Рішення № 76639351, 17.09.2018, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/14113/18

Провадження № 2/127/2339/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.09.2018 року Вінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого судді Федчишена С.А.,

при секретарі Підвисоцькій О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вінниці цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

встановив:

ПАТ КБ «Приватбанк» звернулось в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позов мотивовано тим, що відповідно до укладеної Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт №б/н від 14.08.2013 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 14993,76 гривень у виді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,01% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: починаючи з «1» по «25» число кожного місяця відповідач надає банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана Генеральна угода разом з запропонованими ПАТ КБ «Приватбанк» Умовами та правилами, Тарифами складають між ним та Банком Кредитний договір, підтверджується підписом у заяві. Свої зобов'язання за Договором та Угодою ПАТ КБ «Приватбанк» виконав в повному обсязі та надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором. Відповідач своєчасно не надав Банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом та відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов Договору, в зв'язку із чим станом на 15.05.2018 року відповідач має заборгованість перед Банком в розмірі 29736,14 гривень, яку позивач просить стягнути.

Ухвалою. Суду від 21.06.2018року відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання.

В судове засідання представник позивача не з'явився надав суду заяву про розгляд справи у його відсутність. Позов підтримав, просив задовольнити, не заперечував щодо заочного розгляду справи.

Відповідач в судовому засіданні позов не визнав, заперечував щодо його задоволення, просив відмовити в позові, оскільки позивачем пропущено строк.

Заслухавши пояснення відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, з наступних підстав.

При розгляді справи судом встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що в своїй позовній заяві ПАТ КБ «Приватбанк» зазначає, що ОСОБА_1 отримав кредит в розмірі 14993,76 грн. відповідно до укладеної Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт б/н від 14.08.2013 року.

В преамбулі наданої позивачем Генеральної угоди зазначено, що вона укладається з метою створення сприятливих умов для виконання Позичальником зобов'язань за кредитним договором №SAMDN34000038673816 від 03.12.2010року.

Таким чином суд приходить до висновку про те, що надана позивачем Генеральна угода є похідним правочином від іншого правочину - Кредитного договору та була укладена з метою врегулювання взаємовідносин між Банком та Позичальником саме за вказаним кредитним договором.

Ні до позовної заяви, ні в ході розгляду цієї справи позивачем не надано Кредитний договір № SAMDN34000038673816 від 03.12.2010року, укладеного між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1, на який міститься посилання в Генеральній угоді про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт №б/н від 14.08.2013 року.

Ненадання суду вказаного правочину унеможливлює встановлення та дослідження його істотних умов, а саме суми кредиту, термін на який видається кредит, умови та строки його повернення, відсоткова ставка за користування кредитом. Однак, відповідачем в судовому засіданні не заперечувалось проти укладення кредитного договору.

Згідно п. 2 генеральної угоди від 14.08.2013р. банк надає позичальнику кредит в сумі 14 993,76грн на строк 06 місяців з 14.08.2013року по 28.02.2014р. шляхом встановленням кредитної лінії на платіжну картку на споживчі цілі в сумі 14993,76грн. в замін на обов'язок позичальника по завершенню кредиту сплатити проценти в розмірі 0,001% в місяць на суму залишку заборгованості по кредиту в вказані в заяві, Умовах і правилах строки погашення заборгованості здійснюються в наступному порядку починаючи з «1» по «25» число кожного місяця позичальник сплачує банку грошові платежі в сумі 2498,96грн. для погашення заборгованості по кредиту, яка складається з заборгованості по кредиту, процентів та інших розходів в відповідності до Умов та правил. Дата останнього погашення заборгованості повинна бути не пізніше 28.02.2014року.

Частиною 1 ст. 634 ЦК України, передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як слідує зі змісту ст. ст. 526, 527 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

У ст. 599 ЦК України зазначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ч. 2 ст. 638 ЦК України Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ч. 2 ст. 642 ЦК України якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором кредитодавець зобов'язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Згідно ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в термін передбачений договором, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, боржник не звільняється від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання.

Відповідно до частини 2 статті 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати відсотків.

За висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах № 6-190цс14 від 21 січня 2015 року, № 6-32цс14 від 10 вересня 2014 року, № 6-125цс14 від 17 вересня 2014 року, № 6-53цс14 від 17 вересня 2014 року, перебіг позовної давності щодо повернення кредиту у цілому обчислюється із дня настання строку виконання основного зобов'язання, яким є строк виконання зобов'язання у повному обсязі (кінцевий строк) або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково (висновки Верховного Суду України, викладені у постановах № 6-53цс14 від 17 вересня 2014 року, № 6-125цс14 від 17 вересня 2014 року).

Верховний суд України 16.11.2016 року у справі за №6-2469цс16 зробив правовий висновок посилаючись на практику Європейського суду з прав людини.

Зокрема, суд вказав, що пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Суд констатує, що порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 81 ЦПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Позивачем суду не надано доказів того, що він до червня 2018 року, тобто до дня звернення до суду з позовом, не знав про порушення свого права на отримання від відповідача заборгованості за кредитним договором.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Згідно із ч.1 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: про стягнення неустойки(штрафу, пені)(п.1ч.2ст. 258 ЦПК України).

Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (ч.1 ст. 259 ЦК України).

Згідно із ст. 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 -255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст.267 ЦК України).

Згідно із ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 1 та ч.5 ст. 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Відповідно до ч.1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. (ч. 3 ст. 264 ЦК України).

Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (ч.1 ст. 259 ЦК України).

Згідно із ч. 1 та ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

З матеріалів справи вбачається, що Умови та Правила надання банківських послуг, пунктом 1.1.7.31 яких установлено позовну давність тривалістю в 50 років, не містять підпису відповідача. При цьому позивачем не надано, а судом не встановлено наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів відповідач, підписуючи заяву позичальника, або що саме до цих Умов приєднався відповідач та саме за зазначеним у позові договором, шляхом підписання анкети-заяви від 01.11.2010 року, а також те, що Умови містили збільшений строк позовної давності в момент підписання заяви позичальника або анкети-заяви від 01.11.2010 року, або в подальшому такі Умови, зокрема щодо збільшення строку позовної давності, не змінювались.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) зроблено висновок, що позовна давність може бути застосована лише щодо вимог про захист прав або інтересів. Оскільки після спливу строку кредитування або пред'явлення вимоги про дострокове виконання основного зобов'язання в порядку частини другої статті 10 50 ЦК України у позивача було відсутнє право нараховувати проценти за кредитом, тому вимоги позивача про стягнення таких процентів є необґрунтованими, що свідчить про відсутність правових підстав для застосування позовної давності до спірних правовідносин.

Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин.

Тобто, позовна давність може бути застосована лише щодо вимог про захист прав або інтересів. Оскільки на момент спливу кредитування у позичальника існувала поточна заборгованість, банк мав право пред'явити позичальнику вимоги про стягнення цієї заборгованості, проте в межах позовної давності.

Відповідно до п. 1.1.7.31 Умов та Правил надання банківських послуг, строк позовної давності щодо вимог банка по поверненню кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки пені, штрафів, витрат банка складає 50 років.

Суд приходить до висновку, що 50-річний строк позовної давності, передбачений Умовами та Правилами надання банківських послуг, до спірних правовідносин не застосовується, оскільки такі умови не містять підпису позичальника про ознайомлення з ними. Наведене повною мірою узгоджується із правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 11 березня 2015 року у справі № 6-16цс15.

Зважаючи на наведене, до спірних правовідносин підлягає до застосування строк позовної давності у три роки, визначений у статті 257 ЦК України.

Згідно розрахунку заборгованості за договором б/н від 14.08.2013 року укладеного між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 станом на 15.05.2018року вбачається, що останній починаючи з 14.08.2013року по 20.03.2015року включно сплачував відповідні платежі, останньою сумою, яку він вніс на рахунок було 300 грн. Починаючи з 20.03.2015 року відповідач припинив погашення заборгованості. У силу чого суд вважає, що позивач дізнався про даний факт не пізніше останнього дня місяця, наступного за місяцем останнього платежу, протягом якого боржник повинен був сплатити наступну суму за кредитом. Максимально допустимий строк, протягом якого позивач міг чи повинен був дізнатися про порушення з боку відповідача договірних зобов'язань становить 20.04.2015року.

Крім того, враховуючи п. 2.1 генеральної угоди від 14.08.2013року датою останньої погашення заборгованості повинна бути не пізніше 28.02.2014року, а тому позивач про порушення свого права повинен був дізнатися ще 28.03.2014року.

Правовий висновок Верховного суду України від 06.11.2013 року вказує на те, що початок перебігу строку позовної давності відповідно до ст. 261 ЦК України співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов. Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору(графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулось це порушення. Позовна давність в таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу.

Позов про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за договором подано ПАТ КБ "ПРИВАТ БАНК" до суду 08.06.2018 року, тобто поза межами строку, встановленого ст. ст. 257, 258 ЦК України. Доказів про зупинення, або переривання строку позовної давності по даній справі, а також про поважність причин пропуску позовної давності позивачем не надано.

Згідно ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

В судовому засіданні відповідач в усному порядку заявив клопотання про застосування судом строку позовної давності відповідно до вимог ст. 267 ЦК України.

У відповідності до роз'яснень, викладених у п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 14 « Про судове рішення у цивільній справі», встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заяву стороною у спорі зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Таким чином, позовні вимоги позивача про стягнення заборгованості за кредитним договором знаходяться поза межами загального трирічного строку позовної даності, а також річного строку позовної давності щодо вимог про стягнення штрафів та пені.

А тому, враховуючи вищевикладене та зважаючи, що позивач пред'явив даний позов лише 08.06.2018 року із пропуском загального та спеціального строків позовної давності, суд вважає за необхідне в задоволенні позову відмовити.

Згідно ст. 141 ЦПК України судові витрати залишити за позивачем.

На підставі викладеного, згідно ст. ст. 256, 264, 267, 509, 526, 527, 530, 625, 1050, 1054 ЦК України, керуючись ст. ст. 5, 10-13, 19, 76-82, 141, 258, 259, 264, 265, 273 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в :

В задоволенні позову публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.

Судові витрати залишити за позивачем.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. В разі проголошення вступної та резолютивної частини, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повне судове рішення складено 21.09.2018року.

Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», вул. Набережна Перемоги, 50, м. Дніпро, код ЄДРПО 14360570.

ОСОБА_1, АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1.

Суддя: