Рішення № 76651315, 19.09.2018, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"19" вересня 2018 р.м. Одеса Справа № 916/801/18

Господарський суд Одеської області у складі судді Демешина О. А. при секретарі судового засідання Заболотній Я.О. розглянувши матеріали справи № 916/801/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „ВІМЕКСІМ ТРЕЙД” (29001, Хмельницька обл., м. Хмельницький, вул. Володимирська, буд. 71, код – 40535483)

до відповідача ОСОБА_1 „Давос” у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (65080, м. Одеса, вул. Академіка Філатова, буд. 23 „А”, кв. 9)

про стягнення 2 701 839,60 грн. збитків.

з підстав неналежного виконання умов договору

Представники сторін:

Від позивача: не з’явився;

Від відповідача: не з’явився;

Суть спору: 02.05.2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю „ВІМЕКСІМ ТРЕЙД” (далі – Позивач) звернулось Господарського суду Одеської області з позовом до ОСОБА_1 „Давос” у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (далі – Відповідач) про зобов’язання повернути 740,230 тони ячменю 3-го класу, українського, врожаю 2016р., переданого на зберігання відповідно до складської квитанції на зерно № 9 від 22.09.2016р. до договору поставки від 22.09.2016 року № ВКЯ 22/09-16-01Д.

Ухвалою від 02.05.2018р. Господарським судом Одеської області відкрито провадження у справі за правилами загального провадження.

14.05.2018 року суд в задоволені заяви (вх. № 2-2403/18) Товариства з обмеженою відповідальністю „Вімексім” про забезпечення позову по справі № 916/801/18 – відмовив.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 26.06.2018 року вказану ухвалу суду скасовано, накладено арешт на 740,230 т ячменю 3-го класу, врожаю 2016 р., що зберігається ОСОБА_1 "Давос" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (65080, м. Одеса, вул. Академіка Філатова, буд. 23 "А", кв. 9, ІКЮО 22471496) за адресою: Одеська область, Кілійський р-н, м. Кілія, вул. Железнякова, 4 (на території портопункту "Кілія"), на підставі складської квитанції на зерно від 22.09.2016 р. № 9.

19.07.2018 року Позивач завернувся до суду із заявою про зміну предмету позову: стягнення 2 701 839,60 грн. збитків.

24.07.2018 року суд в задоволені заяви (вх. 14844/18) Товариства з обмеженою відповідальністю „Вімексім” про огляд сторінки веб-сайту, в порядку ч. 7 ст. 82 ГПК України – відмовив та в задоволені заяви (вх. 2-3728/18) Товариства з обмеженою відповідальністю „Вімексім” про забезпечення позову по справі № 916/801/18 – відмовив.

Вказана ухвала залишена без змін Постановою Одеського апеляційного господарського суду 30.08.2018 року.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 21.08.2018р. було закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті. Крім того, суд відмовив в задоволені заяви Відповідача про зупинення провадження по справі, оскільки суд не вбачає об’єктивної неможливості вирішення спору по цій справі до вирішення іншої справи №916/279/2018, приймаючи до уваги що предметом останньої справи було зобов’язання повернення відповідачем (ОСОБА_1 „Давос” у вигляді ТОВ) ячменю, прийнятого на зберігання по складській квитанції № 19 від 16.12.2017р. Предметом же цієї справи є стягнення збитків за втрату майна (ячменю), прийнятого відповідачем на зберігання по складській квитанції № 9 від 22.09.2016р.

Відповідач проти позову заперечує з підстав, викладених у відзиві від 06.06.2018 року та від 25.07.2018 року, наданого після зміни предмету позову.

Позивач позов підтримує у повному обсязі, заперечуючи проти відзиву у відповіді на відзив від 16.07.2018 року.

Під час розгляду справа оголошувались перерви в судових засіданнях до 07.06.2018р. о 14.00, о 08.08.2018р. о 11.00 та 21.08.2018р. о 14.40.

В С Т А Н О В И В:

22.09.2016р. між ТОВ „ВІМЕКСІМ ТРЕЙД” (Покупець) та ОСОБА_1 „Давос” у формі ТОВ було укладено Договір поставки №ВКЯ 22/09-16-01Д (Постачальник), відповідно до умов якого постачальник (відповідач по справі) зобов’язався поставити покупцю (позивачу по справі) ячмінь 3-го класу врожаю 2016р.(далі – Товар), а позивач зобов’язався сплатити відповідачу за вказаний товар грошові кошти.

По видатковій накладній № РН-0000032 від 22.09.2016р. відповідач поставив, а позивач отримав 740,230 тон ячменю 3-го класу, українського походження, врожаю 2016р. на суму 2701839,50 грн.

Платіжними дорученнями № 166 від 26.09.2016р. та № 158 від 23.09.2016р. позивач сплатив відповідачу грошові кошти за отриманий товар в загальній сумі 2701839,50 грн.

Позивач у позовній заяві стверджує, що після отримання товару, його було прийнято відповідачем на зберігання по складській квитанції № 9 від 22.09.2016р.

Оскільки відповідач не повертає товар, який знаходиться у нього на зберіганні, позивач звернувся до суду з позовом по цій справі щодо зобов’язання відповідача повернути 740,230 тони ячменю 3-го класу.

В подальшому, посилаючись на фактичну відсутність спірного ячменю, що відображено Приватним виконавцем в Акті від 11.07.2018 року при виконанні Постанови Одеського апеляційного господарського суду від 26.06.2018 року – Позивач змінив предмет позову на стягнення 2 701 839,60 грн. збитків.

Відповідач, заперечуючи проти позову, посилається на те, що з моменту передачі товару позивачу по вищевказаній видатковій накладній на умовах ЕХW-Франко-склад, право розпорядження товаром (у т.ч. щодо завантаження його на транспортний засіб та митне оформлення експорту) перейшло до позивача.

Крім того, відповідач заперечує проти того, що ним по вищевказаній складській квитанції було прийнято від позивача на зберігання 740,230 тони ячменю 3-го класу, оскільки вказана квитанція не відповідає типовій формі документа, яким оформлюються правовідносини щодо складського зберігання зерна на товарному складі.

Заслухавши прояснення сторін та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Частиною 1 статті 936 ЦК України встановлено, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Відповідно до ч.1 ст.937 ЦК України, договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу (п.1 ч.1 ст.208 - правочини між юридичними особами вчиняються у письмовій формі)..

Частиною третьої статті 936 ЦК України передбачено, що письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

З матеріалів справи вбачається, що з моменту отримання ячменю 3-го класу врожаю 2016р. по видатковій накладній № РН-0000032 від 22.09.2016р. на підставі Договір поставки №ВКЯ 22/09-16-01Д від 22.09.2016р., до позивача перейшло право власності на 740,23 тон ячменю 3-го класу, українського походження, врожаю 2016р. вартістю 2701839,50 грн.

Цей факт визнається сторонами по справі і не потребує доказуванню.

Відповідно до ч.1 ст.317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Отже, між сторонами, в порядку ч.3 ст.936 ЦК України, було укладено договір зберігання шляхом посвідчення ОСОБА_1 „Давос” у формі ТОВ прийняття на зберігання від ТОВ „Вімексім Трейд” по Складській квитанції № 9 від 22.09.2016р. ячменю 3-го класу врожаю 2016р. у кількості 740,230 тон.

Суд не погоджується із запереченнями відповідача про те, що договору зберігання між сторонами не укладалось, оскільки вищевказана квитанція не відповідає типовій формі договору складського зберігання, затвердженій Постановою КМ України № 510 від 11.04.2003р. „Про затвердження Порядку випуску бланків складських документів на зерно, їх передачі та продажу зерновим складам та типового договору складського зберігання зерна”(далі – Порядок).

Пунктом 24 вказаного Порядку встановлено, що бланк складської квитанції повинен містити такі дані: 1) найменування зернового складу; 2) дату видачі квитанції; 3) серію та номер квитанції; 4) найменування юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, від якої прийнято зерно на зберігання, а також місцезнаходження (місце проживання) такої особи; 5) номер і дату накладної; 6) вказівку про знеособлене або відокремлене зберігання зерна; 7) найменування та кількість прийнятого на зберігання зерна, рік збирання урожаю, посилання на державний стандарт або нормативний акт, якому відповідає прийняте на зберігання зерно; 8) якісні характеристики зерна з посиланням на документ, що їх засвідчує.

У Складській квитанції № 9 від 22.09.2016р. містяться майже всі дані, передбачені пунктом 24 Порядку. Відсутність посилань на документ, що засвідчує якісні характеристики ячменю або на нормативний акт, якому відповідає прийнятий на зберігання ячмінь, а також відсутність номеру і дати накладної (у квитанції міститься посилання на договір поставки №ВКЯ 22/09-16-01Д від 22.09.2016р.), суд не вважає такими, що спростовують факт отримання відповідачем спірного ячменю на зберігання. Крім того, вказана Складська квитанція була складена відповідачем і позивач не повинен нести відповідальності за недоліки у її оформленні особою, яка прийняла ячмінь на зберігання.

Власне у відзиві на позов відповідач підтвердив, що надав товар у розпорядження позивачу на умовах ЕХW-Франко-склад на своєму (що належить відповідачу) підприємстві – зерновому комплексі на території портопункту Кілія, розташованому по вул. Железнякова, 4 міста Кілії Одеської області. Однак, правових підстав знаходження ячменю на цьому комплексі з моменту набуття позивачем права власності на вказаний ячмінь і до розпорядження ним шляхом розмитнення, продажу іншим особам, завантаження на транспортні засоби тощо, інших, ніж на підставі договору зберігання по Складській квитанції № 9 від 22.09.2016р. – відповідачем не надано.

Також зберігання відповідачем ячменю 3-го класу підтверджується, доданими до справи копіями, підписаних сторонами по справі, актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), копії податкових накладних та квитанцій про реєстрацію податкових накладних. У вищевказаних копіях актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) відсутні посилання на те, що зберігання здійснювалось на підставі Складської квитанції №9 від 22.09.2016р., однак, відповідачем не спростовано цього факту, шляхом надання доказів щодо надання ним послуг та підписання зазначених актів по іншим договорам зберігання ячменю 3-го класу.

Частинами 1 статті 938 ЦК України встановлено, що зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.

Суд зазначає, що у Складській квитанції № 9 від 22.09.2016р. міститься описка у даті до якої відповідач зобов’язався зберігати ячмінь – до 01.05.2016р., оскільки ця дата передує даті видачі відповідачем вказаної квитанції (22.09.2016р.). Таким чином, слід вважати, що строк зберігання ячменю у договорі між сторонами не був встановлений.

Згідно ч.2 ст.938 ЦК України, якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.

Відповідно до ч.1.ст.949 ЦК України зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.

Проте, як свідчить Акт приватного виконавця від 11.07.2018 року, підписаний представником Відповідача, складений при примусовому виконанні Постанови 916/801/18 від 26.06.2018 року – 740,230 т ячменю 3-го класу, врожаю 2016 року, за адресою його зберігання, яка зазначена в складської квитанції на зерно від 22.09.2016 р. № 9 – відсутні.

Тому, Позивач просить суд стягнути з відповідача стягнення 2 701 839,60 грн. вартості переданого на зберігання майна в якості збитків.

Статтею 953 названого Кодексу унормовано, що зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився. У разі відмови зберігача від повернення прийнятої на зберігання речі та наявності доказів втрати, нестачі або пошкодження спірного майна, поклажодавець має право вимагати відшкодування збитків.

Відповідно до статті 950 Цивільного кодексу України за втрату, нестачу або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах. Зберігач відповідає за втрату, нестачу або пошкодження речі після закінчення строку зберігання лише за наявності його умислу або грубої необережності.

Згідно зі статтею 951 Цивільного кодексу України збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем:

у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості;

у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість. Якщо внаслідок пошкодження речі її якість змінилася настільки, що вона не може бути використана за первісним призначенням, поклажодавець має право відмовитися від цієї речі і вимагати від зберігача відшкодування її вартості.

Отже, на відносини зі зберігання поширюються правила про відповідальність, закріплені у главах 51, 62 Цивільного кодексу України, та в спеціальних нормах про відповідальність сторін договору зберігання.

За приписами статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, неналежне виконання.

Відповідно до приписів статті 614 цього ж Кодексу особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Статтею 906 Цивільного кодексу України, унормовано, що збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Тобто, за загальними правилами за незбереження речі зберігач має нести цивільну відповідальність за наявності: 1) порушення зберігального обов'язку повернути поклажодавцеві у схоронності річ або відповідну кількість речей такого самого роду і такої самої якості; 2) збитків, завданих поклажодавцеві у формі втрати, нестачі речі чи її пошкодження; 3) причинного зв'язку між діями, бездіяльністю зберігача і негативними наслідками, що виявились результатом таких дій, бездіяльності; 4) вини зберігача.

Частиною 1 ст. 224 ГК України встановлено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

За ч. ч. 1, 2 статті 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Для застосування такого заходу відповідальності, як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) порушення зобов'язання; 2) збитки; 3) причинний зв'язок між порушенням зобов'язання та збитками; 4) вина.

З огляду на викладене, суд визнає позовні вимоги та такими, що підлягають задоволенню з покладенням на відповідача витрат по сплаті судового збору .

Керуючись ст. 129, 233, 236-240 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з ОСОБА_1 „Давос” у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (65080, Одеська обл., м. Одеса, вул. Академіка Філатова, буд 23 „А”, кв. 9, код 22471496) на користь Товариство з обмеженою відповідальністю „Вімексім” (21036, Вінницька обл., м. Вінниця, вул. Максимовича, будинок 4, офіс 211, код 37338260) 2701839 гривень 60 коп. збитків та 40527 гривень 59 коп. судового збору.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст.241 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено 25.09.2018р.

Суддя О.А. Демешин