Рішення № 76656788, 11.09.2018, Броварський міськрайонний суд Київської області

Справа № 361/3560/17

Провадження № 2/361/284/18

11.09.2018

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

11 вересня 2018 року місто Бровари

Броварський міськрайонний суд Київської області у складі головуючого судді Селезньової Т.В., при секретарі Коваль А.В., у присутності представника позивача ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бровари цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні, про виселення без надання іншого житлового приміщення,

встановив:

У позові, поданому до суду 14.06.2017р., позивач просив суд визнати відповідачів такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1, усунути перешкоди у вільному доступі та володінні позивачу вказаною квартирою шляхом виселення відповідачів з квартири без надання іншого житлового приміщення; та зняти відповідачів з реєстраційного обліку їх місця проживання за вказаною адресою. Позов заявлено з тих підстав, що позивач набув за договором купівлі-продажу вказану квартиру у власність і тому має право вільно користуватись, володіти та розпоряджатись свої майном (вказаною квартирою), а відповідачі - колишній власник і його дружина квартиру після її продажу не звільнили, чинять новому власнику перешкоди у користуванні та володінні квартирою, не надають вільного доступу і продовжують в ній проживати без законних підстав.

Провадження у справі відкрито 3.07.2017р.

Відповідач позов не визнав, подав письмові заперечення, посилаючись на незаконність переходу права власності на вказану квартиру від нього до позивача ОСОБА_4

За клопотанням відповідача ухвалою від 27.11.2017р. провадження у даній справі було зупинено до розгляду іншої цивільної справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним (договору, за яким позивач ОСОБА_4 набув право власності на вказану квартиру). Постановою апеляційного суду від 25.01.2018р. ухвала про зупинення провадження скасована, справу передано для продовження її розгляду.

У зв'язку з введенням в дію ЦПК України в новій редакції з 15.12.2017р. було ухвалено справу розглядати в порядку звичайного позовного провадження, з проведенням підготовчого.

В підготовчому провадженні позивач подав заяву про зменшення позовних вимог та уточнення підстав позову, у подальшому подав заяву про залишення без розгляду позову в частині позовних вимог про визнання відповідачів такими, що втратили право користування квартирою та про зняття відповідачів з реєстраційного обліку за вказаною адресою. Ухвалою суду від 17.08.2018р. позов в частині вказаних вимог на підставі заяви позивача залишено без розгляду.

Таким чином, позовними вимогами, які суд розглядає і за якими ухвалює рішення в даній справі, є вимоги про усунення перешкод ОСОБА_4 у користуванні квартирою АДРЕСА_1, шляхом заборони відповідачам чинити перешкоди у вільному доступі до квартири і шляхом виселення відповідачів з квартири без надання їм іншого житлового приміщення.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що з 17.03.2016р. позивач набув право власності на вказану квартиру за договором купівлі-продажу; дана квартира була предметом іпотеки і була куплена відповідачем за кошти, отримані за кредитним договором, забезпеченим даною іпотекою; у подальшому іпотеко держателем, який використав своє право продажу предмету іпотеки, квартира була продана позивачу; позивач набув право власності і має право його захищати від порушень, в тому числі і просити усунути перешкоди у користуванні та володінні своїм майном. Відповідачі є колишнім власником та членом сім,ї власника і за вказаним договором купівлі-продажу та разом з набуттям позивачем права власності втратили право власності на квартиру і всі права, похідні від права власності, в тому числі право користування квартирою як жилим приміщенням; добровільно на його вимогу відмовились звільнити квартиру, і за статтею 109 ЖК України та статтею 40 Закону «Про іпотеку» відповідачі підлягають виселенню з квартири без надання їм іншого житлового приміщення. Крім того, відповідачі чинять йому перешкоди у вільному доступі до квартири, обмежуючи його право власності і похідні права, передбачені ст.ст.319, 317, 383 ЦК та ст.150 ЖК України; зокрема не пускають у квартиру, продовжують проживати; 25.08.2016р. він уклав з іншими особами договір найму окремої жилої кімнати, але діями відповідачів він обмежений у вільному доступі з метою користування квартирою як особисто такі і для перевірки її стану та передачі у найм; тому на підставі статті 391 ЦК України просить усунути такі перешкоди шляхом покладення на відповідачів відповідного зобов'язання.

Відповідач ОСОБА_2 подав відзив на позов, у якому позовні вимоги не визнав;

відповідач ОСОБА_5 позов не визнала, письмовою заявою приєдналась і підтримала відзив відповідача ОСОБА_2;

відповідачами позов не визнано з тих підстав, що право власності позивачем ОСОБА_4 на їх думку набуто незаконно, а договір купівлі-продажу, за яким позивач набув право власності на квартиру, оспорюється у суді; крім того у названій справі за позовом ОСОБА_2 про визнання вказаного договору недійсним судом вжито заходи забезпечення позову, і існує три ухвали суду про вжиття заходів забезпечення шляхом заборони ОСОБА_4 вчиняти будь-які дії з приводу зазначеної квартири, зокрема, дії щодо розпорядження квартирою і виселення відповідачів до розгляду вказаної цивільної справи. Крім того, позов не визнано і з тих підстав, що він заявлений передчасно, без дотримання визначеної законом процедури досудового врегулювання спору, зокрема, позивач подав позов 14.06.2017р., тобто раніше, ніж відповідач отримав письмову вимогу від нього про добровільне звільнення, яку він отримав 15.06.2017р. і на яку одразу надіслав позивачу відповідь з категоричною відмовою і з повідомленням про оспорювання підстави набуття позивачем права власності на квартиру. Також відповідач послався на те, що позивач не довів порушення його прав відповідачами та наявності перешкод у доступі до квартири; що вони в квартирі проживали і проживають постійно на законних підставах, про що позивачу було відомо станом на час укладення договору купівлі-продажу, і права проживання не втратили, що позивач жодного разу до квартири не з,являвся і тому ніяких перешкод для його доступу до квартири не було, а сам факт укладення позивачем договору найму жилої кімнати з сторонніми особами не є перешкодою, оскільки вказаним у договорі найму наймачам у позові з даного приводу було відмовлено.

З наданих доказів встановлено:

На підставі договору купівлі - продажу квартири від 17.03.2016р. ОСОБА_4 придбав квартиру АДРЕСА_1; продавець ТОВ «Колекторська компанія «ГАРАНТ» діяв на підставі ст.38 Закону «Про іпотеку», власник квартири, від імені якого вчиняється правочин - ОСОБА_2

Згідно даних Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 17.03.2016р. за ОСОБА_4 зареєстровано право приватної власності на об'єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 884658432212; підстава виникнення права: договір купівлі - продажу квартири від 17.03.2016р.

Встановлено також, що вказана квартира до укладення даного договору купівлі-продажу згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 06.02.2008р. належала на праві власності ОСОБА_2.

Згідно даним ВАДР відповідачі зареєстровані на постійне місце проживання в даній квартирі: ОСОБА_2 з 5.06.2008р., ОСОБА_5 (його дружина) з 1.11.2009р.

Встановлено, що квартира була передана в іпотеку за договором іпотеки від 5.12.2006р., іпотекодавець і він же позичальник за забезпеченим договором кредиту - ОСОБА_2; квартира набута за кошти, отримані за кредитним договором, забезпеченим іпотекою.

Встановлено, що право вимоги за кредитним договором і права за договором іпотеки перейшли від кредитора іпотекодержателя до ТОВ «КК «Гарант» за укладеним між ними відповідним договором про відступлення права вимоги.

Рішенням Броварського міськрайонного суду від 18.05.2017р. у позові ОСОБА_2 про визнання недійсним договору іпотеки (предмет іпотеки - вказана квартира) відмовлено.

За змістом укладених договорів встановлено, що дана квартира була відчужена в порядку застосування і використання кредитором іпотекодержателем процедури звернення стягнення на майно для задоволення вимог кредитора на підставі застереження в договорі іпотеки.

Право власності, набуте за договором купівлі-продажу, зареєстроване за новим власником - ОСОБА_4

Встановлено, що позивач надіслав відповідачам вимогу про добровільне звільнення квартири і про свій намір звернутись до суду у разі відмови.

Дану вимогу відповідачі отримали 15.06.2017р.

14.07.2017р. ОСОБА_2 надіслав позивачу відповідь на дану вимогу з запереченням проти виселення і про намір оскаржувати договір купівлі-продажу у суді.

Встановлено також, що в провадженні Броварського міськрайонного суду Київської області є нерозглянута справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ТОВ «КК «ГАРАНТ» про визнання договору купівлі-продажу квартири від 17.03.2016р. недійсним.

З даної підстави суд зупиняв провадження у справі до розгляду вказаної іншої цивільної справи. Постановою Апеляційного суду Київської області ухвала суду про зупинення провадження у справі скасована. Таким чином, дана обставина не є підставою для зупинення провадження у справі, і при розгляді даної справи суд виходить з тих правовідносин, які виникли між сторонами на підставі вказаного договору купівлі-продажу, який на даний час за принципом презумпції правомірності правочину є чинним.

Даний договір купівлі-продажу спірного майна (квартири) хоча і оспорюється колишнім власником у суді, але на даний час відсутнє судове рішення про визнання вказаного договору недійсним, тому при розгляді даної справи суд виходить з того, що вказаний договір є дійсним, і з нього для його учасників наступили певні права та обов'язки. Зокрема, за даним договором позивач набув право власності на вказану квартиру і є єдиним на даний час законним власником квартири, такого права не втратив.

Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається з законних підстав, зокрема, з правочинів. Згідно ст.334 ЦКУ право власності виникає з моменту його державної реєстрації.

Згідно ст. 346 ЦК право власності припиняється , зокрема відчуженням майна.

За змістом статей 316, 317, 319, 321 ЦК України - право власності є непорушним, власникові належать право користування, володіння та розпорядження майном; власник не може бути обмежений у здійсненні ним права власності, крім випадків, прямо визначених у законі.

Оскільки договір купівлі-продажу є правочином, направленим на перехід права власності від одної особи до іншої, то таким чином, встановлено, що разом з переходом до покупця (позивача) права власності на спірне майно (квартиру), одночасно ОСОБА_2 (колишній власник відчуженого майна і іпотекодавець) втратив право власності на відчужене майно.

Сам факт наявності у суді спору з даного приводу не зупиняє дію укладеного договору купівлі-продажу та його наслідків, не скасовує і не зупиняє права власності та його складових. Тобто на даний час позивач як власник майна має всі права власника, в тому числі і всі права, які є похідними від права власності, зокрема, право вільного користування та володіння своїм майном.

Згідно ст.391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Порушені права власника підлягають захисту, тому позивач є особою, яка має право вимагати усунення порушення його прав власника, зокрема, вимагати усунення перешкод у користуванні своїм майном з боку інших осіб, і в тому числі з сторони колишнього власника відчуженого майна та членів сім,ї колишнього власника.

Право користування квартирою відповідачем ОСОБА_2 напряму походило від його права власності на квартиру і було ним втрачене разом в втратою права власності, тому подальше володіння (користування) квартирою для нього не ґрунтується на правовій підставі і є незаконним.

Право користування квартирою відповідачем ОСОБА_5, яка є членом сім,ї ОСОБА_2 (дружина), є похідним від наявного у власника права власності, і відповідно втрачається разом з втратою права власності самим власником (ОСОБА_2), тому подальше володіння (користування) квартирою для неї так само не ґрунтується на законній підставі.

Згідно ст.109 ЖК України в иселення із займаного жилого приміщення допускається з

підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за

винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений

або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду. Виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення, є підставою для надання цим

громадянам жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання відповідно до статті 132-2 цього Кодексу. Відсутність жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання або відмова у їх наданні з підстав, встановлених статтею 132-2 цього Кодексу, не тягне припинення виселення громадянина з жилого приміщення, яке є предметом іпотеки, у порядку, встановленому частиною третьою цієї статті.

Згідно ст.40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

У даному випадку дані норми закону є застосовними, оскільки вказана квартира є іпотечним житлом, набутим за кредитні кошти, за договором, забезпеченим іпотекою цього житла.

Таким чином, позивач за нормами цивільного права як власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні своїм майном, в тому числі він має право вимагати усунення порушення і перешкоди у такий спосіб, як зобов'язання звільнити житлове приміщення, а у разі відмови - виселення без надання іншого жилого приміщення.

Крім того, оскільки набутим майном є житлове приміщення, то спірні правовідносини також врегульовані і нормами житлового законодавства, і у даному випадку за статтею 109 ЖК України та ст.40 Закону «Про іпотеку» позивач має право вимагати виселення колишнього власника та членів його сім,ї з вказаного приміщення без надання іншого.

Щодо дотримання процедури виселення, то суд виходить з наступного:

Новим власником була направлена письмова вимога відповідачам про звільнення квартири. Факт отримання даної вимоги відповідач не заперечує. У вказаний у вимозі строк відповідачі не виконали вимогу і не звільнили квартиру і на даний час відмовляються виселитись, не зважаючи на те, що з моменту отримання вимоги і до часу розгляду справи пройшов значний строк (понад один рік). Сам той факт, що позивач звернувся до суду з позовом не дочекавшись збігу місячного строку для добровільного звільнення квартири, не є підставою для відмови у позові, і не є таким порушенням, яке надає відповідачам право на збереження за ними прав на вказане жиле приміщення.

Відповідач посилається також на вжиті судом заходи забезпечення у іншій цивільній справі, які у їх сукупності забороняють позивачу виселяти відповідачів і вчиняти інші дії, пов'язані з позбавленням відповідачів даного житла та розпорядження квартирою.

Так, дійсно в названій іншій цивільній справі судом вжиті заходи забезпечення позову:

Ухвалою від 7.09.2016р. вжито захід забезпечення позову - заборону ОСОБА_4 відчужувати вказану квартиру і вчиняти будь-які інші дії з приводу даного нерухомого майна: користуватись, передавати в іпотеку, оренду, управління.

Ухвалою від 23.01.2017р. вжито захід забезпечення позову - заборону вчиняти дії щодо реєстрації місця проживання ОСОБА_4 та інших осіб за адресою даної квартири.

Ухвалою від 19.06.2017р. вжито захід забезпечення позову - заборону вчиняти дії щодо виселення ОСОБА_2 та ОСОБА_5 з даної квартири; заборону вчиняти дії по зняттю з реєстрації вказаних осіб за адресою даної квартири.

Посилання відповідачів на те, що вказані заходи забезпечення позову є перешкодою позивачу для звернення з даним позовом до суду і є підставою для відмови йому у позові - не відповідають чинному законодавству. Наявність даних ухвал про забезпечення позову у іншій цивільній справі дійсно є певними тимчасовими, передбаченими процесуальним законом обмеженнями власника (позивача) у розпорядженні належним йому майном. Разом з тим, дані ухвали не є обмеженням власника у здійсненні права власності поза межами таких обмежень, в тому числі у праві користування та володіння майном, та у праві на захист свого майна та своїх прав від порушень. Тому наявність даних ухвал про забезпечення позову не є перешкодою для звернення до суду з позовом про виселення чи про усунення інших перешкод.

Так само не є підставою для відмови у позові сам факт наявності у суді спору між сторонами з приводу законності набуття позивачем права власності на квартиру

Розглядаючи дану справу по суті, суд виходить з того, що захід забезпечення позову не є вирішенням спору між сторонами по суті, а є лише певними обмежувальними заходами у конкретній цивільній справі (що можуть забезпечити виконання рішення у разі задоволення позову), які ніяким чином не поширюються на право особи на доступ до суду і не можуть бути підставою для відмови у позові. Наведені відповідачем обставини можуть мати певне значення лише на стадії виконання судового рішення про виселення, і лише у виключних межах та випадках і підстав, передбачених законом.

Підстав для збереження за відповідачами права користування вказаною квартирою на даний час не встановлено. Посилання відповідача на оспорювання договору купівлі-продажу не є підставою для збереження за колишнім власником права на відчужене майно. У разі задоволення позову та визнання оспорюваного договору купівлі-продажу недійсним, це може бути підставою для відновлення прав колишнього власника в порядку і в спосіб, встановлені Цивільним та Цивільним процесуальним Кодексами України.

Посилання відповідачів на те, що вони постійно користуються даною квартирою як своїм житлом, і зміна власника не припиняє їхнього права на проживання, - є такими, що не відповідають вимогам закону, що регулює дані правовідносини, оскільки в даному випадку право проживання в квартирі відповідачами отримане на підставі набуття права власності і є похідним від нього, а не на підставі договору найму жилого приміщення, який дійсно не розривається у разі зміни власника. До даних правовідносин не застосовуються норми закону, що регулюють договір найму жилого приміщення. До того ж ініціативи з приводу укладення з власником договору найму жилого приміщення відповідачами не проявлено.

Таким чином, позов в частині вимоги про виселення підлягає задоволенню. Відповідачі підлягають виселенню без надання їм іншого жилого приміщення.

Щодо наявності дійсних перешкод з сторони відповідачів для позивача, то суд вважає встановленим (і більш того дана обставина не оспорюється відповідачем), що відповідачі постійно проживають у відчуженій квартирі, відповідно тримають квартиру у своєму володінні зачиненою від інших осіб, зберігають у ній свої речі; позивач не має вільного доступу до квартири, зокрема ключів від вхідних дверей, і відповідно ця обставина є дійсною та реальною перешкодою для власника у вільному доступі до квартири, без чого неможливе вільне володіння та користування майном. Також встановлено, що вказані перешкоди чинять саме відповідачі, а не інші особи.

Відповідач посилається на те, що рішенням суду у позові наймачів (за укладеним ОСОБА_4 договором найму жилого приміщення з іншими особами) про усунення перешкод у користуванні даною квартирою відмовлено, і це є обставиною, що доказує відсутність перешкод з сторони відповідачів. Разом з тим дана обставина не є підставою для відмови у позові власника про усунення перешкод, які чиняться безпосередньо йому.

Позивач не передавав права користування відповідачам (права проживання), і як власник має право доступу до квартири, належної йому на даний час на праві власності, і не може бути обмежений у такому доступі. Відповідачі не мають права чинити власникові перешкоди у володінні та користуванні належним йому майном, в тому числі у вільному доступі до квартири.

Позові вимоги в цій частині обґрунтовані і підлягають задоволенню.

Разом з тим, задовольняючи дані вимоги, суд не вирішує питання про наявність права на вселення в дану квартиру у наймачів вказаного приміщення, і не вирішує питання про захист права позивача (власника) на укладення договору найму вказаного житлового приміщення, враховуючи межі позовних вимог, а також інші наявні обставини, які знаходяться поза межами розгляду даної справи, зокрема, і вказані відповідачем обставини. Тому в цій частині посилання позивача на перешкоди йому як власнику (щодо укладення договору найму та вселення наймачів) є необґрунтованими. Разом з тим, оскільки суд задовольняє обидві позовні вимоги по їх суті, то в резолютивній частині суд зазначає про задоволення позову повністю, а не часткове.

Щодо судових витрат, понесених позивачем, і підстав для їх відшкодування, то суд виходить з наступного:

Витрати по сплаті судового збору -2560грн.

Згідно ст.141 та ст.142 ЦПК судові витрати у разі задоволення позову покладаються на відповідача. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При залишенні позову без розгляду сплачений судовий збір відповідач не відшкодовує.

Оскільки заявлено і оплачено судовим збором чотири позовні вимоги, дві з них залишено без розгляду, а по двом позов задоволено, то відшкодуванню відповідачем підлягає судовий збір пропорційно задоволеним позовним вимогам, тобто 640грн.х2= 1280грн.

Щодо інших судових витрат, то суд виходить з наступного:

Позов подано за правилами ЦПК в редакції, чинній до 15.12.2017р.

В позовній заяві зазначено вимогу про відшкодування судових витрат (без їх деталізації).

Після внесення змін до ЦПК перше судове засідання (підготовче) відбулось 12.04.2018р.

18.04.2018р. позивач ОСОБА_4 подав заяву про зменшення позовних вимог та уточнення підстав позову, що є першою заявою по суті справи за правилами ЦПК в новій редакції. В даній заяві позивачем вказано вимогу про стягнення з відповідачів понесених судових витрат, але заява не містить ні попереднього розрахунку таких витрат, ні будь-якої іншої інформації про характер та розмір таких витрат, і до заяви не долучено з даного приводу жодних документів.

16.05.2018р. представник позивача ОСОБА_1 подав відповідь на відзив (друга заява по суті справи), до неї так само не долучено попереднього розрахунку судових витрат і заява не мітить відповідної інформації щодо понесених чи очікуваних судових витрат.

16.08.2018р. представник позивача ОСОБА_1 вперше у даній справі долучив до справи ордер від 19.07.2018р. адвоката ОСОБА_1 (в якому є відомості про свідоцтво адвоката, видане 27.06.2016р.); перед судовими дебатами у судовому засіданні 16.08.2018р. подав заяву (клопотання), датовану 15.08.2018р., - про вирішення питання про розподіл судових витрат, пов'язаних з правничою допомогою, в сумі 36624,40грн. з посиланням на укладені з клієнтом ОСОБА_4 договори, акти виконаних робіт і квитанції про оплату.

17.08.2018р. через канцелярію ним подано заяву (клопотання) від 17.08.2018р про відшкодування судових витрат , пов'язаних з наданням правничої допомоги: зазначених раніше (в заяві від 15.08.2018р.) витрати на правову допомогу (22 години робочого часу з розрахунку за 1 годину 40% мінімальної зарплати, всього 29624,4грн., витрати часу і коштів на проїзд до іншого міста в сім судових засідань по 1000грн. за поїздку, всього за сім судових засідань 7000грн., разом 36624,40грн.); і крім того витрати на надання правової допомоги, що полягає в участі в судовому засіданні 16.08.2018р. 1 година і 2 години підготовки до судового засідання, всього 4467,6грн. та 1000грн. на виїзд до іншого міста, разом 5467,6грн., тоді ж суду подано докази:

договір про надання правової допомоги від 10.09.2016р. між ОСОБА_1 (фахівець) і клієнтом ОСОБА_4 на ведення всіх його судових справах;

додатковий договір між тими ж особами від 1.06.2017р. на ведення даної конкретної справи;

акт виконаних робіт від 1.08.2018р. Згідно акту: надано правову допомогу 22 години (аналіз судової практики 4 години, складення позовної заяви 4 години, підготовка апеляційної скарги на ухвалу про зупинення провадження 4 години, підготовка заяви про зменшення позовних вимог 2 години, представницькі дії по участі в судових засідань у якості представника: 19.09.2017р., 9.11.2017р., 27.11.2017р., 12.04.2018р., 18.04.2018р., 18.05.2018р., 14.06.2018р.), сума 29624,4грн. з розрахунку 1 година = 40% мінімальної заробітної плати; а також витрати часу і коштів за переїзд до іншого міста (Київ-Бровари) в 7 судових засідань по 1000грн., всього 7000грн., загальна сума заявлених витрат 36624,40грн.);

квитанцію від 10.08.2018р. про сплату клієнтом за надані послуги 36624,40грн.

договір від 19.07.2018р. про надання правничої допомоги між адвокатом ОСОБА_1 і клієнтом ОСОБА_4;

акт виконаних робіт від 10.08.2018р. (про надання правової допомоги, що полягає в участі в судовому засіданні 16.08.2018р. 1 година і 2 години підготовки до судового засідання, всього 4467,6грн. і 1000грн. на виїзд до іншого міста);

квитанцію від 10.08.2018р. про сплату клієнтом за надані послуги 5467,60грн.

виписку з рахунку ОСОБА_1 про надходження коштів;

копію ордеру від 19.07.2018р.;

свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю від 27.06.2018р.;

тоді ж 17.08.2018р. ним подано заяву про залишення без розгляду частини позовних вимог (у відповідності до вимог, зазначених у заяві про зменшення позовних вимог від 18.04.2018р.).

22.09.2018р. представник позивача подав заяву про надання додаткових доказів про додаткові витрати (надання правової допомоги, що полягає в участі в судових засіданнях 17.08.2018р. і 11.09.2018р., з розрахунку 1 година судового засідання 40% мінімальної зарплати, всього 2978грн., і 2000грн. на два виїзди до іншого міста, разом такі витрати зменшені сторонами до 4000грн.), і додатково додані докази:

акт виконаних робіт від 17.08.2018р.;

квитанція від 17.08.2018р. на суму 4000грн.;

виписка з рахунку про надходження коштів.

Згідно п.9 перехідних положень до ЦПК України в редакції від 15.12.2017р.- справи, провадження в яких відкрито до набрання чинності новою редакцією ЦПК , розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності новою редакцією.

Відповідно до ч.1 та ч.3 ст. 79 ЦПК України ( редакція до 15.12.2017р.) судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних із розглядом судової справи, зокрема, належать витрати на правову допомогу (ст.84) і витрати сторін та їх представників, пов'язані з явкою до суду (ст.85). Так само врегульовано дані питання відшкодування судових витрат ЦПК в новій редакції (ст.ст.137,138).

Згідно ч. 1 та ч.2 ст. 84 ЦПК України (редакція до 15.12.2017р.) витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом. Вказаною редакцією Цивільного процесуального Кодексу передбачались: інститут представника сторони (який користується правами сторони, яку представляє) і інститут особи, що надає правову допомогу, якою міг бути адвокат або інший фахівець у галузі права. Даним процесуальним законом не передбачалось оплачуване представництво у суді, а для визнання особи такою, що надає правову допомогу, необхідним було залучення такої особи відповідною ухвалою суду, чого в даній справі не відбулось.

Як видно з журналів судових засідань у вказаний період - ОСОБА_1 був представником позивача, і ні він ні позивач не подавав заяву про залучення у якості особи, що надає правову допомогу, суд відповідної ухвали не приймав. Таким чином, ОСОБА_1 не набув статусу особи, що надає правову допомогу, а поняття представник сторони і особа, що надає правову допомогу, в розумінні положень статей 47 та 56 ЦПК (в редакції до 15.12.2017р.) не є тотожними.

Як видно з матеріалів справи, позовна заява в редакції від 14.06.2017р. підписана позивачем ОСОБА_4 і в ній відсутні відомості про представника ОСОБА_1 на той час (час складення і подання позову).

Представник ОСОБА_1 у дану справу вступив лише як представник позивача ОСОБА_4 за довіреністю від 15.09.2016р., і згідно даної довіреності ОСОБА_4 уповноважував ОСОБА_1 представляти його інтереси у всіх установах, у судових органах з правами учасника справи, в тому числі з правом подання позову, відмови від позову чи часткової відмови, зміни предмету позову, оскарження рішення суду, для чого надав йому право вести від його імені судові справи, отримувати повернення сум судового збору, знайомитись з матеріалами справи, приймати участь у судових засіданнях, отримувати документи, наявні у справі, подавати докази, надавати пояснення, заявляти клопотання, вимагати виконання рішень, подавати, підписувати та одержувати заяви та документи, розписуватись за нього, а також здійснювати інші дії, пов'язані з цією довіреністю. Як видно зі змісту довіреності, в ній не йшлась мова про надання правової допомоги, надання правових консультацій, підготовки та складення позовної заяви. Довіреність видана виключно на представництво в суді з правами позивача. Тому вирішуючи питання про відшкодування витрат, понесених до 15.12.2017р., суд виходить саме з того, що ОСОБА_1 у даній справі діяв виключно як представник позивача, а не як фахівець у галузі права, що надавав правову допомогу, і його присутність у судових засіданнях не вважається оплачуваною у розумінні відшкодування другою стороною таких витрат.

Оскільки ЦПК України в редакції, чинній до 15.12.2017р., не передбачав оплатної роботи представника позивача у судовому засіданні, і не передбачав права позивача на відшкодування йому за рахунок відповідача витрат на оплату послуг представника, то витрати позивача на оплату роботи представника за його участь у судових засіданнях не підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача, і вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Згідно ч.1 та ч.2 ст.85 ЦПК в редакції до 15.12.2017р. - відшкодуванню підлягали витрати, пов'язані з явкою до суду, а саме витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їх представників. Стороні, на користь якої ухвалено рішення, та її представникові сплачуються іншою стороною добові, а також компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять; компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати.

Таким чином, підлягають відшкодуванню судові витрати, які пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту представника позивача (оплата дороги та за відрив від звичайних занять). Представник просить відшкодувати такі витрати у розмірі 1000грн. за кожну поїздку з м. Києва до м. Бровари в судові засідання (з них 100грн- на дорогу і 900грн.- за втрати робочого часу). Представник позивача посилається на компенсацію втраченого часу і відрив від роботи у розмірі 900грн. за кожну поїздку в судове засідання, але він не надав суду відомостей про місце роботи та доказів про середньомісячну заробітну плату у вказаний період, тому суд компенсацію визначає як за відрив від звичайних занять, тобто пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати в 2017році (3200грн. на місяць, або 19,34грн. за годину роботи). Виходячи з кількості явок представника позивача до суду в період розгляду справи до 15.12.2017р., а їх було три, і витраченого часу по 3 години за кожний проїзд до іншого міста, - то такі витрати для відшкодування становлять: 9 годин х 19,34грн. = 174,06грн.

Виходячи з того, що представником позивача не надано доказів на підтвердження витрат на проїзд з Києва до Броварів для участі у судових засіданнях у вказаний період розгляду справи, то такі витрати відшкодуванню не підлягають, оскільки обов'язок по доказуванню витрат покладений на сторону, що їх понесла, а твердження представника позивача про його витрати на дорогу по 100гривень за поїздку - нічим не підтверджені і є припущенням.

Позивач посилається на умови договору від 10.09.2016р. та додаткового договору від 1.06.2017р., якими передбачено відшкодування витрат на поїздки до Броварів у розмірі 1000грн. за поїздку, і який позивачем суду надано лише в вересні 2018року. Але даний договір не є підставою для відшкодування вказаних витрат, оскільки, по по-перше, позивач і його представник не долучили даного договору до справи при його укладенні, не долучили до справи з першою заявою по суті справи після внесення змін до ЦПК, не долучили в підготовчому провадженні, і, крім того, нормами ЦПК в попередній редакції не передбачалось відшкодування таких витрат навіть і у разі наявності такої домовленості між представником і довірителем.

Новою редакцією ЦПК (чинною з 15.12.2017р.) передбачено оплатне представництво в суді, але такі зміни в процесуальному законодавстві не є підставою для перегляду умов представництва за минулий час, і не є підставою для оплати другою стороною таких витрат у зв'язку зі зміною процесуального закону, оскільки у такому разі покладається непередбачуваний матеріальний тягар на другу сторону, і крім того, про наявність таких витрат (у разі якщо вони були) та про намір вимагати їх відшкодування позивач у порядку і в строки, встановлені ЦПК в новій редакції, не заявляв без поважних причин, що є підставою для звільнення відповідача від обов'язку відшкодувати такі витрати.

Щодо відшкодування витрат за участь представника позивача у розгляді даної справи після внесення змін до ЦПК 15.12.2017р., то суд виходить з наступного:

Згідно ст.133 ЦПК в редакції від 15.12.2017р. судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних із розглядом судової справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу (ст.137) і витрати сторін та їх представників, пов'язані з явкою до суду (ст.138).

За змістом ст.134, ст.175, п.17 ч.2 ст.197 та п. 9 Перехідних положень ЦПК в редакції від 15.12.2017р. заявити про намір отримати відшкодування судових витрат учасник справи повинен разом з першою заявою по суті спору, та надати попередній розрахунок очікуваних витрат; принаймні не пізніше підготовчого засідання. У разі не дотримання даної вимоги і неподання попереднього розрахунку витрат суд може відмовити цій стороні у відшкодуванні відповідних судових витрат за винятком суми сплаченого судового збору.

Відповідач з посиланням на дані норми закону просив у разі задоволення позову відмовити у вимозі про відшкодування судових витрат саме з цих підстав - порушення вимог ЦПК без поважних причин самим позивачем та його представником. Суд з таким тлумаченням процесуального закону погоджується.

Виходячи з наведених вище відомостей про рух справи, позивач даної вимоги процесуального закону не дотримався, і своєчасно, тобто після набрання чинності нової редакції ЦПК, ні з першою заявою по суті, ні в підготовчому провадженні не подав ні відповідної заяви ні попереднього розрахунку. Не встановлено будь-якої поважної причини з його сторони. Тому згідно ч.2 ст.134 ЦПК є підстави для відмови позивачу у відшкодуванні понесених витрат у зв'язку з послугами представника у даній справі, а також витрат, пов'язаних з наданням йому правової допомоги даним представником як фахівцем у галузі права.

В 2018 році відбулись судові засідання за участю представника позивача: підготовчі засідання 12.04.2018р., 18.04.2018р.; розгляду по суті: 18.05.2018р., 14.06.2018р., 16.08.2018р., 17.08.2018р., 11.09.2018р.

Представник ОСОБА_1 отримав свідоцтво адвоката в липні 2018р., і перше у якості адвоката (відповідно особи, що надає правничу допомогу,) був у судовому засіданні з 16.08.2018р., подавши ордер, договір між клієнтом і ним як адвокатом. І у статусі представника-адвоката прийняв участь у трьох судових засіданнях.

Суд визнав поважною причину неподання ним раніше заяви про відшкодування витрат на правничу допомогу, що надається ним як адвокатом, і поважною суд визнає причину неподання попереднього розрахунку таких витрат. В даній частині вимог, для їх підтвердження і обґрунтування суд приймає до уваги договір від 19.07.2018р. про надання правничої допомоги між адвокатом ОСОБА_1 і клієнтом ОСОБА_4, акт виконаних робіт від 10.08.2018р.; акт виконаних робіт від 17.08.2018р., та дві квитанції від 10.08.2018р. про сплату клієнтом 5467,60грн. і від 17.08.2018р. про сплату 4000грн., як подані вчасно.

Згідно ст.137 ЦПК розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво у суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до розгляду, збір доказів, тощо, визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Згідно ст.138 ЦПК в редакції від 15.12.2017р. - відшкодуванню підлягають витрати, пов'язані з явкою до суду, а саме компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять; компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати.

Згідно договору від 19.07.2018р. - ним передбачено надання правової допомоги клієнту, оплатне представництво клієнта в суді, виконання інших дій, передбачених законом щодо захисту прав клієнта. Договором передбачено погодинну оплату за надання правової допомоги , виходячи з розрахунку вартості однієї години роботи 40% мінімальної заробітної плати у місяць; за вчинення представницьких дій за межами міста Києва додаткова оплата часу, витраченого на дорогу та вартість проїзду в розмірі 1000грн. за одну таку дію за межами м. Києва (п.4.3).

За даним договором адвокатом виконано такі дії: участь у трьох судових засіданнях 16.08.2018р., 17.08.2018р., 11.09.2018р. по годині кожне, три виїзди за межі м. Києва в дані судові засідання - по дві години на дорогу за один виїзд.

За статтею 138 та ст.141 ЦПК підлягають відшкодуванню витрати, пов'язані з виїздом до іншого населеного пункту, які мали місце тричі у дати судових засідань. Разом з тим, відсутні підстави для застосування визначеної договором оплати, оскільки це суперечить правилам, викладеним у статті 138 ЦПК, де визначено порядок розрахунків таких витрат однозначно, і не передбачено їх зміну у сторону збільшення на підставі договору. Оскільки адвокатом не надано доказів його середньомісячного заробітку, то розмір таких витрат визначається як компенсація за відрив від звичайних занять, тобто пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати. Виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 22,41 грн. за годину, і витраченого часу на відрив від занять, пов'язаний з явкою до суду в інше місто, - 6 годин, дана компенсація становить 134,46грн. Таким чином витрати на явку в судові засідання у іншому місті загалом становлять 134,46грн.+ 174,06грн.=308,52грн. Більших витрат та підстав для відшкодування витрат у більшому розмірі позивач не довів.

За статтею 137 та 141 ЦПК підлягають відшкодуванню витрати по оплаті участі представника адвоката у судових засіданнях, всього три години. Оплата даних послуг визначається договором, тобто з розрахунку вартості однієї години роботи 40% мінімальної заробітної плати у місяць.

Таким чином, витрати позивача на послуги адвоката по участі у трьох судових засіданнях по одній годині кожне становлять: 3 години х 1489,20грн. = 4467,60грн.

Щодо витрат на підготовку і складення процесуальних документів (первісної позовної заяви, апеляційної скарги на ухвалу суду про зупинення провадження у даній справі, і заяву про зменшення позовних вимог), то дані витрати суд вважає можливим відшкодувати частково, виходячи з наступного:

Судовими витратами, пов'язаними з наданням стороні правової допомоги у цивільній справі, є (виходячи зі змісту ст.1 Закону «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах») оплата наданої позивачу правової допомоги, зокрема підготовка і складання позовної заяви, інших заяв та клопотань. Компенсація витрат на правову допомогу, зокрема по складенню і підготовці позовної заяви, інших процесуальних документів, не може перевищувати 40% прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановленого на 1 січня календарного року, за годину такої роботи особи, що надавала таку допомогу поза судовим засіданням (з 1.01.2017р. 1600грн.). За наданим представником позивача розрахунком - на підготовку та складення позовної заяви витрачено 4 години, на складення апеляційної скарги 4 години. За підрахунком представника позивача витрати на оплату роботи по складенню цих процесуальних документів становлять: 8 годин х 640грн. = 5120грн. Платіжним документом (квитанцією) доведено, що позивач поніс такі витрати.

Згідно акту про виконані роботи на складення заяви про зменшення розміру позовних вимог витрачено 2 години. Суд не вбачає підстав, виходячи з положень ч.4 та 5 ст.137 ЦПК, для покладення на відповідача обов'язку по відшкодуванню оплати заяви про зменшення позовних вимог, оскільки вона пов'язана з позицією позивача, незалежною від дій відповідача і є наслідком не найбільш ефективного способу захисту ще на стадії складення позовної заяви.

Виходячи з обсягу складених документів і якості їх підготовки (суд враховує, що саме з не найбільш ефективним визначенням правової позиції на стадії складення позовної заяви пов'язано і подальше подання позивачем заяви про зменшення позовних вимог і подальше залишення частини позовних вимог без розгляду, і відповідно необхідність вира більшого часу на розгляд справи в цілому), враховуючи що задоволено половину з первісно заявлених позовних вимог, застосовуючи положення частини четвертої статті 137 ЦПК України щодо співмірності витрат наданій правовій допомозі, а також застосовуючи принцип пропорційності, суд вважає, що витрати на правову допомогу можуть бути зменшені судом.

В цілому, відшкодуванню відповідачами позивачу підлягають судові витрати: по сплаті судового збору 1280грн., витрати, пов'язані з розглядом справи, з урахуванням зменшення з підстав, наведених вище, 5720грн., всього 7000грн. Суд не вбачає підстав для відшкодування судових витрат у більшому розмірі. Дані витрати підлягають відшкодуванню відповідачами в рівних частках, тобто кожним по 3500грн.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст.328, 346, 321, 391 ЦК України, ст.40 Закону України «Про іпотеку», ст.109 ЖК України, ст.ст.141, 259, 263-265 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити;

Зобов'язати ОСОБА_2 і ОСОБА_5 не чинити перешкоди ОСОБА_4 у вільному доступі до квартири АДРЕСА_1;

Виселити ОСОБА_2 і ОСОБА_5 із квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення;

стягнути на відшкодування судових витрат з ОСОБА_2 і ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 по 3500грн.;

у відшкодуванні судових витрат в іншій частині відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання відповідачем заяви про перегляд заочного рішення, а також після закінчення строку на подання іншими учасниками справи апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 з дня складення повного рішення. Якщо повне рішення не буде вручене в день його складення, учасник справи має право на поновлення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу буде подано протягом 30 днів з дня отримання копії повного рішення. Апеляційна скарга подається до Апеляційного суду Київської області безпосередньо, або через Броварський міськрайонний суд Київської області відповідно до п.15.5 Перехідних положень ЦПК України.

Повне рішення складене 20 вересня 2018 року.

Суддя Т.В. Селезньова