Рішення № 76638436, 20.09.2018, Лозівський міськрайонний суд Харківської області

Справа № 629/3749/18

Номер провадження 2/629/1404/18

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 вересня 2018 року Лозівський міськрайонний суд Харківської області в складі: головуючого-судді Смірнової Н.А., за участю секретаря Андрієнко С.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Лозова, Харківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третіх осіб: виконавчого комітету Лозівської міської ради Харківської області, як органу опіки та піклування, служби у справах дітей Лозівської міської ради Харківської області про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання дитини, -

в с т а н о в и в:

Позивач звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третіх осіб: виконавчого комітету Лозівської міської ради Харківської області, як органу опіки та піклування, служби у справах дітей Лозівської міської ради Харківської області про позбавлення батьківських прав, посилаючись на те, що вона перебувала з відповідачем у фактично шлюбних відносинах, від яких у них народився син ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. Через два місяці після народження дитини вони стали проживати окремо. Відповідач вихованням сина не займається, дитиною не цікавиться, виявляє повну байдужість до сина. Зараз їх спільному сину ІНФОРМАЦІЯ_6, але він свого біологічного батька не знає і ніколи його не бачив. З 11.07.2015 року вона перебуває в зареєстрованому шлюбу з ОСОБА_4, до якого її син відноситься як до свого батька. В учбовому закладі бувають як вона, так і вітчим, вони цікавляться успіхами дитини, дбають про нього, створили для його життя, розвитку та навчання належні умови. В зв'язку з цим просить позбавити відповідача батьківських прав по відношенню до його неповнолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

06 вересня 2018 року позивач уточнила свої позовні вимоги та просила позбавити відповідача батьківських прав по відношенню до його неповнолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. Крім цього просила стягнути з відповідача по справі на користь позивача аліменти на утримання сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з дня подачі позовної заяви до суду та до досягнення дитиною повноліття.

Позивач в судове засідання не з'явилася, але надала суду заяву в якій просила розглянути справу за її відсутності, на задоволенні уточнених позовних вимог наполягала в повному обсязі. Крім цього просила в разі неявки в судове засідання відповідача по справі ухвалити заочне рішення, наслідки ухвалення заочного рішення їй відомі та зрозумілі.

Відповідач в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином, шляхом розміщення оголошення на офіційному сайті Судова влада України, причини неявки суду не повідомив.

Представник третьої особи виконавчого комітету Лозівської міської ради Харківської області, як органу опіки та піклування Романенко В.Ф. в судове засідання не з'явилася, але надала суду заяву в якій просила розглянути справу за її відсутності, проти задоволення позовних вимог не заперечує. Крім цього надала суду висновок виконавчого комітету Лозівської міської ради Харківської області щодо доцільності позбавлення батьківських прав відповідача по справі.

Представник третьої особи служби у справах дітей Лозівської міської ради Харківської міської ради Бровко В.В. в судове засідання не з'явилася, але надала суду заяву в якій просила розглянути справу за її відсутності, проти задоволення позовних вимог не заперечує.

З письмової згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що відповідач по справі ОСОБА_2 перебував в фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_7. Від даного шлюбу у них народився син ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1, виданим відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Лозова Лозівського міськрайонного управління юстиції Харківської області 27 січня 2009 року.

Після народження дитини відповідач ОСОБА_2 не підтримував сімейні відносини з ОСОБА_7, сім'я фактично розпалася, дитина залишилася мешкати разом з матір'ю.

11 липня 2015 року позивач по справі ОСОБА_7 зареєструвала шлюб з ОСОБА_4, про що свідчить свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_3, виданим Фрунзенським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції 11.07.2015 року та після реєстрації шлюбу змінила прізвище на ОСОБА_4.

Дитина знаходиться на утриманні позивача по справі, про що свідчать наступні документи.

Так, згідно довідки № 01-22/176 виданої 05.06.2018 року Лозівською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів № 3 Лозівської міської ради Харківської області, ОСОБА_3 навчається у 3-В класі Лозівської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 3 Лозівської міської ради Харківської області. Згідно характеристики, виданої даним закладом, за період навчання дитини у школі, батько жодного разу навчальний заклад не відвідував, вихованням сина не цікавився.

Згідно довідки №1353 виданої 01.06.2018 року Комунальним закладом охорони здоров'я «Лозівське територіальне медичне об'єднання», ОСОБА_3 наглядається спеціалістами поліклініки КЗОЗ «Лозівська ЦРЛ». Також з даної довідки вбачається, що батько дитини жодного разу з дитиною лікувального закладу не відвідував, догляд за дитиною проводить мати дитини, або ж вітчим дитини.

Відповідач ОСОБА_2 з сином не спілкується, участі у його вихованні не бере, матеріальної допомоги на його утримання не надає, його життям та здоров'ям не цікавиться, не турбується про його духовний та фізичний розвиток, його навчанням та підготовкою до самостійного життя, матеріально його не утримує, тобто відсторонився від виховання дитини.

Згідно висновку виконавчого комітету Лозівської міської ради, як органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 за №02-13-7/1211 від 17.08.2018 року вбачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували в фактичних шлюбних відносинах, від яких мають дитину - ОСОБА_3 Спільне життя не склалося, тому стосунки між сторонами були розірвані. Батько дитини ухиляється від виконання своїх обов'язків, не цікавиться життям та навчанням сина, його здоров'ям, духовним, моральним та фізичним розвитком. Вихованням та утриманням ОСОБА_3 займається його мама, ОСОБА_1 Враховуючи викладене, орган опіки та піклування вважає доцільним позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно неповнолітнього сина ОСОБА_3.

Надаючи правову кваліфікацію правовідносинам, суд враховує наступне.

Декларація прав дитини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, як принципове положення визначила, що дитина повинна зростати в умовах турботи.

Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

В даній ситуації суд звертає увагу, що статтею 32 Конституції України передбачено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Сімейне життя - це особисті майнові та немайнові відносини між подружжям, іншими членами сім'ї, яке здійснюється на засадах, визначених у Сімейному кодексі: кожна особа має право на повагу до свого сімейного життя (частина четверта статті 4); ніхто не може зазнавати втручання в його сімейне життя, крім випадків, встановлених Конституцією України (частина п'ята статті 5); регулювання сімейних відносин здійснюється з урахуванням права на таємницю особистого життя їх учасників, їхнього права на особисту свободу та недопустимості свавільного втручання у сімейне життя (частина четверта статті 7) та інше.

Неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб (див. пункт 3.1 рішення Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року №2-рп/2012 у справі за конституційним поданням Жашківської районної ради Черкаської області щодо офіційного тлумачення положень частин першої, другої статті 32, частин другої, третьої статті 34 Конституції України).

Для суду є безспірним, що в даних правовідносинах при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав відповідача відбувається втручання в його право на сімейне життя, яке не є абсолютним і може бути обмеженим в порядку передбаченому Конституцією України.

З іншої сторони обов'язковому дослідженню підлягає питання щодо забезпечення прав неповнолітньої дитини не розлучатися з батьками і врахування при цьому якнайкращих інтересів дитини" (статті 1, 9 Конвенції).

Досліджуючи правомірність втручання в право відповідача на сімейне життя, суд розуміючи місце Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року в сфері стандартів прав людини, вважає за необхідне звернутись до принципів викладених в статті 29 Декларації, згідно із якими:

Кожна людина має обов'язки перед суспільством, у якому тільки й можливий вільний і повний розвиток її особи.

При здійсненні своїх прав і свобод кожна людина повинна зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві. Отже, в даному випадку допускається обмеження прав особи, а процедура, підстави та правові наслідки позбавлення батьківських прав передбачені нормами Сімейного кодексу України (статті 164-167).

Відповідно до ст. 8 ЗУ «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до ст. 12 ЗУ «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров'я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов'язків відповідно до закону.

Положеннями норм Сімейного кодексу України встановлено, що кожний із батьків зобов'язаний піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, проявляти у відношенні неї батьківське піклування, зобов'язаний виховувати та утримувати дитину до її повноліття. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом (ст.ст. 150, 151, 152, 155 СК України).

Відповідно до ч.ч. 1,4 ст. 164 Сімейного кодексу України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини. Під час ухвалення рішення про позбавлення батьківських прав суд бере до уваги інформацію про здійснення соціального супроводу сім'ї (особи) у разі здійснення такого супроводу.

Відповідно до ст. 165 СК України, право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Позбавлення батьківський прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Відповідно до п.п. 15,16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК України. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Відповідно до ст.3 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1989 року та ратифікованої постановою Верховної ради України від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.

Відповідно до пункту 47 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Савіни проти України" право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до пункту 49 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Савіни проти України" хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати що розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин.

Відповідно до пункту 50 рішення Європейського Суду у справі "Хант проти України" втручання у право на повагу до сімейного життя не становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно здійснене "згідно із законом", відповідає одній чи кільком законним цілям, про які йдеться в пункті 2, і до того ж є "необхідним у демократичному суспільстві" для забезпечення цих цілей.

Згідно з наданими доказами та поясненнями сторін, суд приходить до висновку, що відповідач дійсно ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, а тому суд вважає, що відповідач свідомо нехтує своїми батьківськими обов'язками і не піклується про фізичний і духовний розвиток ОСОБА_3, не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не сприяє засвоєнню загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до внутрішнього світу дитини, не піклується про стан її здоров'я, хоча б мав це робити, тобто по своїй вині ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

На підставі викладеного, суд дійшов переконливого висновку про доцільність позбавлення ОСОБА_2 прав відносно його неповнолітнього сина ОСОБА_3, що повністю відповідає інтересам дитини.

Суд звертає увагу відповідача на те, що відповідно до ч. 1 ст. 169 Сімейного кодексу України, мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.

В такому разі, судом буде перевірено, наскільки змінилася поведінка особи, позбавленої батьківських прав, та обставини, що були підставою для позбавлення батьківських прав, і постановляє рішення відповідно до інтересів дитини (ч.4 ст. 169 Сімейного кодексу України).

Таким чином, повно та всебічно з'ясувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази, їх належність, допустимість, достовірність, а також враховуючи, що відповідач ОСОБА_2 заперечень на позов та доказів на їх підтвердження суду не надав, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, оскільки в ході судового розгляду підтверджено факт свідомого ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків, покладених на них ст. 150 СК України, відносно малолітньої дитини.

Відповідно до ч. 3 ст. 166 СК України при задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину.

Згідно з вимогами ст. 180 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до п.17 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15.05.2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом. Згідно з ч. 3 ст. 181 СК України аліменти на дитину присуджуються в частці від заробітку (доходу) її матері, батька (ст. 183 цього Кодексу) або в твердій грошовій сумі (ст. 184 СК України) і виплачуються щомісячно.

Згідно з ч.1 ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до ч. 2 ст. 182 СК України мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку згідно з ч. 2 ст. 182 СК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 СК України частка, заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися в якості аліментів на дитину, визначається судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 191 СК України аліменти, на дитину присуджуються за рішенням суду з дня пред'явлення позову.

У Принципі 6 Декларації прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року зазначено, що дитина для повного та гармонічного розвитку її особистості потребує любові та розуміння. Вона повинна зростати у піклуванні та під відповідальністю своїх батьків, в атмосфері любові, моральної та матеріальної забезпеченості.

Відповідно до ст. 18 Конвенції про права дитини, що була ратифікована Постановою ВП № 789-ХІІ від 27.02.1991 року, Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Відповідно ч. 1 ст. 179 СК України (в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів»), аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини.

Враховуючи те, що відповідач ОСОБА_2 не надав доказів щодо його непрацездатності, наявності інших утриманців, а тому суд задовольняє позов і стягує з відповідача ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, у розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходу), але не менш ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з дня подання позовної заяви, тобто з 12.07.2018 року та до повноліття дитини.

З урахуванням обставин справи суд вважає, що присуджена сума буде достатньою для нормального виховання і забезпечення дитини.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позов в частині стягнення аліментів з відповідача на утримання дитини підлягає задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Приймаючи до уваги вимоги ч. 6 ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави судовий збір у сумі 704 гривні 80 копійок.

У відповідності до ст. 430 ЦПК України суд вважає за необхідне допустити негайне виконання рішення у межах суми платежу за один місяць.

Керуючись ст.ст.12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265, 280-284, 288, 430 ЦПК України, Законом України «Про судовий збір», 1 ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, Декларацією прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, ст. 18 Конвенції про права дитини, що була ратифікована Постановою ВР N 789-XII від 27.02.1991р., ст.ст. 150, 164-167, 180-183, 191, 193, 248 СК України, п.п. 15, 16. Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 30.03.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав, суд, -

ВИРІШИВ:

Уточнені позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Позбавити батьківських прав ОСОБА_2 у відношенні неповнолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, актовий запис про народження № 54 від 27 січня 2009 року, складений відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Лозова Лозівського міськрайонного управління юстиції Харківської області.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходу), але не менш ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з дня подання позовної заяви, тобто з 12.07.2018 року та до повноліття дитини.

Стягнути з ОСОБА_2 судовий збір на користь держави (отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106, код за ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код банку 899998, р/р 31211256026001, код класифікації доходів бюджету 22030106) у розмірі 704 гривні 80 копійок.

Рішення в частині стягнення аліментів в межах суми платежів за один місяць підлягає негайному виконанню.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач може оскаржити рішення до апеляційного суду Харківської області через Лозівський міськрайонний суд Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженка смт. Краснокутськ, Харківської області, громадянка України, працює в ПАТ КБ «ПриватБанк» на посаді «Персональний фінансовий консультант корпоративних клієнтів середнього бізнесу», паспорт серії НОМЕР_4, виданий Лозівським РВ ГУДМС України в Харківській області 18.09.2015 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1, фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_2.

Відповідач: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, уродженець м. Лозова, Харківської області, не працює, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, паспорт серії НОМЕР_5, виданий Лозівським МРВ УМВС України в Харківській області 22.08.2007 року, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3.

Третя особа: виконавчий Лозівської міської ради Харківської області, місцезнаходження: м. Лозова, Харківської області, вул. Ярослава Мудрого, 1.

Третя особа: служба у справах дітей Лозівської міської ради Харківської області, місцезнаходження: м. Лозова, Харківської області, вул. Ярослава Мудрого, 1

Суддя Н.А. Смірнова