Постанова № 76640965, 18.09.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«18» вересня 2018 року

м. Харків

справа № 641/2226/17-ц

провадження № 22ц/790/3640/18

Апеляційний суд Харківської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Бурлака І.В., (суддя-доповідач),

суддів - Бровченка І.О., Хорошевського О.М.,

за участю секретаря - Асєєвої В.В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі - ОСОБА_2, представник відповідача - ОСОБА_3, ОСОБА_4

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 18 квітня 2018 року в складі судді Григор`єва Б.П.,

в с т а н о в и в:

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_4, третя особа: Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Руденко Оксана Євгенівна про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу, визнання права власності на частину квартири, який в подальшому уточнив.

Позовна заява мотивована тим, що право власності на квартиру АДРЕСА_1 належало йому, його матері ОСОБА_2, його батьку ОСОБА_4, колишній дружині ОСОБА_6, його сину ОСОБА_7, його дочці ОСОБА_7 на підставі свідоцтва на житло, видане Управлінням комунального майна та приватизації Харківської міської ради, тобто кожен із співвласників мав право на 1/6 частину цієї квартири.

Зазначив, що 26 грудня 2007 року на підставі договору купівлі-продажу право власності на квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_8, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_7 передали, а ОСОБА_9 та ОСОБА_10 прийняли у власність відчужувану квартиру. Продаж цієї квартири здійснено за 100 000,00 доларів США, в якій він повністю зробив ремонт за свої особисті кошти, вартість, якого склала 10000,00 доларів США.

Вважав, що його частина з продажу зазначеної квартири була в розмірі 16600,00 доларів США.

Зазначив, що шлюб між ним та ОСОБА_6 у 2007 році розірвано за рішенням суду. Діти ОСОБА_7 та ОСОБА_7 за домовленістю між батьками залишились проживати разом із матір'ю, а він залишився проживати зі своїми батьками, відповідачами по справі.

Вказав, що за домовленістю між співвласниками за грошові кошти з продажу квартири в цей же день придбано двокімнатну квартиру АДРЕСА_2, вартість якої склала 55000,00 доларів США, право власності оформлено на ОСОБА_2 та ОСОБА_4, а також придбано двокімнатну квартиру АДРЕСА_3, вартість якої склала 45000,00 доларів США, право власності оформлено на ОСОБА_7, ОСОБА_7, з яким в цій квартирі проживає та зареєстрована ОСОБА_6

Зазначив, що на оформлення договору купівлі-продажу двокімнатної квартири АДРЕСА_3 прийшов він та відповідачі, які планували оформити право власності за кожним по 1/3 частині, але відповідачі зазначили, що йому не має необхідності реєструвати на своє ім'я право власності на 1/3 частину цієї квартири, так як спірна квартира і так його власність та вони оформлять право власності за договором дарування.

Вказав, що в подальшому протягом чотирьох років відповідачі обманювали його, посилаючись на різні обставини та все ж таки обіцяли передати право власності на його ім'я і лише 02 листопада 2011 року укладено між ними спадковий договір. При укладені спадкового договору між ними була домовленість, що в ньому умови були зазначені формально та відповідачів влаштовує, що у спадковому договорі право власності на його ім'я переходить лише після їх смерті.

Зазначив, що 06 лютого 2008 року він був зареєстрований у спірній квартирі, а в подальшому 06 грудня 2011 року ним зареєстровано свою малолітню дитину ОСОБА_11

За свій власний рахунок в спірній квартирі він двічі зробив ремонт даху, кухні, балкону, вмонтовано сейф на балконі квартирі, придбав у квартиру холодильник, газову піч та шафи-купе, постійно допомагав батькам, так як вони непрацездатні та отримували лише пенсію, надавав батькам грошові кошти на сплату комунальних послуг.

Ухвалою судді Комінтернівського районного суду м. Харкова від 24 червня 2016 року відкрито провадження у справі № 641/4766/16-ц за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_4 до ОСОБА_1, третя особа: Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Грузкова Ю.В. про розірвання спадкового договору, зняття заборони відчуження майна та саме з цього часу він дізнався про своє порушене право.

Вказав, що рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 13 лютого 2017 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 16 березня 2017 року, позов задоволено частково, розірвано спадковий договір від 02 листопада 2011 року, який укладено між ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_1

З моменту укладення спадкового договору від 02 листопада 2011 року ОСОБА_13, його рідна сестра, була проти спадкового договору та не бажала, щоб відповідачі укладали його з ним, тому що вважала, що її позбавляють спадкового права набути право власності на спірну квартиру після смерті відповідачів. Справжня підстава звернення до суду з позовом це не невиконання спадкового договору з його сторони, а бажання ОСОБА_2 та ОСОБА_4 передати право власності на свою квартиру на ім'я дочки ОСОБА_13, його рідній сестрі.

Вважав, що відповідачі, зловживаючи його довірою, отримували довгий час матеріальну допомогу, але заздалегідь планували передати право власності на свою квартиру на ім'я дочки ОСОБА_13

Зазначив, що якщо він не дав би можливість відповідачам сплатити свою частину грошових коштів на придбання спірної квартири, а ціна квартири є істотною умовою договору, договір спірної квартири не було б укладено взагалі, а відповідачі, щоб придбати спірну квартиру, ввели його в оману, пообіцявши передати на його користь право власності на спірну квартиру за договором дарування, який в подальшому оформили, але не договір дарування, а спадковий договір, та який за ініціативою відповідачів розірвано за рішенням суду.

Просив визнати договір купівлі-продажу від 26 грудня 2007 року посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Руденко О.Є., зареєстрований в реєстрі за № 9382, укладений між ОСОБА_14, який передав у власність ОСОБА_2 та ОСОБА_4 право власності на квартиру АДРЕСА_4, частково недійсним та визнати право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_4 за ОСОБА_1

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 18 квітня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення скасувати та постановити нове, за яким позовні вимоги задовольнити; виключити з мотивувальної частини рішення твердження суду про те, що «..за таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем пропущений строк звернення до суду з позовом, оскільки він був присутнім при укладенні договору купівлі-продажу спірної квартири, був обізнаний щодо сторін договору та умови його укладення, про це позивач зазначав як у позовній заяві, так і при наданні пояснень в судовому засіданні під час допиту в якості свідка. Посилання позивача та його представника, що позивачу стало відомо про порушення його прав, коли було відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_4 про розірвання спадкового договору є безпідставними».

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Вважав, що суд не надав належної оцінки доказам у справі і як доводи апеляційної скарги виклав позовні вимоги. При цьому зазначив, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що саме він здійснював 26 грудня 2007 року оплату вартості 1/3 частини купівлі-продажу спірної квартири АДРЕСА_5 із коштів, що належали йому особисто та це визнали відповідачі і не заперечували проти цього; що після укладення договору він зареєструвався в спірну квартиру та несе всі витрати по її утриманню як власник; що особистих коштів на придбання 1/3 частини спірної квартири відповідачі не мали; що суд помилково прийшов до висновку про те, що він пропустив строк для звернення до суду; що посилання суду на пропуск строку, а також посилання на безпідставність позовних вимог є незрозумілим та суперечливим твердженням для відмови в задоволенні позову, які виключають один одного; що судом першої інстанції не взято до уваги його показання як свідка, хоча він стверджував, що знаходився в стані умисного обману з боку відповідачів; що відповідачі умисно ввели його в оману при укладенні договору купівлі-продажу спірної квартири для того, щоб використати його грошові кошти для придбання квартири на себе або інакше він відмовився би надавати свою частину грошових коштів для її придбання; що він надав усі наявні у нього докази на підтвердження своїх позовних вимог.

Відзивів на апеляційну скаргу від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходило.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення з'явившихся осіб, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_8 необхідно задовольнити частково, рішення суду - скасувати.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 не довів, що його право власності порушено та при цьому пропустив строку позовної давності.

Проте, з таким висновком суду погодитися не можна, виходячи з наступного.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що квартира АДРЕСА_6 з 26 січня 2004 року належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_7

26 грудня 2007 року вони продали цю квартиру за 495 405,00 грн., що еквівалентно 98100,00 доларів США.

26 грудня 2007 року ОСОБА_6, яка діяла в інтересах ОСОБА_7 та ОСОБА_7 придбала квартиру АДРЕСА_7 за 194 425,00 грн., що еквівалентно 38500,00 доларів США.

26 грудня 2007 року ОСОБА_4 та ОСОБА_2 придбали у ОСОБА_14 квартиру АДРЕСА_8 за 272 700,00 грн., що еквівалентно 54000,00 доларів США.

Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно Комунального підприємства «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» № 17461559 від 23 січня 2008 року ОСОБА_2 та ОСОБА_4 є власниками квартири АДРЕСА_9, частка кожного співвласника становить 1/2.

02 листопада 2011 року між ОСОБА_4, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено спадковий договір на цю квартиру, який рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 13 лютого 2017 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 16 березня 2017 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 жовтня 2017 року, розірвано, що є підставою для скасування заборони на відчуження цієї квартири.

Згідно з частин першої та другої статті 319 ЦК України, власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до статті 346 ЦК України, право власності припиняється в тому числі у разі відчуження власником свого майна.

Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із частинами 1, 3, 4, 5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямованим на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 2 статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Виходячи із змісту статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно з роз'ясненнями, викладеними у пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до статей 229 - 233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

У пункті 20 цієї Постанови роз'яснено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

За правилом частини першої статті 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Аналіз статті 230 ЦК України дає підстави для висновку, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення; тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов'язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Обман може виражатися: в активних діях недобросовісної сторони правочину (наприклад, повідомлення іншій стороні помилкових відомостей, надання підроблених документів тощо); у пасивних діях недобросовісної сторони правочину, яка утримується від дій, які вона повинна була зробити (зокрема умисне умовчання про обставини, що мають істотне значення тощо).

Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі статті 230 ЦК України може бути визнаний судом недійсним. Саме позивач як сторона, яка діяла під впливом обману, повинен довести наявність умислу з боку відповідача, істотність значення обставин, щодо яких його введено в оману, і сам факт обману.

Крім того, обман щодо мотиву, тобто внутрішнього спонукання особи до здійснення правочину, не має істотного значення. Зокрема, обман щодо фінансового становища контрагента, як мотиву правочину, не може бути підставою для визнання правочину недійсним.

Як вбачається з матеріалів справи, після продажу всіма співвласниками квартири АДРЕСА_10, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 придбано квартиру АДРЕСА_8.

Після укладення оспорюваного договору купівлі-продажу ОСОБА_1 було зареєстровано в спірній квартирі АДРЕСА_8, також в цій же квартирі він зареєстрував свою дочку ОСОБА_15

Матеріали справи не містять доказів того, що 26 грудня 2007 року при укладенні між ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_14 договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_8 мав місце обман щодо ОСОБА_1 Навпаки, згідно спірного договору сторони правочину досягли всіх істотних його умов. Будь - яких застережень щодо ОСОБА_1, який не був стороною договору, договір не містить.

Доводи ОСОБА_1 щодо того, що саме він здійснював оплату вартості 1/3 частини купівлі-продажу спірної квартири, із коштів, що належали йому особисто, а також те, що особистих коштів на придбання 1/3 частини спірної квартири відповідачі не мали не можуть бути підставою для визнання спірного договору недійсним відповідно до статті 230 ЦК України.

Проте, відмовляючи ОСОБА_1 в задоволенні позову фактично по суті, суд відмовив йому і за пропуском строку, що є беззаперечною підставою для скасування рішення.

Оскільки порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, судова колегія вважає, що оскаржуване рішення відповідно до пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню з відмовою в задоволенні позову ОСОБА_1 за недоведеністю позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст.374, ст.376, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 18 квітня 2018 року - скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.

Головуючий І.В. Бурлака

Судді І.О. Бровченко

О.М. Хорошевський

Повний текст постанови складено 20 вересня 2018 року.