Рішення № 76656839, 24.09.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 вересня 2018 р. Справа№805/2617/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Галатіної О.О., розглянувши за правилами загального позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

12.04.2018 на адресу Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України в Іллічівському районі м. Маріуполя Донецької області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є пенсіонером за віком, раніше перебував на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України м. Старобешево Донецької області. У зв'язку з проведенням АТО, позивач отримав довідку про взяття на облік тимчасово переміщеної особи та став на облік до Управління Пенсійного фонду України в Іллічівському районі Донецької області. Проте, у жовтні 2017 відповідач без правових підстав припинив нарахування та виплату пенсії позивачу на картковий рахунок відкритий у АТ «Ощадбанк».

Позивач вважає дії відповідача щодо припинення пенсійних виплат протиправними та дикримінаціними, що порушують його конституційні права, тому звернувся з даним позовом до суду.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 17.04.2018 вказану позовну заяву залишено без руху та позивачеві надано строк 7 днів з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків позовної заяви.

11.05.2018 позивач усунув недоліки позовної заяви. Разом з тим надав заяву про зменшення позовних вимог, з урахуванням якої просив:

визнати протиправним та скасувати рішення Управління Пенсійного Фонду України в Іллічівському районі м. Маріуполя Донецької області, яке полягає у невиплаті пенсії, починаючи з дня припинення, пенсії ОСОБА_1;

визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного Фонду України в Іллічівському районі м. Маріуполя Донецької області, яка полягає у невиплаті пенсії, починаючи з дня припинення, пенсії ОСОБА_1;

зобов'язати Управління Пенсійного Фонду України в Іллічівському районі м. Маріуполя Донецької області поновити виплату пенсії, з моменту її призупинення (припинення) ОСОБА_1, на визначений ним рахунок раніше, а також утриматися від подальшого зупинення її виплати;

визнати дискримінаційними дії Відповідача відносно Позивача;

зобов'язати Управління Пенсійного Фонду України в Іллічівському районі м. Маріуполя Донецької області поновити виплату пенсії, з моменту її призупинення (припинення), ОСОБА_1, негайно після оголошення судового рішення на визначений ним рахунок. Допустити негайне виконання в цій частині.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 15.05.2018 відкрито провадження в адміністративній справі, за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 04.06.2018.

Ухвалою суду від 04.06.2018 вирішено відкласти підготовче засідання до 18.06.2018.

Ухвалою суду від 18.06.2018 вирішено визнати обов'язковою участь у судовому засіданні позивача - ОСОБА_1 та представника Управління пенсійного Фонду України в Іллічівському районі м. Маріуполя Донецької області та витребувати і відповідача пенсійну справу ОСОБА_1.

Ухвалою суду від 12.07.2018 вирішено зупинити провадження в адміністративній справі № 805/2617/18-а до набрання чинності рішенням Верховного Суду у зразковій справі №805/402/18-а.

Позивач оскаржив ухвалу суду від 12.07.2018 про зупинення провадження у справі.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 28.08.2018 вирішено апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 18.09.2018 поновлено провадження в адміністративній справі №805/2617/18-а.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 24.09.2018 задоволено клопотання відповідача та здійснено заміну первинного відповідача - Управління Пенсійного Фонду України в Іллічівському районі м. Маріуполя Донецької області на належного відповідача - Маріупольське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.

Ухвалою суду від 24.09.2018 вирішено закрити підготовче засідання та призначити справу до судового розгляду по суті.

Суд зазначає, що Відповідачем ухвалу суду від 18.06.2018 в частині надання доказів, що витребувані судом, не виконано.

10.07.2018 відповідачем до суду надано лист, з якого убачається, що адміністративний позов ОСОБА_1 з додатками відповідач не отримав.

17.07.2018 суд засобами електронного зв'язку направив адміністративний позов ОСОБА_1 з додатками до Управління Пенсійного Фонду України в Іллічівському районі м. Маріуполя Донецької області.

Проте, відзив на позовну заяву подано не було. Пояснень щодо поважних причин його неподання - до суду не подано.

З огляду на наведене неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин судом кваліфіковано як визнання позову, що передбачено ч. 4 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

У судове засідання сторони не з'явилися, про дату, час та місце засідання повідомлені належним чином.

Відповідно до частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на зазначене, оскільки у судове засідання не прибули представники сторін, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи без участі сторін в порядку письмового провадження.

Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені в заявах по суті справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив на нього, суд встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є пенсіонером за віком та перебуває на обліку в Маріупольському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області.

Відповідно до довідки від 15.11.2016 № 0000032519 позивача взято на облік як внутрішньо переміщену особу. Фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_1.

Згідно листа Лівобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 19.04.2018 №11498/02, який міститься в матеріалах справи, убачається, що виплату пенсії по пенсійній справі ОСОБА_1 призупинено з 01.10.2017 на підставі отриманого витягу із протоколу засідання Комісії Кальміуської районної адміністрації Маріупольської міської ради №01-05/181 від 18.09.2017 в якому вказано, що ОСОБА_1 була відсутня на підконтрольній території держави з 23.02.2017 по 16.06.2017 протягом 113 днів. Рішенням начальника соціального захисту населення управління дію довідки, яка підтверджує статус переміщеної особи 14.09.2017 скасовано.

Із встановлених обставин вбачається, що між позивачем та відповідачем, як фізичною особою та суб`єктом владних повноважень, виник публічно-правовий спір у сфері соціального захисту, з приводу правомірності невиплати виплати такого виду страхової виплати, як пенсія.

Відповідно до положень частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості. При цьому основи соціального захисту, а також форми і виді пенсійного забезпечення, визначаються виключно законами України (пункт 6 частини 1 статті 92 Конституції України).

Зокрема, з огляду на положення статті 4 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, одним з видів загальнообов'язкового державного соціального страхування є пенсійне страхування. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.

Разом з цим, положення частини 1 статті 27 цих же основ передбачають, що виплати та надання соціальних послуг, на які має право застрахована особа за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, може бути припинено: а) якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості; б) якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність; в) якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи; г) внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов'язків щодо загальнообов'язкового державного соціального страхування; д) в інших випадках, передбачених законами.

Отже, Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування вичерпних випадків припинення таких страхових виплат, як пенсія, не передбачають, але встановлюють, що вони можуть бути передбачені іншими законами.

Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 №1706-VII (далі - Закон № 1706-VII).

Згідно статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Питання виплати пенсій врегульовані статтею 47 Закону №1058, згідно з якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Підстави припинення виплати пенсії передбачені ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-VI (далі - Закон №1058).

Відповідно частини 1 статті 49 Закону України №1058 "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Отже, і закон, який є спеціальним, вичерпних випадків припинення пенсійних виплат не передбачав, але унормовував, що ці інші випадки припинення пенсійних виплат можуть бути передбачені тільки законом.

Також суд звертає увагу на те, що у будь-якому випадку, хоча припинення виплати пенсії могло мати місце й в інших випадках, передбачених іншим законом, воно можливе виключно на підставі рішення територіального органу Пенсійного фонду або за рішенням суду.

Згідно п.п.4 п.12 та п.18 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою КМУ від 08.06.2016 року N 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", соціальні виплати припиняються у разі скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб".

Відповідно до ст.4 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 року №1706-VІІ, факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону, згідно п.п.3 п.1 ст.12 Закону, підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну даних про внутрішньо переміщених осіб є, зокрема, повернення до покинутого місця постійного проживання. Рішення про скасування дії довідки приймається керівником структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання особи. У разі неповідомлення внутрішньо переміщеною особою про її повернення до покинутого місця постійного проживання згідно з абзацом другим пункту 3 частини другої статті цього Закону рішення про скасування дії довідки відповідно до пункту 3 частини першої цієї статті приймається на підставі інформації про тривалу відсутність (понад 60 днів) особи за місцем проживання, яка дає обґрунтовані підстави вважати, що внутрішньо переміщена особа звернулася до покинутого місця постійного проживання. Повторне призначення соціальних виплат внутрішньо переміщеній особі у разі їх припинення відповідно до підпункту 4 пункту 12 цього Порядку можливе лише через шість місяців після такого припинення і виконання всіх процедур, необхідних для їх призначення, передбачених законодавством.

Припинення виплати позивачу пенсійних виплат у зв'язку з відсутністю довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України, району проведення антитерористичної операції чи населеного пункту, розташованого на лінії зіткнення суперечить принципам, які закріплені в Конституції України.

Суд враховує той факт, що згідно довідки № 0000032519 від 15.11.2016 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, позивач, який проживав за адресою: АДРЕСА_2, зареєстрував місце перебування: АДРЕСА_1.

Так, за висновками, наведеними в рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 07.10.2009 р. в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право громадянина на одержання призначеної йому страхової виплати незалежно від того, де проживає особа, якій призначена соціальна виплата.

Таким чином, зміна особою місця проживання не може бути підставою для позбавлення його конституційного права на отримання соціального захисту, а саме, отримання соціальних виплат.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Аналізуючи зміст листа Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області від 19.04.2018 суд зазначає, що правовою підставою для зупинення пенсійних виплат позивачу є Рішення управління соціального захисту населення Маріупольської міської ради про скасування довідки внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1. Щомісячну пенсійні виплати позивачу припинено з 01.10.2017.

Разом з тим, суд зазначає, що Пенсійним органом рішення про зупинення виплати пенсії ОСОБА_1 не приймалося.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії, суд вважає таким, що не мало ознак "законності". Тому, суд не бачить необхідним перевіряти дії пенсійного органу на предмет того чи переслідували вони легітимну мету: публічні або ж суспільні інтереси, а також чи було втручання у право на мирне володіння своїм майном пропорційним поставленій меті. Встановлення судом відсутності "законності втручання", тобто вчинення дії не у спосіб, що встановлений законом, є окремою підставою, яка вказує на те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

За таких обставин суд вважає обґрунтованими в цій частині вимоги позивача. Проте суд наголошує, що відповідачем вчинено не бездіяльність, а дії, котрі й мають бути визнані протиправними.

Разом з тим, з огляду на відсутність Рішення пенсійного органу про зупинення пенсійних виплат позивачу, позовна вимога стосовно скасування рішення Управління Пенсійного фонду України в Іллічівському районі м. Маріуполя Донецької області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1, не підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не надано суду жодного доказу правомірності дій щодо припинення виплати пенсії позивачу в розумінні зазначеної норми Закону.

З урахуванням викладеного, оскільки дії щодо призупинення виплати пенсії позивачу були протиправними для відновлення порушеного права позивача на отримання пенсії, відповідача дійсно слід зобов`язати здійснити позивачу нарахування і виплату пенсії з дня припинення.

Зважаючи на те, що викладений вище спосіб захисту забезпечить ефективний захист прав позивача, суд не вважає за необхідне додатково визнавати дії відповідача дискримінаційними. Відповідно, у задоволенні цієї вимоги слід відмовити.

Стосовно строку захисту порушеного права.

Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Порушення прав позивача - не отримання нарахованих сум пенсії - відбулося з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, і мало триваючий характер. Процесуальний строк обмежує лише строк звернення до суду з позовом, і не обмежує строк захисту порушеного права, якщо спеціальними нормами матеріального права встановлені більші строки для такого захисту (в даному випадку на підставі ч. 2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» позивач має право захистити своє порушене право на виплату пенсії за минулий час без обмеження будь-яким строком). На необхідність застосування при розгляді справ щодо пенсійного забезпечення крім процесуальних строків також й положень спеціальних норм неодноразово зазначалося і в рішеннях Верховного Суду України (зокрема, у рішенні від 25.05.2016 по справі № 21-1249а16).

Стосовно вимоги про виконання судового рішення негайно після проголошення судового рішення, то необхідно зазначити наступне.

Частиною другою статті 372 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

Приписами частини 1 стаття 371 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов'язковості і підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні.

Отже аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов'язок відповідача добровільно і негайно виконати рішення суду про присудження виплатити пенсію і цей обов'язок полягає у тому, що у відповідача обов'язок виплатити пенсію у межах стягнення за один місяць виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.

З огляду на зазначене, суд приходить до висновку що вимога про негайне виконання судового рішення підлягає частковому задоволенню, а саме: у межах стягнення за один місяць.

Окрім того, як вбачається з матеріалів справи, позивач має рахунок відкритий в установі АТ «Державний ощадний банк України», що підтверджується копією пенсійного посвідченя №1141039221 долученим позивачем до матеріалів справи.

В зв'язку з чим, суд вважає, що вимога про зобов'язання поновити виплату пенсії на визначений позивачем рахунок раніше підлягає задоволенню саме із зазначенням назви банківської установи.

Стосовно позовних вимог про утримання відповідача від подальшого призупинення виплати пенсії, суд вважає за необхідне відмовити в їх задоволенні, зважаючи на наступне.

Згідно з вимогами статей 2, 5 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку адміністративного судочинства захисту підлягають тільки порушені права, а не ті, які можуть бути порушені в майбутньому.

Таким чином, неможливо зобов'язати відповідача на майбутнє вчиняти певні дії, оскільки відсутні факти порушення прав позивача в майбутньому.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Положеннями частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Як убачається з матеріалів справи, позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 704,80 грн., що підтверджується квитанцією від 20.04.2018. Оскільки позовні вимоги задоволено частково, стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає судовий збір у 50 % розмірі, тобто у сумі 352,40 грн.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 2, 6, 8-9, 19-20, 22, 25-26, 52, 72-78, 90, 139, 205, 241-246, 255, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2).

Зобов`язати Маріупольське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ: 42171861, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Зелінського, б. 27 а) відновити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2; місце реєстрації: АДРЕСА_2) нарахування та виплату пенсії та сплатити заборгованість за весь період, починаючи з дня припинення, на банківський рахунок відкритий позивачем у АТ «Ощадбанк».

Допустити негайне виконання рішення суду в частині присудження виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2) пенсії у межах суми стягнення за один місяць.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ: 42171861, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Зелінського, б. 27 а) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2; місце реєстрації: АДРЕСА_2) судовий збір у розмірі 352 (триста п'ятдесят дві) грн. 40 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі, коли справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Рішення складено та підписано 24.09.2018.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя Галатіна О.О.