Рішення № 76659614, 12.09.2018, Хортицький районний суд м. Запоріжжя

12.09.2018 ЄУН № 337/1376/18

Провадження № 2/337/997/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 вересня 2018 року м. Запоріжжя

Хортицький районний суд г. Запоріжжя

в складі: головуючого судді – Салтан Л.Г.

при секретарі – Гальцевій К.В.

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в м. Запоріжжі цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, зареєстрованого ІНФОРМАЦІЯ_2 до ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, зареєстрованого ІНФОРМАЦІЯ_4, третя особа: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_3 про встановлення факту належності спадкоємцеві майна на праві особистої приватної власності та про визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом,

ВСТАНОВИВ:

10.04.2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2М про встановлення факту належності спадкоємцеві майна на праві особистої приватної власності та про визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом після смерті матері –ОСОБА_4, яка померла 11.03.2015 року.

Ухвалою судді від 30.05.2018 року відкрито провадження у справі призначено підготовче судове засідання.

У підготовче судове засідання сторони не з'явились, звернулись до суду з заявами про розгляд справи за їх відсутністю, позивач підтримав, відповідач не заперечує проти задоволення позову на визнання за позивачем право власності в порядку спадкування.

Представник третьої особи: приватний нотаріус ОСОБА_3 в судове засідання не з’явились, причину неявки суду не повідомили, звернулась до суду з заявою про розгляд справи за його відсутністю.

Вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі по наступним підставам.

11.03.2015 р. померла ОСОБА_4, про що 12.03.2015 року складено відповідний актовий запис за № 154 та свідчить свідоцтво про смерть, видане Ленінським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції серія І-ЖС № 314396 від 12.03.2015 року. Після її смерті відкрилася спадщина.

01.09.2015 року ОСОБА_5 звернувся до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_3 з заявою про прийняття спадщини за законом після померлої 11.03.2015 року ОСОБА_4.

05.11.2015 року від ОСОБА_6, що діяла на підставі довіреності від імені ОСОБА_1 до нотаріуса надійшла заява про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після померлої ОСОБА_4 на ім’я ОСОБА_1, а саме: на 1/2 частку квартири, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1, що належить померлій ОСОБА_4 на праві власності.

01.03.2018 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_3 було винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії , згідно якої 1/2 частку квартири, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1, було набуто у власність ОСОБА_4 під час перебування її у зареєстрованому шлюбі з гр. ОСОБА_2, тому вона є об’єктом права спільної сумісної власності колишнього подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_2

У зв’язку з тим, що нотаріус в позасудовому порядку не зміг визначити частку померлої у спільній власності, а отже не зміг визначити склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину, у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/2 частку квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, після померлої ОСОБА_4, ОСОБА_1 було відмовлено.

Таким чином, ОСОБА_1 позбавлений можливості отримати в позасудовому порядку спадщину, яка відкрилася 11.03.2015 року після смерті матері.

Судом встановлено, що ОСОБА_7 та ОСОБА_2, 03 травня 1989 року було укладено шлюб, про що свідчить свідоцтво про укладення шлюбу ІІ-ЖС № 424576 від 03.05.1989 року. В цьому шлюбі 09.03.1992 року народився ОСОБА_1 (свідоцтво про народження IV-ЖС № 340785 від 09.04.1992 р.). Відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу І-ЖС № 081835 від 02.11.1999 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_8 було розірвано 20.04.1999 року, про що в книзі реєстрації актів про розірвання шлюбу зроблено запис № 166.

Відповідно до свідоцтва про одруження І-ЖС № 072772 від 05.11.1999 року ОСОБА_9 та ОСОБА_8 (після одруження - ОСОБА_9) Ю.А. одружилися, про що 05.11.1999 року в книзі реєстрації актів про одруження зроблено запис № 666.

Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно квартира АДРЕСА_2 перебуває у приватній спільній частковій власності ОСОБА_1 та ОСОБА_4 (по 1/2 частки у кожного). Зазначену квартиру отримано у власність у період шлюбу між ОСОБА_1 (на час смерті - ОСОБА_4) ОСОБА_10 та ОСОБА_2 на підставі договору міни від 19.10.1994 року.

Згідно вимог ст.ст. 22 та 28 Кодексу про шлюб та сім’ю України від 20.06.1969 року (чинного станом на дату укладення договору міни) передбачалося, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. В разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.

Згідно положень ст. 60 чинного СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У свою чергу, відповідно до ст. 57 СК України передбачено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема, майно, набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто, а також житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (п. 3 та 4 ч. 1 ст. 57 СК України).

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в його набутті. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Таких висновків дійшов Верховний Суд України у постановах від 7 вересня 2016 року у справі № 6-801цс16 та від 15 листопада 2017 року у справі № 6-2921цс16.

У свою чергу, 1/2 частка квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, власником якої (згідно Державного реєстру прав на нерухоме майно) зазначено ОСОБА_4, належала їй на праві особистої приватної власності, незважаючи не те, що право власності на вказану частку квартири було набуто нею в період шлюбу з ОСОБА_2, що підтверджуються наступним.

Відповідно до змісту договору міни від 19.10.1994 року ОСОБА_11 та ОСОБА_8, ОСОБА_1 здійснили обмін належних їм на праві власності квартир. ОСОБА_8 та ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності до проведеного обміну належала однокімнатна квартира № 158 в будинку по вул. Задніпровській, 56, на підставі свідоцтва № 257 про право власності на житло, видане виконкомом Ленінської райради м. Запоріжжя від 06.10.1994 року.

В квартиру за адресою: АДРЕСА_3 (яка потім стала предметом договору міни від 19.10.1994 року), ОСОБА_7А.(на час смерті - ОСОБА_4), вселилася на підставі ордеру № 174 від 16.01.1985 року за результатом проведеного обміну квартир. Згідно змісту цього ордеру були відсутні будь-які інші особи, що вселялися, як з правом, так і без права на житло що підтверджується копією ордеру. Вказаний обмін та вселення матері позивача у квартиру АДРЕСА_4, відбувся ще до укладення шлюбу з його батьком - ОСОБА_2

Крім того, 06.10.1994 року квартиру АДРЕСА_5, було приватизовано на ОСОБА_8 та на ОСОБА_1, про що виконкомом Ленінської райради м. Запоріжжя 06.10.1994 року видано свідоцтво № 257 про право власності на житло.

Вже після цього приватизована однокімнатна квартира АДРЕСА_6 стала предметом обміну за договором міни від 19.10.1994 року, за наслідками якого вказана однокімнатна квартира перейшла у власність ОСОБА_11. За цим же Договором міни від 19.10.1994 року у власність ОСОБА_8 (на час смерті - ОСОБА_4) та ОСОБА_1 перейшла двокімнатна квартира № 59 в будинку по вул. Новгородська, 5 у місті Запоріжжі, в рівних частках кожному (по 1/2 частки).

Відповідно до ст. 23 Кодексу про шлюб та сім’ю України від 20.06.1969 року (чинного станом на дату укладення договору міни) було передбачено, що майном, нажитим за час шлюбу, подружжя розпоряджається за спільною згодою. При укладенні угод одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення угод по відчуженню спільного майна подружжя, що потребують обов'язкового нотаріального засвідчення, згода другого з подружжя повинна бути висловлена у письмовій формі.

Так, згідно змісту договору міни від 19.10.1994 року, нотаріус, посвідчуючи цей договір, не зазначає про наявність або відсутність згоди іншого з подружжя, оскільки предметом договору міни від 19.10.1994 року вже було не спільне майно подружжя, а особисте майно, власниками якого були ОСОБА_8 та ОСОБА_1 Таким чином, квартира АДРЕСА_6, що стала предметом обміну за договором міни від 19.10.1994 року, власниками якої були ОСОБА_8 та ОСОБА_1, хоча й була набута у власність під час шлюбу з ОСОБА_2, не була спільною власністю подружжя, а потім була обмінена на двокімнатну квартиру АДРЕСА_7.

Враховуючи всі вищезазначені обставини, хоча 1/2 частка квартири за адресою: АДРЕСА_8, була набута матір’ю позивача у власність під час шлюбу з ОСОБА_2, ця частка квартири не є спільною сумісною власністю подружжя, а є особистою приватною власністю ОСОБА_4

Згідно ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права або обмежений у його здійсненні. Право власності є непорушним.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини громадянина захищаються судом та відповідно до вимог чинного цивільного процесуального законодавства України кожній особі гарантується право звернення безпосередньо до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.

Таким чином, суд вважає, що вимоги позивача законні, обґрунтовані та підлягають задоволенню.

З урахуванням вищевикладеного, керуючись ст. 22, 23, 28 Кодексу про шлюб та сім’ю України від 20.06.1969 року, ст. ст. 57, 60, 61 СК України, на підставі ст. ст. 200 ч.3, 258, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, суд –

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити.

1.Встановити факт належності майна, а саме: 1/2 частки квартири, що знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, вул. Новгородська, буд. 5 (п’ять), кв. 59 (п’ятдесят дев’ять), на праві особистої приватної власності ОСОБА_4, померлої 11 березня 2015 року (спадкодавець).

2. Визнати за ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_8) в порядку спадкування за законом право власності на 1/2 частку квартири, що знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, вул. Новгородська, буд. 5 (п’ять), кв. 59 (п’ятдесят дев’ять), після померлої 11 березня 2015 року матері - ОСОБА_4.

Копію рішення надіслати сторонам.

Повний текст рішення виготолено 21.09.2018 року.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Запорізької області шляхом подачі в 30-денний строк з дня виготовлення повного тексту рішення.

Суддя Л.Г. Салтан