Рішення № 76657959, 24.09.2018, Луганський окружний адміністративний суд

10.2.4

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

24 вересня 2018 рокуСєвєродонецькСправа № 812/1526/18

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Борзаниця С.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження (без виклику сторін) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Старобільського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання протиправними дії та бездіяльності, зобов’язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі за текстом – позивач, ОСОБА_1В.) до Старобільського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області далі – відповідач, Старобільське ОУПФУ), в якому просить:

- визнати протиправними дії (не нарахування та невиплата пенсії) Старобільського ОУПФУ та визнати протиправною його ж бездіяльність в частині не нарахування та невиплати пенсії з березня 2016 року;

- зобов’язати Старобільське ОУПФУ поновити нарахування та виплату пенсії за віком довічно та сплатити заборгованість за період, починаючи з березня 2016 року.

В обґрунтування заявлених вимог зазначено, що позивач є пенсіонером за віком та має статус тимчасово переміщеної особи. До березня 2016 року включно знаходився на обліку в Слов’янському ОУПФУ Донецької області. У березні 2017 року змінив місце тимчасового перебування, про що свідчить довідка №0000129533 від 01.03.2017. На даний час перебуває на обліку у Старобільському ОУПФУ, але пенсійні виплати позивачу не були поновлені з березня 2016 року. Відповідно до відповіді працівника Старобільському ОУПФУ нарахування та виплата пенсії не проводиться у зв'язку начебто не підтвердженням фактичного місця знаходження.

Згідно частини першої статті 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсій виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі, за зазначеним в заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством, зокрема, в інших випадках, передбачених частиною першою статті 49 цього Закону. Підстави для припинення виплати пенсії передбачені частиною 1 статті 49 цього Закону, а саме: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості: у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом шести місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом. Отже, Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено чіткий перелік підстав для припинення виплати призначеної пенсії.

Позивач вважає дії та бездіяльність відповідача в частині невиплати пенсії протиправними та такими, що порушують його конституційні права, просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач позов не визнав, подав відзив, в якому у задоволенні позовних вимог просить відмовити повністю з таких підстав (арк. спр. 42-43).

У зв’язку зі зміною місця проживання згідно довідки внутрішньо переміщеної особи № НОМЕР_1 у березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до управління Пенсійного фонду України в Новоайдарському районі Луганської області, яке згідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2016 року № 988 «Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України», реорганізоване в Старобільське об’єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області, із заявою про запит пенсійної справи зі Слов’янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області.

Матеріали пенсійної справи надійшли до Старобільського ОУПФУ у травні 2017 року. Розпорядженням № 3204 від 12.06.2017 року позивача було прийнято на облік до управління. Згідно до атестату Слов’янського об’єднаного управління Пенсійного фонду Україна Донецької області № 164593 пенсія позивачу була виплачена по 29.02.2016 року.

У зв’язку із цим Старобільське ОУПФУ прийняло ОСОБА_1 на облік з урахуванням дати останньої виплати пенсії, тобто починаючи з 01.03.2016 року.

Після отримання заяви про запит пенсійної справи від ОСОБА_1 06.03.2017 року управління Пенсійного фонду України в Новоайдарському районі Луганської області направило до управління соціального захисту населення Новоайдарської райдержадміністрації лист № 2511/02-10 зі списком на отримання інформації для призначення (відновлення) виплати пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) внутрішньо переміщеним особам. У вказаному списку ОСОБА_1 зазначений під № 8.

28 лютого 2018 року від Новоайдарської райдержадміністрації до Старобільського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області надійшов витяг із протоколу № 6 засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 26.02.2018 року. Згідно до зазначеного витягу із протоколу № 6 ОСОБА_1 було відмовлено у призначені соціальної виплати, адже за результатами перевірки він не мешкав за вказаною адресою: с.Безгинове, вул. Приблудного, буд.14.

Враховуючи наведене, у травні 2017 року після отримання пенсійної справи зі Слов’янського ОУПФУ Донецької області ОСОБА_1 був постановлений на облік у Старобільському ОУПФУ, проте виплата пенсії розпочата не була у зв’язку з винесеним рішенням комісією з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам про відмову у призначені соціальної виплати.

Вважає, що Старобільським ОУПФУ жодним чином не порушувалися законні права ОСОБА_1, адже управління виконало всі необхідні дії, спрямовані на відновлення пенсійної виплати позивачу, просив у задоволенні позовних вимог відмовити.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року № 335 були внесені зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», якими передбачено, що суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи, що на даний час Кабінетом Міністрів України не визначено окремого порядку, який регулював би виплату пенсії за минулий період, Старобільське об’єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області обліковує ці суми, проте не має законних підстав для їх виплати. Отже, за відсутності урядової постанови щодо умов та порядку виплати соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, у управління відсутній правовий механізм сплати заборгованості.

Таким чином, позовні вимоги щодо сплати заборгованості з моменту припинення пенсійних виплат суперечать нормам діючого законодавства.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 06.06.2018 відкрите провадження у справі, вирішено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Визнано вважати не пропущеним строк звернення ОСОБА_1 до адміністративного суду з позовом. Відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору у розмірі 704,80 гривень за подання до суду позовної заяви до ухвалення судового рішення у справі (акр. спр. 1-2).

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 06.06.2018 зупинене провадження в адміністративній справі до набрання чинності рішенням Верховного Суду у зразковій справі № 805/402/18 (арк.спр. 34-35).

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2018 року провадження у справі поновлено.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.

Позивач є пенсіонером та отримує пенсію за віком довічно, про що свідчить пенсійне посвідчення від 19.12.2012 серія ААЄ № 800456, видане Пенсійним фондом України (арк. спр. 20).

Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 01.03.2017 № НОМЕР_1, виданої управлінням соціального захисту населення Новоайдарської районної державної адміністрації, фактичним місцем проживання/перебування позивача є – 93500, Луганська область, Новоайдарський р-н, с. Безгинове, вул. Приблудного, буд. 14 (арк. спр. 19).

За інформацією Управління соціального захисту населення Новоайдарської районної державної адміністрації від 14.06.2018 № 4452 на 13.06.2018 ОСОБА_1 перебуває на обліку в управлінні як внутрішньо переміщена особа в управлінні та зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, рішення про скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 не приймалось (арк. спр. 96).

Позивачем до матеріалів справи надано виписку по картковому рахунку за період з 01.01.2017 по 07.05.2018 (арк. спр. 21-23).

За даними матеріалів пенсійної справи позивача, копію якої надано відповідачем (арк. спр. 58-93), судом встановлено таке:

01.03.2017 року ОСОБА_1 звернувся до управління Пенсійного фонду України в Новоайдарському районі Луганської області (арк. спр. 80)

Позивачем надані: паспорт (арк. спр. 81), довідка про присвоєння ідентифікаційного номера (арк. спр. 81 зворот), довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 01.03.2017 № НОМЕР_1 (арк. спр. 87), пенсійне посвідчення (арк. спр. 88), заява позивача про перерахування належних сум пенсії на поточний рахунок, відкритий у ТВБВ № 10012/018 філії Луганського обласного управління АТ “Ощадбанк” (арк. спр. 89).

Згідно до атестату Слов’янського ОУПФУ Донецької області № 164593, пенсія позивачу була виплачена по 29.02.2016 року (арк. спр. 85).

Розпорядженням № 3204 від 12.06.2017 року ОСОБА_1 було прийнято на облік до управління (арк. спр. 73).

Згідно витягу із протоколу № 6 засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 26.02.2018 року ОСОБА_1 відмовлено в призначені соціальної виплати у зв’язку з відсутністю за фактичним місцем проживання відповідно до п. 13 «Про порядок призначення (відновлення) соціальної виплати внутрішньо переміщеним особам» ПКМ № 365 від 08.06.2016 (арк. спр. 53-56).

Згідно листа Старобільського ОУПФУ від 18.06.2018 № 6924/08-08 ОСОБА_1 перебуває на обліку в управлінні з травня 2017 року після отримання пенсійної справи зі Слов’янського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, проте виплата пенсії розпочата не була у зв'язку з винесеним рішенням комісією з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам про відмову у призначені соціальної виплати. Остання виплата пенсії була проведена у лютому 2016 року у сумі 1477,67 грн. в Слов’янському об’єднаному управлінні Пенсійного фонду України Луганської області (арк. спр. 41).

Згідно довідки Старобільського ОУПФУ від 18.06.2018 № 6925/03-10 по особовому рахунку № 140194 ОСОБА_1 загальна сума боргу за період з 01.03.2016 по 30.06.2017 складає 23642,72 грн. З 01.07.2017 пенсія не нараховувалась (арк. спр. 94).

Будь-якого рішення Старобільського ОУПФУ про припинення виплати позивачу пенсії відповідачем не надано.

Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених вимог та оцінюючи обґрунтованість заперечень відповідача, суд виходить з такого.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України “Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні”, право на пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж. Це право обумовлено трудовим внеском і не обмежується будь якими обставинами, включаючи наявність інших доходів. Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян похилого віку встановлюється Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.

З 22.11.2014 набрав чинності Закон України від 20.10.2014 № 1706-VII “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” (далі – Закон № 1706-VII), яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до статті 1 Закону № 1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Статтею 2 Закону № 1706-VII визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Статтею 12 Закону № 1706-VII визначені підстави для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб

Рішення про скасування дії довідки приймається керівником структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання особи та надається внутрішньо переміщеній особі протягом трьох днів з дня прийняття такого рішення (абзац сьомий частини першої статті 12 цього Закону).

Структурний підрозділ з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад на підставі прийнятого рішення невідкладно вносить до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб відомості про скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (абзац частини першої статті 12 цього Закону).

Згідно статті 14 Закону № 1706-VII (Заборона дискримінації) внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами.

Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» право на пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж. Це право обумовлено трудовим внеском і не обмежується будь якими обставинами, включаючи наявність інших доходів. Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян похилого віку встановлюється Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.

Стаття 4 Закону №1058 визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Частиною третьою статті 4 Закону №1058 регламентовано, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону №1058 передбачено, що цей Закон регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Згідно з частиною першою статті 47 Закону №1058 пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Питання щодо припинення та поновлення виплати пенсії врегульовані у статті 49 Закону №1058.

Частиною першою статті 49 Закону №1058 передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Зазначений у частині першій статті 49 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” перелік підстав для припинення виплати пенсії підлягає розширеному тлумаченню лише у випадках, передбачених виключно законом.

Скасування довідки внутрішньо переміщеної особи, зміна місця проживання тощо не визначені законами як підстави для припинення виплати пенсії.

Згідно з частиною другою статті 2 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” реєстрація місця проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Таким чином, держава зобов'язана гарантувати громадянам право на соціальний захист, а обмеження цього права можливо лише на підставі законів, що приймаються Верховною Радою України.

Верховний Суд України у своєму рішенні від 06.10.2015 у справі № 608/1189/14-а прийшов до аналогічних висновків та зазначив, що держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право на отримання пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія (реєстраційний № рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 53026124).

Постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року № 509 “Про облік внутрішньо переміщених осіб”, від 05.11.2014 року № 637 “Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам” та від 08.06.2016 року № 365 “Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам”, не є законами, а тому ці підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Суд зазначає, що положення загального Закону №1058 підлягають застосуванню з врахуванням спеціального законодавства, яке регулює здійснення соціальних виплат щодо осіб, які мешкали на території, яка тимчасово не контролюється українською владою.

Як наслідок, суд аналізує спірні правовідносини з урахуванням положень як Закону №1058, так і Закону України «Про боротьбу з тероризмом», Закону № 1706-VII та інших законів.

Відповідач в запереченнях пояснив, що у травні 2017 року після отримання пенсійної справи зі Слов’янського ОУПФУ Донецької області ОСОБА_1 був постановлений на облік у Старобільському ОУПФУ, проте виплата пенсії розпочата не була у зв’язку з винесеним рішенням комісією з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам про відмову у призначені соціальної виплати.

Така позиція відповідача є хибною з огляду на те, що відповідно до положень спеціального Закону № 1706-VІІ, а саме: статті 12, питання щодо позбавлення особи статусу внутрішньо переміщеної внаслідок зміни фактичного місця проживання віднесені до повноважень не органу Пенсійного фонду України, а до повноважень структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання особи.

Як наслідок, відповідач не є тим органом, який відповідно до законодавства уповноважений надавати юридичну оцінку щодо місця проживання внутрішньо переміщеної особи.

В свою чергу, судом встановлено, що позивач перебуває на обліку у підрозділі з питань соціального захисту населення та не знятий з обліку як внутрішньо переміщена особа.

Судом не виявлені колізії між положеннями ст. 7 Закону № 1706-VІІ та ст. 49 Закону №1058, оскільки як ст. 7 Закону № 1706-VІІ, так й інші статті цього Закону не регламентують порядок припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі, що б суперечило положенням Закону №1058.

Натомість, судом встановлено, що відповідач в порушення ч. 1 ст. 49 Закону №1058 зовсім не виносив рішення про припинення виплати пенсії позивачу, фактично припинивши її виплату.

Відповідач у своєму відзиві на позов посилався на те, що поновлення виплати пенсій здійснюється у спосіб та з підстав, затверджених постановою КМУ від 08.06.2016 № 365.

Однак судом встановлено, що позивач ніколи не позбавлялася статусу внутрішньо переміщеної особи, що підтверджено матеріалами справи, а також стосовно нього не приймалося рішення про припинення виплати пенсії. У зв’язку з чим така позиція відповідача є хибною та документально не підтвердженою. Оскільки самого рішення про припинення виплати пенсії не приймалося, відсутні й підстави для звернення щодо відновлення таких виплат.

Як встановлено судом, відповідач діяв всупереч вимогам Законів, які регламентують пенсійне забезпечення позивача як внутрішньо переміщеної особи, та зовсім не мав підстав для припинення виплати пенсії.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що припинення з 01 березня 2016 року виплат позивачу раніше призначеної пенсії за віком є протиправним, що вказує на наявність підстав зобов'язати відповідача поновити виплату пенсії позивачу саме з 01 березня 2016 року.

Вирішуючи спір, судом враховуються правові висновки, викладені у рішенні Верховного Суду від 03 травня 2018 року за результатами розгляду зразкової справи №805/402/18 (провадження № Пз/9901/20/18), стосовно того, що непідтвердження фактичного місця проживання не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а Постанова КМУ № 365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.

В силу приписів ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України зазначені висновки мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

З урахуванням вище викладеного, суд враховує висновки, викладені у рішенні Верховного Суду від 03 травня 2018 року за результатами розгляду зразкової справи №805/402/18, як такі, що відповідають фактичним обставинам по даній адміністративній справі, та застосовує їх в якості підстав для задоволення заявлених позовних вимог.

Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права суд зазначає таке.

Частиною першою статті 5 КАС України визначені конкретні способи судового захисту.

Згідно з частиною другою статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:

- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);

- визнання дій суб’єкта владних повноважень протиправними та зобов’язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);

- визнання бездіяльності суб’єкта владних повноважень протиправною та зобов’язання вчинити певні дії (пункт 4);

- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

В рамках адміністративного судочинства:

дії - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;

бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України;

рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).

Верховний Суд України у постанові від 24.11.2015 по справі № П/800/259/15 (21-3538а15) зазначив, що сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб'єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити. Тобто, бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим (реєстраційний № рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 54398764).

Як вже вище вказано, судом встановлено, що позивачеві припинена з 01.03.2016 року виплата пенсії без прийняття будь-якого рішення та за відсутності підстав, визначених законами. Відповідно, судом встановлено, що відповідачем у даному випадку допущена протиправна бездіяльність.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких вона просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об’єкту порушеного права, та у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним (ефективним).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи вище викладене, суд вважає за необхідне обрати такий спосіб захисту порушеного права позивача як прийняття рішення про визнання бездіяльності суб’єкта владних повноважень протиправною та зобов’язання його вчинити певні дії.

Щодо вимоги позивача про нарахування та виплату пенсії довічно, то суд не знаходить підстав для її задоволення з огляду на таке.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з пунктом першим частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Публічно-правовий спір - спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт другий частини першої статті 4 КАС України).

Позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду

Згідно з пунктом першим частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження

Виходячи із завдань Кодексу адміністративного судочинства України, як то захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, судовий захист права може бути здійснений лише за умови наявності порушення для фізичної чи юридичної особи прав (чи інтересів).

Проте, вимога позивача про зобов'язання відповідача нараховувати та виплачувати позивачу пенсію довічно не є захистом порушеного права, а суд не може захистити права та обов'язки позивача на майбутнє. Відтак, у задоволенні вказаної частини позовних вимог слід відмовити.

Що стосується клопотання позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, суд зауважує на таке.

Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Положення статті 382 КАС України не є імперативними, тобто, передбачають право суду діяти на власний розсуд в залежності від обставин справи. Суд вважає, що за своїм змістом такі заходи контролю за виконанням судового рішення є додатковим засобом для спонукання суб’єкта владних повноважень до вчинення дій з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази, що відповідач буде ухилятися від виконання рішення суду у визначений чинним законодавством спосіб.

За таких обставин відсутня необхідність застосування положень статті 382 КАС України.

Щодо підстави відповідача про те, що виплата заборгованості позивачу буде виплачуватись на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України з моменту його прийняття, при цьому керується підзаконним нормативно-правовим актом – постановою Кабінету Міністрів України №335 від 25.04.2018 “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 р. №365”.

Суд вважає таку підставу неприйнятною, виходячи з наступного.

Так, за змістом конституційних норм (ст.ст.113,116,117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення.

У преамбулі до Закону №1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Конституційне поняття “Закон України”, на відміну від поняття “законодавство України”, не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Судом встановлено, що жодних змін у вказаний Закон з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не приймались.

Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

За таких обставин, до спірних правовідносин слід застосовувати норми Закону №1058-IV щодо виплати пенсії пенсіонерам, які мають вищу юридичну силу.

При цьому, суд ще раз акцентує свою увагу на тому, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що невиплата відповідачем заборгованості по виплаті пенсії позивачу є протиправною.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Ухвалою суду від 06.06.2018 року про відкриття провадження у справі відстрочено позивачу сплату судового збору у розмірі 704,80 гривень до ухвалення судового рішення у справі.

Оскільки у даній справі позов задовольняється, відповідно до приписів частини другої статті 133 КАС України судовий збір у розмірі 704,80 грн до Державного бюджету України належить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з відповідача.

На підставі пункту 1 частини першої статті 371 КАС України, яким закріплено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць, рішення суду слід звернути до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 1477,67 грн.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 133, 139, 241-246, 250, 255, 262, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Старобільського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання протиправними дії та бездіяльності, зобов’язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Старобільського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо невиплати ОСОБА_1 раніше призначеної пенсії за віком.

Зобов’язати Старобільське об’єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області (ідентифікаційний номер: 41246506, місцезнаходження: 92704, Луганська обл., Старобільський район, м. Старобільськ, кв. Дружби, буд. 1 А) поновити ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2, зареєстрована адреса проживання: ІНФОРМАЦІЯ_3, адреса проживання: 93500, Луганська область, Новоайдарський р-н, с. Безгинове, вул. Приблудного, буд. 14) з 01 березня 2016 року виплату раніше призначеної пенсії за віком.

Рішення суду звернути до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 1477,67 грн. (одна тисяча чотириста сімдесят сім гривень 67 коп.)

У решті позовних вимог – відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Старобільського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (ідентифікаційний номер: 41246506, місцезнаходження: 92704, Луганська обл., Старобільський район, м. Старобільськ, кв. Дружби, буд. 1 А) до Державного бюджету України (за банківськими реквізитами: отримувач коштів ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код за ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача 899998, рахунок отримувача 31211256026001, код класифікації доходів бюджету 22030106) судовий збір в сумі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні 80 коп.)

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя ОСОБА_2