Постанова № 76647296, 24.09.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

справа № 761/12909/17

провадження № 22-ц/796/7906/2018

24 вересня 2018 року м. Київ

Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів :

судді-доповідача Кирилюк Г.М.,

суддів: Рейнарт І.М., Болотова Є.В.

сторони:

позивач - ОСОБА_2

відповідач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «Надра»

розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра», третя особа: ОСОБА_3 про визнання поруки припиненою, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 10 травня 2018 року у складі судді Макаренко І.О.,

встановив:

10.04.2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду з вказаним позовом, в якому просила визнати припиненою поруку за договором поруки від 21 квітня 2006 року, укладеним між нею та публічним акціонерним товариством комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ КБ «Надра») в якості забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 401/П/2006-978 від 21 квітня 2006 року.

Посилалась на ті підстави, що у червні 2010 року ПАТ КБ &q?ід;Надра&q? ; звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором №401/П/2006-978 від 21 квітня 2006 року, яка станом на 26.04.2010 р. становила 466 804 грн.44 коп.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 30 червня 2010 року позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ &qu т;Надра&q?ьк; стягнуто заборгованість у розмірі 466 804,44 грн.

Посилаючись на те, що вказаним судовим рішенням невірно встановлено, що ОСОБА_2, як поручитель, повинна відповідати в солідарному порядку у зв'язку з виникненням заборгованості за кредитним договором.

Зазначила, що жодних повідомлень з вимогою виконання зобов'язання позичальника у письмовій формі, вона, як поручитель, не отримувала, а тому ПАТ КБ &q?ор;Надра&quне; взагалі не набув права вимагати від поручителя виконання зобов'язання за кредитним договором.

З огляду на те, що договором поруки від 21 квітня 2006 року не визначено строку, після закінчення якого порука вважається припиненою, а умова договору поруки про його дію до повного виконання боржником своїх зобов'язань перед банком за кредитним договором, не є встановленим сторонами строком припинення її дії, вважала, що у відповідності до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припинила свою дію.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 10 травня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 травня 2018 року та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Відповідач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу.

Відповідно до п. 8 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІ від 03 жовтня 2017 року, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Відповідно до ч.6 ст.147 Закону України від 02 червня 2016 року №1402- VІІІ &q?.6;Про судоустрій і статус суддів&q?ня; у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Відповідно до п. 3 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень цього Закону, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Переглядаючи справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленнюз таких підстав.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що оскільки рішенням суду, що набрало законної сили, задоволено вимоги кредитора до поручителя, підстав для застосування статті 559 ЦК України немає.

Вказаний висновок суду першої інстанції є правильним.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 21 квітня 2006 року між ВАТ КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ КБ «Надра», та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 401/П/2006-978, відповідно до умов якого останній отримав у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти у сумі 26 698 євро на строк до 20 квітня 2012 року зі сплатою 7,5% річних.

На забезпечення виконання вказаного договору, 21 квітня 2006 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_2 укладено договір поруки №34-19П/2008-п, згідно із яким остання зобов'язалася безвідзивно та безспірно відповідати перед кредитором за належне виконання ОСОБА_3 взятих на себе зобов'язань, що витікають з кредитного договору № 401/П/2006-978 від 21 квітня 2006 року (а.с. 10-11).

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 30 червня 2010 року позов ПАТ КБ «Надра» до ОСОБА_3, ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 заборгованість у розмірі 466 804, 44 грн. та судові витрати по справі.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 06 липня 2016 року заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 30 червня 2010 року скасовано.

Ухвалено нове рішення.

Позов ПАТ &qu

Стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_2 на користь ПАТ &quty;КБ &quor;Надра&q?ер; заборгованість за кредитним договором №401/П/2006-978 від 21 квітня 2006 року у розмірі 17 317 Євро 23 центи, заборгованість по відсоткам у розмірі 2 064 Євро та заборгованість по комісії у розмірі 1 206 Євро 60 центів, а всього 20 587 Євро 83 центи.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_2 на користь ПАТ &quty;КБ &quor;Надра&q?ер; пеню в розмірі 100 000 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Вказаним судовим рішенням, крім іншого, встановлено законність та обґрунтованість вимог банку до ОСОБА_2, як до поручителя, та необхідність стягнення в солідарному порядку суми кредиту, відсотків та комісії.

Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частини другої статті 223 ЦПК (в редакції, чинній станом на момент винесення вказаного рішення суду) після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав, а також оспорювати в іншому процесі встановлені судом факти і правовідносини.

У постанові Верховного Суду України від 6 липня 2016 року у справі № 6-1199цс16 вказується, що відмова в задоволенні позову про визнання поруки припиненою за наявності рішення суду про стягнення боргу з поручителя є правильною.

Аналогічний висновок зроблено і постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 у справі № 317/503/16.

Таким чином, оскільки є рішення суду, яке набрало законної сили і яким задоволені вимоги кредитора до поручителя, підстав для застосування положень статті 559 ЦК України немає.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN ANDOTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене рішення постановлене без додержання норм матеріального і процесуального права, а тому колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 10 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню у касаційному порядку не підлягає.

Повний текст постанови складено 24 вересня 2018 року.

Суддя-доповідач:

Судді: