Рішення № 76654197, 19.09.2018, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2018 року ЛуцькСправа № 0340/1472/18

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Костюкевича С.Ф.,

при секретарі судового засідання Шевчику Ю.В.,

за участю представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача Решетника О.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (далі - ФОП ОСОБА_3) звернулвся з позовом до Головного управління ДФС у Волинській області (далі - ГУ ДФС у Волинській області) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 09.07.2018 року №0320961306.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ГУ ДФС у Волинській області проведено документальну планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_3 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2015 року по 31.12.2017 року, дотримання законодавства щодо укладання трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2016 року по 31.12.2017 року, за результатами якої складено акт від 07.06.2018 року №9018/03-20-13-07/НОМЕР_1.

На підставі даного акту перевірки ГУ ДФС у Волинській області винесено податкове повідомлення-рішення від 09.07.2018 року №0320961306, якими збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1 135 622,50 грн. в тому числі 908 498 грн. за основним платежем та 227 124,50 грн. за штрафними санкціями. Позивач вважає необґрунтованими висновки податкового органу, викладені в акті перевірки про заниження податкових зобов'язань по податку на додану вартість внаслідок заниження цін при реалізації товару фізичним особам, з огляду на викладене, позивач просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 09.07.2018 року №0320961306.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю з підстав, наведених у позовній заяві, просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, вважає, що контролюючим органом правомірно було винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення, а відтак просив суд в позові відмовити повністю.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь в справі, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає до повного задоволення, враховуючи наступне.

Частина 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Судом встановлено, що ГУ ДФС у Волинській області проведено документальну планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_3 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2015 року по 31.12.2017 року, дотримання законодавства щодо укладання трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2016 року по 31.12.2017 року, за результатами якої складено акт від 07.06.2018 року №9018/03-20-13-07/НОМЕР_1.

Перевіркою встановлені порушення ФОП ОСОБА_3 п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 190.1 ст. 190 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету в сумі 908 498 грн., а саме за грудень 2016 року на суму ПДВ 431 787 грн. та за грудень 2017 року на суму 476 711 грн.

На підставі даного акту перевірки ГУ ДФС у Волинській області винесено податкове повідомлення-рішення від 09.07.2018 року №0320961306, якими збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1 135 622,50 грн. в тому числі 908 498 грн. за основним платежем та 227 124,50 грн. за штрафними санкціями.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Як зазначено в акті перевірки, перевіркою встановлено заниження позивачем податкових зобов'язань по податку на додану вартість за грудень 2016 року на суму 431 787 грн. та за грудень 2017 року на суму 476 711 грн. внаслідок заниження цін при реалізації товару фізичним особам - громадянам.

Підставою такого висновку згідно акту є порушення п. 201 ст. 201 ПК України - податкові накладні на реалізацію продукції громадянам - покупцям складені загальними накладними на «кінцевого споживача» і не містять податкових номерів платника податку - покупця; порушення п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік» - видаткові накладні на реалізацію продукції громадянам-покупцям не містять їх особистого підпису чи інших даних, які б дали змогу ідентифікувати їх.

З посиланням на викладене та керуючись наказом Мінфіну України від 01.11.2011 року №1379 «Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної» (який з 01.03.2014 року втратив чинність на підставі наказу Мінфіну №4 від 14.01.14р.), Закону України «Про бухгалтерський облік», п. 44.6 ст. 44 ПК України ревізор вважає, що у позивача відсутні документи на підтвердження показників податкової звітності щодо реалізації продукції громадянам покупцям.

З цієї підстави відповідач намагався отримати можливість порівняльного аналізу цін на реалізований мною товар з ринковими цінами на аналогічний товар. При цьому як зазначено в акті такої можливості ревізор не отримав і здійснив порівняння ціни реалізації ФОП ОСОБА_3 продукції громадянам у 2016 та 2017 роках з цінами реалізації продукції юридичним особам у 2015 році.

Провівши такий «аналіз співставлення цін» перевіряючі побачили порушення у тому, що оптові ціни реалізації позивачем продукції юридичним особам вищі в середньому на 11,04% за ціни за якими продукція реалізовується ним громадянам. На підставі цього перевіряючі зробили висновок про заниження ним податкових зобов'язань.

Внаслідок такого чого було донараховано ПДВ в розмірі 1 135 622,50 грн. (за податковими зобов'язаннями 908 498 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 227 124,50 грн.).

Проте, суд не погоджується з даною позицією контролюючого органу з огляду на таке.

Продаж товару фізичним особам - громадянам здійснюється за готівку з використанням касового апарату. В даному випадку громадяни не є платниками податку у операціях з придбання ними товарів як кінцевими споживачами. Тому на підтвердження здійснення продажу товару їм видається лише касовий чек.

Відповідно до п.14 Порядку заповнення податкової накладної затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 31.12.2015 № 1307 встановлено, що податкова накладна складається за щоденними підсумками операцій (якщо податкова накладна не була складена на ці операції) у разі здійснення постачання товарів/послуг за готівку кінцевому споживачеві (який не є платником податку), розрахунки за які проводяться через касу / реєстратори розрахункових операцій або через банківську установу чи платіжний пристрій (безпосередньо на поточний рахунок постачальника).

Водночас ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Таким чином, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

В своїй діяльності для готівкових розрахунків з покупцями (переважно не платниками ПДВ) позивач застосовує реєстратор розрахункових операцій, належним чином зареєстрований у органах податкового контролю.

А відповідно до п.2.2 Положення «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі первинні документи).

За приписами пунктів 1.2, 2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою правління НБУ від 15.12.2004 року №637 (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) оприбуткування готівки - це проведення підприємствами і підприємцями обліку готівки в касі на повну суму її фактичних надходжень у касовій книзі, книзі обліку доходів і витрат, книзі обліку розрахункових операцій.

Відповідно до п. 1.2 вищевказаного Положення книга обліку розрахункових операцій (КОРО) - прошнурована і належним чином зареєстрована в органах державної податкової служби України книга, що містить щоденні звіти, які складаються на підставі відповідних розрахункових документів щодо руху готівкових коштів, товарів (послуг). Як встановлено судом, позивачем здійснено реєстрацію та ведеться книга обліку розрахункових операцій, про що зазначено у Акті планової перевірки.

Згідно абз.2 п.201.11 ст.201 ПКУ у разі використання платниками для розрахунків із споживачами реєстраторів розрахункових операцій касовий чек повинен містити дані про загальну суму коштів, що підлягає сплаті покупцем з урахуванням податку, та суму цього податку, що сплачується у складі загальної суми.

Позивачем в повному обсязі відображено обсяг готівки за кожен робочий день періоду перевірки.

Порядок та правила формування податкових зобов'язань з ПДВ визначаються розділом V ПК України.

За приписами п.п. а) п. 187.1 ст.187 ПК в разі постачання товарів/послуг за готівку датою виникнення податкових зобов'язань вважається дата оприбуткування коштів у касі платника податку.

Саме тому у разі здійснення поставки товарів (послуг) кінцевому споживачеві (який не є платником ПДВ), із застосуванням при проведенні розрахунків РРО за щоденними підсумками операцій мною виписується податкова накладна, в якій суми розрахунків за касовими чеками, надрукованими протягом дня та суми ПДВ за такими розрахунками зазначаються загальною сумою, що відповідає фактичній сумі виторгу та сумі ПДВ, відображеній у 2-звіті.

Зазначена податкова накладна виписується на підставі показників РРО (касових звітів), в яку вноситься щоденний підсумок обсягів проданих товарів.

Перевіркою встановлено, що ФОП ОСОБА_3 щоденно за наслідками роздрукованих 2-звітів виписувалися загальні податкові накладні на кінцевого споживача. Дані накладні обліковувалися ним у розділі II Реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, зведені результати яких відображені у податкових деклараціях платника податку з ПДВ відповідних звітних періодів. Всі суми, отримані готівкою через РРО, за наслідками оприбуткування в КОРО обліковувалися позивачем в книзі обліку доходів і витрат.

Вимогами до фіскальних касових чеків, що видаються покупцям через РРО, не передбачено зазначення інформації про отримувача цього чеку (покупця товару), а тому продавець товару не володіє інформацію про персоналізацію покупців, що придбавають товар за готівку.

З огляду на зазначене, законодавцем передбачено особливий порядок ведення бухгалтерського та податкового обліку при продажу товарів за готівку, що описаний вище. Такі особливості його бухгалтерського обліку контролюючий орган помилково трактує, як порушення податкового законодавства.

Посилання у акті позапланової перевірки на п. 44.6 ст. 44 ПК України, як на ненадання документів, що підтверджують показники податкової звітності, також є безпідставним, оскільки як зазначено в акті - і зведені податкові і зведені видаткові накладні були надані позивачем під час перевірки, а дані його бухгалтерського обліку свідчать про реальні зміни майнового стану платника податків внаслідок зменшення товарних запасів та оприбуткування касової виручки.

Таким чином ФОП ОСОБА_3 було вчинено дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових ресурсів. На думку суду позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (облік операції відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми).

Саме тому на громадян - кінцевих споживачів в кінці кожного дня оформлюються зведені податкові та видаткові накладні. І по податковому обліку ці громадяни ідентифікуються саме як кінцевий споживач (неплатник податку).

Навіть якщо припустити, що якісь первинні бухгалтерські документи складені з порушенням, то за таке порушення встановлена окрема відповідальність і це аж ніяк не може свідчити про фіктивність господарської операції чи заниження податкових зобов'язань.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що висновок податкового органу про порушення ФОП ОСОБА_3 норм податкового законодавства не ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

Щодо аналізу співставлення цін.

Відповідно до ст. 6 Господарського кодексу України та ст. 3 Цивільного кодексу України загальним принципом господарювання є свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 3 ГК України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом.

Частиною 1 ст. 42, ч. 1 ст. 43 ГК України визначено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Перевіркою встановлено, що позивач реалізовує продукцію юридичним особам та громадянам за цінами, вищими за її собівартість, від чого отримує прибуток, з якого вчасно сплачує усі податки та збори. Отже ним досягається основна мета господарської діяльності - отримання прибутку. При цьому у п.2.5.1 акту у 9 абзаці сторінки 18 зазначено, що ціна реалізації товару на кінцевого споживача відрізняється від ціни реалізації юридичним особам в середньому лише на 11,04%.

Норми Закону України «Про ціни та ціноутворення», Цивільного та Господарського кодексів України надають суб'єктам підприємницької діяльності гарантії і свободи при здійсненні на власний ризик господарської діяльності, в тому числі і можливість самостійно визначати вартість продукції, що передбачається до продажу, та містять заборону державним органам втручатись в підприємницьку діяльність, крім випадків, передбачених законодавчими актами.

Статтею 632 ЦК України передбачено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 190 ГК України вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні регульовані ціни. Вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійна за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб'єкта господарювання.

Згідно ч. 1 ст. 10 Закону України «Про ціни та ціноутворення» суб'єкти господарювання під час провадження господарської діяльності використовують: вільні ціни та державні регульовані ціни. Ціни на товари, які призначені для реалізації на внутрішньому ринку України, установлюються виключно у валюті України, якщо інше не передбачено міжнародними угодами, ратифікованими Україною, та постановами Кабінету Міністрів України.

Статтею 11 Закону України «Про ціни та ціноутворення» вільні ціни встановлюються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

Відповідно до п. 8 підрозділу 10 розділу XX ПК України у випадках, визначених Податковим кодексом України, до вступу в дію ст.39 цього кодексу застосовується п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Згідно до п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлені наступні правила визначення звичайних цін. Якщо цим пунктом не передбачено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склались на ринку ідентичних (за їх відсутності однорідних) товарів (робіт, послуг).

Положення пп. 1.20.2 п.1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачає, що для визначення звичайної ціни товару (роботи, послуги) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються спів ставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована.

При цьому враховуються звичайні ціни при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Саме тому націнку на реалізацію товару позивач визначає відповідно до багатьох факторів ризику підприємницької діяльності та комерційних умов, в тому числі: умов та строків оплати (відтермінування оплати) партії товару; фасування товару; країни виробника; якості товару; обсягів партії товару; збуту неліквідних або низьколіквідних товарів; сезонних та інших коливань споживчого попиту; закупівельних цін.

Згідно п.п.14.1.219 п.14.1 ст.14 ПК України ринкова ціна - ціна, за якою товари передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари, а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари, а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів у порівняних економічних (комерційних) умовах.

Таким чином, за відсутності відомостей про оптові ринкові ціни на аналогічний товар, не можна порівнювати ціни реалізації позивачем продукції юридичним особам та ціни на реалізацію товару громадянам - кінцевим споживачам без врахування економічних (комерційних) умов у яких вони здійснюються.

Крім того, зі змісту акту перевірки (абз.7 стор.18) вбачається що ціни реалізації ним продукції за період перевірки 2016-2017 роки порівнюються ревізором із цінами 2015 року.

Відповідно до пп. 14.1.71 п.14.1 ст.14 ПК України звичайна ціна-ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Згідно п. 188.1 ПК база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів. При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції, за винятком: товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню; газу, який постачається для потреб населення.

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або нені), три проценти річних та інфляційні, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов'язань.

Таким чином, висновок про заниження валового доходу під час реалізації продукції фізичним особам (не платникам ПДВ) ґрунтується лише на безпідставних припущеннях, невірному (вибірковому) трактуванні норм законодавства та надуманому співставленні цін абсолютно різних комерційних умов.

Крім того аналогічних висновків дійшов Волинський окружний адміністративний суд у постанові від 18.05.2015 року по справі №803/733/15, якою було визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Луцької ОДПІ ГУ ДФС за висновками перевірки діяльності ФОП ОСОБА_3 за 2013 рік, яка набрала законної сили, де вказано, що обґрунтованим був би висновок контролюючого органу у випадку, якби підприємець здійснював реалізацію товарів нижче собівартості, тобто без мети отримання прибутку. Однак за встановлених судом обставин, які не заперечувались відповідачем, реалізація товарів здійснювалося за цінами, вищими за собівартість, в результаті чого ФОП ОСОБА_3 отримував та декларував прибуток, сплачував податки.

З цих же підстав постановою суду від 31.10.2016 року по справі №803/1397/16 було визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у Волинській області за висновками перевірки діяльності позивача за 2014 - 2015 роки.

Незважаючи на висновки та мотиви даних постанов суду (які набрали законної сили), відповідачем з цих же підстав прийняте аналогічне рішення.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. (частини 1, 2 статті 77 КАС України)

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагента, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Системний аналіз наведених правових норм при застосуванні до правовідносин, що є предметом судового дослідження, вказує на те, що відповідач, який є суб'єктом владних повноважень при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення діяв без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), та без дотримання принципу верховенства права, що призвело до безпідставного збільшення податкового навантаження на Підприємство.

Беручи до уваги обставини викладені вище, суд вважає, що відповідачем протиправно, всупереч вимогам чинного законодавства прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 09.07.2018 року №0320961306, якими збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1 135 622,50 грн. в тому числі 908 498 грн. за основним платежем та 227 124,50 грн. за штрафними санкціями, яке з огляду на його безпідставність підлягає скасуванню.

Отже, беручи до уваги досліджені в судовому засіданні обставини та письмові докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про безпідставність податкового повідомлення-рішення від 09.07.2018 року №0320961306, якими збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1 135 622,50 грн. в тому числі 908 498 грн. за основним платежем та 227 124,50 грн. за штрафними санкціями, яке слід визнати протиправним та скасувати.

Відповідно до частини першої та третьої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДФС у Волинській області на користь ФОП ОСОБА_3 слід стягнути судовий збір в розмірі 8 810 грн., сплачений позивачем відповідно до платіжного доручення від 27.07.2018 року №563.

Керуючись статтями 243, 245, 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України та на підставі Податкового кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Волинській області від 09.07.2018 року №0320961306.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Волинській області на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 8 810 грн.

Рішення може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статями 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням вимог підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» цього Кодексу. Апеляційна скарга може бути подана до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1).

Відповідач Головне управління ДФС у Волинській області (43000, місто Луцьк, Київський майдан, будинок 4, код ЄДРПОУ 39400859).

Головуючий-суддя С.Ф. Костюкевич

Повне рішення суду складено 24.09.2018 року.