Рішення № 76636182, 14.09.2018, Подільський районний суд міста Полтави (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Полтави)

Ленінський районний суд м.Полтави

Справа № 553/3344/17

Провадження № 2/553/358/2018

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

14.09.2018м. Полтава

Ленінський районний суд м. Полтави в складі:

головуючого судді - Крючко Н.І.

при секретарі - Камуз Я.М.,

розглянувши у відкритому судовому засідання в м. Полтаві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» про визнання договору фінансового лізингу недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2017 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» про визнання договору фінансового лізингу недійсним, в якому просив визнати недійсним договір лізингу №3415 від 15 серпня 2017 року укладеного між ОСОБА_1, та ТОВ «ЄВРОКАР УКРАЇНА», стягнути з ТОВ «ЄВРОКАР УКРАЇНА» на користь позивача сплачені ним грошові засоби в сумі 24 000 грн. 00 коп. ТОВ «ЄВРОКАР УКРАЇНА», згідно квитанції №0.0.8275357561 від 15.08.2017 року Сумської філії ПАТ КБ «Приватбанк».

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилась, але надала на адресу суду заява, в якій вона просила проводити судовий розгляд справи у її відсутність, позовні вимоги підтримує у повному обсязі, проти заочного рішення не заперечувала.

Представник відповідача ТОВ «Єврокар Україна» в судове засідання не з'явився, не попередивши суд про причини своєї неявки, хоча про день і час розгляду справи був повідомлений належним чином, на підтвердження чого в матеріалах справи мається оголошення опубліковане на сайті «Судова влада».

Статтею 280 ЦПК України передбачено, що суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких обставин в разі якщо відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, відповідач не з'явився в судове засіданні без поважних причин або без повідомлення причини та відповідачем не було подано відзив, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Таким чином, суд приходить до висновку про можливість заочного розгляду даної справи.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає позов таким, що підлягає до задоволення за наступних обставин.

Судом встановлено, що 15 серпня 2017 року позивачем ОСОБА_1 та відповідачем - ТОВ «Єврокар Україна» було укладено договір фінансового лізингу №3415. На момент підписання договору інтереси товариства представляла ОСОБА_4 яка діяла на підставі довіреності №120 від 30.06.2017 року і засвідчила своїм підписом укладені угоди.

Судом встановлено, що предметом фінансового лізингу, згідно п.1.1 договору є транспортний засіб «Lada 219010-11-50» вартістю, відповідно до п.8.2 договору - 9 027,13 доларів США, в перерахунку на дату укладання договору гривневий еквівалент становить 232 900 грн. 00 коп., як це зазначено у договорі.

У відповідності до п.4.1 договору фінансового лізингу: «Лізингодавець передає у користування Предмет лізингу Лізингоодержувачу не пізніше 90 календарних днів з дати отримання на поточний рахунок Лізингодавця платежі, а саме: комісію за організацію договору; авансовий платіж; комісія за передачу предмету лізингу; у разі наявності, оплату різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у п.9.4 ст.9 договору лізингу, з урахуванням умов, викладених у п.1.7 ст.1 даного договору».

Умови договору фінансового лізингу містять наступні визначення, застереження, права та обов'язки:

- комісія за організацію договору - першочерговий єдиноразовий платіж, який входить до складу обов'язкових платежів, що має буди сплачений Лізингоодержувачем на користь Лізингодавця за організацію договору, для його оформлення незалежно від назви призначення платежу у квитанції про сплату. Даний платіж включає в себе організаційні послуги Лізингодавця, будь які витрати понесені ним в зв'язку з укладанням дговору, в тому числі витрати,що пов'язані з пошуком предмету лізингу Лізингоодержувачу. Розмір комісії попередньо погоджений сторонами та відображається у даному Договорі та Додатку № 1 до Договору та становить 10% від вартості предмета лізингу;

- комісія за передачу предмету Лізингу - обов'язковий платіж, розмір якого становить 3% від вартості транспортного засобу вказаного у договорі, що підлягає сплаті Лізингоодержувачем на користь Лізингодавця за здійснення необхідних дій, які пов'язані з передачею предмету лізингу Лізингоодержувачу;

- комісія за супроводження договору - грошові кошти сплачені за послуги супроводження договору, які сплачуються Лізингоодержувачем у складі періодичного платежу. Розмір комісії за супроводження договору відображається у Додатку №3 до договору та становить погоджений сторонами відсоток.

Даним договором визначено, що у відповідності до п. 9.1: «Комісія за організацію договору являє собою погоджений сторонами відсоток від вартості предмету лізингу у розмірі 10% який Лізингоодержувач сплачує на користь Лізингодавця після укладання договору за його організацію протягом строку дії договору, незалежно від назви призначення платежу у квитанції про сплату. Розмір комісії за організацію договору зазначено у Додатку №1 даного договору»…

Так, пунктом 9.6: «Кошти які сплачуються Лізингоодержувачем до моменту отримання предмету лізингу, незалежно від їх призначення, яке вказується у квитанції, зараховуються по даному договору у наступному порядку: - комісія за організацію договору, авансовий платіж, комісія за передачу предмету лізингу.

Таким чином, судом встановлено, що до сукупної вартості транспортного засобу за договором фінансового лізингу входять, крім вартості самого автомобіля, такі платежі, як комісія за організацію договору, комісія за передачу предмета лізингу, комісія за супроводження договору.

Судом встановлено, та в позові наголошувалось позивачем, що при підписанні договору лізингу представник Товариства ОСОБА_4 запевнила останнього, що після сплати авансового платежу, спеціалісти відразу почнуть процедуру пошуку та придбання зазначеного у договорі автомобіля.

В цей же день, 15.08.2017 року, до підписання даного договору сторонами, позивачем було здійснено платіж в сумі 24 000 грн. на розрахунковий рахунок Товариства на підставі платіжних документів, які йому було надано представником ОСОБА_5 і в яких було зазначено призначення платежу як «авансовий платіж».

Так, після здійснення процедури укладення договору лізингу ОСОБА_1 отримав у представника товариства примірник договору де останнього запевнили, що протягом короткого часу він стане власником втомобіля.

При цьому, після спливу наступних двох місяців представники товариства до позивача не телефонували та не ставили до відома, на якій стадії знаходитися виконання умов договору лізингу.

Тому, позивач був змушений телефонувати за вказаними у договорі номерами телефонів до сторони відповідача, на що представники відповідача, які відповідали на його дзвінки, запевняли, що триває пошук транспортного засобу і йому не треба хвилюватись.

В позові позивачем вказувалось про те, що після спливу тривалого часу, коли ситуація не змінювалась, умови договору стороною відповідача не виконувались, останній звернувся за правовою допомогою де йому роз'яснили, що умови оспорюваного договору носять норми, які порушують його права та інтереси, а саме у відповідності до п.12.2 договору де визначено, що «Лізингодавець має право розірвати даний договір в односторонньому порядку з Лізингоодержувачем, який не сплатив авансовий платіж в повному обсязі протягом строку, що встановлено у п.9.3 даного договору, про що повідомляє Лізингоодержувача у письмовій формі. В такому випадку Лізингодавець повертає Лізингоодержувачу сплачений ним авансовий платіж за вирахуванням 10% від суми сплаченого платежу. Комісія за організацію договору в такому випадку поверненню не підлягає…».

Так, у відповідності до умов договору лізингу, визначено, що обов'язком Лізингоодержувача в першу чергу є сплата комісії за організацію договору у розмірі 10 (десять)% від вартості предмета лізингу, що в даний правовідносинах становить на момент укладання договору 23 290 грн. 00 коп..

У відповідності до п. 9.3 визначено, що Лізингоодержувач має можливість сплачувати авансовий платіж на умовах, викладених у даному договорі впродовж (але не більш) 12 місяців з моменту підписання даного договору платежами, які визначені в Додатку №1 до даного договору.

Таким чином, за умовами договору позивач - Лізингоодержувач, зобов'язаний був сплатити Лізингодавцю, тобто Товариству перший внесок, який не входить до обсягу фінансування та складається з: комісії за організацію договору; авансового платежу; комісії за передачу предмета лізингу.

Так, згідно із ч.2 ст.1 ЗУ «Про фінансовий лізинг»: - за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Частиною 2 статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до ст.628 ЦК України.

Відповідно до ч.1 та 2 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст.203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, ЗУ «Про фінансовий лізинг».

Стаття 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в ч.2 ст. 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Таким чином, умови договору є несправедливі, якщо вони одночасно, по-перше, порушують принцип добросовісності (п.6 ч.1 ст.3, ч.3 ст. 509 ЦК України); по-друге, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими згідно із ч.3 ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів» є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору.

Згідно з укладеним між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем договору фінансового лізингу - Лізингодавець зобов'язався придбати та передати на умовах фінансового лізингу в користування майно (предмет лізингу), а позивач як Лізингоодержувач зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати передбачені договором платежі (пункт 1.3 договору).

Вартість предмета лізингу на момент укладення договору становила 9 027,13 доларів США з урахуванням ПДВ, що за обмінним курсом долара США до гривні на момент укладення цього договору складало 232 900 грн. 00 коп. з ПДВ (пункт 8.2).

Гривневий еквівалент вартості предмета лізингу, визначений на дату укладення договору, може змінюватися в разі зміни обмінного курсу долара США до гривні або в разі зміни відпускної ціни транспортного засобу в продавця (пункт 8.3).

Усі планові платежі здійснюються Лізингоодержувачем відповідно до умов, визначених у Додатку №1 та Додатку№3 до договору фінансового лізингу. Планові платежі зараховуються Лізингодавцем згідно з обмінним курсом долара США до гривні на дату фактичного зарахування платежу на рахунок Лізингодавця (пункт 8.5).

Судом встановлено, що після підписання даного договору ОСОБА_1 отримав лише примірник без будь яких додатків до договору, які зазначені як:

- № 1 - графік сплати авансового платежу;

- №2 - специфікація;

- №3 - графік сплати лізингових періодичних платежів.

Щодо до ненадання додатків до договору, які до речі є невід'ємною частиною договору, саме у день підписання позивачу стороною відповідача було пояснено тим, що ці додатки будуть передані останньому після підписання акту приймання-передачі автомобіля.

За змістом указаних пунктів договору розмір лізингової плати може змінюватися залежно від зміни ситуації на грошовому ринку, що впливає на вартість предмета лізингу, проте формули перерахунку не передбачає.

Таким чином за невиконання своїх зобов'язань за договором фінансового лізингу Лізингодавець не несе відповідальності, а, навпаки, отримує вигоду - штраф у розмірі 20% від розміру авансового платежу та всю суму сплаченої комісії за організацію договору адміністративного платежу (пункти 3.2.7, 12.1 договору).

Відповідно до ч.2 ст.6 ЗУ «Про фінансовий лізинг» - істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Крім того, з огляду на юридичну природу договору фінансового лізингу та положень ст.692 ЦК України споживач послуг, укладаючи такий договір, має право знати обсяг своїх фінансових зобов'язань та ціну транспортного засобу, який лізингодавець передає йому в користування за плату з правом викупу. При цьому ціна предмета лізингу є істотною умовою такого договору згідно вимог статей 638, 655, 691 ЦК України.

Відповідно до п.10.4 договору - «в разі зміни вартості предмета лізингу з моменту укладення договору сторони домовились та беруть на себе зобов'язання підписати Додаток №3 до даного договору із визначенням лізингових періодичних платежів, які розраховуються із ціни транспортного засобу що буде діяти на момент купівлі та передачі транспортного засобу Лізиногодежувачу».

Судом встановлено, що з позивачем не було погоджено постачальника (продавця) автомобіля, остаточно не визначено вартості предмета лізингу, не погоджено графіку сплати лізингових платежів згідно з Додатком №3 до договору, на який робиться посилання у змісті договору фінансового лізингу, однак який до договору не був доданий.

Так у відповідності до п.10.14 договору зазначено, що: «у випадку настання істотних змін на кредитно-грошовому ринку України та/або при виникненні процесів, які зумовили зміну валюти резервів НБУ та комерційних банків та/або обрання Продавцями/Постачальників Предметів Лізингу та договорами інших грошових еквівалентів зобов'язання ніж долар або євро, сторони дійшли згоди, що грошовий еквівалент виконання Лізингоодержувачем зобов'язання в іноземній валюті буде обрано Лізингодавцем зіставно з виниклими змінами. При настанні зазначених у цьому пункті подій Лізингодавець розробляє нові Додатки №1 та №3 із зазначенням нових розрахунків лізингових платежів та курсу грошового еквіваленту зобов'язання в іноземній валюті на момент надсилання таких Додатків Лізингоодержувачу…».

Таким чином, на момент укладення договору фінансового лізингу позивач - Лізингоодержувач. був позбавлений можливості ознайомитися з обсягом своїх грошових зобов'язань та графіком лізингових платежів (навіть враховуючи майбутні зміни), що свідчить про невизначеність загального обсягу грошових зобов'язань.

Статтею 16 ЗУ «Про фінансовий лізинг»: - «Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу».

За положеннями цієї статті комісія за організацію договору не відноситься до витрат Лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу, тому визначена договором комісія за організацію договору (10 % вартості предмета лізінгу) за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору і вартості виконаної послуги, яка в розумінні ст.16 ЗУ «Про фінансовий лізинг» не є лізинговим платежем, а фактично полягає лише у виготовленні типової форми договору.

Таким чином, з огляду на норми права, які регулюють спірні правовідносини та матеріали справи, суд приходить до висновку, що договір містить несправедливі умови, а саме: встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір зі споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника); установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору (ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів»).

З оглядом на вищенаведене умови даного договіру лізингу, укладеного між позивачем ОСОБА_1, та відповідачем ТОВ «ЄВРОКАР Україна», є несправедливим, а сам договір лізингу недійсним.

Відповітно до ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст.215 ЦК України: «Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин)».

Відповідно до ст.216 ЦК України: «Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування».

Суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є законними та обґрунтованими.

Частиною 6 статті 141 ЦПК України визначено, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, з урахування положення ст. 141 ЦПК України, суд приходить до висновку про те, що зважаючи на те, що позивач ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору за звернення до суду з позовом в рамках ЗУ "Про захист прав споживачів" у відповідності до ЗУ «Про судовий збір», тому судовий збір підлягає стягненню з відповідача за ставками судового збору, які діяли на момент звернення позивача з позовом та підлягають стягненню за вимогу немйанового та майнового характеру.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 203, 215-216, 638, 655, 691-692 ЦК України, ст.ст. 4, 12,13,141 206, 264-265, 280- 283 ЦПК України, ЗУ «Про фінансовий лізинг», суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» про визнання договору фінансового лізингу недійсним - задовольнити.

Визнати недійсним договір лізингу №3415 від 15 серпня 2017 року укладеного між ОСОБА_1, та ТОВ «ЄВРОКАР УКРАЇНА».

Стягнути з ТОВ «ЄВРОКАР УКРАЇНА» на користь позивача ОСОБА_1 сплачені ним грошові засоби в сумі 24 000 грн. 00 коп. ТОВ «ЄВРОКАР УКРАЇНА», згідно квитанції №0.0.8275357561 від 15.08.2017 року Сумської філії ПАТ КБ «Приватбанк».

Стягнути з ТОВ «ЄВРОКАР УКРАЇНА» на користь держави судовий збір у сумі 1280,00 грн..

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Полтавської області через Ленінський районний суд м. Полтави протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Ленінського районного суду м. ПолтавиН. І. Крючко