Рішення № 76631662, 27.08.2018, Франківський районний суд м. Львова

465/1735/14-ц

2/465/1336/18

РІШЕННЯ

Іменем України

27.08.2018 року м. Львів

Франківський районний суд м. Львова в складі:

головуючого судді - Козюренко Р.С.

за участю секретаря судових засідань - Федика В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по виплаті аліментів, -

встановив:

позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Після уточнення позовних вимог просить стягнути з відповідача заборгованість по аліментах і неустойку (пеню) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення та додаткові витрати на навчання, що становить грошову суму коштів у розмірі 322 841,53 грн.

Обґрунтовує свої вимоги тим, що згідно постанови Франківського районного суду м.Львова від 13.12.1993 постановлено стягувати з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_2 аліменти на утримання дочки ОСОБА_4 в розмірі ? частини усіх видів доходів відповідача починаючи з 08.12.1993 року. Відповідач сплачував аліменти 2 роки, з 08.12.1993 до 01.07.1995 включно, після чого припинив їх сплачувати. Зазначає, що за таких умов, заборгованість по сплаті аліментів з урахуванням сплачених раніше аліментів у розмірі 7 286 грн. 14 коп. починаючи з 1 липня 1995 року по 25 лютого 2015 року становить 53 131 грн. 63 коп., неустойка (пеня) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення в період часу починаючи з 1 липня 1995 року по 25 лютого 2015 року становить 194 054 грн. 63 коп., понесення додаткових витрат на навчання з урахуванням індексів інфляції та 3% річних цієї заборгованості становить 82 941 грн. 29 коп., на підтвердження чого надано розрахунок державного виконавця щодо заборгованості по аліментах і неустойки (пені) внаслідок несплати аліментів, а також понесених додаткових витрат на навчання. Відтак, на думку позивача з необхідно стягнути 322 841 грн. 53 коп.

Відповідач позов заперечив, просить провадження у справі щодо позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення аліментів на повнолітню дочку до закінчення навчання але не більше ніж до досягнення 23 річного віку закрити, оскільки відповідачем повністю виконано рішення Франківського районного суду м.Львова від 05.06.2015, залишене в силі ухвалою апеляційного суду Львівської області від 10.11.2015, а саме сплачено аліменти на утримання повнолітньої доньки, починаючи з 27.03.2014 до 25.02.2015 (досягнення дочкою 23 років), що стало підставою закриття виконавчого провадження з примусового виконання зазначеного рішення. Вважає, що на даний момент позовні вимоги щодо стягнення аліментів на повнолітню дочку є безпідставними, оскільки такі аліменти вже сплачено.

Крім того, подав заяву, в якій просить застосувати строк позовної давності, в частині позовних вимог стосовно стягнення з відповідача заборгованості та пені по сплаті аліментів та в цій частині в задоволенні позову відмовити. На думку відповідача, трьохрічний строк позовної давності, щодо вказаних позовних вимог, сплив, оскільки сплата аліментів за рішенням суду закінчилась 25.02.2010, а позов подано через 4 роки - 27.03.2014 року.

Позивач застосування строків позовної давності заперечив положеннями статті 20 СК України, що до вимог, які випливають із сімейних відносин, позовна давність не застосовується, крім випадків, передбачених частиною другою статті 72, частиною другою статті 129, частиною третьою статті 138, частиною третьою статті 139 цього Кодексу. У випадках, передбачених частиною першою цієї статті, позовна давність застосовується судом відповідно до Цивільного кодексу України, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

В судове засідання позивач не з'явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, разом з тим позивач та представник позивача подали спільну заяву про розгляд справи без їх участі.

Відповідач в судове засідання не з'явився, належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, причини неявки суду не повідомив, що в силу частини першої статті 223 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи по суті. Суд прийняв вичерпні заходи для повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи, забезпечивши можливість з'явитися до суду і захистити свої права. Враховуючи завдання судочинства, поширення загального правила про відкладення судового розгляду у випадку неявки в судове засідання учасника справи, за таких обставин, не відповідало б конституційним цілям цивільного судочинства, що, у свою чергу, не дозволить розглядати судову процедуру в якості ефективного засобу правового захисту в тому сенсі, який закладений в ст.6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, ст.ст. 7, 8 і 10 Загальної декларації прав людини.

За приписами ч.3 ст.13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Розпорядження своїми правами на розсуд особи є одним з основоположних принципів судочинства.

За таких обставин, керуючись практикою Європейського суду з прав людини, що розумність тривалості провадження має оцінюватись в світлі обставин справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмету розгляду для заявника (рішення у справі «Писатюк проти України»), та в силу вимог ч.1 ст.223 ЦПК України, суд вважає можливим проводити судове засідання за відсутності представника відповідача.

Перевіривши доводи позовної заяви, дослідивши зібрані по справі докази у їх сукупності в межах позовних вимог, з'ясувавши дійсні обставини справи, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до п.9 ч.1 розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Виходячи з вимог ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Матеріалами справи встановлено, що у березні 2014 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом про стягнення заборгованості по виплаті аліментів та стягнення пені за несвоєчасну сплату аліментів, аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання, покликаючись на те, що вона з 28 жовтня 1990 року перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, у період якого у них народилася донька - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. Зазначала, що ОСОБА_3 із 1995 року не сплачує аліменти, унаслідок чого утворилась заборгованість. Крім того, вказувала на те, що їхня із відповідачем донька на даний час є повнолітньою, навчається на денній формі навчання, у зв'язку з чим потребує матеріальної допомоги, якої відповідач не надає, тому просила стягнути на її користь аліменти до закінчення навчання доньки.

Заочним рішенням Франківського районного суду м. Львова від 5 червня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 10 листопада 2015 року, позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання повнолітньої доньки - ОСОБА_4, яка продовжує навчання, у розмірі 1/4 частини від всіх видів доходів щомісяця, починаючи з 27 березня 2014 року до закінчення навчання, але не довше ніж до досягнення нею двадцяти трьох років. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні іншої частини позову ОСОБА_2 відмовлено.

Не погодившись із вказаними рішеннями, ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, звернулась до суду касаційної інстанції із вимогами скасувати зазначені судові рішення в частині відмови у задоволенні позову та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.

За результатами касаційного розгляду Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 3-го лютого 2016 року скасував заочне рішення Франківського районного суду м. Львова від 5 червня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 10 листопада 2015 року в частині позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по виплаті аліментів та стягнення пені за несвоєчасну сплату аліментів, а справу у цій частині передав на новий розгляд до суду першої інстанції.

Сторони перебували у зареєстрованому шлюбі у період якого у них народилась донька - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Постановою Франківського районного суду м. Львова від 13 грудня 1993 року було стягнуто з ОСОБА_3 аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання доньки у розмірі ? частини всіх видів заробітку (а.с. 8).

Згідно довідок Залізничного та Франківського ВДВС убачається, що виконавчий лист на виконанні у виконавчих службах не перебуває.

Згідно зі ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. При цьому аліменти відповідач повинен сплачувати від дня пред'явлення позову (ч.1 ст.191 СК України).

Відповідно до ст.196 СК України при виникненні заборгованості вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.

При цьому сам факт звернення до суду з позовом про стягнення аліментів є доказом того, що відповідач ухилявся від виконання свого обов'язку по утриманню дітей, навіть після набрання рішенням суду про стягнення аліментів законної сили.

Право одержувача аліментів на стягнення неустойки, передбачене ст.196 СК України, у випадках несвоєчасної виплати присуджених за рішенням суду аліментів виникає з часу набуття рішенням законної сили та не пов'язується з моментом відкриття виконавчого провадження.

Між тим, частиною першою статті 196 СК України передбачено, що розмір неустойки (пені) не може перевищувати 100 відсотків заборгованості. При цьому, стаття 58 Конституції України, якою закріплено, що закони та інші нормативно-правові акти мають зворотну дію в часі у разі, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, дає підстави для висновку про поширення зазначеного положення ч.1 ст.196 СК України на спірні правовідносини.

За приписами ч.3 ст.195 СК України розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем.

Згідно з розрахунком державного виконавця Франківського відділу Державної виконавчої служби м.Львів, розмір заборгованості по виплаті аліментів ОСОБА_3 на утримання доньки

ОСОБА_4 становить 53 131,63 грн., пеня за прострочення сплати аліментів - 194 054,75 гривень.

Враховуючи, що розмір неустойки (пені) не може перевищувати 100 відсотків заборгованості, відтак пеня, яка підлягає стягненню за прострочення ОСОБА_3 сплати аліментів, становить 53 131,63 гривень (100 відсотків заборгованості), що залишено позивачем поза увагою.

З огляду на зазначене, заперечення відповідача в частині закриття провадження не можна вважати обґрунтованими, оскільки такі не враховують вказану заборгованість з виплати аліментів, і з тих підстав підлягають відхиленню.

Слід звернути увагу, що ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03.02.2016 передано на новий розгляд лише в частині позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по виплаті аліментів та стягнення пені за несвоєчасну сплату аліментів.

Щодо заявленого відповідачем застосування строків позовної давності, то в силу вимог ст.20 СК України наведені підстави для їх застосування до заборгованості з виплати аліментів не знаходять свого підтвердження. Відтак, відповідна заява відповідача про застосування строків позовної давності не підлягає до задоволення, а її доводи належить відхилити.

Статтею 185 СК України встановлено обов'язок батьків брати участь у додаткових витратах на дитину.

Водночас, розрахунок державного виконавця додаткових витрат, в силу змісту ч.3 ст.195 СК України, не може вважатися належним.

Так, довідкою Львівського національного університету імені Івана Франка від 16.01.2018 №Б-10 за підписом ректора Мельник В.П. та головного бухгалтера Хмельницька Л.І., підтверджується, що за навчання ОСОБА_4 на факультеті іноземних мов Львівського національного університету з вересня 2009 року оплачено 56 269,13 гривень, які в тому числі включають 2018 рік (800,00 грн.). Оскільки, позовні вимоги позивачем збільшено у 2017 році і з того часу не змінювались, тому суми за 2018 рік не можуть включатись у розрахунок додаткових витрат.

Крім цього, згідно з договором, укладеним між Інститутом післядипломної освіти та доуніверситетської підготовки Львівського національного університету імені Івана Франка (виконавець) та ОСОБА_4 (замовник), остання оплатила 3 600,00 грн. та пройшла курсову підготовку з вивчення німецької мови у Центрі німецької мови - партнері Гете-Інституту, що підтверджується свідоцтвом НОМЕР_1 від 27.01.2016 року.

Таким чином, додаткові витрати, що викликані розвитком дитини (здобуттям освіти) становлять: 56 269,13 грн. - 800,00 грн. + 3 600,00 грн. = 59 069,13 гривень.

Слід звернути увагу, що передбачена ст.625 ЦК України відповідальність не застосовується до правовідносин, які регулюються спеціальним законодавством. Зокрема, дія ст.625 ЦК України не поширюється на сімейні правовідносини.

Відтак, стягненню підлягає сума у розмірі: 53 131,63 гривень заборгованості зі сплати аліментів + 53 131,63 гривень пені за прострочення сплати аліментів + 59 069,13 гривень додаткових витрат = 165 332,39 гривень.

Чинне законодавство України встановлює пріоритет інтересів дітей при вирішенні сімейних спорів (ч. 8 ст. 7 СК України).

Згідно з положеннями ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до вимог ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З наведених міркувань, враховуючи встановлені обставини справи, керуючись інтересами дитини, яка має право на гідний рівень матеріального забезпечення, слід дійти висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За приписами ч.6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору за вимогу про стягнення аліментів. Таким чином, судові витрати підлягають стягненню з відповідача в дохід держави.

Керуючись ст.ст. 4, 5, 10, 12,13, 76-83, 133, 141, 258, 259, 263, 265, 268, 273 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість по аліментах і неустойку (пеню) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення та додаткові витрати на навчання, що становить грошову суму у розмірі 165 332 (сто шістдесят п'ять тисяч триста тридцять дві) гривні 39 копійок.

Стягнути з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 1 871 (одна тисяча вісімсот сімдесят одна) гривня 27 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Львівської області через суд першої інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Роз'яснити сторонам, що учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Повне рішення складено 21.09.2018.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Р.С. Козюренко