Постанова № 76647312, 13.09.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

провадження №22-ц/796/993/2018

справа №753/20853/15-ц

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2018 року м.Київ

Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:

судді-доповідача Поліщук Н.В.

суддів Білич І.М., Болотова Є.В.

за участю секретаря судового засідання Амборської Д.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду міста Києва, ухваленого під головуванням судді Шклянки М.П. 19 травня 2016 року о 13 год. 20 хв. у м.Києві, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю &quоб;ОТП Факторинг Україна&ququ; до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, малолітніх ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, в інтересах яких діють батьки ОСОБА_2 та ОСОБА_4, треті особи - Головне управління Державної міграційної служби України, Служба у справах дітей Дарницького районної в м.Києві державної адміністрації про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення, зобов&q?т ;язання вчинити дії,-

УСТАНОВИЛА:

В травні 2014 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» звернулося до суду з позовом, у якому просить:

- в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором №ML-003/235/2007 від 10 жовтня 2007 року звернути стягнення на предмет іпотеки на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», а саме: АДРЕСА_1, та належить на праві власності ОСОБА_2 і ОСОБА_3, а кошти, отримані від реалізації предмета іпотеки, направити для погашення заборгованості ОСОБА_2 перед ТОВ «ОТП Факторинг Україна» за Кредитним договором №ML-003/235/2007 від 10 жовтня 2007 року;

- зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України у місті Києві зняти з реєстраційного обліку ОСОБА_5, 2000 року народження, ОСОБА_6, 1998 року народження, ОСОБА_7, 2002 року народження, зареєстрованих з 04 листопада 2008 року за адресою: АДРЕСА_1;

- виселити ОСОБА_3, 1952 року народження, ОСОБА_2, 1974року народження, ОСОБА_4, 1976 року народження, ОСОБА_5, 2000 року народження, ОСОБА_6, 1998 рокународження, ОСОБА_7, 2002 року народження, з жилого приміщення, а саме з квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Вимоги обґрунтовує тим, що 10 жовтня 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 укладено Кредитний договір №ML-003/235/2007, відповідно до умов якого позичальнику надані кредитні кошти у сумі 396515,84 грн. на строк по 10 жовтня 2022 року, за користування якими позичальник зобов»язалась сплачувати проценти із можливістю їх зміни.

Кредитні зобов»язання забезпечені іпотекою відповідно до Договору іпотеки №РML-003/235/2007 від 10 жовтня 2007 року, укладеного між ЗАТ «ОТП Банк», ОСОБА_3 та ОСОБА_2 Предметом іпотеки є АДРЕСА_1.

Проте, належним чином позичальник своїх зобов»язань не виконує, у зв»язку із чим позивач зазначив, що станом на 05 травня 2014 року утворилась заборгованість в сумі 2 034 849,81 грн., що включає:

- залишок заборгованості по кредиту - 361269,92 грн.;

- залишок заборгованості по відсотках - 75834,34 грн.;

- заборгованість по пені - 1 597 745,55 грн.

ТОВ «ОТП Факторинг» придбало право вимоги, що виникли із цього кредитного договору та є новим кредитором.

Посилаючись на викладені обставини, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» звернулось до суду із цим позовом .

Рішенням Дарницького районного суду м.Києва від 19 травня 2016 року, з урахуванням ухвали від 04 липня 2017 року про виправлення описок, позовні вимоги задоволено частково, вирішено:

В рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором №МL-003/235/2007 від 10 жовтня 2007 року звернути стягнення на предмет іпотеки на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», а саме: АДРЕСА_1, та належить на праві власності ОСОБА_2 і ОСОБА_3, шляхом проведення прилюдних торгів згідно Закону України «Про виконавче провадження», встановивши початкову ціну предмету іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна, а кошти, отримані від реалізації предмета іпотеки, направити для погашення заборгованості ОСОБА_2 перед ТОВ «ОТП Факторинг Україна» за Кредитним договором №МL-003/235/2007 від 10 жовтня 2007 року.

Виселити ОСОБА_3, 1952року народження, ОСОБА_2, 1974 року народження, ОСОБА_4, 1976 рокународження, ОСОБА_5, 2000 року народження, ОСОБА_6, 1998 рокународження, ОСОБА_7, 2002 року народження, з жилого приміщення, а саме з квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Не погодившись з ухваленим рішенням, ОСОБА_2 подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення скасувати, провадження у справі закрити.

В апеляційній скарзі посилається на те, що договір іпотеки укладено у порушення законодавства про охорону прав дітей, оскільки під час його укладення обмежено їх права на користування місцем проживання.

Посилається на бездіяльність Служби у справах дітей як під час розгляду справи так і під час укладення договору іпотеки, відтак він є нікчемним.

Відповідно до п.8 ч.1 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Відповідно до ч.6 ст.147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Відповідно до п.3 Розділу XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду судом у порядку, встановленому ЦПК України у редакції Закону №2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року.

В судовому засіданні відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_4, а також представник ОСОБА_2 - ОСОБА_8 доводи апеляційної скарги підтримали.

Інші учасники справи в судове засідання не з&q?к ;явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Представник позивача ТОВ &quза;ОТП Факторинг Україна&q?, ;, а також представник 3-ї особи Служби у справах дітей Дарницької районної в м.Києві державної адміністрації та представник 3-ї особи Головного управління Державної міграційної служби України подали заяви про розгляд справи за їх відсутності.

Відповідно до ст.372 ЦПК України колегія суддів ухвалила розглянути справу за відсутності осіб, що не з»явились.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що з&quух;явились в судове засідання, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З матеріалів справи убачається, що 10 жовтня 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 укладено Кредитний договір №ML-003/235/2007, відповідно до умов якого позичальнику надані кредитні кошти у сумі 396515,84 грн. на строк по 10 жовтня 2022 року, за користування якими позичальник зобов»язалась сплачувати проценти із можливістю їх зміни (фіксований відсоток 1,99% + змінний FIDR).

Кредитні зобов»язання забезпечені іпотекою відповідно до Договору іпотеки №РML-003/235/2007 від 10 жовтня 2007 року, укладеного між ЗАТ «ОТП Банк», ОСОБА_3 та ОСОБА_2 Предметом іпотеки є АДРЕСА_1.

Згідно даних Довідки форми №3 від 31 серпня 2012 року №785, в квартирі на момент укладення договору зареєстрованими були ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Діти зареєстровані в квартирі з 04 листопада 2008 року.

Звертаючись до суду із цим позовом, позивач вказує, що позичальник своїх зобов»язань не виконує, у зв»язку із чим станом на 05 травня 2014 року утворилась заборгованість в сумі 2 034 849,81 грн., що включає:

- залишок заборгованості по кредиту - 361269,92 грн.;

- залишок заборгованості по відсотках - 75834,34 грн.;

- заборгованість по пені - 1 597 745,55 грн.

ТОВ «ОТП Факторинг» на підставі Договору купівлі-продажу кредитного портфелю, укладеного 05 листопада 2010 року з ПАТ (ЗАТ) «ОТП Банк» придбало право вимоги, що виникли із цього кредитного договору та є новим кредитором.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що кредитор відповідно до умов договору та закону вправі у разі наявності заборгованості вимагати звернення стягнення на заставлене майно та просити про виселення осіб, які проживають у квартирі.

Проте з такими висновками колегія суддів не погоджується та зазначає наступне.

Доводи апеляційної скарги про те, що під час укладення договору іпотеки обмежено права дітей, колегією суддів відхиляються.

З матеріалів справи убачається, що діти зареєстровані у квартирі, яка виступила предметом іпотеки, після укладення цього договору.

Крім цього, своїми підписами іпотекодавці відповідно до п.п. «e», «g», «i» п.5.1 ст.5 договору іпотеки засвідчили, що відсутні права будь-яких третіх осіб щодо предмету іпотеки; обтяження предмета іпотеки іпотекою не буде порушувати прав та законних інтересів інших осіб, в тому числі малолітніх та неповнолітніх, непрацездатних дітей та інших осіб, яких іпотекодавці зобов'язані утримувати за законом чи договором; іпотекодавець стверджує, що за адресою місцезнаходження предмета іпотеки не проживають та не зареєстровані малолітні та/чи неповнолітні діти, а також будь-які інші особи, яких за законом повинен утримувати іпотекодавець, а також відсутні малолітні та/чи неповнолітні діти, що мають право користування предметом іпотеки.

Матеріали справи не містять доказів, що на момент укладення договору неповнолітні особи мали будь-які права щодо предмета іпотеки, які підлягали б контролю та охороні з боку держави.

При цьому, за змістом ч.6 ст.203 та ч.1 ст.215 ЦК України правочин, що вчиняється батьками і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, суд може визнати недійсним. Такий правочин є оспорюваним (правовий висновок Верховного Суду України у справі №6-1002цс17, постанова від 10 липня 2017 року).

Матеріали справи не містять рішення суду про визнання договору іпотеки недійсним.

Питання контролю виконання процесуальних прав та обов'язків Службою у справах дітей під час розгляду цієї справи не входить до повноважень суду апеляційної інстанції. Доводи, що цей орган також допустив бездіяльність під час укладення договору іпотеки не ґрунтуються на фактичних обставинах, що встановлені вище, відповідно до яких, на момент укладення договору була відсутня необхідність участі цього органу.

Разом з тим, висновки суду першої інстанції не ґрунтуються на вимогах матеріального закону.

За змістом частини 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Звертаючись до суду з позовними вимогами, позивач просив в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором №ML-003/235/2007 від 10 жовтня 2007 року звернути стягнення на предмет іпотеки на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», а саме: АДРЕСА_1, та належить на праві власності ОСОБА_2 і ОСОБА_3, а кошти, отримані від реалізації предмета іпотеки, направити для погашення заборгованості ОСОБА_2 перед ТОВ «ОТП Факторинг Україна» за Кредитним договором №ML-003/235/2007 від 10 жовтня 2007 року.

В подальшому уточнення до позовної заяви або заява про зміну підстав чи предмету позову позивачем не подавались.

Відповідно до статті 1 Закону України &qufa;Про іпотеку&qu R; іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 33 Закону України &quі ;Про іпотеку&q?по; в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Право вибору конкретного способу звернення стягнення на предмет іпотеки покладається на іпотекодержателя. Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд повинен розглядати питання про можливість застосування звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, заявлений у позовній вимозі.

Із змісту Договору іпотеки убачається право іпотекодержателя обрати будь-який спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки.

Звертаючись до суду із позовними вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки, позивач не визначив спосіб реалізації предмета іпотеки, зокрема, шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 Закону України &q?ть;Про іпотеку&q?од;.

При цьому, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відтак суд першої інстанції, обравши на власний розсуд спосіб реалізації предмету іпотеки, порушив такі засади цивільного судочинства як диспозитивність (статті 11 ЦПК України в редакції, чинній на час вирішення справи судом першої інстанції).

Окрім того, звертаючись до суду з позовом, позивач не визначив та суд першої інстанції не вказав в судовому рішенні загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки, що є порушенням вимог ст. 39 Закону України &q?ні;Про іпотеку&quЦП;.

В позовній заяві, зазначаючи про обставини, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги, ним вказується, що станом на 5 травня 2014 року існує заборгованість в сумі 2 034 849,81 грн., що включає:

- залишок заборгованості по кредиту - 361269,92 грн.;

- залишок заборгованості по відсотках - 75834,34 грн.;

- заборгованість по пені - 1 597 745,55 грн.

Проте в прохальній частині відсутні відомості про те, який розмір вимог та його складові підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки.

Окрім того, з матеріалів справи убачається, що пеня в сумі 1 597 745,55 грн. нарахована за період з 05.05.2013 року по 05.05.2014 року, проте належний розрахунок відсутній.

Поряд з цим, з матеріалів справи убачається, що рішенням Дарницького районного суду м.Києва від 21 листопада 2011 року частково задоволено позов ТОВ&que=;ОТП Факторинг Україна&quam; до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за Кредитним договором №ML-003/235/2007 від 10 жовтня 2007 року, укладеним між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 , та ухвалено про стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 заборгованості в сумі 447 904,26 грн. , що складається із залишку заборгованості за кредитом 361269,92 грн., заборгованості по відсоткам за користування кредитом станом на 05 листопада 2010 року в сумі 86634,34 грн.

Цим рішенням суду установлено також, що у зв'язку із невиконанням умов кредитного договору щодо повернення кредитних коштів та плати за користування кредитом Банком на підставі п.1.9 ч.2 Кредитного договору було здійснено вимогу за №22-2/87519 від 11 червня 2009 року дострокового виконання позичальником його зобов'язань в повному обсязі.

Відтак кредитор, скориставшись своїм правом та звернувшись до суду із позовом про дострокове стягнення всієї заборгованості, змінив строк виконання зобов'язання за кредитним договором.

Згідно із вимогами статей 549, 550, 551 ЦК України пенею є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання і яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що оскільки банком змінено строк виконання зобов'язання шляхом пред'явлення позову про дострокове стягнення заборгованості, що унеможливлює застосування до правовідносин сторін умов кредитного договору як підставу нарахування пені, колегія судів доходить висновку, що такі вимоги не можуть бути задоволені.

Аналогічну правову позицію викладено Великою Палатою Верховного Суду при розгляді 04 липня 2018 року справи №310/11534/13-ц (провадження №14-154цс18), у якій зазначено, що наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні.

З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що звертаючись до суду із вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки, позивач не визначив ані спосіб реалізації предмету іпотеки, ані розмір вимог та його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки, що дає підстави для відмови у задоволенні цих позовних вимог.

В частині позовних вимог про виселення відповідачів колегія суддів зазначає наступне.

Умови договору іпотеки не містять порядку виселення мешканців, відтак зазначене питання вирішується відповідно до вимог діючого законодавства.

Відповідно до ч.2 ст.109 ЖК України громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Так, згідно із положеннями ч.2 ст.109 ЖК України тапрактикою Верховного Суду України у справах про виселення осіб з житлового приміщення, що є предметом іпотеки (№№ 6-1731цс16 від 21 грудня 2016 року, 6-197цс16 від 22 червня 2016 року, 6-2830цс16 від 10 лютого 2016 року, 6-1061цс15 від 25 листопада 2015 року, 6-447цс15 від 22 червня 2015 року, 6-1892цс15 від 30 вересня 2015 року) виселення можливе тільки з одночасним наданням іншого житлового приміщення, якщо предмет іпотеки придбаний не за рахунок коштів, наданих під забезпечення цього обтяження.

З іпотечного договору убачається, що іпотекодавцям квартира належить у рівних частках на підставі Свідоцтва про право власності на житло від 13 вересня 2005 року.

Відтак у цій справі виселення осіб з житлового приміщення можливе тільки з одночасним наданням іншого житлового приміщення, оскільки предмет іпотеки придбаний не за рахунок коштів, наданих під забезпечення цього обтяження. Проте в цій частині вимоги закону не дотримано, іншого житлового приміщення не зазначено.

Суд першої інстанції, вирішуючи спір в частині звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, на зазначене вище уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про задоволення таких позовних вимог.

В частині вирішення позовних вимог, які судом першої інстанції залишені без задоволення, рішення суду не оскаржується, відтак апеляційний суд, виходячи із наданих йому повноважень, не перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду в цій частині.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права є підставами для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 376, 381, 383, 390 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 19 травня 2016 року скасувати в частині задоволених позовних вимог та в цій частині ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю &quce;ОТП Факторинг Україна&qunt; до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, треті особи - Головне управління Державної міграційної служби України, Служба у справах дітей Дарницького районної в м.Києві державної адміністрації про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення - відмовити.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на постанову може бути подана протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 24 вересня 2018 року.

Суддя-доповідач Н.В. Поліщук

Судді І.М. Білич

Є.В. Болотов