Рішення № 76641960, 20.09.2018, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/15442/15-ц

провадження № 2/753/1055/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" вересня 2018 р. Дарницький районний суд м. Києва

у складі: головуючого - судді ЛЕОНТЮК Л.К.

за участі секретаря КОСТЮЧЕНКО К.О.

сторін:

позивача ОСОБА_2

представників позивача ОСОБА_3 , ОСОБА_4

представника відповідача ОСОБА_5

третьої особи ОСОБА_6

розглянувши у загальному позовному провадженні в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_7 третя особа: ОСОБА_6 про припинення права на частку у спільному майні та визнання права власності та самостійні позовні вимоги третьої особи ОСОБА_6 до ОСОБА_7 третя особа ОСОБА_2 про припинення частки у спільному майні та визнання права власності ,

в с т а н о в и в :

У серпні 2015 року позивач ОСОБА_2 звернувся до Дарницького районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_7, третя особа ОСОБА_6 про припинення права на частку у спільному майні та визнання права власності, в своїй позовній заяві ОСОБА_2 просить суд, припинити право власності ОСОБА_7 на 124 / 1 200 частини будинку № 2 з відповідними надвірними будівлями та спорудами, яка знаходиться у АДРЕСА_1 до складу якої при будинкові споруди, якими є погріб під літерою " Д ", сарай під літерою " Б " та під " Г ", гараж під літерою " Ж " та з урахуванням остаточних уточнень від 21.07. 2017 року (т.1, а.с. 106-108) просить:

- припинити право власності ОСОБА_7 на 124/1200 частини будинку № 2 з відповідними надвірними будівлями та спорудами, яка знаходиться у АДРЕСА_1 до якої входить при будинкові споруди, якими є погріб під літерою "Д ", сарай під літерою " Б "та під І літерою " Г ", гараж під літерою " Ж ";

- визнати за ОСОБА_2 право власності на 124 / 1 200 частину будинку № 2 з відповідними надвірними будівлями та спорудами, яка знаходиться у АДРЕСА_1 до якої входить при будинкові споруди, якими є погріб під літерою "Д ", сарай під літерою " Б "та під І літерою " Г ", гараж під літерою " Ж" ;

- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_7 грошову компенсацію вартості 124 / 1 200 частин будинку № 2 з відповідними надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1 у розмірі 46 122 гривні 33 копійки.

В свою чергу третя особа ОСОБА_7 звернувся з самостійними аналогічними позовними вимогами до ОСОБА_7 третя особа ОСОБА_2 про припинення частки у спільному майні та визнання права власності,та просив суд припинити право власності ОСОБА_7 на 124 / 1 200 частин житлового будинку АДРЕСА_1 з усіма господарськими та надвірними спорудами та просив:

- припинити право власності ОСОБА_7 на 124/1200 частин будинку АДРЕСА_1 з усіма господарськими та надвірними спорудами;

- визнати за ОСОБА_6 право власності на 124 / 1 200 частин будинку АДРЕСА_1 з усіма господарськими та надвірними спорудами.

- стягнути з ОСОБА_6 грошову компенсацію вартості 124 / 1 200 частин будинку № 2 з усіма господарськими та надвірними спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 у розмірі 46 122 гривень (сорок шість тисяч сто двадцять дві гривні) 33 копійки.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_2, та його представник, що діє на підставі договору про надання правової допомоги від 16 вересня 2015 року ( а. с. 41 І том справи ) ОСОБА_3, та ОСОБА_4 ( що діє на підставі договору про надання правової допомоги від 30 липня 2015 року ( а. с. 16, І том справи ) первинні позовні вимоги підтримали та просили суд їх задовольнити в повному обсязі, щодо самостійного позову третьої особи просили суд відмовити у його задоволенні.

Представник відповідача ОСОБА_7, що діє на підставі договору про надання правової допомоги № 371 від 04 серпня 2017 року ОСОБА_5 первинні позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити в його задоволенні, щодо вирішення самостійних вимот третьої особи поклався на розсуд суду.

Третя особа ОСОБА_6 заперечив проти задоволення первинного позову, та підтримав самостійні позовні вимоги в повному обсязі.

Суд, вислухавши думку учасників цивільного провадження, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків та відповідних правовідносин.

Відповідно до ст. 263 Цивільного процесуального Кодексу України , судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, чи слід задовольнити позов або в позові відмовити ( ст. 264 Цивільного процесуального Кодексу України).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Як слідує з матеріалів цивільної справи та встановлено в ході судового розгляду справи, ОСОБА_6, на праві власності належить 604 / 1 200 домоволодіння АДРЕСА_1.

11 березня 1988 року на підставі Договору дарування, посвідченого 7 - ою Київською державною нотаріальною конторою № 3 - 1060, ОСОБА_6 отримав від батька 2 / 5 частини зазначеного будинку.

ІНФОРМАЦІЯ_1 після смерті батька ОСОБА_6 отримав у спадщину 31 / 400 частини будинку АДРЕСА_1, що підтверджується Дублікатом Свідоцтва про право на спадщину, виданим 16 - ою Київською державною нотаріальною конторою 07 червня 2008 року , реєстровий номер № 1 - 1837.

Після смерті матері, ОСОБА_6 отримав у спадщину 31 / 1200 частини будинку № 2 на підставі Свідоцтва про право на спадщину виданого 16 - ою Київською державною нотаріальною конторою 27 лютого 2003 року та зареєстрованого в реєстрі за номером № 4 - 421 ОСОБА_6 отримав 31 / 1 200 частину зазначеного будинку.

Таким чином, на сьогоднішній день ОСОБА_6 належить 604 / 1 200 частина будинку АДРЕСА_1 ( 2 / 5 + 31 / 400 + 31 / 1 200 = 604 /1 200 ).

Співвласниками іншої частини будинку є його брати. відповідач - ОСОБА_7 та третя особа- ОСОБА_2.

Зокрема, ОСОБА_7 належить 124 / 1200 частин даного будинку АДРЕСА_1 на підставі Свідоцтва про право на спадщину від 27 лютого 2003 pоку , зареєстровано в БТІ за № 19324, та Свідоцтва про спадщину від ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстровано в БТІ за № 19324.

ОСОБА_2 належить 472 / 1 200 частин даного житлового будинку згідно договору дарування від 25 квітня 1995 року, Свідоцтва про право на спадщину від 27 лютого 2003 pоку, та Свідоцтва про право на спадщину від ІНФОРМАЦІЯ_1.

Житловий будинок АДРЕСА_1, що перебуває у спільній частковій власності сторін, - складається з жилого будинку, при будинкових будівель та споруд. Згідно свідоцтва про право на спадщину будинок має житлову площу 69, 2 кв. м.

Відповідно то технічного паспорту на будинок, житлова площа складає 77, 8 кв м, загальна площа -145, О кв м.

В 2000 році було здійснено прибудову під літерою « А2 », що становить 73, 1 кв м.

Крім будинку, на земельній ділянці розташовані: сараї за літерами « Б », « Г », вбиральня за літерою « В », погріб за літерою « Д », літня кухня за літерою « Є », гаражі за літерами « Ж », « З », навіс за літерою « К », споруди № 1 - 5, № I - IY ( споруди - ворота, хвіртки, паркан, колодязь, вимощення ).

Спірний будинок знаходиться на земельній ділянці, площею 0, 1 912 га .

За життя батьків ОСОБА_9 на підставі рішення Осокорківської селищної ради народних депутатів Дарницького району міста Києва № 48 від 24 листопада 1987 року, було надано в тимчасове користування земельну ділянку площею 0, 2 912 га за адресою АДРЕСА_1.

В 1999 році ОСОБА_6, мати ОСОБА_10 та брат ОСОБА_7 надали згоду на виділення із вказаної ділянки 0, 10 га для будівництва та обслуговування будинку брата ОСОБА_2

В 2000 році з вищевказаної земельної ділянки виділено 0, 10 га та приватизовано на ім'я ОСОБА_11, дружини ОСОБА_2. Позивач за основним позовом на вказаній виділеній земельній ділянці збудував окремий будинок, якому присвоєно адресу: АДРЕСА_2, та постійно проживає своєю сім'єю.

У відповідності до ст. 319 Цивільного Кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь - які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов'язує.

Щодо заявлених ОСОБА_2 та ОСОБА_6 позовних вимог про позбавлення (припинення) відповідача ОСОБА_7 права приватної власності на 124/1200 частини будинку № 2 з відповідними надвірними будівлями та спорудами, яка знаходиться у АДРЕСА_1 до якої входить при будинкові споруди, якими є погріб під літерою "Д ", сарай під літерою " Б "та під І літерою " Г ", гараж під літерою " Ж ", суд вважає за необхідне зазначити наступне.

За імперативними приписами ч. 3 ст. 47 Конституції України, ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду

Згідно з ч.1 ст. 365 Цивільного кодексу України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо; частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Із змісту зазначеної норми закону випливає, що припинення права особи на частку в спільному майні допускається за наявності сукупно передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України обставин, та за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об'єкта, який є спільним майном.

При встановленні обставин справи суд враховує те, що належна відповідачам частка у майні не є незначною по відношенню до частки позивача.

Крім того, поняття «незначна частка» є оціночним і має встановлюватися, виходячи з конкретних обставин справи. При цьому, умовою припинення права на частку є саме незначний розмір частки у праві, а не частини спільного майна, яка припадає на цю частку.

Верховний Суд України під час розгляду справи № 6-37цс13 сформулював правову позицію від 15 травня 2013 року, згідно з якою для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої із обставин, передбачених п. п. 1-3 ч. 1ст. 365 ЦК України за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сімї та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Однак, при зверненні з позовом до суду, так і протягом усього розгляду справи третьою особою з самостійними вимогами ОСОБА_6 не було внесено на депозитний рахунок суду вартість частки будинку, що належить відповідачу ОСОБА_7

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою при розгляді справи № 6 - 68цс14, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 365 Цивільного Кодексу України право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено, але за умови, що така шкода не буде істотною. Саме ця обставина є визначальною при вирішенні позову про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.

Зі змісту практики Верховного Суду України випливає, що для ухвалення рішення про припинення права на частку в спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої з обставин, передбаченої п. 1-3 ч.1ст. 365 ЦК України, яка обов'язково повинна бути в сукупності з обставиною, передбаченою п. 4 ч. 1 цієї статті.

Оцінюючи надані позивачем ОСОБА_2 та третьою особою з самостійними вимогами ОСОБА_6 докази та встановлені судом обставини, суд вважає, що умови, передбачені ч. 1 ст. 365 ЦК України, є недоведеними.

Крім того, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у постанові від 04 жовтня 1991 року № 7 « Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок», при неможливості виділу частки будинку в натурі або встановлення порядку користування ним, власнику, що виділяється, за його згодою присуджується грошова компенсація. Розмір грошової компенсації визначається за угодою сторін, а при відсутності такої угоди - судом по дійсній вартості будинку на час розгляду справи. Під дійсною вартістю будинку розуміється грошова сума, за яку він може бути проданий в даному населеному пункті чи місцевості. Для її визначення при необхідності призначається експертиза. В окремих випадках суд може, враховуючи конкретні обставини справи, і при відсутності згоди власника, що виділяється, зобов'язати решту учасників спільної власності сплатити йому грошову компенсацію за належну частку з обов'язковим наведенням відповідних мотивів. Зокрема, це може мати місце, якщо частка у спільній власності на будинок є незначною й не може бути виділена в натурі чи за особливими обставинами сумісне користування ним неможливе, а власник в будинку не проживає і забезпечений іншою жилою площею.

Вимоги позивача ОСОБА_2 та його представників про позбавлення відповідача ОСОБА_7 права приватної власності на частку 124/1200 частини будинку № 2 з відповідними надвірними будівлями та спорудами, яка знаходиться у АДРЕСА_1 до якої входить при будинкові споруди, якими є погріб під літерою "Д ", сарай під літерою " Б "та під І літерою " Г ", гараж під літерою " Ж "обґрунтовуються тим, що останній не проживає у будинку, не приймає участі в його утриманні, судом не можуть бути прийняті до уваги, оскільки суд вважає, що не проживання відповідача в спірному будинку протягом тривалого часу та відмова від утримання своєї частки в будинковолодінні не свідчить та не підтверджує наявність спору між сторонами з цього приводу. Крім того, відносини співвласників щодо участі в утриманні спільного майна не впливають на можливість припинення права одного співвласників на частку у спільному майні.

Стаття 365 ЦК України не передбачає таких підстав для припинення права на частку у спільному майні, як відсутність участі в утриманні спільного майна. В разі, якщо один із співвласників відмовляється брати участь в утриманні спільного майна, діючим законодавством передбачено спосіб захисту права інших співвласників, а саме: той співвласник, який несе витрати по утриманню спільного майна, має право пред'явити позов до інших співвласників про стягнення коштів, які він витратив на утримання спільного майна.

При вирішення вказаного спору необхідно враховувати, що для припинення права власності на частку у майні необхідно дотримуватися принципу пропорційності між переслідуваною метою та позбавленням особи її власності.

При цьому особу може бути позбавлено її власності лише на умовах, передбачених законом, виходячи з вимог розумності та справедливості.

Як вбачається з письмових пояснень відповідача ОСОБА_7, останній вважає, що з припиненням права власності буде завдана значна шкода.

Відповідно до положень ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування ( ст. 77 ЦПК України).

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, з урахуванням принципів рівності прав співвласників та правового режиму спільної часткової власності, враховуючи інтереси всіх її учасників і заборону обмеження прав одних учасників за рахунок інших, суд вважає позовні вимоги щодо позбавлення (припинення) відповідача ОСОБА_7 права приватної власності на 124/1200 частини будинку № 2 з відповідними надвірними будівлями та спорудами, яка знаходиться у АДРЕСА_1 до якої входить при будинкові споруди, якими є погріб під літерою "Д ", сарай під літерою " Б "та під І літерою " Г ", гараж під літерою"Ж" такими, що не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, а тому у задоволенні позову в цій частині повинно бути відмовлено.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином, стаття 6 Конвенції втілює « право на суд », в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( рішення від 21 лютого 1975 року у справі « Голдер проти Сполученого Королівства » ( Colder v. the United Kingdom ), п. п. 28 - 36. Series A № 18 ). Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати вирішення « спору судом ».

Згідно ст. ст. 10 - 13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно доКонституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановленіКонституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1 ) керує ходом судового процесу; 2 ) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3 ) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; 4 ) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5 ) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

У відповідності до ст. ст. 76- 83 ЦПК України - доказами є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин ( фактів ), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1 ) письмовими, речовими і електронними доказами; 2 ) висновками експертів; 3 ) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ( Проніна проти України, № 63566 / 00, § 23, Європейського суду з прав людини , від 18 липня 2006 року ). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

У відповідності до ч. 1 та 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (наприклад, рішення від 21 січня 1999 року в справі « Гарсія Руїз проти Іспанії », від 22 лютого 2007 року в справі « Красуля проти Росії », від 05 травня 2011 року в справі « Ільяді проти Росії », від 28 жовтня 2010 року в справі « Трофимчук проти України », від 09 грудня 1994 року в справі « Хіро Балані проти Іспанії », від 01 липня 2003 року в справі « Суомінен проти Фінляндії », від 07 червня 2008 року в справі « Мелтекс ЛТД ( MELTEX LTD ) та Месроп Мовсесян ( MESROP MOVSESYAN ) проти Вірменії » ) свідчить, що право на мотивоване ( обґрунтоване ) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Водночас, стаття 355 ЦК України передбачає, що майно, яке є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

В силу положень статей 21, 24, 41 Конституції України, статей 319, 358 ЦК України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, в тому числі щодо захисту права спільної часткової власності.

Правовий режим спільної часткової власності визначається главою 26 ЦК України з урахуванням інтересів всіх її учасників. Володіння, користування та розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди - спір вирішується судом. Незалежно від розміру часток, співвласники при здійсненні зазначених правомочностей мають рівні права.

Частина 3 статті 358 ЦК України закріплює, що кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Згідно статті 364 ЦК України, співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.

Таким чином, особа, якій належить певна частка в майні, яким вона не може користуватися у зв'язку з неможливістю досягти згоди щодо його використання з іншими співвласниками, має право на отримання матеріальної компенсації вартості цієї частки, якщо її виділення в натурі є неможливим.

Разом з тим, при вирішенні будь-якого спору, що виникає з реалізації права спільної часткової власності, крім спеціальних норм варто враховувати і загальні засади цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України) щодо справедливості, добросовісності та розумності, у взаємозв'язку і поєднанні з принципом врахуванням прав та інтересів усіх співвласників.

Для правильного вирішення спору за вимогами одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості цієї частки, виділ якої є неможливим, піддягає обов'язковому встановленню наступне: чи дійсно є неможливим виділ належної позивачу частки в натурі або чи не допускається такий виділ згідно із законом; чи користуються спільним майном інші співвласники - відповідачі по справі; чи сплачується іншими співвласниками, які володіють та користуються майном, матеріальна компенсація позивачу за таке володіння та користування відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України; чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на спільне майно та чи не становитиме це для них надмірний тягар.

При цьому, порушене право співвласників на користування належним їм на праві спільної часткової власності майном - домоволодінням за адресою: у АДРЕСА_1 може бути захищене іншим способами, не пов'язаними зі стягненням таких непомірних грошових сум з інших співвласників, зокрема, шляхом подання позову про усунення перешкод у користування майном чи про встановлення регулярної матеріальної компенсації за користування майном від інших співвласників, в порядку ч. 3 ст. 358 ЦК України.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 3, 4, 5, 10, 11, 12, 13, 43, 76, 81, 83, 89, 211, 263 , 264, 265, 266, 273 ЦПК України, ст. ст. 112, 319, 321, 355, 364, 365, 368 ЦК України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_7 третя особа ОСОБА_6 про припинення права на частку у спільному майні та визнання права власності - відмовити.

В задоволенні самостійних позовних вимог третьої особи ОСОБА_6 до ОСОБА_7 третя особа ОСОБА_2 про припинення частки у спільному майні та визнання права власності - відмовити.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Апеляційного суду м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення . Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення виготовлено 21 вересня 2018 року.

СУДДЯ Л.К. ЛЕОНТЮК