дохід, який має разовий характер.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до ст.5 Закону України "Про судовий збір" тому судові витрати з відповідача стягненню не підлягають.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини А4009 про зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.

Зобов'язати військову частину А 4009 провести нарахування та виплату ОСОБА_1 добових витрат за період з грудня 2014 року по серпень 2015 року включно.

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його підписання.

Позивач:ОСОБА_1 (АДРЕСА_1,Старокостянтинів,Хмельницька область,31100 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) Відповідач:Військова частина А4009 (вул. Івана Франка, 10,Старокостянтинів,Хмельницька область,31100 , ідентифікаційний код - 07902935)

Головуючий суддя ОСОБА_2