Постанова № 76659870, 24.09.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Є.У.№ 317/157/18 Головуючий у 1 інстанції: Громова І.Б.

№ 22-ц/778/2378/18 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2018 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Крилової О.В.

суддів: Бєлки В.Ю.

ОСОБА_2

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 28 березня 2018 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2018 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначало, що відповідно до укладеного договору б/н від 26.09.2007 року відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту в розмірі 500,00 грн. Банк, на підставі п.п.3.2 та 3.3 Умов та Правил надання банківських послуг, може змінювати кредитний ліміт. ПАТ КБ «ПриватБанк» свої зобов’язання за договором виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу ОСОБА_3 кредит у розмірі встановленому договором. Відповідач, у порушення норм закону та умов договору, свої зобов’язання належним чином не виконав. В зв’язку з чим станом на 30.09.2017 року утворилась заборгованість у розмірі 48139,43 грн., яка складається з наступного 3108,97 грн. – заборгованість за кредитом; 39065,48 грн. – заборгованість по відсоткам за користування кредитом: 3196,44- заборгованість за пенею та комісією.. А також штрафи відповідно до пункту 8.6 Умов та правил надання банківських послуг: - 500,00 грн. - штраф (фіксована частина), 2268,54 грн., - штраф (процентна складова).

Посилаючись на зазначені обставини просило суд, стягнути з відповідача суму заборгованості за кредитним договором в розмірі 48139,43 грн., а також судові витрати в розмірі 1762,00 грн.

Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 28 березня 2018 року позовну заяву задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» загальну суму боргу за кредитним договором б/н від 26.09.2007 року в розмірі 45370,89 грн. та понесені судові витрати у загальному розмірі 1660,66 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В апеляційній скарзі зазначає, що не погоджується з судовим рішенням, тому що кредитний договір складений з порушенням чинного законодавства, не встановлена відсоткова ставка за користування кредитом, не врахований сплив позовної давності, відсутні умови договору, а відтак немає підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.

Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

За ст. 375 ЦПК суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що 26.09.2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк», та відповідачем ОСОБА_3 був укладений кредитний договір б/н, відповідно до якого позичальник отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту в розмірі 500,00 грн. на платіжну картку, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 22,80% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою, Тарифами банку, складає між ним та банком договір.

Із вказаної заяви вбачається, що підписавши заяву, відповідач ОСОБА_3 ознайомився та згоден з Умовами та Правилами надання банківських послуг, в тому числі з Умовами та Правилами обслуговування по платіжним карткам, розміщеними на сайті банку, Тарифами банку, які разом з цією заявою складають Договір банківського обслуговування. Також в заяві зазначено, що відповідачу було надано для ознайомлення Умови та Правила в письмовому вигляді, для ознайомлення, що засвідчується підписом ОСОБА_3 в Заяві про приєднання.

Згідно поданої до банку заяви, відповідач зобов'язався самостійно ознайомлюватися зі всіма змінами Умов та Правил надання банківських послуг та Тарифів на сайті Приватбанку.

У заяві, яку підписав ОСОБА_3 вказано, що він ознайомлений з Правилами надання послуг, які надаються йому в залежності від оформлюваного продукту — в даному випадку це є правила користування платіжною карткою, оскільки предметом договору є платіжна карта.

Апеляційна скарга мотивована тим, що кредитний договір між сторонами не укладався, а заяву-анкету не можна вважати договором про надання кредиту.

Разом з тим, відповідач, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку, погодився, що вказана анкета-заява разом з Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами становить між сторонами договір про надання банківських послуг.

При укладенні кредитного договору сторони керувались частиною першою статті 634 ЦК України, якою передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Частиною першою статті 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом частини першої статті 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно наданого банком розрахунку, відповідач порушив зобов'язання щодо порядку погашення суми кредиту, у зв'язку з чим утворилась заборгованість.

Розмір вказаної заборгованості відповідачем не спростовано під час розгляду справи.

Суд першої інстанції, встановив вказані обставини та дав належну оцінку доказам, наданим позивачем на підтвердження заявлених ним вимог, у зв'язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову банку та стягнення з відповідача заборгованості по тілу кредиту, відсоткам та пені і комісії.

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що кредитний договір між сторонами не укладався, а заяву-анкету не можна вважати договором про надання кредиту є безпідставними, оскільки підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку відповідач погодився, що вказана анкета-заява разом з Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами становить між сторонами договір про надання банківських послуг.

Крім того, дії відповідача свідчать про користування ним кредитними коштами та про наявність кредитних відносин між сторонами, тобто відповідач користувався кредитними коштами, що не заперечується ним, незважаючи на його твердження про відсутність належного договору.

Стосовно заперечень відповідача щодо пропущення позивачем строків позовної давності, суд першої інстанції з урахуванням положень ст. 256, 257 ЦК України, зробив правильний висновок про відсутність підстав відмови у позові з причин пропуску позовної давності.

Так, судом було встановлено, що відповідно до Правил користування карткою строк дії картки вказано на лицевій стороні Картки (місяць та рік). Картка діє до останнього календарного дня вказаного місяця.

За висновками Постанови ВСУ від 23.11.2016 року №6-2104 цс16, відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки.

Суд першої інстанції врахував, що останній платіж по картці ОСОБА_3 здійснив 27.03.2015 року. Позивач звернувся до суду 16.01.2018 року.

Тому посилання відповідача на пропуск строку позовної давності позивачем при зверненні до суду є безпідставними.

Судом першої інстанції встановлено, що банк свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором, видав платіжну карту та відкрив картрахунок.

Згідно з п.3.2, п. 3.3 Умов та Правил надання банківських послуг кредитний ліміт на платіжну картку встановлюється за рішенням банку, клієнт надає право банку у будь-який момент змінювати кредитний ліміт.

Відповідно до п. 8.6 Умов та правил надання банківських послуг, Тарифами, встановлено, що при порушенні клієнтом строків платежів по будь-якому грошовому зобов’язанню більш ніж на 30 днів, клієнт зобов’язаний сплатити банку штраф у розмірі 500,00 грн. та 5% від суми заборгованості по кредитному ліміту з урахуванням нарахованих і прострочених процентів і комісій.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався роз’ясненнями Постанови Верховного суду України від 11.10.2017 року №347/1910/15-ц, за якими цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового. Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Умовами спірного договору, передбачено застосування пені як виду цивільно-правової відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по даному договору, внаслідок чого нарахування пені відбувається за кожний день прострочення.

У той самий час, згідно з пунктами 8.6 Умов та правил надання банківських передбачена сплата штрафів як виду цивільно-правової відповідальності за невиконання або неналежне виконання грошових зобов'язань по кредитному договору, процентів за користування кредитом, комісії за обслуговування.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Тому суд відмовив у позові в частині стягнення штрафів та в цій частині судове рішення не оскаржене.

Аргументи апеляційної скарги є аналогічними доводам заперечень відповідача проти позову, та не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішення, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій щодо їх оцінки.

З огляду на викладене, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції та підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного судового рішення не вбачає.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 382 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 28 березня 2018 року по цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте вона може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 24.09.2018 р.

Головуючий:

Судді: