Рішення № 76642454, 12.09.2018, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/5424/18

Справа №754/8881/18

РІШЕННЯ

Іменем України

12 вересня 2018 року м.Київ

Деснянський районний суд міста Києва

під головуванням судді Бабко В.В.

за участю секретаря судового засідання Смолко А.В.

за участю позивача ОСОБА_1

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права власності у порядку спадкування, -

В С Т А Н О В И В:

Позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про визнання права власності у порядку спадкування.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 13 липня 2018року була витребувана копія спадкової справи № 259/2017 щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_4.

06.08.2018 року Спадкова справа № 259/2017 надійшла до суду.

В обґрунтування позовних вимог позивачка посилається на те, що відповідно до реєстраційної посвідки від 18 червня 1996 року, виданої Київським міським бюро технічної інвентаризації, квартира АДРЕСА_1, зареєстрована за: ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_4., як особиста власність на підставі Договору міни, посвідченого Тринадцятою київською державною нотаріальною конторою 11 червня 1996 року №2ут299, про що зроблений запис до реєстраційної книги №1091.

ІНФОРМАЦІЯ_5 загинув син позивачки ОСОБА_4, а тому після його смерті відкрилась спадщина на частину квартири.

Для оформлення свідоцтва про право на спадщину позивачка звернулась до нотаріуса, але їй було відмовлено в оформленні спадщини по причині відсутності виділених часток у квартирі, про що державним нотаріусом П'ятнадцятої київської державної нотаріальної контори Храпійчук Т.В. було винесено Постанову про відмову у вчиненні нотаріальних дій від 28 лютого 2018року №1247/02-31.

У зв'язку з вищевикладеним позивач просить суд визнати за ОСОБА_1 право власності на 2/4 частини квартира АДРЕСА_1.

В судовому засіданні позивачка підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити у повному обсязі, посилаючись на докази які міститься в матеріалах справи та на обставини, які викладені в позовній заяві.

Представник Київської міської ради в судове засідання не з'явився, належним чином повідомлені про день та час розгляду справи, надали заяву про розгляд справу у відсутності представника, просили винести рішення відповідно до чинного законодавства України.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_2, ОСОБА_3 в судове засідання не з'явились, надали суду заяву про розгляд справу у їх відсутності, просили позов задовольнити.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, вислухавши пояснення учасників по справі, оцінивши зібрані по справі докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

ІНФОРМАЦІЯ_5 помер ОСОБА_4, що підтверджується Свідоцтвом про смерть, виданим 29 грудня 2016 року Красилівським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області, актовий запис № 312.

Позивачка ОСОБА_1 рідна мати померлого ОСОБА_4, що підтверджується Свідоцтвом про народження, виданого 25 березня 1982року, НОМЕР_3.

Відповідно до реєстраційної посвідки від 18 червня 1996 року, виданої Київським міським бюро технічної інвентаризації, квартира АДРЕСА_1, зареєстрована за: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та померлим ОСОБА_4, як особиста власність на підставі Договору міни, посвідченого Тринадцятою київською державною нотаріальною конторою 11 червня 1996 року № 2ут299, про що зроблений запис до реєстраційної книги №1091.

Після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина на частину квартири АДРЕСА_1, яка йому належала на праві власності.

Після смерті ОСОБА_4 у встановлений законом строк позивачка звернулась до нотаріуса П'ятнадцятої київської державної нотаріальної контори Храпійчук Т.В. із заявою про прийняття спадщини, що підтверджується матеріалами копії спадкової справи.

Відповідно до ст. 1297 ЦК України встановлює обов'язок спадкоємця, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Як передбачено у п.4.18 Глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, який затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року №296/5, якщо до складу спадкового майна входить нерухоме майно, що підлягає реєстрації (за винятком земельної ділянки), нотаріус вимагає, крім правовстановлюючого документа, витяг з Реєстру прав власності. За відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз'яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.

Відповідно до п. 4.12 глави 10 Порядку вчення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22 лютого 2012 року, свідоцтво про право на спадщину видається за наявності у спадковій справі всіх необхідних документів.

Однак, нотаріусом П'ятнадцятої київської державної нотаріальної контори Храпійчук Т.В. було винесено Постанову від 28 лютого 2018року №1247/02-31 про відмову у вчиненні нотаріальної дії у зв'язку з відсутністю у Договорі міни визначеної частки спадкодавця в спільному майні, що унеможливлює визначення складу спадкового майна для необхідного вчинення нотаріальних дій.

Відповідно до ст. 67 Закону України «Про нотаріат» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством.

Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розгляду в позовному провадженні.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, в тому числі й у випадку визначення судом за позовом спадкоємця додаткового строку для прийняття спадщини.

Відповідно до ст.1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст. 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно ст. 1222 ЦК України, спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи та інші учасники цивільних відносин (стаття 2 цього Кодексу).

Відповідно до ст. 1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно до положень ч.1 ст. 1278 ЦК України, частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними, якщо спадкоємець у заповіті сам не розподілив спадщину між ними.

Судом встановлено, що спадкоємці за законом, а саме: ОСОБА_2, який є батьком, ОСОБА_3, який є рідним братом та дружина ОСОБА_6, померлого ОСОБА_4, відмовились від прийняття спадщини за законом на користь ОСОБА_1.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950р.), ратифікованою Законом від 17 липня 1997 р. № 475/97-ВР, зокрема ст. 1 Першого протоколу до неї (1952р.) передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплено й у вітчизняному законодавстві. Так, відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За змістом цієї норми цивільне право підлягає захисту в разі, коли сторони не перебувають між собою в зобов'язальних відносинах, і при цьому має місце його реальне оспорювання учасником цивільних відносин, унаслідок чого власник майна (у цьому випадку позивачі) не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з існуванням сумнівів або претензій щодо спірного майна з боку третіх осіб.

Позов про визнання права власності - це позадоговірна вимога власника майна про констатацію перед третіми особами факту приналежності позивачу права власності на спірне майно.

Підтвердження в суді права власності на майно здійснюється шляхом підтвердження фактів, що свідчать про володіння спірним майном на праві власності або іншого речового права.

Як вбачається з обставин справи, в цьому випадку, воля особи (позивача у даній справі) щодо вільного використання свого права, тобто володіння, користування та розпорядження майном, - зв'язана волею сторонніх осіб, що суперечить вищевказаній презумпції.

Таким чином, внаслідок відкриття спадщини у спадкоємців за законом або за заповітом виникає право спадкування. Спадкове майно переходить до спадкоємців лише за умови, що вони виявили згоду щодо прийняття спадщини.

Аналізуючи зібрані у справі докази у їх сукупності, суд вважає доведеним той факт, що відповідно до вимог закону позивачка належним чином прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4, але у зв'язку з відсутністю визначеної частки спадкоємця у правовстановлюючому документі на спадкове майно не може оформити на це майно право власності, що унеможливлює в повній мірі володіти та користуватись ним, а також виходячи з положень ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», за яким рішення суду стосовно речових прав на нерухоме майно є правовстановлюючим документом, що підтверджує право власності на вказане майно, тому у сукупності встановлених обставин є підстави для задоволення позову про визнання за ОСОБА_1 право власності у порядку спадкування за законом на 2/4частини квартири АДРЕСА_1, жилою площею 29,9кв.м, загальною площею 50,6кв.м.

Судовий збір сплачено позивачами при поданні позову не підлягає поверненню, оскільки органи місцевого самоврядування звільнені від сплати судового збору за заяви про визнання спадщини від умерлого (ст.141 ЦПК України).

Керуючись Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, статтями 392, 1216, 1217, 1222, 1261, 1278 Цивільного кодексу України, Законом України «Про нотаріат», статтями 2, 4, 12, 76-81, 89, 133, 141, 259, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Київської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права власності у порядку спадкування - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності у порядку спадкування за законом на 2/4частини квартири АДРЕСА_1, жилою площею 29,9кв.м, загальною площею 50,6кв.м.

Судовий збір сплачено позивачами при поданні позову не підлягає поверненню, оскільки органи місцевого самоврядування звільнені від сплати судового збору за заяви про визнання спадщини відумерлого (ст.141 ЦПК України).

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду міста Києва протягом тридцяти днів з дня його складання через Деснянський районний суд міста Києва.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1; ІПН НОМЕР_1.

Відповідач: Київська міська рада (ЄДРПОУ 22883141), місце знаходження за адресою: 01044, м.Київ, вул. Крещатик, 26

Треті особи:

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1; ІПН НОМЕР_2.

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1; ІПННОМЕР_2.

Повний текст складено та підписано 21 вересня 2018 року

Суддя В.В. Бабко