Рішення № 76630741, 24.09.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

24 вересня 2018 року № 826/12307/18

Окружний адміністративний суд міста Києва, у складі головуючого судді Вовка П.В., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1, позивач) до Головного управління ДФС у м. Києві (далі також - ГУ ДФС у м. Києві, відповідача), в якому позивач просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 06 квітня 2018 року № 2009530-1305-2657.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення не ґрунтується на нормах чинного податкового законодавства, підлягає визнанню протиправним та скасуванню з підстав, зазначених у позові.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 серпня 2018 року прийнято вказану вище позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та встановлено, що справа буде розглядатись одноособово суддею Вовком П.В. в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Крім того, ухвалою суду від 07 серпня 2018 року, зокрема, запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з дня вручення йому даної ухвали надати суду відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України).

У встановлений судом строк ГУ ДФС у м. Києві надано відзив на позовну заяву, в якому контролюючий орган просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб визначений законодавством.

В ході судового розгляду справи позивачем надано суду додаткові письмові пояснення по суті позовних вимог та відповідь на відзив відповідача.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 на праві приватної власності належить 65/100 частини нежитлового приміщення № 420 в багатоквартирному житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2 площею 208, 1 кв.м. (частина технічного поверху та підвал).

При цьому, згідно наявного в матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (т. 1, а.с. 22), позивач зареєстрований 13 грудня 1999 року як фізична особа-підприємець та здійснює господарську діяльність за КВЕД, зокрема, 33.13 - ремонт і технічне обслуговування електронного й оптичного устаткування.

Позивач перебуває за основним місцем обліку в Державній податковій інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС в м. Києві як платник єдиного податку 3 групи з 01 січня 2012 року відповідно до витягу з реєстру платників єдиного податку (т. 1, а.с. 23).

06 квітня 2018 року ГУ ДФС у м. Києві було прийнято податкове повідомлення-рішення № 2009530-1305-2657, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання за платежем: земельний податок з фізичних осіб за 2018 рік у розмірі 5 398, 28 грн. (далі також - оскаржуване рішення), яке отримано позивачем 04 липня 2018 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (т. 1, а.с. 78).

Таке рішення було прийнято суб'єктом владних повноважень з огляду на те, що власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під таким приміщенням (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Незгода з оскаржуваним рішенням обумовила звернення позивача до суду із даним позовом.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Відповідно до пп. 14.1.72 п. 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі також - ПК України), земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу).

Положеннями статті 269 ПК України визначено, що платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Відповідно до пп. 16.1.4 п. 16.1 статті 16 ПК України, платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Справляння плати за землю здійснюється відповідно до положень розділу ХІІІ Податкового кодексу України.

Так, статтею 269 ПК України передбачено, що платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.

Підпункт 270.1.1 п. 270.1 статті 270 ПК України встановлює, що об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

За правилами п.п. 286.1, 286.5 статті 286 ПК України, підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно у сфері будівництва, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Дані державного земельного кадастру - сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону (пп. 14.1.42 п. 14.1 статті 14 ПК України).

Нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.

Відповідно до п. 287.8 статті 287 ПК України, власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Виходячи з системного аналізу вказаних вище правових норм, суд дійшов висновку, що власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету земельний податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території згідно нарахувань контролюючого органу та на підставі відповідного податкового повідомлення-рішення.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі №820/7225/16 (адміністративне провадження №К/9901/4007/17), від 17 квітня 2018 року у справі №820/3171/17 (адміністративне провадження №К/9901/824/17) та від 24 квітня 2018 року у справі №818/1027/17 (адміністративне провадження №К/9901/4125/17).

Питання щодо нарахування плати за землю фізичними особами також було предметом розгляду Верховним Судом України, який у постанові від 07 липня 2015 року у справі №826/12388/13-а висловив позицію, відповідно до якої власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Фізична особа - власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Отже, в даному випадку ОСОБА_1, як власник нежитлового приміщення у багатоквартирному жилому будинку зобов'язаний сплачувати податок до бюджету.

У своєму відзиві на позовну заяву (т. 1 а.с. 59-62) ГУ ДФС у м. Києві зазначає про те, що відповідно до інформації, зазначеної у витязі з міського земельного кадастру станом на 30 січня 2018 року, ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1) не звертався до Департаменту стосовно внесення себе до переліку користувачів земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 (витяг з міського кадастру до відзиву не надано).

Позивачу було сформовано та направлено оскаржуване рішення, яке прийнято на підставі наступного розрахунку: 136,8 х 693, 32 х 2 х 1,5 х 1,249 х 1,433 х 1,06 х 1% = 5398, 28 грн., де:

136, 8 м2 - площа земельної ділянки;

693, 32 - грошова оцінка 1 кв.м. згідно Рішення Київської міської Ради від 03 липня 2014 року № 23/23, введено в дію з 01 липня 2015 року (згідно рішення Київської міської ради від 10 грудня 2014 року №565/565);

2 - коефіцієнт на функціональне використання землі (Наказ Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25 листопада 2016 року № 489 із змінами та доповненнями);

1,5 - узагальнюючий локальний коефіцієнт згідно Рішення Київської міської Ради від 03 липня 2014 року №23/23;

1,249 - коефіцієнт індексації грошової оцінки, відповідно до листа Державного агентства земельних ресурсів України від 14 січня 2015 року № 6-28-0.22-215/2-15 та статті 289 ПК України;

1,433 - коефіцієнт індексації грошової оцінки, відповідно до листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 11 січня 2016 року № 6-28-0.22- 201/2-16 та статті 289 ПК України;

1,06 - коефіцієнт індексації грошової оцінки, відповідно до листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 12 січня 2017 року № 22-28-0.22-443/2-16 та статті 289 ПК України;

1% - ставка податку відповідно до пп. 5.3.3.28 пп. 5.3.3 п. 5.3 додатку 3 «Положення про плату за землю в місті Києві» до Рішення Київської міської Ради №242/5629 від 23 червня 2011 року зі змінами та доповненнями.

Площа земельної ділянки, на яку нараховано земельний податок, розрахована з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території (відповідно до вимог п. 287.8 статті 287 ПК України) - (19508,0/29686,0) х 208,19 = 136,8 м.кв., де:

19508,0 кв.м. - площа земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 (згідно інформації, наданої листом КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського р-ну м. Києва» (ЄДРПОУ 39607507) від 06 грудня 2017 року № 107/56-2303;

29686,0 кв.м. - загальна площа будинку за адресою: АДРЕСА_2 (згідно інформації, наданої листом КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського р-ну м. Києва» (ЄДРПОУ 39607507) від 06 грудня 2017 року № 107/56-2303;

208,19 кв.м. - площа нежитлового приміщення, що перебуває у приватній власності позивача.

До відзиву на позовну заяву відповідачем додано: копію листа КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району міста Києва» від 06 грудня 2017 року № 107/56-2303 з додатками у вигляді інформації по житловим будинкам, що знаходяться на балансі підприємства та інформації по окремо розташованим нежитловим будівлям, що знаходяться на балансі підприємства; копію корінця оскаржуваного рішення з доказами вручення; копію довіреності; докази направлення відзиву учасникам справи.

Відповідно до статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною 2 статті 74 КАС України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Разом з тим, відповідач, на якого покладено обов'язок доказування правомірності оскаржуваного рішення, не надав суду належні та допустимі докази, які б підтверджували розмір площі прибудинкової території та виділення частки прибудинкової території пропорційно до площі належних позивачу нежилих приміщень, що суперечить приписам п. 287.8 статті 287 ПК України, зокрема відповідач не надав суду акт визначення меж та площі земельних ділянок, розрахунку визначення частки нежитлових приміщень позивача в будівлі за адресою: АДРЕСА_2 а також площі земельної ділянки, якою позивач користується, пропорційно до її частки в будівлі.

Як вбачається з листа КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва» від 17 липня 2018 року № 107/56-1300 (т. 1 а.с. 86), технічні звіти по встановленню зовнішніх меж землекористування, зокрема, житлового будинку № 10 по вулиці Василя Верховницького в місті Києві, на підприємстві відсутні.

Суд також звертає увагу, що відповідно до п. 274.1 статті 274 ПК України, ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь та земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки.

Згідно з п. 284.1 статті 284 ПК України, органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю та пільги щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території.

З розрахунку земельного податку вбачається, що під час його проведення було застосовано 1% ставки податку відповідно до пп. 5.3.3.28 пп. 5.3.3 п. 5.3 додатку 3 «Положення про плату за землю в місті Києві» до Рішення Київської міської Ради від 23 червня 2011 року №242/5629 зі змінами та доповненнями.

У той же час, відповідно до пп. 5.3.3.18 пп. 5.3.3 п. 5.3 Положення про плату за землю в місті Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради рішення Київської міської ради від 23.06.2011 року № 242/5629 (у редакції рішення Київської міської ради від 28 січня 2015 року № 58/923), встановлено ставку земельного податку за земельні ділянки, зайняті житловим фондом, у розмірі 0,03 % від нормативної грошової оцінки відповідної земельної ділянки.

Оскільки позивач є власником нежилого приміщення, розташованого у жилому будинку, відповідач безпідставно застосував ставку земельного податку у розмірі 1% замість 0, 03 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка зайнята житловим фондом.

Зазначене відповідає обов'язковій для врахування правовій позиції, висловленій у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі 826/15139/16 (адміністративне провадження №К/9901/1450/17).

Суд звертає увагу, що ухвалою від 07 серпня 2018 року про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі № 826/12307/18, суд витребував у ГУ ДФС у м. Києві технічну документацію із землеустрою, щодо затвердження нормативної грошової оцінки земельної ділянки під будівлею за адресою: АДРЕСА_2 інші документи, на підставі яких було здійснено обрахунок розміру земельного податку, визначеного у податковому повідомленні-рішенні від 06 квітня 2018 року № 2009530-1305-2657.

При цьому, станом на час вирішення справи, суб'єктом владних повноважень не було виконано вимоги ухвали суду та не надано витребувані докази, що ставить під сумніви правильність обрахування суми земельного податкову, визначено оскаржуваним рішенням.

Крім того, відповідач не довів суду правомірність застосування при обчисленні суми земельного податку узагальнюючого локального коефіцієнта 1,5, з урахуванням того, що з наявного в матеріалах справи листа Департаменту земельних ресурсів Виконавчого органу Київського міської ради (Київської міської державної адміністрації) (т. 1, а.с. 85) вбачається, що згідно рішення Київської міської Ради від 03 липня 2014 року №23/23 (зі змінами) узагальнюючий локальний коефіцієнт щодо земельної ділянки, обмеженої вулицями Василя Верховинця, Генерала Авдєєнка, Тимофія Строкача у Святошинському районі міста Києва (кадастровий номер НОМЕР_2) складає Кл = 1,09.

Виходячи з наведеного в сукупності, відповідачем за час розгляду справи судом не було доведено правомірності здійснення обрахунку суми земельного податку, зобов'язання щодо сплати якого було пред'явлено ним позивачу на підставі оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Згідно ч. 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, оскаржуване податкове повідомлення-рішення не може вважатись таким, що прийняте з урахуванням критеріїв, визначених ч. 2 статті 2 КАС України.

Виходячи з наведеного у сукупності, суд дійшов висновку про те, що оскаржуване рішення не ґрунтується на нормах чинного податкового законодавства, підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Відповідно до статті 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Згідно положень статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Частинами 1 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, матеріалів справи, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Враховуючи положення статті 139 КАС України, суд присуджує на користь позивача понесені ним судові витрати у розмірі 704, 80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 255 КАС України суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (03134, АДРЕСА_1; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) до Головного управління ДФС у м. Києві (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, 33/19; код ЄДРПОУ 39439980) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 06 квітня 2018 року № 2009530-1305-2657, прийняте Головним управлінням ДФС у м. Києві.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 704, 80 грн. (сімсот чотири гривні вісімдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві.

Рішення суду, відповідно до ч. 1 статті 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 КАС України.

Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції Закону №2147-VIII, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя П.В. Вовк