Постанова № 76630804, 13.09.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний № 320/7547/17 Головуючий у 1 інстанції: Іваненко О.В.

провадження № 22-ц/778/2373/18 Суддя-доповідач: Маловічко С.В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2018 року м. Запоріжжя

Апеляційний суд Запорізької області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Маловічко С.В., суддів Гончар М.С., Бєлки В.Ю.

при секретарі: Ващенко З.С.

за участі:

представника позивача ОСОБА_2 - адвоката ОСОБА_3

представника відповідача - адвоката Галагур З.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» у особі представника Галагур Зої Андріївни на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 26 березня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Структурного підрозділу «Мелітопольське локомотивне депо» регіональної філії «Придніпровська залізниця» Публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця», Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,-

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовною заявою до Структурного підрозділу «Мелітопольське локомотивне депо» регіональної філії «Придніпровська залізниця» Публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця», Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу. В ході судового розгляду справи позивачем було збільшено позовні вимоги в частині стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнення з ПАТ «Укрзалізниця» моральної шкоди в сумі 10000, 00 гривень.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 30.08.1991р. він був прийнятий на роботу в Мелітопольське локомотивне депо «Придніпровської залізниці» в якості помічника машиніста тепловоза і електровоза в цех експлуатації (Наказ № 54 від 02.09.1991р., запис в трудовій книжці за № 11). У жовтні 2011р. був переведений помічником машиніста тепловоза цеху експлуатації (запис в трудовій книжці за № 14).

01 грудня 2015р. внаслідок реорганізації Мелітопольське локомотивне депо «Придніпровської залізниці» було перетворено в Структурний підрозділ «Мелітопольське локомотивне депо» регіональної філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця».

Наказом № 305/ОС від 28.09.2017р. його було звільнено з роботи з посади помічника

машиніста тепловоза з ПАТ «Укрзалізниця» за вчинення дій, що дають підстави для втрати

довір'я до нього з боку роботодавця, у відповідності до п. 2 ст. 41 КЗпП України, про що зроблено запис у трудовій книжці за № 17. З наказом про звільнення його було ознайомлено 28.09.2017р.

Підставою для його звільнення з роботи став наказ № 110/с від 31 серпня 2017р. «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності», у якому зазначено про допущені ним 22.08.2017р. на тепловозі 2ТЕ116-1538 грубі порушення вимог нормативних документів, а саме, вимог п. 3.12 «Інструкції локомотивній бригаді» № ЦТ-0106 від 22.11.2004р., вимог п.п. 2.2, 2.3, 2.4 «Інструкції з технічного обслуговування електровозів і тепловозів в експлуатації» ЦТ-0056 від 27.12.2002 р., вимог наказу начальника депо «Про затвердження порядку контролю за збереженням та економним використанням паливо-енергетичних ресурсів на тягу поїздів» від 12.12.2016р. № 596-аг, вимог п. 3 «Положення про дисципліну працівників залізничного транспорту», погодженого 29 липня 1992р. з Радою профспілки та затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 січня 1993р. № 55, внаслідок чого у відповідності до п. 2 ст. 41 КЗпП йому була виражена недовіра та направлено подання профспілковій організації Мелітопольського локомотивного депо для отримання згоди на його звільнення.

Позивач ОСОБА_2 вважав своє звільнення з роботи незаконним, оскільки не можуть бути звільнені на підставі п. 2 ст. 41 КЗпП України, тобто у в зв'язку з втратою довір'я до них, працівники, які мають відношення до грошових чи матеріальних цінностей, але не пов'язані з їх безпосереднім обслуговуванням. Вказує, що він займав посаду помічника машиніста тепловоза, яка не відноситься до посад, пов»язаних з безпосереднім обслуговуванням грошових або товарних цінностей, та з його боку не було ніяких винних дій, які б він зробив усвідомлено або з необережності, які б давали підставу для втрати довір»я. А ті обставини, що зазначені в наказі Структурного підрозділу «Мелітопольське локомотивне депо» регіональної філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» за № 110/с від 31.08.2017р., є предметом кримінального правопорушення, до якого він не має ніякого відношення.

Згідно протоколу засідання профспілкового комітету Мелітопольського локомотивного депо № 22 від 15.09.2017 року у наданні згоди на звільнення ОСОБА_2 на підставі п. 2 ст. 41 КЗпП України було відмовлено. Мотивацією відмови було те, що він не попадає під дію п. 2 ст. 41 КЗпП України, договір про матеріальну відповідальність з ним не може бути укладений. Адміністрація підприємства не надала конкретних доказів його вини в скоєнні злочину, а кваліфікація дій робітника за вказаними обставинами встановлюється виключно вироком суду. Він був присутній на засіданні профспілкового комітету Мелітопольського локомотивного депо і давав свої пояснення, які також були прийняті до уваги при винесенні вказаного рішення.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просив суд поновити його на роботі на посаді помічника машиніста тепловоза та стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду, так як він пропрацював в Мелітопольському локомотивному депо помічником машиніста більше 26 років, любив свою роботу, дорожив нею, і багато років сумлінно виконував свої обов'язки. Вказує що фактично залишився без засобів до існування, що ставить його сім'ю в дуже скрутне становище, оскільки єдиним джерелом існування його сім'ї на теперішній час є лише заробітна плата його дружини у мінімальному розмірі.

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 26 березня 2018 року позов задоволено повністю.

Визнано незаконним та скасовано наказ Структурного підрозділу «Мелітопольське локомотивне депо» регіональної філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» за № 305/ОС від 28 вересня 2017 року про звільнення ОСОБА_2 з посади помічника машиніста тепловоза цеха експлуатації відповідно до п. 2 ст. 41 КЗпП України та поновлено ОСОБА_2 на зазначеній посаді.

Рішення в частині поновлення на роботі незаконно звільненого ОСОБА_2 підлягає негайному виконанню.

Стягнуто з ПАТ «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська

залізниця» ПАТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_2 заробіток за час вимушеного прогулу з 28.09.2017р. до 23.03.2018р. у розмірі 65 904 грн. 35 коп.

Допущено негайне виконання рішення в частині виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Стягнуто з ПАТ «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в сумі 10 000 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ПАТ «Українська залізниця» у особі представника Галагур З.А. подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне та не- правильне встановлення обставин, які мають значення для її вирішення, порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 15 Закону України "Про залізничний транспорт", трудові відносини працівників залізничного транспорту загального користування регулюються на підставі КЗпП України, Положення "Про дисципліну працівників залізничного транспорту України", іншими актами законодавства України про працю. Відповідно до п. 3 Положення кожен працівник, на якого поширюється дія цього Положення, зобов'язаний: знати і неухильно виконувати його вимоги; дотримувати порядку і правил, установлених чинним законодавством, Правил технічної експлуатації залізниць, наказів, інструкцій та інших нормативних актів, що діють на залізничному транспорті, точно і своєчасно виконувати накази і розпорядження керівників; забезпечувати безпеку руху поїздів і маневрової роботи, виконувати вимоги правил і норм охорони праці, техніки безпеки, виробничої санітарії, пожежної безпеки і охорони навколишнього природного середовища; берегти матеріально-технічні засоби, забезпечувати схоронність вантажів і багажу, вживати заходів до запобігання випадкам їх розкрадання, втрат, пошкоджень та псування.

Спеціальними нормативними актами в сфері залізничного транспорту, які регулюють роботу локомотивних бригад є Інструкція локомотивній бригаді № ЦТ-0106, Інструкція з технічного обслуговування електровозів і тепловозів в експлуатації ЦТ-0056, Інструкція про порядок дії локомотивної бригади при прийманні-здачі, екіпіруванні та технічному обслуговуванні ТО-1 тепловозів серії 2ТЕ116, та інші локальні нормативні акти. Відповідно до п 1.1 Інструкції локомотивній бригаді № ЦТ-0106, працівниками локомотивних бригад є машиніст, помічник машиніста, а також особи, що працюють їх дублерами. Працівники локомотивних бригад відносяться до професій, що пов'язані з рухом поїздів, і на них поширюються всі вимоги та положення нормативних атків Укрзалізниці, які стосуються цієї категорії залізничників.

Відповідно до п. 3.1 Інструкції № ЦТ-0106 працівники локомотивних бригад повинні знати і чітко виконувати вимоги Правил технічної експлуатації залізниць України, Інструкції з сигналізації залізниць України, Інструкції з руху поїздів і маневрової роботи на залізницях України. Інструкції з експлуатації гальм рухомого складу на залізницях України, чинних інструкцій, наказів, указівок та інших нормативно - правових актів, віднесених до кола обов'язків працівників локомотивних бригад, правил та інструкцій з безпеки руху, охо-

рони праці та пожежної безпеки при експлуатації, ремонті локомотивів (МВРС).

Встановлено, що 30.08.1991р. ОСОБА_2 був прийнятий на роботу в Мелітопольське локомотивне депо «Придніпровської залізниці» в якості помічника машиніста тепловоза і електровоза в цех експлуатації (Наказ № 54 від 02.09.1991р., запис в трудовій книжці за № 11).

У жовтні 2011р. був переведений помічником машиніста тепловоза цеху експлуатації (запис в трудовій книжці за № 14).

01 грудня 2015р. Мелітопольське локомотивне депо «Придніпровської залізниці» було перетворено в Структурний підрозділ «Мелітопольське локомотивне депо» регіональної філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця».

Наказом № 305/ОС від 28 вересня 2017р. позивача було звільнено з роботи з посади помічника машиніста тепловоза на підставі п. 2 ст. 41 КЗпП України, про що зроблено запис у трудовій книжці за № 17.

Підставою для звільнення ОСОБА_2 з роботи став наказ № 110/с від 31.08.2017 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності», яким зазначено що помічником машиніста тепловоза ОСОБА_2 22.08.2017р. на тепловозі 2ТЕ116-1538 були допущені грубі порушення вимог нормативних документів, а саме вимог п. 3.12 «Інструкції локомотивній бригаді» № ЦТ-0106 від 22.11.2004р., вимог п. 2.2, 2.3, 2.4 «Інструкції з технічного обслуговування електровозів і тепловозів в експлуатації» ЦТ-0056 від 27.12.2002р., вимог наказу начальника депо «Про затвердження порядку контролю за збереженням та економним використанням паливо-енергетичних ресурсів на тягу поїздів» від 12.12.2016р. № 596-аг, вимог п. 3 «Положення про дисципліну працівників залізничного транспорту», погодженого 29 липня 1992р. з Радою профспілки та затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 січня 1993р. № 55, внаслідок чого у відповідності до п. 2 ст. 41 КЗпП йому була виражена недовіра та направлено подання профспілковій організації для отримання згоди на його звільнення.

Порушення були встановлені в результаті проведення роботодавцем раптової перевірки тепловозу 2ТЕ116-1538, який локомотивна бригана у складі машиніста ОСОБА_6 та поміника машиніста ОСОБА_2 залишила після рейсу на станції Бердянськ, а також на підставі перевірки витрат палива цією локомотивною бригадою після прибуття з поїздки за маршрутом, здійсненим нею 22.08.2017р., якою встановлено перевитрату дизельного палива на 290 кг від нормативно розрахованого, а також від розрахованих за наслідками рошифрування швидкостемірної стрічки. Крім того, цією локомотивною бригадою порушено порядок здачі локомотиву після поїздки, зокрема, не зроблено докладного запису у журналі форми ТУ-152 стосовно витрат палива та передачі інших матеріальних цінностей, не проставлена дата, час та підпис.

При звільненні працівника з підстав втрати довір'я до нього власником або уповноваженому ним органу необхідно дотримуватися вимог ст. 43 КЗпП України.

Положеннями цієї статті визначено, що розірвання трудового договору з підстав, передбачених п. 2 ст. 41 КЗпП України, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу, первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Згідно протоколу засідання профспілкового комітету Мелітопольського локомотивного депо № 22 від 15 вересня 2017 року у наданні згоди на звільнення ОСОБА_2 на підставі п. 2 ст. 41 КЗпП України було відмовлено.

З приводу підстав звільнення позивача у зв»язку з втратою довір»я та обставин, які призвели до цього, суд встановив наступне.

ОСОБА_2 займав посаду помічника машиніста тепловоза та не міг підписувати договору про матеріальну відповідальність, оскільки в наданому Типовому договорі про повну матеріальну відповідальність, укладеному 27.06.2009р., зазначено посаду ОСОБА_2 як помічника машиніста тепловоза (а.с. 58-59), яку позивач станом на цей час не обіймав, що слідує з копії його трудової книжки (а.с. 9). Тому суд не прийняв до уваги вказаний Типовий договір про матеріальну відповідальність позивача.

Згідно Наказу від 28.09.2017 року «Про звільнення помічника машиніста тепловоза ОСОБА_2.» однією з підстав звільнення ОСОБА_2 вказано, що під час раптової перевірки 22.08.17р. по ст. Бердянськ в половицях перед дверима входу в кабіну локомотива № 1538 були виявлені 8 пластикових ємностей об'ємом по 10 л. з дизельним паливом. Але суд також критично віднісся до цього факту, оскільки роботодавцем не довено, що у ємностях знаходилось дизельне паливо, а також по даному факту розслідується кримінальна справа, у якій на теперішній час винні особи не встановлені.

Не прийняв як доказ суд і фото та відео зйомки, яка відбувалась під час раптової перевірки, оскільки на носіях відсутня дата, час та ідентифікуючі відомості проведення фіксації.

Результати самої раптової перевірки суд вважав неналежним чином оформленими, оскільки Акти виїзної перевірки по ТЗР ОСОБА_7 та ТКЕ ОСОБА_8 складені з порушенням наказу «Про проведення комплексної перевірки Пологівського локомотивного депо» щодо складу комісії, яка утворювалась для перевірки у кількості 9 осіб, в той час як Акти складені двома членами комісії. Крім того, суд вказував на те, що цими актами не встановлюється винуватість безпосередньо помічника машиніста ОСОБА_2

Критично поставився суд також до вмінення ОСОБА_2 неналежної передачі локомотиву № 1538 у кінцевому пункті маршруту в м. Бердянську з огляду на пояснювальну в.о. машиніста-інструктора ОСОБА_9, яким зазначено, що локомотив був зданий машинстом ОСОБА_6, а також не прийняв у якості належного доказу протокл огляду місця події від 22.08.2017р., складений органами поліції, оскільки вважав, що зафіксовані в ньому факти стосуються іншого локомотиву.

За вищенаведеним аналізом та оцінкою наданих відповідачем на підтвердження обґрунтованості звільнення позивача доказів суд дійшов висновку про відсутність підстав у відповідача для звільнення ОСОБА_2 у зв»язку із втратою довір»я у відповідності до положень п. 2 ст. 41 КЗпП, а тому визнав незаконним наказ про звільнення, поновив позивача на роботі та стягнув на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу і моральну шкоду.

В апеляційній скаргі відповідач наголошує, насамперед, на процесуальному порушенні, допущеному судом першої інстанції, а саме, на розгляді справи за участі в якості відповідача Структурного підрозділу «Мелітопольське локомотивне депо» регіональної філії «Придніпровська залізниця» Публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця», який не є юридичною особою.

Дослідивши документи, які підтверджують такі доводи відповідача, апеляційний погоджується з ними.

Відпоідно до ч. 2 ст. 48 ЦПК України позивачем та відповідачем у справі можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Згідно з п. 1.1, 4.1 Положення про структурний підрозділ «Мелітопольське локомотивне депо» регіональної філії «Придніпровська залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», Мелітопольське локомотивне депо є структурним підрозділом регіональної філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця», створеним відповідно до чинного законодавства України, статуту ПАТ «Укрзалізниця» та Положення про регіональну філію «Придніпровська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця», і не має статусу юридичної особи.

Згідно з п. 2.1 Положення про регіоналну філію «Придніпроська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця», філія є відокремленим підрозділом товариства, який не має статусу юриди-

чної особи.

Отже, структурний підрозділ «Мелітопольське локомотивне депо» регіональної філії

«Придніпровська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» не може витупати у цивільній справі, порушеній у суді, в якості сторони, зокрема, не може бути відповідачем.

Зважаючи на вказане, рішення суду в частині вимог до структурного підрозділу «Мелітопольське локомотивне депо» регіональної філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» підлягає скасуванню із закриття провадження у справі до цього відповідача у відповідності до вимог п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

Відповідач зазначає, що суд безпідставно критично віднісся до договору про повну матеріальну відповідальність, укладеного з позивачем ОСОБА_2 27.06.2009р. Але, як вказує апелянт, доказом про отримання палива під звіт є інший документ - маршрут № 1134528 та журнал форми ТУ-152. Після цього локомотивна бригада несе повну матерільуну відповідальність за збереження локомотиву до здачі його іншій бригаді або до постановки на чергові ТО чи ремонти в депо.

Колегія визнає необґрунтованими ствердження апелянта в частині наявності з позивачем договору про повну матеріальну відповідальність, та погоджується в цій частині з висновком суду, оскільки у наданому до справи договорі від 27.06.2009р. про повну матеріальну відповідальність дійсно зазначено посаду ОСОБА_2, яку останній не займав на дату цього договору.

Разом з тим, колегія вважає спроможними доводи про те, що матеріально відповідальною особою ОСОБА_2 є в силу отримання палива під звіт в тій кількості, яка була у наявності у локомотиві, прийнятому на час поїздки, за витрату якого він звітує після повернення з маршруту, про що вносяться відомості до маршруту та журналу форми ТУ-152.

В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що суд безпідставно не взяв до уваги в якості доказів Акти раптової перевірки, протокол огляду місця події, якими підтверджуються обставини знаходження в локомотиві емностей з паливною рідиною, а також зробив неправильний висновок щодо недоведеності вмісту цих ємностей саме дизельним паливом.

З цього приводу апеляцйіним судом після дослідження вказаних документів встановлено наступне.

Наказом заступника регіональної філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» з рухомого складу і матеріально-технічного постачання було зобов»язано організувати перевірку в період з 21.08.2017р. по 23.08.2017р. працівників служби та локомотивних депо, у яких погіршився стан безпеки руху, для чого створено комісію з 10 осіб, до якої входив також ОСОБА_8, на чолі з головою комісії ОСОБА_7 ( а.с. 144).

Суд вважав, що проведення перевірки локомотиву 1538 та складання актів цієї перевірки лише двома членами комісії є порушенням, яке не дозводяє вважати складені акти допустимим доказом для доведення встановлених в ньому обставин.

З такими висновками суду погоджується колегія, оскільки вони відповідають законодавству з питання проведення раптової інвентаризації, що і відбулось під час прове-

дення огляду локомотиву.

Так, проведення раптових інвентаризацій унормовано Положенням про інвентаризацію активів та зобов»язань, затвердженим Наказом Мінфіну № 879, яке підлягає застосуванню юридичними особами, створеними відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності.

Вимогами згідно з цим Положенням до раптової інвентаризації є її проведення повним складом комісії, а також обов»язкова присутність при цьому матеріально відповідальної особи. Якщо для комісії передбачено великий обсяг робіт та комісія може не забезпечити проведення перевірки вчасно та повною мірою, то можуть бути наказом керів-

ника створені робочі групи для проведення перевірок у різних місцях.

Між тим, вищенаведеним наказом про проведення первірки 21.08.-23.08.2017р. не передбачені та не створені робочі групи. А тому суд правильно вказував на те, шо перевірка локомотиву 1538 здійснена неповноважним складом у кількості 2-х осіб, а не визначеною наказом комісією. Крім того, цим складом перевіряючих допущені порушення, оскільки перевірка локомотиву здійснена без локомотивної бригади, яка, як вважав відповідач, неналежним чином сдала локомотив черговому по депо.

З огляду на вищенаведене, складені за таких обставин Акти перевірки не можуть бути прийняті судом як допустимі докази, а відтак не можуть підтверджувати зазначені в них обставини. Крім того, колегія зважує на те, що кабіна локомотиву відкривалась не ключем, а пасатижами, тобто її міг відкрити будь-хто без ключів.

Отже, факт приховання помічником машиніста ОСОБА_2 у локомотиві 1538 емностей з дизельним паливом є недовденим відповідачем.

Що стосується протоколу огляду місця події, складеного викликаними працівниками поліції, то ним зафіксовано лише факт знаходження емностей у локомотиві 2ТЕ116 № 1370 та біля цього локомотиву з лівої сторони ще 8 емностей, але не встановлювались будь-які факти відносно локомотиву № 1538, а також факту причетності до вказаних емностей позивача ОСОБА_2

Тому суд правильно вважав, що вказаний протокол також не доводить правопорушення з боку ОСОБА_2, а, як правильно визнано на засіданні профспілкового комітету, вказаний протокол є підставою для порушення кримінального провадження, у якому і слід встановлювати обставини щодо зафіксованих в ньому фактів.

В скарзі апелянт вказує на неправильність висновків суду щодо здачі локомотиву 1538

від бригади ОСОБА_2 і ОСОБА_6 машиністу-інструктору ОСОБА_9, оскільки здан

був локомотив черговому по депо, але з порушеннями - не відбулось запису в журналі ТУ-152 про його приймання, що є порушенням п.п. 2.2, 2.3, 2.4 «Інструкції з технічного обслуговування електровозів і тепловозів».

Проте за недоведеності причетності ОСОБА_2 до емностей з дизпаливом інші встановлені відповідачем обставини, а саме, не проставлення підпису за прийом локомотиву черговим по депо у журналі ф. ТУ-152, відступлення від допустимого нормативного значення витрат палива на маршруті, в той час як витрачена кількість палива, між іншим, збігається з даними системи СКПРТ «Дельта-СУ», якою не встановлено втручання в паливну систему локомотиву під час виконання маршруту локомотивною бригадою у складі ОСОБА_2, ОСОБА_6, а також під час відстою локомотиву до часу раптової перевірки, на думку колегії, не створюють тих обставин, за які можливо звільнити позивача на підставі п. 2 ст. 41 КЗпП України, тобто у зв»язку із втратою довір»я до нього.

До того ж, як свідчить зміт пп. 7-10 Наказу начальника Мелітопольського локомотивного депо № 596-а від 12.12.2016р. норми витрат дизельного палива на тягу поїздів не є сталою величиною, оскільки можуть переглядатись за результатами використання на тепловозах електронних систем «БІС-Р» і «Дельта-СУ» та контрольно-інструкторських поїздок.

Входячи з вищенаведеного, колегія вважає, що суд правильно встановив дійсні обставини справи та надав правильну оцінку зібраним у справі доказам, та на їх підґрунті дійшов вірного висновку про відсутність підстав для звільнення позиваа у зв»язку із втартою довір»я до нього та поновив його на роботі, стягнувши середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду.

Відтак, у відповідності до положень ст. 375 ЦПК України колегія залишає рішення

суду, постановлене до відповідача в особі ПАТ «Укрзалізниця», без змін.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384, 389-390 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» у особі представника Галагур Зої Андріївни задовольнити частково.

Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 26 березня 2018 року у цій справі скасувати в частині вимог до Структурного підрозділу «Мелітопольське локомотивне депо» регіональної філії «Придніпровська залізниця» Публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця» та закрити провадження у справі до цього відповідача.

В решті рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення лише у випадку, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Повний текст постанови складений 21 вересня 2018р.

Головуючий:

Судді: