Постанова № 76635528, 11.09.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 466/8649/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Невойт П.С.

Провадження № 22-ц/783/4931/17 Доповідач в 2-й інстанції: Левик Я. А.

Категорія:2

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2018 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого-судді: Левика Я.А.,

суддів: Струс Л.Б., Шандри М.М.,

секретар: Симець В.І.,

за участі в судовому засіданні прокурора Панькевича Р.В., представника позивача Львівської міської ради - Шмотолохи О.П., представника третьої особи Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради - Чижович І.З.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_6 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 19 травня 2017 року у справі за позовом керівника Львівської місцевої прокуратури № 2 в інтересах Львівської міської ради до ОСОБА_6, обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», треті особи - Львівське міське управління юстиції, Управління державної реєстрації Львівської міської ради, Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради про скасування державної реєстрації права власності,-

в с т а н о в и л а :

рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 19 травня 2017 року позов задоволено.Зобов'язано витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_6 на користь територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради 1/4 та 3/4 часток нежитлового приміщення що на АДРЕСА_1, загальною площею 847, 2 м.кв., а саме: А-1 площею 53, 6 м.кв., А2-1 площею 336, 9 м.кв., АЗ-1 площею 456, 7 м.кв., вартістю 458 105 грн. та зобов'язати ОСОБА_6 повернути вказане майно за актом приймання-передачі територіальній громаді м.Львова в особі Львівської міської ради.Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_6 на 3/4 нежитлових приміщень у АДРЕСА_1, загальною площею 847, 2 м.кв., а саме: А-1 площею 53, 6 м.кв., А2-1 площею 336, 9 м.кв., АЗ-1 площею 456, 7 м.кв., вартістю 458 105 грн., здійснену Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» 06.09.2012 року (реєстраційний № об'єкта нерухомого майна 36601617), та перенесену до Державного реєстру прав на нерухоме майно Львівським міським управлінням юстиції 13.05.2015 (реєстраційний № об'єкта нерухомого майна №639120046101, номер запису про право власності №9713447).Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_6 на 1/4 нежитлових приміщень у АДРЕСА_1, загальною площею 847, 2 м.кв., а саме: А-1 площею 53, 6 м.кв., А2-1 площею 336, 9 м.кв., АЗ-1 площею 456, 7 м.кв.. вартістю 458 105 грн., здійснену Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» 01.10.2012 року, (реєстраційний № об'єкта нерухомого майна 36601617), та перенесену до Державного реєстру прав на нерухоме майно Львівським міським управлінням юстиції 13.05.2015 (реєстраційний № об'єкта нерухомого майна №639120046101, номер запису про право власності №9713543)Стягнуто з ОСОБА_6 на користь прокуратури Львівської області 9627, 57 грн.

Вказане рішення оскаржив ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_6

В своїй апеляційній скарзі просить рішення скасувати та постановити ухвалу, якою в задоволенні позовних вимог відмовити за їх безпідставністю. Зазначає, що рішення третейського суду від 25.03.2009 року не оскаржувалося ні позивачем, ні іншими сторонами, а тому є чинним і було виконане Львівським ОКП БТІ та ЕО в межах своєї компетенції. Вказує на те, що судом проігноровано той факт, що відповідач по справі ОСОБА_6 не був стороною вищезгаданого третейського суду, а набув право власності на нежитлові приміщення на АДРЕСА_1 на підставі цивільно-правових угод, які не оскаржені та не визнані судом нечинними. Зазначає, що оригінал свідоцтва про право власності на нежитлові приміщення на АДРЕСА_1 у Львівської міської ради, так і у БТІ відсутні, а отже видання витягів про реєстрацію права власності №5003302 від 08.10.2004 та №1444635 від 04.05.2007 на житловий будинок на АДРЕСА_1 є беззаперечно незаконною. Крім цього, зазначає, що жодного правового документа, що підтверджує передачу державного майна на АДРЕСА_1 у комунальну власність не існує. У Львівської міської ради відсутні будь-які документи, які б підтверджували прийняття в експлуатацію житлового будинку на АДРЕСА_1, право на який було незаконно зареєстровано БТІ. Крім цього, зазначає, що судді Невойту П.С. оголошувалась заява про відвід, оскільки даний суддя довгий час працював у Львівській міській раді та тісно пов'язаний з її посадовими особами, однак така заява була відхилена, а самовідвід головуючим оголошений не був.

В судове засідання окрім прокурора, представника позивача та представника третьої особи Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради - решта учасників справи (їх представники) не з'явилися, однак суд вважав за можливе проводити розгляд справи за їх відсутності (відсутності їх представників), зважаючи на те, що такі учасники справи повідомлялись про час та місце її розгляду належним чином, обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи від них до суду не надходило, доказів поважності причин неявки (неявки представників) суду представлено не було, зважаючи на вимоги ч.2 ст. 372 ЦПК України та те, що інтереси частини учасників справи в судовому засіданні захищали представники, а позиція зокрема, відповідача стосовно спору була викладена як у запереченнях на позовну заяву, так і у апеляційній скарзі та апеляційній скарзі (уточненій) від 5.10.2017 року.

Клопотання представника відповідача адвоката ОСОБА_7 про відкладення розгляду справи з посиланням на зайнятість у іншому судовому засіданні колегія суддів вважала необґрунтованим та таким, що спрямоване на затягування розгляду справи. Так, справа перебуває тривалий час на розгляді у судах двох інстанцій, зокрема, і у апеляційному суді Львівської області. Стороною відповідача втретє заявлене клопотання про відкладення розгляду справи. Жодних доказів на підтвердження тієї обставини, що представник відповідача зайнятий у іншому судовому засіданні ним не представлено. Окрім цього, навіть якщо припустити зайнятість у іншому судовому засіданні представника слід вказати про те, що про дане судове засідання такий представник був повідомлений під розписку заздалегідь, а саме 12.06.2018 року, тобто представник за такий значний період часу взмозі був вирішити питання про усунення будь-яких перешкод, що унеможливлювали б його участь у розгляді даної справи. Сам відповідач теж отримавши повідомлення про судове засідання заздалегідь (23.07.2018 року) міг як самостійно з'явитись у судове засідання, так і забезпечити участь будь-якого іншого представника, яких у відповідача з належними повноваженнями окрім згаданого ОСОБА_7 ще п'ятеро (Т.1 а.с. 88, 205). Також, представником ОСОБА_7 жодним чином не наведено будь-яких доводів з приводу того, яким чином судове засідання, у якому він можливо мав би брати участь, є пріоритетнішим по відношенню до даного розгляду.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора, представника позивача та третьої особи в заперечення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи учасників справи в межах мотивів позовної заяви, заперечення на позовну заяву, апеляційної скарги, апеляційної скарги (уточненої), відзиву на апеляційну скаргу третьої особи, а також усних та письмових пояснень учасників справи (їх представників) у судах двох інстанцій, - колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.

Як вбачається із змісту оскаржуваного рішення, суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, на ст. 60, ч.4 ст. 60, 45 ЦПК України, ст. 121 Конституції України, п. п.1, 2 ч.1 ст. 3, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», ч. 1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ч. 1 ст. 221, ст.ст. 391, 187, 215, 216, 388, ЦК України, ст.ст. 2, 5, ч.1 ст. 50 Закону України «Про третейські суди», п. 26, 22 Постанови ПВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 р. №5 та ч.1 ст.388 ЦК України, позиції викладені у постановах Верховного Суду України від 28.01.2015 р. при розгляді справи №6-218цс14, 02.09.2015 р. у справі №6-1168 цс15, 24.06.2015 р. у справі №6-251цс15, від 11.06.2014 р. у справі №6-52 цс 14 та задовольняючи позов, - виходив з того, що рішенням Шевченківського райвиконкому №192 від 14.04.1987 року затверджено реєстр житлових будинків, які знаходяться на балансі місцевих Рад по Шевченківському районі, а саме: будинок на АДРЕСА_1 в цілому. Згідно Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно номер витягу 4938452 виданого 04.10.2004р. Львівським обласним державним комунальним бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки зареєстровано право власності територіальної громади м.Львова в особі Львівської міської ради на майно, що розташоване за адресою АДРЕСА_1 та підтверджується виданим ОКМ ЛОР «БТІ та ЕО» витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно номер витягу №5003302 від 08.10.2004 року з описом об'єкта майна, який виданий як дублікат на реєстраційне посвідчення від 18.07.1987 року, а також інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна. Згідно рішення постійно діючого третейського суду при Асоціації Український правовий альянс від 25.03.2009 року у справі № 1-25/09 за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_10 за участю третьої особи ОКП ЛОР «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» визнано за ОСОБА_9 право приватної власності на об'єкт нерухомості - нежитлові приміщення будівлі загальною площею 53,6м.кв., нежитлові будівлі загальною площею 336,9м.кв. та нежитлові приміщення будівлі загальною площею 456,7м.кв., які розміщені на АДРЕСА_1 та зобов'язано ОКП ЛОР «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» зареєструвати право приватної власності та видати витяг про реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_9 на вищевказані житлові приміщення. Судом встановлено, що 03.09.2012 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_6 укладено договір дарування частки нежитлових приміщень, посвідченого державним нотаріусом п'ятої Львівської державної нотаріальної контори Кіріловою Т.М. та зареєстровано в реєстрі за №3-2261, згідно якого ОСОБА_6 прийняв в дар 3/4 (три четвертих) частки цегляних нежитлових приміщень, позначених в плані літ.А-1, площею 53,6 кв.м., літ. А2-1 площею 336,9 кв.м. та літ. А3-1 площею 456,7 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 847,2 кв.м. 26.09.2012 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_6 укладено договір дарування частки нежитлових приміщень, посвідченого державним нотаріусом п'ятої Львівської державної нотаріальної контори Кіріловою Т.М. та зареєстровано в реєстрі за №3-2423, згідно якого ОСОБА_6 прийняв в дар 1/4 (одну четверту) частку цегляних нежитлових приміщень, позначених в плані літ.А-1, площею 53,6 кв.м., літ. А2-1 площею 336,9 кв.м. та літ. А3-1 площею 456,7 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 847,2 кв.м. На підставі зазначених договорів ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» 06.09.2012р. та 01.10.2012р. зареєстровано право власності ОСОБА_6 на спірні приміщення, що підтверджується витягами про державну реєстрацію прав №35408823 від 06.09.2012р. та №35681731 від 01.10.2012р. відповідно, а також інформаційною довідкою з Державного реєстру прав на нерухоме майно № 69027410 від 26.09.2016 р. Сторонами, згідно з рішенням третейського суду від 25.03.2009 року, є позивач - ОСОБА_9 та відповідач - ОСОБА_10 , ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» залучено до розгляду справи в якості третьої особи. Оскільки після прийняття третейським судом рішення і до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності третейських судів та виконання рішень третейських судів» № 1076-VI від 05.03.2009 державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за ОСОБА_9, не здійснено, дії ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» щодо здійснення реєстрації права власності на вищезазначену нежитлову будівлю є неправомірними. Обов'язковість виконання рішення третейського суду передбачена тільки для сторін третейського розгляду справи. Так, ОКП JIOP «БТІ та ЕО» залучено до розгляду справи в якості третьої особи, водночас за наслідками розгляду спору третейським судом протиправно зобов'язано зареєструвати право приватної власності та видати витяг про реєстрацію права власності за ОСОБА_9, на вищезазначені нежитлові приміщення. Тобто, рішення третейського суду від 25.03.2009 не створило для ОКП JIOP «БТІ та ЕО» жодних правових наслідків, а отже, не підлягало добровільному виконанню, оскільки ОКП JIOP «БТІ та ЕО» будучи залучене до розгляду в якості третьої особи, не може бути зобов'язаною особою за таким рішенням суду. Таким чином, виконання рішення третейського суду від 25.03.2009 ОКП JIOP «БТІ та ЕО » суперечить п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності третейських судів та виконання рішень третейських судів» № 1076-VI від 05.03.2009 року, про що зазначено в п.5 Методичних рекомендацій щодо державної реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна на підставі рішень судів, затверджених Наказом Міністерства юстиції України від 26 травня 2009 року N 914/5. Враховуючи викладене, рішення третейського суду від 25.03.2009 у правовідносинах з ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» не є рішенням суду в розумінні п.10 додатку 2 до Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав, затвердженого Наказом Міністерств юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5, суперечить пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності третейських судів та виконання рішень третейських судів» № 1076- VI від 05.03.2009 року, а тому реєстрація ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» права власності на спірну нежитлову будівлю здійснена на підставі рішення третейського суду від 25.09.2009 року за ОСОБА_9 є неправомірною. У даному випадку, майно - нежитлові приміщення, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 вибуло з володіння власника територіальної громади м.Львова на підставі рішення третейського суду, ухваленого щодо цього майна 25.03.2009 року, без залучення до розгляду територіальної громади м.Львова в особі Львівської міської ради. Відтак вказане майно слід вважати таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. А тому, суд вважає, що вимоги Львівської місцевої прокуратури №2 в інтересах держави в особі Львівської міської ради про витребування майна за правилами ст..388 ЦК України є обґрунтованими та підставними, а тому такими, що підлягають до задоволення . Зважаючи, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових права на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та обмежень, тому повноцінний захист прав та інтересів позивача можливий шляхом витребування майна з чужого незаконного володіння останнього набувача в сукупності із скасуванням державної реєстрації права власності на осіб, що незаконно набули це право.

Колегія суддів вважає, що такі висновки відповідають обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону, доводи ж скарги правильних висновків суду першої інстанції не спростовують.

7.10.2016 р. керівник Львівської місцевої прокуратури № 2 в інтересах Львівської міської ради звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_6, обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», в якій просив витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_6 на користь територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради 1/4 та 3/4 часток нежитлового приміщення по АДРЕСА_1, загальною площею 847, 2 м.кв., а саме: А-1 площею 53,6 м.кв., А2-1 площею 336,9 м.кв., АЗ-1 площею 456,7 м.кв., вартістю 458105 грн. та зобов'язати повернути вказане майно за актом приймання-передачі територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради; скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_6 на 3/4 нежитлових приміщень у АДРЕСА_1, загальною площею 847,2 м.кв., а саме: А-1 площею 53,6 м.кв., А2-1 площею 336,9 м.кв., АЗ-1 площею 456, 7 м.кв., вартістю 458105 грн., здійснену Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» 06.09.2012 року (реєстраційний № об'єкта нерухомого майна 36601617), та перенесену до Державного реєстру прав на нерухоме майно Львівським міським управлінням юстиції 13.05.2015 (реєстраційний № об'єкта нерухомого майна №639120046101, номер запису про право власності №9713447); скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_6 на А нежитлових приміщень у АДРЕСА_1, загальною площею 847,2 м.кв., а саме: А-1 площею 53,6 м.кв., А2-1 площею 336,9 м.кв., АЗ-1 площею 456,7 м.кв. вартістю 458105 грн., здійснену Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» 01.10.2012 року, (реєстраційний № об'єкта нерухомого майна 36601617), та перенесену до Державного реєстру прав на нерухоме майно Львівським міським управлінням юстиції 13.05.2015 (реєстраційний № об'єкта нерухомого майна №639120046101, номер запису про право власності №9713543) та стягнути судові витрати.

Стаття 41 Конституції України проголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статей 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Відповідно до закріпленого в статті 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Відповідно до статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Згідно із частиною першою статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Таким чином, у відповідності до вимог ст.ст. 330, 388 ЦК України право власності на майно, яке було передане у зв'язку із виконанням договору та відчужено поза волею власника не набувається добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.

Відповідно до ч. 2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 327 ЦК України управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Як вбачається із матеріалів справи та правильно встановлено і судом першої інстанції спірні об'єкти нерухомості є об'єктами комунальної власності, яке було зокрема, зареєстроване 4.10.2004 року у Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно на підставі рішення Шевченківського райвиконкому м.Львова №192 від 14.04.1987 року та витяг з такого реєстру від 4.05.2007 року був виданий як дублікат на реєстраційне посвідчення від 18.07.1987 року.

Незважаючи на чинність права комунальної власності на спірні об'єкти, не оспорення такого, не скасування, відповідач, на підставі договорів дарування нежитлових приміщень від 3.09.2012 року та 26.09.2012 року, укладених між ним як обдаровуваним та ОСОБА_9 як дарувальником, зареєстрував своє право власності на спірні об'єкти. ОСОБА_9 ж право власності на спірні приміщення зареєстрував на підставі рішення третейського суду від 25.03.2009 року у справі за його позовом до ОСОБА_10, третя особа ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» про визнання договору дійсним та визнання права власності.

Як вбачається із наведених договорів, рішення третейського суду та даних державних реєстрів прав власності на нерухоме майно ні Львівська міська рада, ні її органи не були ні учасниками розгляду справи третейським судом, ані сторонами у згаданих договорах дарування, крім цього рішень про припинення права комунальної власності на спірні об'єкти не ухвалювалося (ст. 346 ЦК України).

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України пов'язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Указана норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.

Отже, вирішуючи спір про витребування майна із чужого незаконного володіння, суд повинен встановити, чи вибуло спірне майно з володіння власників у силу обставин, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України, зокрема, чи з їхньої волі вибуло це майно з їх володіння.

Оскільки добросовісне набуття в розумінні статті 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбане не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, то наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є повернення майна з чужого володіння.

Також, у відповідності до вимог ст.ст. 330, 388 ЦК України майно, яке було предметом розгляду третейського суду про визнання договору дійсним та право власності визнано за іншою особою, крім цього, майно відчужено за договором дарування, проте дійсний власник не був учасником розгляду і не був стороною зазначеного правочину, і майно відчужено поза волею власника, то право власності на майно не набувається добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.

Крім цього, якщо майно було набуто безвідплатно в особи, яка не мала право його відчужувати, то власник має право його витребувати від добросовісного набувача у всіх випадках (ч.3 ст. 388 ЦК України).

Такі висновки відповідають по суті висновкам Верховного суду України та Верховного Суду у аналогічних правовідносинах та повинні бути враховані судом при розгляді справи, а саме у справах №2-1168цс15 від 2.09.2015 року; №6-1цс15 від 11.02.2015 року №6-1203цс15 від 16.09.2015 року; №914/3366/16 від 31.01.2018 року.

Зважаючи на вказане висновки суду про необхідність задоволення позову є підставними, відповідають обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону.

Доводи ж апеляційної скарги спростовуються наведеним, а тому така до задоволення не підлягає.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

п о с т а н о в и л а :

апеляційну скаргу ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_6 - залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 19 травня 2017 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 21 вересня 2018 року.

Головуючий : Я.А. Левик

Судді: Л.Б. Струс

М.М. Шандра