Постанова № 76634592, 13.09.2018, Апеляційний суд Кіровоградської області

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 вересня 2018 року м. Кропивницький

справа № 388/1332/17

провадження № 22-ц/781/1372/18

Апеляційний суд Кіровоградської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді: Черненка В.В.

суддів: Авраменко Т.М., Суровицької Л.В.

секретар Гончар В.В.

учасники справи:

ОСОБА_1(ОСОБА_1 )

ОСОБА_2, представник - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницький цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 10.05.2018 року, суддя Баранський Д.М., по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

На обґрунтування позовних вимог зазначила, що 30 грудня 2006 року з відповідачем зареєстрували шлюб.

Рішенням Долинського районного суду Кіровоградської області від 19 серпня 2010 року шлюб між сторонами розірвано.

Зазначає, що у період шлюбу разом з відповідачем за спільні кошти придбали квартиру за адресою: АДРЕСА_1. Вартість квартири на момент купівлі-продажу становила 53575 грн. В квартирі на даний чапс проживає відповідач.

05.09.2007 року ними придбано по довіреності автомобіль ВАЗ 2102 1977 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 за 6000 грн., який після розлучення залишився у користуванні відповідача.

Крім того, за час перебування у шлюбі ними спільно придбано майно: кутовий диван Merelin, меблі передпокою 2 тумби, дзеркало, пральну машину, комп'ютерний стіл, офісне крісло, речі побуту: карнизи, штори, тюлі, килим, столові прибори, кімнатні квіти, які після розлучення відповідач забрав собі у користування.

Зазначає, що після розлучення, відповідач забрав належне їй рухоме майно, що їй подарували батьки, а саме: холодильник марки «LG» вартістю 4399 грн; мікрохвильову піч марки «LG» вартістю 721,90 грн; монітор М208WA вартістю 2011 грн; комп'ютерну техніку вартістю 2289 грн.

ОСОБА_4 зазначає, що їй стало відомо,що відповідач виявив бажання продати квартиру без її відома. За їх згодою майно не було розділено, залишилось у користуванні відповідача.Зазначає, що з відповідачем була усна домовленість проте , що свою частку він подарує дитині.

Просила суд здійснити поділ спільного майна подружжя: виділити ОСОБА_4 у власність ? частину квартири АДРЕСА_2, виділити ОСОБА_2 у власність ? частину квартири АДРЕСА_2. Стягнути на користь позивача з відповідача вартість її власних речей, подарованих їй її батьками, а саме холодильник марки «LG» вартістю 4399 грн; мікрохвильову піч марки «LG» вартістю 721,90 грн; монітор М208WA вартістю 2011 грн; комп'ютерну техніку вартістю 2289 грн., на загальну суму 9420,9 грн. Все інше майно придбане у шлюбі залишити відповідачу.

В ході розгляду справи відповідач подав до суду заяву про стягнення із позивача витрат на правничу допомогу в сумі 2000 грн.

Рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 10.05.2018 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції в зв'язку з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Зазначено, що квартира є спільною сумісною власністю подружжя, а тому підлягає поділу. Крім того, зазначила, щосуд першої інстанції необґрунтовано визначив перебіг строку позовної давності, оскільки строк позовної давності починає плинути з моменту коли вона дізналась , що її право на спірну квартиру порушене. В грудні 2017 року, вона дізналась про наміри відповідача продати їхню спільну квартиру, відповідно з цього часу і почав плинути перебіг строку позовної давності. До грудня 2017 року, питання про поділ спільного майна, набутого в період перебування у шлюбних відносинах з відповідачем - не ставилось на обговорення.

До суду надано відзив на апеляційну скаргу , в якому зазначено, що доводи викладені в апеляційній скарзі в частині продажу спірної квартири не відповідають дійсності оскільки відповідач по справі не мав і не має намірів відчужувати спірну квартиру, так як він в ній постійно проживає, та не має іншого житла. Також зазначається, що суд невірно визначився із датою початку перебігу строку позовної давності , у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає зміні.

Зазначено, що апеляційну скаргу задовольнити частково. Скасувати рішення суду першої інстанції та змінити його в частині підстав відмови у задоволені позовної вимоги ОСОБА_4 про визнання за нею права власності на ? частини квартири АДРЕСА_3. Змінити рішення суду першої інстанції яким відмовити у задоволені позову про визнання за позивачем права власності на ? частини спірної квартири у зв'язку з пропуском строку передбаченого для захисту порушеного права, який розпочався 24.08.2010 року та сплинув 24.08.2013 року. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін. Також просив стягнути з позивача на користь відповідача понесених та документально підтверджених витрат на правничу допомогу у розмірі 2000 грн.

У відповіді на відзив зазначається, що доводи викладені у відзиві на апеляційну скаргу є необґрунтованими і не підтверджені належними доказами.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно ст.367 ЦПК України, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції встановив, що 30 грудня 2006 року у відділі реєстрації актів цивільного стану Долинського районного управління юстиції Кіровоградської області зареєстрований шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, актовий запис № 130 (а. с. 7).

Рішенням Долинського районного суду Кіровоградської області від 19 серпня 2010 року шлюб між сторонами розірваний. Рішення набрало законної сили 29 серпня 2010 року (а. с. 8).

За договором купівлі-продажу укладеним 19 серпня 2010 року між ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_2, відповідачем придбано квартиру за адресою: АДРЕСА_1. Договір посвідчений цього ж дня приватним нотаріусом Долинського районного нотаріального округу Кіровоградської області Кубасовою Н.В., зареєстрований у реєстрі за № 203, а також 20 вересня 2010 року в обласному комунальному підприємстві «Кіровоградське обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації» за № 6301, (а. с. 65, 66).

Згідно із заявою ОСОБА_4 від 19 серпня 2010 року, посвідченої приватним нотаріусом Долинського районного нотаріального округу Кіровоградської області Кубасовою Н.В., зареєстрованою у реєстрі за № 1202, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4 дає згоду на укладення договору про купівлю чоловіком ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 квартири за адресою: АДРЕСА_1 за ціною та на умовах на його розсуд. Підтверджує, що гроші, які витрачаються на придбання об'єкта нерухомості є спільною сумісною власністю. Придбана квартира буде об'єктом права спільної сумісної власності. Стверджує, що договір купівлі-продажу з текстом якого ознайомлена, укладається чоловіком в інтересах сім'ї та на умовах, які попередньо обговорили, вважають вигідними для них, укладення правочину відповідає спільному волевиявленню (а. с. 46, 47).

У змісті договору купівлі-продажу від 19 серпня 2010 року міститься застереження, що дружина покупця, ОСОБА_4 надала письмову згоду на купівлю квартири (п. 4.10. Договору).

Суд першої інстанції зазначив, що спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя, а відтак підлягає поділу у порядку встановленому чинними нормативно-правовими актами.

Однак суд першої інстанції дійшов висновку, посилаючись на ст..ст. 256,257, 260 ЦК України , що позивач звернулась до суду з позовом про поділ спірного нерухомого майна з пропуском встановленого трирічного строку позовної давності , мотивуючи свій висновок тим, що з моменту розірвання шлюбу, а саме з 29.08.2010 року , розпочався відраховуватись трирічний строк позовної давності, а так як ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом про поділ спільного нерухомого майна тільки 18.12.2017 року, то відповідно нею пропушений строк позовної давності для звернення до суду .

Будь-яких поважних причин щодо пропуску строку позовної давності ОСОБА_4 не наведено, доказів таких причин матеріали справи не містять.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що у частині вимог про визнання права власності на спірне нерухоме майно слід відмовити у зв'язку із пропуском позовної давності.

В частині позовних вимог, про стягнення вартості речей з відповідча на її користь, у розмірі 9420,9 грн. які належать позивачу на праві особистої власності , суд першої інстанції зазначив, що приймаючи до уваги встановлені обставини , право власника майна підлягає захисту шляхом пред'явлення віндикаційного позову , а так як вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння позивачем не заявлялись, докази того, що це майно знаходиться у володінні відповідача і дане майно не може бути витребуване у відповідча не надані то відповідно позов у цій частині є необґрунтованим.

Проте погодитись з висновками суду першої інстанції в повному обсязі неможливо.

Справа розглядалась судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи.

Згідно ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст.. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вимогам.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, що спірна квартира за адресою: АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю сторін по справі відповідно до статті 60 СК України.

З матеріалів справи вбачається, що в період з 30 грудня 2006 року по 29 серпня 2010 року сторони перебували у шлюбі .

Відповідно до договору купівлі-продажу, укладеного 19 серпня 2010 року між ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_2, відповідачем придбано квартиру за адресою: АДРЕСА_1. Договір посвідчений цього ж дня приватним нотаріусом Долинського районного нотаріального округу Кіровоградської області Кубасовою Н.В., зареєстрований у реєстрі за № 203, а також 20 вересня 2010 року в обласному комунальному підприємстві «Кіровоградське обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації» за № 6301, (а. с. 65, 66).

Відповідно до заяви ОСОБА_4 від 19 серпня 2010 року, посвідченої приватним нотаріусом Долинського районного нотаріального округу Кіровоградської області Кубасовою Н.В., зареєстрованою у реєстрі за № 1202, ОСОБА_4, дала згоду на укладення договору про купівлю чоловіком ОСОБА_2, квартири за адресою: АДРЕСА_1 за ціною та на умовах на його розсуд. Підтвердила, що гроші, які витрачаються на придбання об'єкта нерухомості є спільною сумісною власністю. Придбана квартира буде об'єктом права спільної сумісної власності. Стверджує, що договір купівлі-продажу з текстом якого ознайомлена укладається чоловіком в інтересах сім'ї та на умовах, які попередньо обговорили, вважають вигідними для них, укладення правочину відповідає спільному волевиявленню.

В договорі купівлі-продажу від 19 серпня 2010 року міститься застереження, яким зазначено, що дружина покупця -ОСОБА_4 надала письмову згоду на купівлю квартири (п. 4.10. Договору).

Встановлені обставини свідчать, що при укладені договору купівлі продажу спірної квартири , сторони визначили, що спірна квартира є спільною сумісною власністю і заперечень з боку відповідча по справі не було.

Доводи відповідача , що спірна квартира придбана за кошти отримані від його матері і є його особистою власністю є необґрунтованими, оскільки не є предметом даного судового розгляду. так відповідач не звертався із зустрічним , чи будь яким позовом до суду про визнання зазначеної спірної квартири його особистою власністю.

Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч. 1 ст. 61 СК України об'єктами права спільної сумісної власності подружжя можуть бути будь-які речі, за винятком тих, які виключені з цивільного обороту.

Статтею 69 СК України передбачено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.

Частиною 1 ст. 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Отже, частки майна дружини та чоловіка при поділі майна, що є їх спільною сумісною власністю, є рівними.

За змістом ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено , що спірна квартира за адресою: АДРЕСА_1 придбана сторонами у шлюбі за спільні кошти і відповідно є об'єктом права спільної сумісної власності.

Доводи відповідача , що спірна квартира придбана за кошти які він взяв у свєї матері не спростовують , як висновку суду першої інстанції так і висновки суду апеляційної інстанції, оскільки належні да допустимі докази на підтвердження зазначених обставин в матеріалах справи відсутні.

Посилання відповідча на розписку , з якої вбачається, що позивач не має претензій відносно спірної квартири, так як квартира придбана для відповідча по справі не приймається судом апеляційної інстанції як належний та допустимий доказ, оскільки не є предметом даного судового розгляду .

Відповідач по справі не звертався у суд з позовом про визнання спірної квартири придбаної у період шлюбу його особистою власністю і відповідно про виключення даної квартири із майна яке підлягає розподілу .

В частині відмови у задоволенні позову у зв'язку з пропуском позивачем строку позовної давності , колегія суддів дійшла висновку , що суду першої інстанції помилко зазначив , що в даному випадку початок перебігу строку позовної давності починає плинути з часу розірвання шлюбу між сторонами, оскільки в той час у сторін уже виник спір про майно.

Статтями 256, 257 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно зі ст. 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

До вимог, що випливають із сімейних відносин, позовна давність не застосовується, крім випадків, передбачених ч. 2 ст. 72, ч. 2 ст. 129, ч. 3 ст. 138, ч. 3 ст. 139 цього Кодексу. У випадках, передбачених ч. 1 цієї статті, позовна давність застосовується судом відповідно до ЦК України, якщо інше не передбачено цим Кодексом (ст. 20 СК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

З матеріалів справи вбачається, що позивач дізналася про порушене своє право в грудні 2017 року, коли дізналась , що відповідач має намір продати спірну квартиру.

Доводи відповідача , що строк позовної давності починає відраховуватись з 24.08.2010 року є необґрунтованими, оскільки не підтверджуються належними та допустимими доказами. Посилання на те, що між відповідачем та позивачем в серпні 2010 року виник спір відносно розподілу майна також не підтверджується належними та допустимими доказами і є припущеннями відповідча по справі.

Відповідно до частини 6 статті 81 ЦПК України - доказування не може грунтуваться на припущеннях.

Зазначені обставини свідчать , що висновки суду першої інстанції в частині пропущення позивачем строків позовної давності не ґрунтується на нормах матеріального права, так як суд безпідставно визнав перебіг строку позовної давності з з моменту розірвання шлюбу , оскільки такий висновок протирічить частині 2 ст. 72 СК України.

Відповідно до частини 2 ст. 72 СК України - позовна давність обчислюється від дня коли один із співвласників дізнався або міг дізнатись про порушення свого права власності.

Доводи позивача, що про своє порушене право вона дізналась у грудні 2017 року, ніяким чином не спростовані.

В частині вимог викладених у відзиві на апеляційну скаргу, колегія судів дійшла висновку, що зазначені вимоги не можуть прийматись до уваги судом оскільки відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України - суд апеляційної інстанції перегладає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідач по справі апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції не подавав.

Таким чином предметом розгляду були обставини викладені в апеляційній скарзі ОСОБА_1.

Приймаючи до уваги встановлені обставини , колегія суддів дійшла висновку , що апеляційна скарга в цій частині підлягає задоволенню.

Позов підлягає задоволенню в частині поділу квартири, яка є спільною сумісною власністю подружжя.

Доводи викладені в апеляційній скарзі , що рішення суду в частині відмови у задоволенні позову про повернення позивачу власних речей не відповідає вимогам діючого законодавства не знайшли свого підтвердження.

Суд першої інстанції встановив дійсні обставини в цій частині позовних вимог, правильно застосував норму матеріального права яка регулює спірні правовідносини і обґрунтовано відмовив у задоволенні позову в цій частині позовних вимог.

Відповідно до ст.. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

З матеріалів справи вбчається, що позивач не ставила питання про витребування майна з чужого незаконного володіння.

В частині майна яке є спільною сумісною власністю і яке позивач пропонує залишити відповідачу по справі, позов не підлягає задоволенню оскільки в матеріалах справи відсутні докази , що таке майно є в наявності і відповідно відносно нього може бути прийняте судове рішення.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Приймаючи до уваги встановлені обставини, колегія суддів дійшла висновку , що оскільки суд першої інстанції при розгляді справи допустив порушення норм процесуального права, відповідно п.п 1,2,4 ч. 1 ст.376 ЦПК України зазначені обставини є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В частині позовних вимог про визнання права власності на ? частини спірної квартири підлягає задоволенню.

В іншій частині позовних вимог позовні вимоги є необґрунтованими і не підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, відповідно до вимог статті ст. 141 ЦПК України та Закону України "Про судовий збір", з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений судовий збір за подання позовної заяви та подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, а саме стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1320 грн.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, Апеляційний суд Кіровоградської області,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 -задовольнити частково.

Рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 10.05.2018 року - скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частину квартири за адресою: АДРЕСА_1.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на ? частину квартири за адресою: АДРЕСА_1.

В частині позову про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 9420,90 грн. на відшкодування вартості майна - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1320 грн.

Повний текст постанови складено 21.09.2018року.

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених ст..389 ЦПК України.

Головуючий:

Судді: