Рішення № 76643734, 20.09.2018, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/5886/15-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2018 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси:

під головуванням судді Єршової Л.С.,

за участю секретаря судового засідання Радзімовської Р.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «ПІК» до ОСОБА_1, третя особа - Спільне українсько-чеське підприємство «Інекон-Сервіс» про визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_1 від 20.11.2014 року, визнання права власності та виселення, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ПІК», Спільного українсько-чеського підприємства «Інекон-Сервіс», третя особа - Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради, про визнання за ОСОБА_1 прав та обов'язків інвестора квартири та визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1,

ВСТАНОВИВ:

До суду звернулось Публічне акціонерне товариство «ПІК» з позовом до ОСОБА_1, третя особа - Спільне українсько-чеське підприємство «Інекон-Сервіс» про визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_1 від 20.11.2014 року, визнання права власності та виселення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 16.11.2012 р. рішенням Приморського районного суду м. Одеси, яке, на думку позивача, має преюдиціальний характер для розгляду цієї справи, позов ЗАТ «ПІК» до ОСОБА_1, Спільного українсько-чеського підприємства "Інекон-Сервіс", виконавчого комітету Одеської міської ради про визнання недійсним договору, свідоцтва про право власності та виселення, задоволено частково, а саме: визнано недійсним та скасовано Свідоцтво про право власності (серія НОМЕР_1) на квартиру АДРЕСА_1, видане 01 грудня 2009 року виконавчим комітетом Одеської міської ради на ім'я ОСОБА_1, виселено ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1; в решті позовних вимог відмовлено.

Позивач стверджує, що відповідач ОСОБА_1 ніколи не перебувала із ним у договірних правовідносинах щодо квартири АДРЕСА_1 та не сплачувала грошових коштів за вказану квартиру, після скасування державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за відповідачем ОСОБА_1, необхідно визнати право власності на квартиру АДРЕСА_1 саме за позивачем. Проте, в листопаді 2014 року ОСОБА_1 звернулася до Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції в Одеській області з заявою про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1. 20 листопада 2014 року державним реєстратором ОСОБА_2 було прийнято рішення про державну реєстрацію прав НОМЕР_3. ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право власності НОМЕР_2 на квартиру АДРЕСА_1 від 20.11.2014 р.

Позивач вважає, що реєстратор не мав правових підстав для видачі ОСОБА_1 правовстановлюючого документу, оскільки вона не надала всі необхідні для реєстрації документи (зокрема, оригінал інвестиційного договору), а тому свідоцтво про право власності НОМЕР_2 має бути визнано недійсним та підлягає скасуванню, а ОСОБА_1 виселена зі спірної квартири.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 24.11.2015р. судом була прийнята до спільного розгляду зустрічна позовна заява ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ПІК», Спільного українсько-чеського підприємства «Інекон-Сервіс», третя особа - Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради, про визнання за ОСОБА_1 прав та обов'язків інвестора квартири та визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1.

Зустрічний позов обгрунтований тим, що ОСОБА_1 уклала договір інвестування №0054 від 24.07.2004 року з СП "Інекон-Сервіс", за умовами якого СП "Інекон-Сервіс" зобов'язався проінвестувати будівництво квартири АДРЕСА_1. При цьому вона повністю перерахувала суму інвестиції СП "Інекон-Сервіс" у розмірі 342557,39 гривень, що підтверджується квитанціями банку, і ці кошти були перераховані позивачу. Позивач підписав з нею 20.08.2009 року акт прийому-передачі квартири, в якому зазначив про відсутність до неї претензій та здійснення нею інвестицій в повному обсязі. ОСОБА_1 також вказала, що підставою для скасування Свідоцтва про право власності на спірну квартиру рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 16 листопада 2012 року стало те, що воно видане на підставі акту прийому-передачі між нею та СП "Інекон-Сервіс", який не є замовником будівництва, тому для державної реєстрації права власності до реєстраційної служби нею було надано інший акт прийому-передачі від 20.08.2009 року, підписаний позивачем. За викладених обставин, ОСОБА_1 вважає, що вона правомірно набула право власності на вказану квартиру та зареєструвала її у встановленому законом порядку в Реєстраційній службі Одеського міського управління юстиції Одеської області.

Факт того, що жодної з передбачених ст.24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" підстав для відмови ОСОБА_1 в державній реєстрації прав за заявою від 19.11.2014 року не було, а тому рішення державного реєстратора (відповідача по справі) від 20 листопада 2014 року № 17347802 є правомірним та скасуванню не підлягає, встановлено постановою Одеського окружного адміністративного суду від 11 березня 2015 року у справі 815/6867/14, яка залишена в силі ухвалою Віщого адміністративного суду України від 13 квітня 2016 року.

На думку ОСОБА_1, саме це рішення суду має преюдиціальний характер для вирішення по суті зазначеної цивільної справи, тому відповідач (за первісним позовом) ОСОБА_1 звернулась із зустрічним позовом за захистом свого порушеного права, яке не визнається відповідачем ПАТ « ПІК», про набуття прав та обов'язків інвестора квартири АДРЕСА_1, які виникли між ОСОБА_1 та ПАТ « ПІК» після перерахування від СП « Інекон-Сервіс» до ПАТ « ПІК» суми 342 557грн, 39 коп, яка є вартістю об'єкта інвестування квартири АДРЕСА_1.

У судовому засіданні представник ПАТ «ПІК» Зудова В.В. наполягала на задоволенні первісного позову та відмові у задоволенні зустрічного позову на підставі обставин, викладених у позовній заяві ПАТ «ПІК».

Відповідач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_4 наполягали на задоволенні зустрічного позову та відмові у задоволенні первісного позову на підставі обставин, викладених у зустрічному позові ОСОБА_1

Представники Спільного українсько-чеського підприємства «Інекон-Сервіс», Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради до суду не з'явились, були повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши надані докази, судом встановлено наступне.

Рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради №845 від 13.12.2001 року військовій частині А4338 було дозволено здійснити проектування та будівництво 7-ми поверхового 2-х секційного жилого будинку за адресою: вул. Куйбишева,28.

14.03.2003 року між військовою частиною А4338, як замовником, ЗАТ «ПІК» (яке в подальшому змінило організаційно-правову форму на ПАТ), як генпідрядником-інвестором, та СП «Інекон-Сервіс», як інвестором, був укладений Договір №02/1-03 про спільну діяльність з будівництва будинку по АДРЕСА_1 (далі по тексту - Договір про спільну діяльність), предметом якого є добудова об'єкту незакінченого будівництва, що розташований в АДРЕСА_1 та здача його в експлуатацію.

Пунктом 1.1. Договору про спільну діяльність передбачалося, що військова частина А4338 доручає, а ЗАТ «ПІК» власними силами і залученими субпідрядними організаціями виконує всі будівельно-монтажні роботи з будівництва цегельного жилого будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями згідно проектної документації в АДРЕСА_1 загальною площею 8160 кв.м та пред'являє його до здачі державній комісії. Згідно з пунктом 1.2 Договору про спільну діяльність військова частина А4338 доручає, а ЗАТ «ПІК» та СП «Інекон-сервіс» за рахунок власних та залучених фінансових коштів від інших інвесторів повністю здійснюють фінансування будівництва об'єкту в АДРЕСА_1, згідно затвердженого замовником графіку фінансування, що є невід'ємною частиною договору.

В той же час відповідно до вимог директиви Міністра оборони України від 02.12.02 №115/1/011 станом на 28.02.2003 року умовне найменування військова частина А4338, яке належало 22 управлінню начальника робіт, було анульовано. Відповідно до вимог наказу Міністра оборони України від 07.08.2006 року № 483 діяльність 22 управління начальника робіт була припинена шляхом приєднання до Державного підприємства Міністерства оборони України «Південьвійськбуд», яке стало правонаступником 22 управління начальника робіт, а відповідно - і військової частини А4338.

26.05.2008 року рішенням господарського суду Одеської області (справа №15/23-08-615), яке було залишено в силі постановою Одеського апеляційного господарського суду від 04.09.2008 року та постановою Вищого господарського суду України від 15.01.2009 року, Договір № 02/1-03 про спільну діяльність з будівництва будинку по АДРЕСА_1 від 14.03.2003 р., укладений між військовою частиною А4338, ЗАТ «ПІК» та СП «Інекон-сервіс» було визнано недійсним.

У лютому 2013 р. Державне підприємство Міністерства оборони України „Південьвійськбуд" звернулось до господарського суду з заявою про роз'яснення рішення господарського суду Одеської області від 26.05.2008 р., посилаючись на те, що вказане рішення суду досі не виконано, оскільки відповідачі не повернули все, що було отримано за недійсним договором державі в особі Міністерства оборони України і ДП МОУ „Південьвійськбуд". Крім того, обидва підприємства по-іншому розуміють момент, з якого договір вважається недійсним.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 15.03.2013 р. (залишена без змін відповідно до постанови Одеського апеляційного господарського суду від 11.04.2013 року) заяву про роз'яснення рішення господарського суду задоволено частково. Роз'яснено наступне:

- згідно рішення господарського суду Одеської області від 26.05.2008 р. у справі №15/23-08-615 договір від 14.03.2003 р. № 02/1-03 про спільну діяльність з будівництва будинку по АДРЕСА_1, укладений між військовою частиною А4338, ЗАТ „ПІК" та Спільним українсько-чеським підприємством „Інекон-Сервіс", визнано недійсним на майбутнє;

- з огляду на те, що судом при розгляді справи № 15/23-08-615 та прийнятті рішення у цій справі не вирішувалось питання про застосування наслідків визнання недійсним договору про спільну діяльність № 02/1-03 від 14.03.2003 р., заявник або інша заінтересована особа не позбавлені права звернутися до суду з самостійною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину шляхом подання відповідного позову;

- виконання даного рішення господарського суду не потребує передбачених законом заходів згідно Закону України „Про виконавче провадження", тому наказ на виконання цього рішення не видається.

В решті частини заяви Державного підприємства Міністерства оборони України „Південьвійськбуд" про роз'яснення рішення суду відмовлено.

До прийняття вищевказаних судових рішень стосовно недійсності Договору про спільну діяльність, а саме: 26.07.2004 року, відповідач СП «Інекон-сервіс», як Повірений, що уповноважений згідно з Договором про спільну діяльність № 02/1-03 Військовою частиною А4338, уклав з відповідачкою ОСОБА_1, як Довірителем, Інвестиційний договір №00054 (далі по тексту - Інвестиційний договір), за умовами якого Повірений зобов'язався за рахунок залучених від Довірителя коштів проінвестувати будівництво житлового будинку в АДРЕСА_1 та передати йому обумовлене у Додатковій угоді, додатку №1, житло (об'єкт інвестування), а Довіритель зобов'язався забезпечити відповідне фінансування об'єкту інвестування та прийняти його у свою власність за умовами цього договору.

При цьому суд не може прийняти до уваги твердження ПАТ «ПІК», що Інвестиційний договір, відповідно до доводів Приморського районного суду м. Одеси, викладених у рішенні від 16.11.2012 року по цивільній справі №2-120/11, за своєю правовою природою є договором доручення - оскільки оцінка правової природи договору судом, викладена в мотивувальній частині рішення, не є встановленою судом обставиною, яка в розумінні ч. 4 ст. 82 ЦПК України не підлягає доказуванню при розгляді даної справи. Також суд враховує, що Інвестиційний договір недійсним визнано судом не було.

В свою чергу, суд враховує, що матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 виконала свої зобов'язання перед СП «Інекон-сервіс», а саме: повністю проінвестувала вартість об'єкту інвестування у розмірі 342557,39 гривень, про що свідчить довідка СП «Інекон-сервіс» №15 від 06.02.2008 року (а.с. 13, т. 3), квитанції про сплату коштів (а.с. 52, 53, т. 5).

Крім того, суд вважає доведеним виконання СП «Інекон-сервіс» своїх зобов'язань за Інвестиційним договором, а саме: інвестування за рахунок залучених від Довірителя ОСОБА_1 коштів у розмірі 342557,39 гривень на будівництво на рахунок ЗАТ «ПІК», виходячи з наступного.

Так, судом за клопотанням сторін оглядалась судова справа №522/513/14ц (головуючий суддя Абухін Р.Д.).

Заявником до суду надана копія відповіді СП «Інекон-Сервіс» від 26.06.2014р. судді Абухіну Р.Д. по справі №522/513/14ц (а.с. 105, т. 1, оригінал цієї відповіді зберігається у справі №522/513/14ц (а.с.156), з якої вбачається, що за період будівництва житлового будинку від Довірителів на основі Інвестиційних договорів СП «Інекон-Сервіс» одержав інвестицій в сумі 2965816, 41 грн., в т.ч. від ОСОБА_1 в сумі 342557,39 грн., які надійшли на особовий рахунок «Інекон-Сервіс», при цьому з зазначенням дат та сум платежів: 27.07.2004р. - 83444,59 грн., 30.09.2004р. - 70200,00 грн., 28.01.2005р. - 10000,00 грн. та останній платіж від 06.02.2008р. - 178912,80 грн.

У зазначеній відповіді також вказано, що:

- після завершення будівництва житлового будинку відповідно до інвестиційного договору від 26.07.2004р. №00054 з ОСОБА_1 було складено Акт від 21.10.2009р. прийому-передачі квартири НОМЕР_4;

- на виконання договірних зобов'язань по будівництву об'єкта СП «Інекон-Сервіс» протягом 2004-2007р.р. систематично перераховувало на рахунок ЗАТ «ПІК» інвестиційні кошти в сумі 3895000,00 грн. (відповідно до Акту звірки розрахунків від 31.12.2010р.) , в тому числі отримані від Довірителів в сумі - 2965816,41 грн. та власні оборотні кошти в сумі 929183,59 грн. Станом на 31.03.2011р. з урахуванням витрат на об'єкт будівництва в сумі 506410,00 грн., залишок невикористаних при будівництві коштів на користь СП «Інекон-Сервіс» склав 1435593,59 грн., які були їм повернуті ЗАТ «ПІК».

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що відповідно до відомості інвестицій АДРЕСА_1, станом на 31.12.2009 року, підписаної генеральним директором та головним бухгалтером СП «Інекон-Сервіс» (а.с. 174, т.1), всього кошти товариству перераховувало 13 інвесторів. Зазначені інвестори на протязі 2004-2008 років перерахували на рахунок зазначеного підприємства кошти у розмірі 2965662,03 грн., а саме: у 2004 році - 2327992,42 грн., у 2005 році - 200662,21 грн., у 2007 році - 163317,00 грн., у 2008 році - 273690,40 грн.

Серед інвесторів у вказаній відомості зазначено і ОСОБА_1, яка перераховувала кошти у 2004 році (також, крім ОСОБА_1, у 2004 році кошти перерахували і інші 12 інвесторів), у 2005 році (також, крім ОСОБА_1, у 2005 році кошти перерахували і інші 4 інвестори), у 2008 році (також, крім ОСОБА_1, у 2008 році кошти перерахував ще 1 інвестор).

ЗАТ «ПІК» та СП «Інекон-Сервіс» склали акт звірки розрахунків станом на 31.03.2011 року (а.с. 175, т.1), відповідно до якого протягом 2003-2007 років «Інекон-Сервіс» на рахунок ЗАТ «ПІК» було перераховано інвестицій на суму 3970000,00 грн., а у 2009 році ЗАТ «ПІК» здійснило повернення коштів на рахунок СП «Інекон-Сервіс» у розмірі 75000,00 грн. При цьому, суд враховує, що у 2003 році було перераховано СП «Інекон-Сервіс» на рахунок ЗАТ «ПІК» суму інвестицій у розмірі 1190000,00 грн., у 2004 році - 980000,00 грн., у 2005 році - 50000,00 грн., у 2007 році - 1750000,00 грн.

Достовірність даних, викладених у вказаних відомості та акті звірки не заперечувалась сторонами у судовому засіданні. Також сторонами у судовому засіданні не заперечувалось, що всі інвестори, які, як і ОСОБА_1 уклали аналогічні інвестиційні договори та перераховували кошти на рахунок СП «Інекон-Сервіс», у тому числі і у 2004, 2005 та 2008 роках, а СП «Інекон-Сервіс» перераховувало їх кошти на рахунок ЗАТ «ПІК», отримали право власності на квартири, і це їх право не заперечується ЗАТ «ПІК». У судовому засіданні представник ЗАТ «ПІК» не зміг пояснити суду чому керівництво товариства вважає, що саме кошти ОСОБА_1 на рахунок товариства не надходили.

Таким чином, суд приходить до висновку, що «Інекон-Сервіс» перераховувало на рахунок ЗАТ «ПІК» суми інвестицій без жодної прив`язки до дат, у які інвестори перераховували інвестиції на рахунок СП «Інекон-Сервіс» (наприклад, у суду відсутні відомості щодо перерахування інвестиційних коштів інвесторами у 2003 році, проте на рахунок ЗАТ «ПІК» від СП «Інекон-Сервіс» у цей рік надійшла сума інвестиційних внесків у розмірі 1190000,00 грн.). Також у цих розрахунках відсутня і прив`язка до прізвищ інвесторів, які сплачували кошти.

В свою чергу, що також не заперечувалось сторонами, загальну суму інвестицій у розмірі 3970000,00 грн. СП «Інекон-Сервіс» на рахунок ЗАТ «ПІК» перерахувало, тобто згідно з вищевказаною відомістю (а.с. 174, т.1) до загальної суми інвестицій увійшли і кошти сплачені ОСОБА_1 (342557,39 гривень).

Суд також враховує, що жодних клопотань про проведення судової бухгалтерської експертизи сторони під час розгляду справи не заявляли.

Суд також вважає за можливе розглядати як належні та допустимі докази: затверджений ЗАТ «ПІК» перелік соінвесторів житлового будинку АДРЕСА_1 до якого внесено ОСОБА_1 (а.с. 90, т. 3), підписаний позивачем з ОСОБА_1 20.08.2009 року акт прийому-передачі квартири АДРЕСА_1, в якому ЗАТ "ПІК" зазначив про відсутність до ОСОБА_1 претензій та здійснення нею інвестицій в повному обсязі а.с. 77, т. 3), а також договір від 20.08.2009 року (зміни до договору від 26.07.2004 року № 00054), а.с. 78-79, т. 3, які, на думку суду, свідчать про визнання позивачем ОСОБА_1 інвестором та повну сплату нею інвестиційних внесків.

Таким чином доводи ПАТ «ПІК», що СП «Інекон-Сервіс» не інвестувало кошти ОСОБА_1 в будівництво квартири АДРЕСА_1, спростовуються матеріалами справи.

В свою чергу матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 виконала свої грошові зобов`язання за Інвестиційним договором, повністю сплативши вартість квартири, встановлену вказаним договором, тобто вчинила дії, спрямовані на виникнення юридичних фактів, необхідних і достатніх для отримання права вимоги переходу права власності на об`єкт будівництва.

Рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради № 727 від 24.06.08 р. функції замовника на завершення будівництва житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 були передані позивачу ЗАТ «ПІК».

Свідоцтвом №15000528 про відповідність збудованого об'єкта проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил, виданим Інспекцією ДАБК в Одеській області 24.06.2009 року (а.с. 107, т.1), засвідчено відповідність закінченого будівництвом об'єкта 6-10 поверхового 4-х секційного жилого будинку з вбудованими офісами та прибудовами по АДРЕСА_1 проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил та підтверджено його готовність до експлуатації. Згідно з вказаним свідоцтвом замовником об'єкта будівництва є ЗАТ «ПІК», код 05467033; генпідрядник (підрядник) будівництва відсутній - об'єкт збудовано власними силами.

Також 24.06.2009 року підписано акт №528 готовності об`єкта (6-10 поверхового 4-х секційного жилого будинку з вбудованими офісами та прибудовами по АДРЕСА_1) до експлуатації (а.с. 108-113, т. 1).

07.12.2009 року Виконавчим комітетом Одеської міської ради було видане свідоцтво серії НОМЕР_1 про право власності на квартиру АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_1.

16 листопада 2012 року рішенням Приморського районного суду м. Одеси (набрало законної сили 01.02.2013 року) по справі № 2-120/11 частково задоволено позов Закритого акціонерного товариства «ПІК» до ОСОБА_1, Спільного українсько-чеського підприємства «Інекон-Сервіс», Виконавчого комітету Одеської міської ради про визнання недійсними договору, свідоцтва про право власності та виселення; визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право власності (серія НОМЕР_1) на квартиру АДРЕСА_1, видане 07 грудня 2009 року виконавчим комітетом Одеської міської ради на ім'я ОСОБА_1; виселено ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1; в решті частини позовних вимог - відмовлено.

19 листопада 2014 року ОСОБА_1 звернулася до Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Одеської області з заявою про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1, яка зареєстрована у базі даних про реєстрацію заяв і запитів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 19.11.2014 року за №9034485, що підтверджується карткою прийому заяви №17338546.

20 листопада 2014 року державним реєстратором Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Одеської області ОСОБА_2 на підставі поданих ОСОБА_1 документів прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 17347802, яким проведено державну реєстрацію права власності на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

На підставі вказаного рішення ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право власності № 29755891 на квартиру АДРЕСА_1 від 20.11.2014 р.

03 грудня 2014 року Публічне акціонерне товариство "ПІК" звернулося до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Реєстраційна служба Одеського міського управління юстиції, ОСОБА_1, в якому, уточнивши позовні вимоги, просило визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно ОСОБА_2 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 20 листопада 2014 року № 17347802 на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 11.03.2015 року у задоволенні вказаного позову відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 03.06.2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове - про задоволення позову.

13 квітня 2016 року ВАСУ скасував рішення суду апеляційної інстанції та залишив в силі рішення суду першої інстанції від 11.03.2015 як ухвалене відповідно до закону і скасоване або змінене судом апеляційної інстанції помилково.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (частина перша статті 319 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст.328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна); якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації ? з моменту прийняття його до експлуатації; коли ж право власності на нерухоме відповідно до закону підлягає державній реєстрації ? з моменту такої реєстрації (стаття 331 ЦК).

Таким чином, виникнення права власності на новостворений об`єкт нерухомості на підставі судового рішення зазначеними нормами та нормою статті 331 ЦК України не передбачено.

Відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції станом на листопад 2014 року, надалі - Закон), державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Частинами першою та п'ятою статті 3 Закону передбачено, що державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав.

Згідно з пунктом 1 частини першою статті 4 Закону обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, зокрема, право власності на нерухоме майно.

Частиною другою статті 9 Закону передбачено, що державний реєстратор: 1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав; 2) приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав; 3) відкриває і закриває розділи Державного реєстру прав, вносить до них відповідні записи; 4) веде реєстраційні справи щодо об'єктів нерухомого майна; 5) присвоює реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна під час проведення державної реєстрації; 6) видає свідоцтво про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; 7) надає інформацію з Державного реєстру прав або відмовляє у її наданні у випадках, передбачених цим Законом; 8) у разі потреби вимагає подання передбачених законодавством додаткових документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень; 8 1) під час проведення державної реєстрації прав, які виникли та зареєстровані в установленому порядку до 1 січня 2013 року, запитує від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які відповідно до чинного на момент реєстрації законодавства проводили таку реєстрацію, інформацію (довідки, копії документів тощо), необхідну для реєстрації прав та їх обтяжень, якщо такі документи не були подані заявником або якщо документи, подані заявником, не містять передбачених цим Законом відомостей про правонабувача або про нерухоме майно. Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, до яких надійшов запит, зобов'язані безоплатно в установленому законодавством порядку протягом трьох робочих днів надати державному реєстратору відповідну інформацію, зокрема щодо зареєстрованих речових прав на нерухоме майно, у тому числі земельні ділянки; 9) здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими законами України.

Частиною першою статті 19 Закону визначено перелік документів, на підставі яких проводиться державна реєстрація прав.

Процедура проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедура взяття на облік безхазяйного нерухомого майна на момент виникнення спірних правовідносин визначалась Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868 (далі - Порядок).

Пункт 50 Порядку № 868 зазначає, що у разі проведення державної реєстрації права власності з видачею свідоцтва на новозбудований або реконструйований об'єкт нерухомого майна, будівництво якого здійснювалося, зокрема, із залученням коштів фізичних та юридичних осіб, заінтересованою особою є інвестор (особа, що придбала майнові права).

Для проведення державної реєстрації прав з видачею свідоцтва на новозбудований або реконструйований об'єкт нерухомого майна, будівництво якого здійснювалося із залученням коштів фізичних та юридичних осіб, заявник подає: документ, що підтверджує набуття у власність особою закріпленого за нею об'єкта будівництва, передбачений законодавством (інвестиційний договір, договір про пайову участь, договір купівлі-продажу майнових прав тощо); довідку (виписку) із переліку осіб, які брали участь в інвестуванні (фінансуванні) об'єкта будівництва та за якими здійснюється державна реєстрація прав, видану особою, що залучала кошти фізичних та юридичних осіб (замовником будівництва), про участь заінтересованої особи в інвестуванні фінансуванні) об'єкта будівництва (у тому числі шляхом купівлі-продажу майнових прав); технічний паспорт на об'єкт інвестування (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо), завірені особою, що залучала кошти фізичних та юридичних осіб (замовником будівництва); копії (крім випадків подання оригіналів таких документів особою, що залучала кошти фізичних та юридичних осіб (замовником будівництва): документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на земельну ділянку (крім випадків реконструкції об'єктів нерухомого майна без зміни зовнішніх геометричних розмірів їх фундаментів у плані); документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення права власності на об'єкт нерухомого майна до проведення його реконструкції (у разі проведення реконструкції об'єкта нерухомого майна); документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта; документа, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси (крім випадку, коли в результаті реконструкції об'єкта нерухомого майна його адреса не змінилася).

При цьому у разі участі у фонді фінансування будівництва документом, що підтверджує набуття у власність закріпленого за особою об'єкта будівництва, є видана управителем такого фонду довідка про право довірителя на набуття у власність об'єкта інвестування. У разі придбання безпроцентних (цільових) облігацій, за якими базовим товаром є одиниця нерухомості, документами, що підтверджують набуття у власність закріпленого за особою об'єкта будівництва, є договір купівлі-продажу облігацій та в разі наявності документ, згідно з яким відбулося закріплення відповідного об'єкта інвестування за власником облігацій (договір резервування, бронювання тощо). У разі придбання майнових прав на об'єкт нерухомості документом, що підтверджує набуття у власність закріпленого за особою об'єкта будівництва, є договір купівлі-продажу майнових прав;

ОСОБА_1 надано відповідачу всі документи, які передбачені пунктом 50 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 р. №868, а тому, встановивши відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, державним реєстратором прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції ОСОБА_2 правомірно прийнято рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно від 20 листопада 2014 року НОМЕР_3.

Всі зазначені обставини встановлені постановою Одеського окружного адміністративного суду від 11.03.2015 року по справі № 815/6867/14 (набрала законної сили 13.04.2016 року), якою відмовлено у задоволенні адміністративного позову Публічного акціонерного товариства "ПІК" до державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Реєстраційна служба Одеського міського управління юстиції, ОСОБА_1, про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно ОСОБА_2 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 20 листопада 2014 року № 17347802 на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до пункту 24 Порядку у випадках, установлених законом, державний реєстратор органу державної реєстрації прав після прийняття рішення про державну реєстрацію права власності, відкриття відповідного розділу Державного реєстру прав та/або внесення записів до зазначеного Реєстру формує свідоцтво про право власності на нерухоме майно.

Тобто свідоцтво про право власності - це документ, що підтверджує виникнення права власності при здійсненні державної реєстрації прав на нерухоме майно, оформлений відповідно до встановлених державою у вищезазначених нормативно-правових актах вимог, тобто є правовстановлюючим документом. Передумовою для його видачі є прийняття державним реєстратором на підставі наданих заявником документів рішення про державну реєстрацію права власності, яке, у свою чергу, є підставою для оформлення та видачі свідоцтва про право власності.

Отже, свідоцтво про право власності на новостворене нерухоме майно видається на підставі рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна.

Таким чином, суд, встановивши, що оцінка дій державного реєстратора щодо державної реєстрації права власності на спірну квартиру за ОСОБА_1 вже надавалася судами під час розгляду іншої справи, а саме - адміністративної справи №815/6867/14, і ці дії визнано судом правомірними, вважає безпідставними доводи позивача про незаконність та необхідність скасування свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_1, виданого ОСОБА_1 20.11.2014 року, визнання за ПАТ «ПІК» права власності, а тому відповідні позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Положеннями глави 29 ЦК України регламентовано спеціальні способи, спрямовані на захист права власності та інших речових прав, які, зокрема, не обмежуються наявним переліком.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За вимогами ч. 1 ст. 109 ЖК України виселення із займаного приміщення допускається з підстав, встановлених законом.

Аналіз вищезазначених норм дає підстави вважати, що до способів захисту речових прав, які підлягають застосуванню відповідно до положень глави 29 ЦК України, віднесено з поміж інших і усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном шляхом виселення.

Таким чином, вимоги ЗАТ «ПІК» про виселення ОСОБА_1 зі спірної квартири є похідними від вимог про визнання права власності та визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності на спірну квартиру, а тому також не підлягають задоволенню.

Щодо зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ПІК», Спільного українсько-чеського підприємства «Інекон-Сервіс», третя особа - Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради, про визнання за ОСОБА_1 прав та обов'язків інвестора квартири та визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1, суд зазначає наступне.

Стаття 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність» (в редакції, яка діяла на дату укладання Інвестиційного договору) встановлює, що об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, а також майнові права.

У статті 5 Закону України «Про інвестиційну діяльність» (в редакції, яка діяла на дату укладання Інвестиційного договору) зазначено, що інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності.

Виходячи з того, що ОСОБА_1 проінвестувала будівництво відповідно до ст.7 Закону України «Про інвестиційну діяльність», вона мала право володіти, користуватися і розпоряджатися об'єктами та результатами інвестицій відповідно до законодавчих актів України, тобто власністю інвестора є об`єкти та результати інвестицій.

Відповідно до ст. 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважається річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.

Майнові права є неспоживчою річчю та визнаються речовими правами.

Майнове право, яке можна визначити як «право очікування», є складовою частиною майна як об'єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Таким чином, інвестор отримує лише право на набуття права власності, а не саме право власності на нерухоме майно, в свою чергу, судом встановлено, що умови Інвестиційного договору виконано та ОСОБА_1 зареєструвала у встановленому чинним законодавством порядку право власності на спірну квартиру, отримала свідоцтво про право власності.

За своєю юридичною природою позов - це матеріально-правова вимога до суду заінтересованої особи (позивача) про здійснення правосуддя в цивільній справі на захист прав, свобод чи інтересів, порушених чи оспорюваних іншою особою (відповідачем).

Право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі передбачено статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та бути адекватним наявним обставинам.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відновлення становища, яке існувало до порушення.

Водночас, визнання за ОСОБА_1 прав та обов'язків інвестора спірної квартири у даному випадку жодним чином не може забезпечити відновлення порушеного права позивача, оскільки вона вже є власником цієї квартири, а тому у задоволенні цих вимог ОСОБА_1 слід відмовити у зв`язку з обранням неналежного способу захисту.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина друга статті 328 ЦК України).

Враховуючи, що судом встановлено, що ОСОБА_1 вже є власником спірної квартири, що підтверджується свідоцтвом про право власності на квартиру АДРЕСА_1, виданим ОСОБА_1 20.11.2014 року, то підстави для визнання за нею права власності ще і у судовому порядку відсутні, тобто відповідні позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною.

Оскільки у задоволенні заявлених позовних вимог ЗАТ «ПІК» та зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено, то судові витрати відшкодуванню сторонам не підлягають.

Керуючись ст.ст. 1-2, 4, 5, 10, 11-13, 19, 43, 49, 76-82, 258-259, 263-264, 265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «ПІК» до ОСОБА_1, третя особа - Спільне українсько-чеське підприємство «Інекон-Сервіс» про визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_1 від 20.11.2014 року, визнання права власності та виселення, відмовити повністю.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ПІК», Спільного українсько-чеського підприємства «Інекон-Сервіс», третя особа - Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради, про визнання за ОСОБА_1 прав та обов'язків інвестора квартири та визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1, відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складено 20 вересня 2018 року.

Суддя Л.С. Єршова