Постанова № 76651745, 17.09.2018, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

пр. Науки, 5, м. Харків, 61022, тел. (057) 702-00-72

Е-mail: inbox@dna.arbitr.gov.ua

Постанова

Іменем України

17.09.2018р. справа №905/886/18

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого (судді-доповідача): суддів: при секретарі судового засідання: за участю представників: від ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат": від ТОВ "Таффі плюс": від ТОВ “Аваріс трейд”: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 ОСОБА_4 Красницька –ОСОБА_5 – за довіреністю не з'явився не з'явивсярозглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат", м. Кам’янське, Дніпропетровська область

на рішення господарського суду Донецької області від25.06.2018 (повний текст складено та підписано 27.06.2018) у справі№ 905/886/18 (суддя Курило Г.Є.)за позовом Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат", м. Кам’янське, Дніпропетровська область до відповідачів: 1.Товариства з обмеженою відповідальністю "Таффі плюс", м. Маріуполь, Донецька область; 2.Товариства з обмеженою відповідальністю “Аваріс трейд”, м. Київпровизнання недійсним договору про відступлення права вимоги №АТ-18-05-04 від 04.05.2018 за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Таффі плюс", м. Маріуполь, Донецька область до Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат", м. Кам’янське, Дніпропетровська область за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Аваріс трейд”, м. Київ про стягнення заборгованості в сумі 1028413099,35 грн. та штрафу в сумі 205160989,21 грн.

В С Т А Н О В И В:

У травні 2018 року до господарського суду звернулось Публічне акціонерне товариство "Дніпровський металургійний комбінат", м. Кам’янське, Дніпропетровська область (далі – Позивач) із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Таффі плюс” (далі – Відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю “Аваріс трейд” (далі – Відповідач 2) про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги №АТ-18-05-04 від 04.05.2018, що укладений між ТОВ “Аваріс трейд” та ТОВ “Таффі плюс”.

В межах цієї справи надійшов зустрічний позов від Товариства з обмеженою відповідальністю “Таффі плюс” до Публічного акціонерного товариства “Дніпровський металургійний комбінат” про стягнення заборгованості в сумі 1028413099,35 грн. та штрафу в сумі 205160989,21 грн., який ухвалою господарського суду Донецької області від 30.05.2018р. прийнято до спільного розгляду з первісним позовом.

Рішенням господарського суду Донецької області від 25.06.2018 у задоволенні первісних позовних вимог відмовлено, зустрічні позовні вимоги задоволені у повному обсязі.

Позивач, не погодившись з рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити первісні позовні вимоги у повному обсязі та відмовити у задоволенні зустрічного позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги заявник посилається на те, що рішення судом першої інстанції винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права України, а також при неповному з’ясуванні обставин справи.

Зокрема, скаржник зазначає, що Відповідач 1 не є фінансовою установою в розумінні чинного законодавства, а отже не має права надавати будь-які фінансові послуги, зокрема, укладати ОСОБА_6 факторингу, яким фактично є ОСОБА_6 про відступлення права вимоги №АТ-18-05-04 від 04.05.2018. Апелянт зазначав, що суд першої інстанції помилково стягнув з нього на користь Відповідача 1 грошові кошти за недійсним Договором та помилково не застосував положення ст. 216 Цивільного кодексу України.

Від Відповідача 1 (ТОВ "Таффі плюс") на адресу суду надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідно до якого Відповідач-1 заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив рішення суду залишити без змін, а скаргу - без задоволення. Він зазначив, що Позивачем не надано будь– яких доказів, які б підтвердили порушення його прав внаслідок укладення оспорюваного Договору, а зроблені ним висновки про те, що оспорюваний ОСОБА_6 є Договором факторингу - не відповідають фактичним обставинам справи. Також Відповідач-1 просив апеляційний суд провести розгляд справи за його відсутності.

На адресу суду від Відповідача 2 (ТОВ “Аваріс трейд”) надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив рішення суду залишити без змін, а скаргу - без задоволення. Відповідач 2 зазначав, що при укладенні оспорюваного Договору не було порушено майнових прав Позивача, оскільки об’єм його зобов’язань не змінився, а відбулась лише заміна кредитора у зобов’язанні. Зазначав, що укладений ОСОБА_6 не містить істотних умов договору факторингу. Також просив апеляційний суд провести розгляд справи за його відсутності.

Позивач у судовому засіданні 17.09.2018р. підтримав доводи апеляційної скарги, просив суд скасувати рішення суду першої інстанції, задовольнивши апеляційну скаргу.

Інші учасники справи в судове засідання 17.09.2018р. не з'явились, про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, у зв’язку з чим судова колегія вважає за можливе закінчити розгляд справи у їх відсутності.

Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника Позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Рішенням господарського суду в межах даної справи, встановлено наступні обставини:

– стягнення за рішенням господарського суду Донецької області від 11.09.2017 у справі № 905/1947/17 з Позивача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Метінвест Холдинг” заборгованості за Договором про відступлення права вимоги №1/020817/17-0539-01 від 02.08.2017 у розмірі 242 970 238,46 доларів США, що відповідно до курсу Національного банку України станом на 19.08.2017 становить 6193408809,41 грн., штраф у розмірі 121485119,23 доларів США, що відповідно до курсу Національного банку України станом на 19.08.2017 становить 3 096 704 404,71 грн., а також 3% річних у сумі 2036189,20 грн., судовий збір у розмірі 238600,00 грн.;

- укладення 23.04.2018 між вищезазначеними особами та Відповідачем-2 трьохсторонього Договору про переведення боргу (заміни сторони у зобов'язанні) № АТ-18-04-23 у вищенаведеному зобов’язанні, за умовами якого обов’язок боржника (Позивача) сплатити суму в розмірі 1032234801,57грн., що складається з частини суми штрафу виходячи із загального розміру штрафу в сумі 3096704404,71 грн. та стягнута з Позивача за рішенням господарського суду Донецької області від 11.09.2017 у справі № 905/1947/17 на користь кредитора (ТОВ “Метінвест Холдинг”) взяв на себе Відповідач-2, а Позивач зобов’язався сплатити за це Відповідачу-2 у певно визначений строк винагороду в розмірі зазначеної суми, але в еквіваленті іноземної валюти (39430699,85 доларів США) за офіційним курсом НБУ на день здійснення платежу, а також штраф у розмірі 20% за порушення такого грошового зобовязання (а.с. 52-54);

- передання Позивачем Відповідачу 2 документів, що підтверджують право вимоги Кредитора, які існують на дату укладання Договору про переведення боргу (заміни сторони в зобов’язанні) №АТ– 18-04-23 від 23.04.2018, включаючи право вимоги виконання зобов’язань за Договором на суму 1 032 234 801,57 грн. згідно акту прийому-передачі оригіналів документів за Договором про переведення боргу (заміни сторони у зобов'язанні) №АТ– 18-04-23 від 24.04.2018 (а.с.55);

- факт невиконання Позивачем вищенаведеного зобов’язання на користь Відповідача-2;

- укладення 04.05.2018 між Відповідачем 2 та Відповідачем 1 Договору про відступлення права вимоги № АТ-18-05-04 за умовами якого Відповідач 2 передає (відступає) Відповідачу 1 всі права вимоги до Позивача за Договором від 23.04.2018 № АТ-18-04-23 на загальну суму, що еквівалентна 47 296 839,82 доларів Сполучених Штатів Америки, в тому числі право вимоги виконання грошових зобов’язань по договору від 23.04.2018 №АТ– 18-04-23, що складається з розміру заборгованості за основним зобовязанням по сплаті винагороди на суму, що еквівалентна 39 430 699,85 доларів США, а також штрафу на суму, що еквівалентна 7 886 139,97 доларів США в порядку п. 4.3. договору від 23.04.2018 №АТ– 18-04-23 (а.с.57-59);

– передання Відповідачем 2 Відповідачу 1 згідно акту прийому – передачі оригіналів документів за наведеним Договором, що підтверджують вищенаведене право вимоги до Позивача за Договором про переведення боргу (заміни сторони в зобов’язанні) від 23.04.2018 №АТ– 18-04-23 на загальну суму еквівалентну 47 296 839,82 доларів США. (а.с.60).

- чинність укладених між сторонами Договорів на час розгляду справи.

Наведені обставини сторонами не оспорюються.

Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, посилався на те що, укладений між Відповідачами ОСОБА_6 про відступлення права вимоги №АТ-18-05-04 від 04.05.2018 з огляду на зміст його пункту 6 має ознаки договору факторингу, а Відповідач 1 не є фінансовою установою, яка має права надавати такі фінансові послуги.

Будь-яких доводів та інших підстав в обґрунтування зазначених вимог Позивачем не заявлено, аналогійні доводи він наводить в запереченнях проти зустрічного позову, не оспорюючи при цьому дійсності Договору про переведення боргу (заміни сторони у зобов'язанні) № АТ-18-04-23, а також розрахунку та розміру зустрічних позовних вимог.

Відповідач 1 проти задоволення первісного позову заперечував, вважав, що ОСОБА_6 про відступлення права вимоги №АТ-18-05-04 від 04.05.2018 не є договором факторингу, оскільки за зазначеним Договором жодна із сторін не передає грошові кошти в розпорядження другої сторони за додаткову плату, а зміна кредитора в зобов’язанні не змінило обсягу прав та обов’язків Позивача, отже його права та законні інтереси не були порушені.

Відповідач 2 також у відзиві на первісну позовну заяву заперечував проти задоволення позову, зазначаючи при цьому, що оспорюваний ОСОБА_6 не є Договором факторингу, оскільки не містить істотних ознак такого Договору. Також у якості третьої особи за зустрічним позовм Відповідач-2 вважав зустрічний позов таким, що підлягає задоволенню.

В свою чергу, Відповідач 1 в обґрунтування зустрічних позовних вимог посилався на невиконання Позивачем умов трьохстороннього Договору про переведення боргу (заміни сторони у зобов’язанні) №АТ-18-04-23 від 23.04.2018 в частині сплати винагороди, зобов’язання за яким було передано відповідно до умов Договору про відступлення права вимоги №АТ-18-05-04 від 04.05.2018 Відповідачу-2.

Відмовляючи у задоволенні первісних позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що вказаний ОСОБА_6 є оплатним договором відступлення права вимоги, а не Договором факторингу, оскільки за укладеним договором жодна із сторін не передає грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за додаткову плату, а також спірний договір не є договором про надання фінансової послуги в розумінні Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”, у зв’язку з чим не знайшов підстав для визнання його недійсним.

При цьому, задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції виходив з доведеності позову та наявності правових підстав для стягнення з Відповідача за зустрічним позовом заборгованості в сумі 1028413099,35 грн. та штрафу в сумі 205160989,21 грн.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Сторонами не оспорюється дійсність Договору про переведення боргу (заміни сторони у зобов'язанні) № АТ-18-04-23 та наявність невиконаного Позивачем перед Відповідачем-2 грошового зобов’язання на суму, що еквівалентна 39 430 699,85 доларів США, а також правомірність нарахування Позивачу штрафу на суму, що еквівалентна 7 866 139,97 доларів США в порядку п. 4.3. зазначеного Договору за прострочення виконання зазначеного грошового зобов’язання.

Факт невиконання Позивачем вищенаведеного зобов’язання на момент укладення спірного Договoру, а також на момент розгляду даної справи також ним не оспорюється.

Отже доводи Позивача в межах даного апеляційного перегляду зводяться лише до відсутності правової дієздатності Відповідача-1 на укладання спірного Договору, оскільки, на думку Позивача, цей ОСОБА_6 є договором факторингу, з огляду на зміст його п.6, яким передбачено наявність плати за відступлення права вимоги, а отже і здійснення Відповідачем-1 діяльності, що притаманна фінансовій установі, статусу якої він не має.

Судова колегія вважає такі доводи не обґрунтованими, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно до ч.1 ст.512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Суттю договору факторингу та договору про відступлення права вимоги, як вбачається із їх визначення, є передання зобов’язального права вимоги первісного кредитора новому кредитору.

Частиною 1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» факторинг віднесено саме до фінансових послуг.

Згідно із статтею 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Відповідно до ч.1 ст.1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Предметом відступлення також виступає зобов’язальне право вимоги, але у більш широкому розумінні (вимога може бути не лише грошова, але і будь яка інша майнова вимога).

Як факторинг так і відступлення права вимоги призводить до заміни суб’єкта на стороні кредитора у зобов’язальних правовідносинах.

Проте, вимогами ст.1079 ЦК України встановлено спеціальний суб’єктний склад правовідносин факторингу, зокрема, на стороні фактору може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Іншою характерною ознакою договору факторингу порівняно із відступленням права вимоги є те, що при фінансуванні під відступлення права грошової вимоги одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) саме за плату (у будь-який передбачений договором спосіб).

При цьому умова про плату є істотною умовою договору факторингу, його кваліфікуючою ознакою, зокрема, така плата може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченої в договорі, право вимоги за яким передається.

Проте право грошової вимоги, передане фактору, не є платою за надану останнім фінансову послугу.

Вказана позиція у повній мірі відповідає висновкам Верховного суду України, наведеним у постановах №6-301цс15 від 6 липня 2015 року, №3-238гс16 від 13 квітня 2016 року.

З огляду на вищенаведене, вказана позиція Позивача є хибною, оскільки спірний ОСОБА_6 є договором цесії, а не факторінгу, а з його змісту вбачається передача новому кредитору право грошової вимоги до боржника, розмір якої дорівнює сумі, що має сплатити Відповідач - 2 Відповідачу-1 за передання такої вимоги, укладаючи цей ОСОБА_6. Відповідач-1 не мав на меті отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів, а на Відповідача-2 взагалі не покладався обов’язок із внесення плати за фінансування під відступлення права вимоги.

Оскільки ознак фінансування однієї сторони договору іншою стороною шляхом надання їй визначеної суми грошових коштів не встановлено, Договором передбачено оплату суми, що дорівнює вартості прав вимоги, отже правовідносини між Відповідачами є відносинами цесії, а не факторингу, і регулюються не нормами глави 73 ЦК України, а ст.ст.512-519 ЦК України, що регулюють відносини відступлення права вимоги.

Оскільки за змістом ч.ч.1,2 ст.269 ГПК України судова колегія перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, які не знайшли свого підтвердження при розгляді справи в апеляційній інстанції, будь-яких порушень норм матеріального або процесуального права в діях суду першої інстанції при розгляді ним зазначеної справи судовою колегією не встановлено, підстави до зміни або скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

З урахуванням вищевикладеного, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду Донецькоїобласті від 25.06.2018 у справі № 905/886/18 ґрунтується на всебічному, повному та об’єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції.

Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по розгляду апеляційної скарги відносяться на Позивача.

Керуючись ст.ст. 270, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, суд –

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат", м. Кам’янське, Дніпропетровська область – залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Донецької області від 25.06.2018 у справі № 905/886/18– залишити без змін.

Судові витрати, понесені у зв’язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції – покласти на Публічне акціонерне товариство "Дніпровський металургійний комбінат", м. Кам’янське, Дніпропетровська область.

Постанову може бути оскаржено до Верховного Суду у касаційному порядку через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня проголошення судового рішення або складання повного судового рішення.

Повний текст постанови підписано 24.09.2018р.

Головуючий (суддя-доповідач): О.В. Стойка

Судді: І.В. Зубченко

ОСОБА_3