Ухвала суду № 76640544, 18.09.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №489/3950/17 18.09.2018

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2018 року м. Миколаїв

Апеляційний суд Миколаївської області у складі колегії суддів судової палати у кримінальних справах:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3

за участю секретаря Єфіменка О.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, зареєстрованого в ЄРДР за № 12017150040001348, за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_4 на вирок Ленінського районного суду м. Миколаєва від 12 березня 2018 року відносно

ОСОБА_4, який народився 1976 року червня місяця 22 числа в с. Куренівки Чечельницького району Вінницької області, зареєстрованого в ІНФОРМАЦІЯ_1, мешкає в АДРЕСА_1, раніше судимий,

обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.

Учасники судового провадження:

прокурор – Кучеренко Д.С.,

обвинувачений – ОСОБА_4

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.

Вироком Ленінського районного суду м. Миколаєва від 12 березня 2018 року ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України та призначено покарання у виді 8 років позбавлення волі. Ухвалено строк відбування покарання рахувати з 02.08.2017 р., зарахувати ОСОБА_4 у строк відбування покарання термін перебування під вартою в період з 30.03.2017 р. по 03.04.2017 р., з розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_4 на користь держави витрати на лікування потерпілих ОСОБА_5 – 6 664,11 грн. ОСОБА_6 – 6 985,34 грн. та на користь ОСОБА_5 у відшкодування моральної шкоди – 18 000 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Обвинувачений ОСОБА_4 просить вирок Ленінського районного суду м. Миколаєва від 12 березня 2018 року відносно нього скасувати та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.

Узагальнені доводи апелянта.

Обвинувачений ОСОБА_4 зазначає, що вирок є незаконним та таким, що постановлений з порушенням норм матеріального та процесуального права, а призначене йому покарання – не відповідає тяжкості злочину та його особі.

Стверджує, що судом допущено неповноту судового слідства, у зв’язку з тим, що не допитані всі свідки в тому числі експерт, про допит яких заявляла сторона обвинувачення. Допитано лише трьох свідків. Вирок не містить показань допитаного судом свідка ОСОБА_7, який чув про конфлікт між ним та потерпілими. Вказує на те, що свідок ОСОБА_7 при проведенні впізнання, його не впізнав, але сторона обвинувачення стверджує протилежне.

Вважає, що суд дав невірну оцінку показанням свідка ОСОБА_8, який бачив весь конфлікт, і, показав, що ініціатором конфлікту був потерпілий ОСОБА_6, а він (ОСОБА_4В.) лише один раз вдарив ОСОБА_6 по обличчю, від чого останній впав та піднявшись, втік. Ножових поранень він (ОСОБА_4В.) ОСОБА_6 не наносив. Далі вдарив рукою по обличчю ОСОБА_5, ножа свідок також не бачив. Про отримання потерпілими ножових поранень ОСОБА_8 дізнався від працівників поліції, та пізніше – від потерпілого ОСОБА_5

Незважаючи на наведене, суд поклав в основу доведеності його винуватості показання свідка ОСОБА_8, що не відповідає дійсності.

Вказує на те, що знаряддя вчиненого злочину – ніж, не знайдений, оскільки його не було. Отже, суд дійшов хибного висновку про те, що він наніс потерпілим тяжкі тілесні ушкодження.

Наведені обставини, на думку апелянта, призвели до неповноти судового слідства та помилковим висновкам суду щодо фактичних обставин кримінального провадження, і, як наслідок, незаконному вироку.

Обставини, встановлені судом першої інстанції.

14.03.2017 р., приблизно о 03.00 год. (більш точного часу не встановлено) ОСОБА_4, знаходячись біля бару «Бомбей» по пр. Миру, 21 у м. Миколаєві, на ґрунті раптово виниклого конфлікту з ОСОБА_6 та ОСОБА_5, діючи умисно, розуміючи можливість заподіяння тяжкої шкоди здоров’ю потерпілих і бажаючи її настання, наніс ОСОБА_6 один удар предметом з колото-ріжучою кромкою в область живота, спричинивши тяжкі тілесні ушкодження за ознакою небезпеки для життя в момент заподіяння у вигляді сліпого проникаючого поранення органів черевної порожнини з наявністю рани на передній стінці живота з раневим каналом, що проникає до черевної порожнини з пораненням петель тонкої кишки, її брижейки та сигмовидної кишки, які супроводжувались внутрішньочеревною кровотечею та гемотогенним шоком 3 ступеню. Також ОСОБА_4 наніс поруч стоячому ОСОБА_5 один удар вищевказаним предметом в область живота, спричинивши тяжкі тілесні ушкодження у вигляді колото-різаної рани грудної клітини справа в область восьмого міжребір’я з рановим каналом, який проходить у правій плевральній порожнині через плевральний синус, діафрагму, праву долю печінки та сліпо закінчується, з правобічним гемапневмотораксом та внутрішньочеревною кровотечею.

Дії обвинуваченого ОСОБА_4 судом кваліфіковані за ч. 1 ст. 121 КК України, як умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння.

Заслухавши доповідь судді, обвинуваченого на підтримку апеляційної скарги, думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вивчивши матеріали кримінального провадження та обговоривши викладені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд приходить до наступного.

Обставини, встановлені судом апеляційної інстанції.

Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_4 у вчинені вказаного у вироку злочину за обставин, встановлених судом, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам справи, підтверджені дослідженими в судовому засіданні доказами, аналіз яких наведений у вироку. Дії обвинуваченого кваліфіковані вірно за ч. 1 ст. 121 КК України, як умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння.

Незважаючи на невизнання ОСОБА_4 вини в інкримінованому йому злочині, його винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, є доведеною, з огляду на наступне.

Так, потерпілий ОСОБА_5 в суді першої інстанції показав, що він знаходився в барі «Бомбей» разом з ОСОБА_6Є та ОСОБА_8 ОСОБА_6 зробив ОСОБА_4 зауваження, після чого виник конфлікт. Вони вийшли на вулицю, ОСОБА_4 пішов за ними. Обвинувачений вдарив ОСОБА_6 в живіт, але він цього не бачив. Потім ОСОБА_4 підійшов до нього та спитав, чого він тут стоїть, після чого вдарив його ножем в живіт. Все це відбулось на території бару. ОСОБА_6 підбіг до нього та вони побігли. У нього поранено печінку, одну легеню, та селезінку.

Потерпілий ОСОБА_6 показав, що у нього виник конфлікт з ОСОБА_4, після чого обвинувачений покликав їх на вулицю. Коли вони вийшли, ОСОБА_4 вдарив його чимось гострим в живіт, і він відбіг. Чув, як ОСОБА_4 спитав у ОСОБА_5, чого той стоїть. Потім вони разом з ОСОБА_5 побігли. Як ОСОБА_4 бив ОСОБА_5, він не бачив.

Свідок ОСОБА_9 показав, що 14.03.2017 р. приблизно о 04.00 год. він на таксі відвіз людей до лікарні, які сіли до нього в машину між барами «Бомбей» та «Дива» на пр. Миру в районі площі Перемоги. У одного з пасажирів бачив кров, пасажири, яких він віз, казали про те, що у потерпілого є поранення в животі.

Свідок ОСОБА_8, допитаний під час досудового розслідування в судовому засіданні, показав, що він з ОСОБА_5 та знайомим останнього на ім’я ОСОБА_6 знаходились в барі Бомбей по пр. Миру. Біля роздягальні між ОСОБА_6 та одним із чоловіків виник конфлікт. Вказаний чоловік запропонував вийти. Дмитро, незнайомий чоловік, він та ОСОБА_5 вийшли на вулицю. Чоловік вдарив ОСОБА_6 рукою в обличчя, той впав, потім піднявся та почав тікати. Ножових поранень він не бачив. Потім чоловік звернувся до ОСОБА_5 та спитав чого той там стоїть. ОСОБА_5 щось відповів і чоловік наніс ОСОБА_5 удар рукою в обличчя. ОСОБА_5 не падав, втік. Ножа він не бачив. Він намагався заспокоїти чоловіка, але той був неадекватний та він пішов. ОСОБА_5 йому казав, що чоловік, з яким він розмовляв, наніс йому та ОСОБА_6 ножові поранення.

Факт вчинення обвинуваченим ОСОБА_4 інкримінованого йому злочину підтверджується й іншими доказами, дослідженими в суді першої інстанції.

З протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 14.03.2017 р., вбачається, що ОСОБА_6 повідомив, що 14.03.2017 р. невстановлена особа, знаходячись біля бару «Бомбей» за адресою м. Миколаїв, пр. Миру, 24, спричинила йому тяжкі тілесні ушкодження. Особу яка це вчинила впізнати зможе.

Відповідно протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 14.03.2017 р., ОСОБА_5 вказав, що невідома особа 14.03.2017 р., знаходячись біля бару «Бомбей» за адресою м. Миколаїв, пр. Миру, 24, спричинила йому ножове поранення живота з правої сторони. Особу, яка це вчинила впізнати зможе.

За змістом протоколу пред’явлення особи для впізнання за фотознімками від 28.03.2017 р., потерпілий ОСОБА_5 впізнав ОСОБА_4 як особу, яка в ніч з 13 на 14 березня 2017 року в ході конфлікту біля бару «Бомбей» нанесла ножове поранення йому та ОСОБА_6

За протоколом пред’явлення особи для впізнання за фотознімками від 23.03.2017 р, свідок ОСОБА_8 впізнав ОСОБА_4 як особу, між якою та його знайомим на ім’я ОСОБА_6 в барі «Бомбей» 14.03.2017 р. приблизно о 03.00 год. виникла сварка, в ході якої в подальшому ОСОБА_5 та ОСОБА_6 біля входу в бар спричинила тілесні ушкодження, які одразу побігли від бару на проїзну частину пр. Миру.

За висновком експерта № 428 від 30.03.2017 р., у ОСОБА_6 виявлені тілесні ушкодження у вигляді сліпого проникаючого поранення органів черевної порожнини з наявністю рани на передній стінці живота з раневим каналом, що проникає до черевної порожнини з пораненням петель тонкої кишки, її брижейки та сигмовидної кишки, які супроводжувались внутрішньочеревною кровотечею та гемотагичним шоком 3 ступеню.

Дані тілесні ушкодження утворилися внаслідок однієї ударної дії колюче-ріжучим предметом по типу клинка ножа з направленням раневого каналу спереду назад декілька зверху до низу та справа наліво та могли бути спричинені незадовго до звернення в лікарню 14.03.2017 року. По ступеню тяжкості дані тілесні ушкодження відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, за ознакою небезпеки для життя.

За висновком експерта № 429 від 30.03.2017 р., у ОСОБА_5 виявлені тілесні ушкодження у вигляді колото-різаної рани грудної клітини справа в області 8-го міжребер’я з раневим каналом, який проходить в правій плевральній порожнині через плевральний синус, діафрагму, праву долю печінки де сліпо закінчується, з правобічним гемо пневмотораксом та внутрішньочеревною кровотечею.

Дані тілесні ушкодження утворились внаслідок однієї ударної дії колюче-ріжучим предметом по типу клинка ножа з направленням раневого каналу спереду назад та могли бути спричинені незадовго до звернення до лікарні 14.03.2017 р. По ступеню тяжкості дані тілесні пошкодження відносяться до категорії тяжких тілесних пошкоджень, за ознакою небезпеки для життя.

З викладеного слідує, що показання потерпілих та свідків стійкі, послідовні, узгоджуються між собою. Наведені потерпілими обставини вчиненого відносно них злочину, підтверджуються даними висновків експерта та протоколами пред’явлення особи для впізнання за фотознімками, проведених за їх участю.

З урахуванням наведеного, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції належно оцінив зібрані у справі й досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, правильно встановив фактичні обставини кримінального правопорушення та дійшов вірного висновку про доведеність винуватості ОСОБА_4 в умисному тяжкому тілесному ушкодженні тобто умисному тілесному ушкодженні, небезпечного для життя в момент заподіяння.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_4 стверджує, що суд першої інстанції допустив неповноту судового слідства, оскільки не врахував показань свідка ОСОБА_7, не допитав експерта та інших свідків з боку сторони обвинувачення, проте такі його доводи є надуманими та спростовуються матеріалами кримінального провадження.

Так, як вбачається із змісту журналу судового засідання та даних технічного носія інформації – звукозапису судових засідань, судом першої інстанції був встановлений певний порядок для дослідження доказів, а саме допит обвинуваченого, потерпілих та свідків, дослідження письмових доказів у кримінальному провадженні. Обвинувачений ОСОБА_4 відмовившись надавати показання, в подальшому показав, що злочину не вчиняв.

Допитані потерпілі ОСОБА_5 та ОСОБА_6, в ході судового розгляду впевнено вказали на ОСОБА_4, як на особу, яка спричинила їм тілесні ушкодження.

Свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_10 були судом допитані, але на підтвердження чи спростування обставин кримінального провадження, пояснень не надали.

Під час з’ясування судом першої інстанції про наявність у сторін кримінального провадження доповнень чи клопотань, будь яких клопотань чи заяв від учасників кримінального провадження, в тому числі від обвинуваченого та його захисника, не надходило, а тому підстав допитувати, як експерта, так і інших свідків, допитаних під час досудового розслідування, у суду не було.

Твердження обвинуваченого про те, що суд першої інстанції невірно виклав у вироку показання свідка ОСОБА_8, свідчення якого, на його думку, покладені в основу обвинувального вироку, є безпідставними з огляду на наступне.

Так, зміст викладених у вироку показань свідка ОСОБА_8, та викладений в апеляційній скарзі зміст показань цього ж свідка, які апелянт вважає насправді були надані цим свідком – істотно не відрізняються.

У вироку, зазначений свідок ОСОБА_8 показав, що бачив конфлікт між обвинуваченим ОСОБА_4 та потерпілими ОСОБА_6 і ОСОБА_5, як обвинувачений вдарив ОСОБА_6 та ОСОБА_5 один раз по обличчю, про отримані потерпілими ножових поранень дізнався від працівників поліції та пізніше від потерпілого ОСОБА_5 Аналогічні показання свідка викладені обвинуваченим і в апеляційній скарзі.

За наведеного, підстав вважати, що викладені у вироку показання свідка ОСОБА_8 не відповідають дійсності, про що стверджує апелянт, не має.

Доводи обвинуваченого про те, що не виявлення в ході досудового розслідування знаряддя вчиненого злочину свідчить про те, що він не вчиняв злочину, є безпідставними, оскільки ця обставина не впливає на доведеність винуватості ОСОБА_4 у вчиненому злочині, до того ж, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_4 затриманий через тривалий час після вчинення злочину, тобто мав достатньо часу, для знищення, сховання або спотворення предмету, яким наносив відповідні тілесні ушкодження потерпілим.

Виходячи з наведеного, на підставі аналізу всіх зібраних та ретельно перевірених в суді першої інстанції доказів, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що дії обвинуваченого ОСОБА_4 слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 121 КК України, як умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння потерпілим ОСОБА_6 та ОСОБА_5

Призначаючи покарання ОСОБА_4, суд першої інстанції врахував суспільну небезпечність вчиненого злочину та ступінь його тяжкості, дані про особу обвинуваченого, який раніше судимий, характеризується негативно, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває.

На думку апеляційного суду за своїм видом та розміром призначене судом першої інстанції покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України, ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченого, і є необхідним й достатнім для виправлення та попередження вчиненню нових кримінальних порушень, а тому посилання обвинуваченого на те, що призначене йому покарання не відповідає тяжкості злочину та його особі, є безпідставними.

Підсумовуючи викладене, апеляційний суд, вважає, що вирок суду першої інстанції постановлений з дотриманням вимог КПК України, є законним, обґрунтованим та вмотивованим, неповноти судового розгляду не вбачається, а тому підстав для його скасування та призначення нового розгляду в суді першої інстанції, не має.

Порушень норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції, які б вплинули на правильність прийнятого судового рішення, апеляційним судом не встановлено.

Керуючись ст. ст. 376, 405, 407, 419, 424, 426, 532 КПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в :

апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Вирок Ленінського районного суду м. Миколаєва від 12 березня 2018 року відносно ОСОБА_4 залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим ОСОБА_4, який тримається під вартою, – в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.

Судді

______ ______ ___

ОСОБА_11В ОСОБА_2 ОСОБА_3